пʼятницю, 29 січня 2016 р.

І в серці земляків лунають його вірші

     29 січня -  сумний день на літературному календарі України. Шість років тому  перестало битись серце  поета і патріота, публіциста і  краєзнавця Станіслава Сергійович Зінчука. Народився Станіслав Зінчук в селі Орадівка. Тут  закопана його пуповина, тут  живуть його родичі, друці, однокласники. Сюди приїжджав до рідних, милувався таким знайомими з дитинства  рідними краєвидами, тут черпав наснагу для своїх творів. В своїй ліриці він оспівав Орадівку, Христинівку, ставки, сади і біленькі хати, вибілені своєю орадівською глиною. Навіть ця глина  знайшла своє місце в його поезії. З  назв його творів  виглядає рідне село з мальвами, козами і хатами,  натруджені мамині руки,   чуються народні пісні, яких в його родині знали силу-силенну. Його твори напрочуд актуальні - аварія на ЧАЕС, екологія України, вірність ідеалам борців за волю і незалежність  нашої держави, думки людей, які своєю працею  творять добробут, в години лихоліття  беруть зброю в руки, щоб боронити  рідний край.
    Станіслав Зінчук гаряче любив  свою Батьківщину, свій народ, його пісню і слово, природу і саму душу народу, яка зіткана з казок, легенд, переказів, дум і мрій про  свободу. Він пишався тим, що є земляком Івана Гонти, бунтаря  і захисника свого народу. Йому  поет присвятив  історичні дослідження "Іван Гонта", "Гайдамацька Січ".
   Всього  у творчому доробку С.Зінчука багато поетичних збірок,  фольклорні матеріали, переспіви  та переклади 50 іншомовних авторів, веселі мініатюри, вірші для малят тощо.
        Відомий поет, громадський діяч, перекладач, співробітник газет і журналів,  краєзнавець, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, Почесний житель Христинівського району,  відома і шанована людина  в Києві, заповів своїм рідним поховати  його в Орадівці. Велелюдний  похорон-реквієм зібрав  всіх тих, хто знав і поважав  свого земляка, хто цінував його творчість.
      Життя продовжується. Щоб донести до жителів району і його гостей слово і думки  С.Зінчука, в центральній   районній бібліотеці   створено літературний музей, де багато експонатів  розповідають про життя і творчість  нашого знаменитого земляка.  Його донька  Соломія і дружина  Людмила подарували нам  частину  домашньої його бібліотеки, фотографії, сувеніри, речі, серед яких домотканий рушник, материна ікона, ювілейні  монети , цікаві екземпляри з  колекції  мінералів, листи, документи, спогади.
      В ці дні в літературному музеї проходили бесіди біля книжкової  виставки "Золотий запас його таланту", літературні години "Співець Христинівщини", "Історія краю в творах С.Зінчука", "Сузір'я   високої поезії". Відвідувачі музею  читали вірші поета, ділились враженнями,  відкривали для себе   лірику  відомого поета-земляка.
 Ми і надалі популяризуватимемо його творчість. Адже поезія живе тоді, коли її читають, коли вона хвилює душі своїм талантом, щирістю, любов'ю   до народу


Їх гаряча кров освятила нашу незалежність...

           Роки нестримною ходою  продовжують свій рух, все далі і далі відкидаючи нас у часі від події, яку історики вважають  героїчною і трагічною  сторінкою  у боротьбі  за незалежність України. На початку ХХ століття у полум'ї  революції  народжувалась  Українська Народна Республіка. Вона посіяла в серцях справжніх українців  надію на відродження  козацької величі Гетьманщини, намагаючись  вчинити відчайдушну спробу  продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою. Тисячі українських патріотів віддали своє життя за свободу  нашої держави.  І бій під Крутами є однією складовою  вічного прагнення  повернути Україні свободу і незалежність. Навіть ціною власного життя.
          Бій  біля стації Крути - символ  непохитності, патріотизму та всеосяжної  любові до Батьківщини. Важкою тернистою стежкою,  протоптаною стопами крутян, вирушили на захист України ті, кого надихав  подвиг київських юнаків.
          Бій під Крутами - лише одна невеличка віха  у визвольних змаганнях. Невеличкою, але значною за своїми наслідками. Усвідомлюючи цей факт, ми, нащадки, зобов'язані  зберегти у собі  той вічний вогонь, ту непереможну любов до Батьківщини, яку мали вони - студенти і школярі, юнкери і гімназисти. Молоді хлопці, перед якими лежало неораним полем ціле життя. Вони без жалю  поклали його на вівтар служіння Україні. Перед лицем неминучої смерті, як присягу, вони співали: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу..."
     Схиляючи свої голови  перед пам'яттю  молодих українських героїв, ми розповідаємо  нашим землякам про їх подвиг. В бібліотеках району організовано книжкові виставки "Бій під Крутами: історія подвигу", "Зорять юначими очима у наші душі   Крути", "На крутянськім кривавім снігу вписалось геройське ім'я"," За свободу  України".
      Бій під Крутами 29 січня 1918 року  був своєрідним табу, темою, яка старанно замовчувалася радянською історичною наукою.  І лише із здобуттям Україною незалежності, ми можемо віддати шану  тим юнакам, розповісти про їх подвиг. В бібліотеках є книги, статті з періодики,  інтернет-ресурси, які розповідають про ті події.
    Відвідувачі  бібліотеки  змогли більше дізнатись про молодих героїв, про їх подвиг, познайомитись з  оприлюдненими   нещодавно документами, списками тих, хто знайшов свій вічний спокій на Аскольдовій могилі. Користувачі районної бібліотеки мали змогу прийняти участь у поетичному марафоні патріотичного вірша "Нащадкам у славі й звитязі  іти крізь весни і літа.."   Марафон тривав  з 27 по 29  січня. Проходив він в атмосфері щирості і вдячності  тим, хто освятив своєю кров'ю нашу волю. Подвиг про них житиме віки. Саме це і підтвердили ті, хто цими днями завітав до бібліотеки - переважній більшості  - це молоді дівчата і хлопці нашого міста.  А ще вони стали учасниками  уроку мужності  "Нев'янучий  вінок  пам'яті героїв Крут" та години-обговорення "Трагедія Крут крізь призму минулого й сучасного".
   Активним учасниками  цих заходів були молоді христинівчани Юля  Семерікова, Сергій Шевчук, Влад Єфімчук,  Мальвіна  Авраменко, Нікіта Лещенко, Ріхард Квятківський, Дмитро Драчук,  Роман Штовба та інші.
       Скільки б не пройшло років, Україна пам'ятатиме  своїх  синів і дочок, які віддали своє життя за волю  і незалежність  народу. І  невмирущою  славою  покриті імена тих українських соколів, які склали свої крила  в бою  під Крутами.
      Цього дня,  в 98-му річницю  історичного бою ,   голова районної ради Анатолій Бордун, заступник голови РДА  Віктор Підвальний, заступник голови районної ради Людмила  Денисюк, міський голова Микола Наконечний,  провідний спеціаліст відділу культури Юлія Терещук та військовий комісар Христинівського РВК Микола Касяненко прийняли участь у роботі круглого столу "Їх кров як вічний вогонь української волі".  Подвиг українських патріотів продовжують зараз ті, хто боронить нашу цілісність і незалежність в зоні АТО.  Як естафету подвигу прийняли вони любов до України і її  свободи.
      Високоповажні гості  познайомились з відділами районних бібліотек, її наочністю, тематичними куточками, експонатами  літературного музею, народознавчої світлиці,  стендом-меморіалом "Герої не вмирають", де вміщено фото, біографічні дані наших земляків, які загинули в зоні АТО,  щоб ми жили  на своїй  вільній землі.
 





 
 
 
 
 
 
 
 

понеділок, 25 січня 2016 р.

"Люблю я землю українську"

      
    Упродовж останнього часу українці все частіше звертаються до свого коріння, до своєї історії. Безцінним є історичний досвід поколінь, тому перейняти його естафету, засвоїти якнайкраще - дуже важливо для молоді. Однією з найважливіших історичних побій, які змінили хід історії, є проголошення 22 січня 1919 року у Києві на площі Святої Софії злуки УНР та ЗУНР. День Соборності почали відзначати на державному рівні тільки з 1999 року. Ніби звертаючись до нас, один із творців акту злуки,  Цегельський, говорив про день 22 січня: " Це така дата, що її виучувати будуть напам'ять українські діти грядущих поколінь". 
        З приводу цього визначного дня в історії України в стінах бібліотеки для дітей було проведено історичну годину " Люблю я землю українську" та представлена виставка-інсталяція "Героїчна Україна : від минулого до сьогоднення".

пʼятницю, 22 січня 2016 р.

Воз'єднались в ті далекії роки наші предки на віки...

            20-е століття залишило нам у спадок  багато своїх  героїчних подій, які з плином часу  не втрачають своєї величності і значимості. Вони змушують нас  осмислити їх велич і  вагомість.
          До таких дат належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західної Української  Народної Республіки. Ця дата ввійшла в героїчну історію України, як вияв мрій і сподівань всіх тих, хто впродовж  століть боровся за те, щоб Україна  була вільною і єдиною. Того зимового морозного дня  "здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Україна однині  є єдина незалежна Українська Народна Республіка." Цей акт своїм підгрунтям мав споконвічну мрію українського народу на незалежну, соборну національну державу.
             Українська історична наука поступово розбирає ідеологічні завали минулої епохи, ліквідує численні історичні міфологеми,  подаючи  в усій  складності  і правдивості тернистий шлях українського народу до незалежної соборної держави.
               Події січня 1919 року стали героїчною сторінкою нашої історії, безцінним надбанням духовної скарбниці українського народу. Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це наш моральний обов'язок. Ми повинні берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежної держави. Здобутки попередніх  поколінь продовжують своє життя в поколіннях прийдешніх.
               Віддаючи шану цій славній історичній події, працівники бібліотек  району організували книжкові виставки "Соборність українського духу - навічно в серці та в помислах людей", "Соборних дзвонів гучний гомін", "Подія, що житиме віки". Відвідувачі бібліотек мали змогу познайомитися з історичними фактами, подіями, документами того часу, дізнатися імена тих, хто стояв в ті часи у керма держави. Адже їх імена десятиліттями замовчувалися. Лише з проголошенням в Україні незалежності, ми можемо віддати шану і повагу тим справжнім українцям. В бібліотеках було проведено: історико-правовий екскурс "Державотворчий потенціал української Соборності", година патріота "Злука в ім'я України",  урок українознавства "Соборність - це єдність", урок історії "День Соборності - свято мільйонів українців", літературно-історичне перехрестя "Тобі, Україно, мій мужній народе, складаю я пісню святої свободи", галерея особистостей "Ініціатори об'єднавчого  руху", історичний урок єднання "Щоб сяяв Соборності стяг ", конкурс знавців "Соборність України: минуле, сучасне, майбутнє" тощо.
           Працівники бібліотеки прийняли участь в урочистих святкуваннях, приурочених до дня Соборності і Свободи в Україн, де зібралися однодумці і патріоти, керівники району і міста, волонтери і учасники бойових дій в АТО, представники УПЦ і творчих колективів РБК.
           Це свято живе в наших серцях, воно відлунюється в наших мріях, прагненнях і справах, які покликані зберегти нашу Україну вільною, незалежною, соборною.











четвер, 14 січня 2016 р.

Приходь, щедрий вечір, до нас кутю їсти!

    За тиждень після коляди, напередодні Нового Року за старим стилем, українці святкують Щедрий Вечір. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об'єднались, тож тепер ми маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.
    За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була мила й чарівна. Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків. 
   Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Окрім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. 
   Цього дня наші предки започаткували традицію водити «Меланку». Дівчата обирали найкращу з-поміж себе і одягали її «молодою»: вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убиралася за молодого (жупан, шапка, шаровари, чоботи) й звалася Василем. Уся дівоча ватага іменується дружками. Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходили – щедрували під вікном. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання. Окрім того, цього дня відбуваєтья одна з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших днів і відбувається у щедрий вечір, – «водіння кози».
  Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
      Натхненні різдвяними традиціями, маленькі україночки і українці, вихованці дитячого садочка "Сонечко" принесли до стін нашої бібліотеки веселі щедрівки та казкову містерію про Василя та Меланку. Кольорові вбрання,веселі вірші, танці сплелись в чарівну казку Щедрого Вечора. На вдячність за гарні щедрівки та веселий настрій бібліотекарі подарували діткам чарівний мішок з різними смаколиками.