Добровольці... Люди доброї волі, мужні і сміливі, чесні і готові на самопожертву в ім'я світлого майбутнього держави. Саме добровольці весною 2014 року, не чекаючи наказу, взяли в руки зброю, пішли на фронт. 14 березня вважається Днем українського добровольця, це день, коли 500 патріотів із Самооборони Майдану вирушили на Схід України, щоб зупинити ворога, зруйнувати злочинні наміри кремля. Добровольці стали ідеологічною основою відродження ЗСУ.
Серед добровольців багато христинівчан. Вони свідомо взяли зброю в руки, стали в лави захисників, щоб захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Один із них - Олейніков Василь Миколайович. Народився він напередодні новорічних свят - 24 грудня 1971 року в селянській родині. Мама Ольга Іллівна працювала дояркою, а голова сім'ї Микола Ілліч - трактористом. Жила сім'я в селі Вербуватій. В маленького хлопчика було дві чудових няньки - старші сестри Галина і Інна. Під їх контролем і вихованням брат виріс добрим, щирим, роботящим. На той час в цьому селі була школа, де вони і навчались. А середню освіту здобував уже в Розсішках. Звичайна біографія звичайного юнака: школа, друзі, допомога батькам. Повноліття означало і мобілізацію в армію. Служив у військах, де виховувалась дисципліна, вірність присязі, чітке виконання наказів. Батьки за сина отримували Подяки від командування. Служба закінчилась, і він з радістю повернувся додому. Чекали рідні, чекали друзі, в тому числі і шкільні, яких багато було в Розсішках. Тут, на дискотеці в сільському клубі познайомився з найкращою дівчиною на світі Павлиною Миколаївною. Зустрічі, розмови, побачення і мрії за рік завершились весіллям. Молода сім'я почала вити своє гніздечко у Розсішках. Це був 1992 рік. А в 1993 році ця молода сімейна пара отримала статус - тата і мами. Доля їм подарувала щастя батьківства - маленька донька Алла стала сенсом їхнього життя. А коли донька підросла, народився син Павло. Як кажуть у народі: "Спочатку нянька, а потім - лялька". Обоє працювали: пан Василь - в місцевому сільськогосподарському підприємстві, а з 2000 року - охоронником у військовій частині, пані Павлина - вихователькою в місцевому дитячому садочку. Так склалось, що і обидві сестри Василя Миколайовича вийшла заміж у Розсішки. Допомагали один одному, разом пережили смерть батьків, разом святкували, влаштовували весілля дітям. Пораділи і онучкам...
Вибухи 24 лютого 2022 року в Розсішках пролунали дуже гучно. Свистіли над головами снаряди і осколки, ходором ходили хати. Страшне слово "війна" стало реальністю.
Тривожні новини, потоки біженців і черги біля військкоматів - це реалії тих днів. Подав рапорт і наш земляк. Він пішов воювати разом з другом і родичем Мельником Василем Михайловичем. Війна - це мужність, відвага і героїзм. Але війна - це ще і втрати, біль, смерть. 23 червня 2022 року загинув і Василь Мельник, який став уже і бойовим побратимом. Вони воювали на одній бойовій позиції, і ця смерть стала важким ударом. Командування відпустило на похорон і воїна Олейнікова. Василь Мельник став першим ангелом-охоронцем рідного села. Після цього важкого похорону, на якому були, напевно, всі жителі Розсішок, Василь Миколайович повернувся у свою військову частину. Щоб воювати далі, щоб помститись ворогу, щоб захищати родину і країну. Охороняв Київ, Харків, Ізюм, воював під Авдіївкою, Очеретним, Горлівкою... За цей час навчився не тільки воювати, а цінувати підтримку тих, хто поряд, хто прикриє, не залишить, допоможе... 23 червня 2023 року в бою за селище Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області на річці Кривий Торез бій був таким запеклим, що його ангел-охоронець врятував життя, але не зміг захистити від поранення. Поранений, засипаний, він вижив. Довге лікування в кількох госпіталях, і висновок лікарів, який "списав" його із армії.
Повернувся в Розсішки, обійняв дітей, дружину, пригорнув онучок... Пішов знову працювати охоронником у військову частину. Має чоловік працьовиті руки, зробив із свого твору дуже гарний затишний куточок з клумбами, квітковими гірками. Сам встановлював паркан, стелив плитку. Гарно і затишно в їхньому обійсті... Сюди приходять друзі, діти, онучки Олександра, Дарина. На днях найменшій Марії виповнився рік. Саме за них, за їх життя і майбутнє воював їх батько і дідусь.
Він вийшов із війни, але війна живе в ньому. Спогадами, снами, болем. Підтримує Василь Миколайович зв'язок з бойовими побратимами. На початку їх було 57, лише 7 із них продовжують воювати в ЗСУ.
Добровольці заслуговують на наші найтепліші слова, на нашу вдячність, на нашу шану. Завдяки їм Україна бореться з рашистами. І завдяки нашим мужнім Героям ми переможемо.
Все буде Україна!
вшанування мужності та героїзму українських добровольців, які весною і влітку 2014 року першими пішли на фронт і прийняли на себе удар ворога, зруйнували злочинні плани Кремля та стали ідеологічною основою відродження Збройних сил України. Перші добровольці об’єдналися у 2014 році, коли почалася війна. Вони не чекали наказу – просто взяли зброю і стали на захист. Саме тому 14 березня вважається їхнім днем, адже цього дня перші 500 добровольців Самооборони Майдану вирушили на фронт.. Саме добровольці зупинили російську навалу. Ці молоді люди, не дивлячись на труднощі, були впевнені в собі і в своїй перемозі. Ведуча: День добровольця –це свято справжніх патріотів. Людей, які свідомо, за покликом серця у важливий для нашої країни час стали на захист суверенітету і територіальної цілісності України.
Україно! Крізь тенета неволі, крізь заграви пожару, шал битв і побоїщ, твої сини мріяли про тихі води і ясні зорі.
