Талант до живопису - у спадок

       Краса оточує нас всюди: в навколишній природі, в гармонії квітів, в шелесті дерев, в нескінченності струмків... І як добре, що є люди, які вміють передати цю красу за допомогою свого бачення і свого таланту. Магія живопису художника – в умінні зупинити миттєвості світу. Живопис дозволяє побачити, як світло і фарби стають дуже гарними картинами.

Саме такими є картини христинівчанки Лесі Голик, доньки відомої на Черкащині поетеси і художниці Галини Василівни Бортник (Жук).

Пані Леся напередодні Дня художника в Україні розгорнула виставку своїх картин в центральній бібліотеці. Її полотна зачаровують своєю красотою, насиченими кольорами,неповторністю рідної природи, природною гармонією... З картин постають мальовничі  куточки Христинівщини, в яких відчувається запах трави, шелест листя, аромат квітів і фруктів... Картини викликають почуття умиротворення, любові до української землі.

Запрошуємо всіх поцінювачів живопису відвідати цю виставку, доторкнутись до магії краси, таланту, світлої любові до навколишнього світу. Ви зможете подивитись картини, залишити свій відгук, поспілкуватись з майстринею пензля, яка є учасником і лауреатом багатьох виставок.

Бібліотека працює з 9.00 до 18.00.

Живе слово рідного краю

   Душу рідної землі найповніше розкриває слово її поетів. Вірші поета-земляка – це ніби голос самого народу, його пам’ять, його біль і надія, що звучать у римах. Саме такою є поезія Станіслава Зінчука. В ній оживають знайомі пейзажі: вишневий садок, райдуга в небі, запах стерні, біленькі хати і мамині приказки і її пісні...

Любов до рідної землі у Станіслава Сергійовича – щира, болюча і непохитна. В наш непростий час вона стає закликом любити Україну, боротись за Перемогу, берегти своє коріння та людську гідність. Його рядки – це міст між минулим і майбутнім, нагадування про те, хто ми є і звідки родом. Він своїм поетичним словом вчить нас любити свою малу батьківщину і відчувати відповідальність за неї. Поетичне слово поета-земляка не старіє, бо воно народилось із правди і любові до рідної магнетичної землі, отже – житиме вічно у вдячній пам’яті наступних поколінь...

Про Станіслава Зінчука ми розповідаємо користувачам бібліотеки, рекомендуємо його книги, проводимо по них поетичні години, обговорення і голосні читання. В день народження Поета ми провели екскурсію по літературному музею та літературно-краєзнавчу годину «Його поезія – золотий запас таланту».

На світлині – новопризначена завідувачка Сичівської бібліотекою-філією Ніна Засохашвілі знайомиться з матеріалами літературного музею. Ніна Андріївна – переселенка, тому ім'я Станіслава Зінчука відкриває для себе вперше. Віримо, що його того творчість знайде відгук у її серці і вона розповідатиме про нього, його життєві погляди й читачам своєї книгозбірні. Бо, це та поезія, яка живе, бо вона є життям, правдою, вірою і надією. З нею ми залишаємося справжніми українцями-патріотами.

Майстриня слова з Христинівської колиски

     

       У цій жінці з приємною посмішкою гармонійно поєднується талант в усьому: в роботі, творчості, дружбі та рукоділлі. Батьки виховали її чесною і доброю, а доля щедро обдарувала багатогранним художнім хистом. Саме такою ми знаємо нашу талановиту землячку Олену Сомик, яка увійшла в українську літературу під колоритним псевдонімом – Сіяна Жорна. Ці глибокі слова стали для неї не просто творчим іменем, а символом нерозривного зв’язку з рідним українським корінням.

Пані Олена народилася і виросла тут, у Христинівці. Тут живе її матуся, живуть її найближчі друзі, тут спочиває її батько... Звідси вона колись зробила свої перші кроки у дорослий світ, і саме тут набирається нових сил, спокою та наснаги.

У шкільні роки її улюбленим предметом була історія, і дівчина щиро мріяла стати істориком. Та життя склалося інакше – вона закінчила сільськогосподарський виш. Проте в глибині душі весь цей час зрів письменницький талант. Сьогодні він розквітнув букетом виданих книг, серед яких детективні романи: «Люті пацюки», «Англійський локон», «Солдат Роман», «Zappa», «Великий Мові Поді», «Хрещатик на Дніпрі».

В літературній вітальні нашої центральної бібліотеки відбулася неймовірно тепла зустріч із письменницею. Спілкування з читачами за чашкою запашного чаю було невимушеним, щирим та по-домашньому затишним.

Наша гостя захопливо розповідала про закулісся своєї творчості та події, які передували створенню кожної книги. Читачі активно розпитували пані Олену про те, як вона обирає назви для творів та імена для своїх персонажів, з якими фінансовими викликами стикається автор при виданні книг, а також про її творчі плани та майбутні книги. Секрет її романів простий: ці книги тримають інтригу до останньої сторінки, а на їхніх сторінках можна впізнати людей, які живуть зовсім поруч із нами.

Фіналом зустрічі став обмін теплими побажаннями, автограф-сесія та спільні світлини, які ще довго нагадуватимуть про цей особливий день. Приємні спогади та натхненний післясмак від спілкування залишаться в серці кожного присутнього надовго.

Шановна Сіяно Жорна! Колектив бібліотеки та ваші читачі щиро бажають вам міцного здоров'я, невичерпної енергії, здійснення всіх творчих задумів, нових захопливих книг та, звісно ж, відданих шанувальників! Чекаємо на нові зустрічі!

Гарний подарунок читачам бібліотеки від автора

Сьогодні, у Всеукраїнський день бібліотек листоноша доставила до нашої книгозбірні бандероль. В ній – три нові книги, які ще пахнуть друкарською фарбою. Це подарунок автора Володимира Камкова (Володимира Глухова), який обрав свій літературний псевдонім на честь рідного міста Глухова.

Наші користувачі зможуть познайомитися з двома частинами автобіографічного роману-трилогії «Сходинки до храму» та «Лабіринти храму», які побачили світ у 2019 та 2020 роках, та романом «Сонячне коло», який вийшов у цьому році.

Його книги автобіографічні, глибоко емоційні, сповнені роздумів про людину, її місце в житті, про війну, віру і життєвий вибір.

Війна для нього- це конкретні люди і події, адже він жив у Донецьку, з якого вивіз батьків. Він тричі побував в зоні бойових дій, востаннє – як військовий лікар.

Книги актуальні і цікаві, вони знайдуть своїх читачів. А пану Володимиру ми дякуємо за книги, за його діяльність, яка дає можливість читачам відкрити світ письменницького бачення подій і людських доль.

Здоров’я Вам, шановний авторе, творчої наснаги, а нам – гарних Ваших книг!

Бабин Яр: голосами мертвих, у серцях живих...

       Друга світова війна залишила в історії України дуже багато кривавих  сторінок. Одна з них - трагедія Бабиного Яру в Києві, який став символом страшного злочину - Голокосту від куль. Тут нацисти масово розстріляли невинних людей: євреїв, ромів, полонених, пацієнтів лікарень, мирних жителів...

   За два дні, 29 та 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру було вбито десятки тисяч людей. Історики називають цифру від 70 до 150 тисяч людей, яких жорстоко вбили на цьому страшному місці, адже розстріли тут тривали весь період окупації...

    Не минула гірка участь і євреїв, які проживали в Христинівці та навколишніх селах. Масові розстріли були в Христинівці, Талалаївці, Івангороді, Кузьминій Греблі...  В бібліотеках цих сіл зібрані матеріали про цю страшну трагедію: спогади старожилів, книги, статті...

    Ми  схиляємо голови в скорботі. Пам'ятаємо, щоб людство не забуло і не допустило повторення  таких страшних трагедій.

Високе звання – солдат ЗСУ

  

     Другий рік служить в ЗСУ наш земляк Дубіцький Владислав Андрійович. Скромний чоловік з мирною професією будівельника став на захист України в травні 2025 року.

Народився він 4 грудня 1991 року в молодій сім'ї Андрія Петровича і Алли Андріївни Дубіцьких в селі Івангород, які одружились після знайомства в сільському клубі. Нещодавно мобілізований прикордонник закохався в тендітну бібліотекарку. Вони виявились ідеальною парою, обоє беручкі до роботи, які замість гучних гулянок воліли займатись домашніми справами. Раділи народженню сина, мріяли про його щасливу долю. Вона огортала своєю турботою і ніжністю, батько вчив бути справжнім чоловіком: сильним, чесним, роботящим.

Школу закінчив в Івангороді. За ці роки отримав освіту, визначився, яка професія буде до душі, навчився дружити і цінувати дружбу і чесність у відносинах. Школа дала знання, батьки привчали до роботи і допомоги по господарству. Коли народилась сестричка Тетяна, він заявив, що буде її завжди захищати. Він дійсно став її другом і захисником, огорнув її турботою старшого брата.

Після школи він закінчив Вінницьке художнє професійне училище № 5, здобув професію будівельника. Кельма і лопата, шпатель і молоток в його руках ставали інструментами, які допомагали будувати і ремонтувати. Довгий час працював і на залізниці, в Христинівській дистанції колії.

Уже майже півтора року Владислав носить військову форму Української Армії. Він не проходив строкову службу, тому все починав з нуля: вивчав стрілецьку зброю, військову техніку, вчився стріляти по мішенях... Навчання проходив в одній із західних областей нашої держави. Там прийняв Військову Присягу, яка зобов'язує бути захисником Батьківщини. Служить у соціальній службі транспорту – спеціалізованому військовому формуванні у складі Міністерства України, яке забезпечує стійке функціонування та відновлення транспорту України.Служба небезпечна і відповідальна. Коли колона із зброєю і всім необхідним рухається на передову, хвилюються водії машин, командири частин,і вони, солдати охорони. Всі діють злагодженою командою, чітко, оперативно реагують на дані розвідки, свої спостереження. Бінокль в руках, автомат напоготові... Попадали і під обстріл, але діяли без паніки, виводили колону. Бо там, на нулі хлопці їх чекають.

А дома Владислава чекають мама і тато, бабуся Марія і донька Мирослава, сестра Таня і племінниця Вікторія, друзі і колеги. Коли приїжджав у відпустку, тепло обіймав своїх найдорожчих, допомагав по господарству. А от про службу говорив мало і неохоче. Зате з теплотою розповідав, які чудові його хлопці – його бойові побратими. Є у Владислава улюблений вид відпочинку – риболовля. Він – затятий рибалка. Це в них в роду ця любов до вудки. Цю науку вдалої риболовлі він отримав від батька і від діда. Там є багато тонкощів і нюансів. Кілька годин біля ставка з вудкою дають йому сили, енергії, заспокоюють нерви, роблять думки світлішими.

Зараз Владислав Андрійович на Дніпропетровському напрямку. Буває важко, буває страшно. Але віра не залишає їх. Вони вірять в Перемогу, адже їм є кого захищати.

Віримо їм і ми. Молимось за них, схиляємо голови в глибокій шані за їх силу і мужність. На колінах стаємо перед пам'яттю тих, хто загинув, щоб жили ми і наша держава.

Разом з твоїми рідними молимось за тебе, Владиславе, і ми, знайомі твоїх рідних, їх колеги і сусіди. Здоров;я тобі, сили і витримки, Божої опіки і Перемоги.

Все буде Україна!

Артпростір-кафе «Бібліотека без кордонів: творимо простір рівних можливостей»

Буває так: ти поспішаєш у справах, навколо шумить місто, і все здається звичним. Але затишок — він у дрібницях. У тому, чи легко молодій мамі завезти дитячий візок по сходах, чи комфортно ветерану після важкого поранення зайти почитати книгу, чи не занадто дрібний шрифт на вказівниках для наших бабусь і дідусів.

Ми в нашій бібліотеці мріємо про одне: щоб кожен, хто відчиняє ці двері, відчував себе як удома. Безпечно, затишно і тепло. Щоб тут не було жодних стін – ні видимих, ні невидимих. Саме тому ми щиро запросили сьогодні у гості постійних та нових читачів, літніх людей, ветеранів на особливу зустріч – артпростір-кафе «Бібліотека без кордонів: творимо простір рівних можливостей».

Ми дуже хочемо змінюватися на краще, але не хочемо вгадувати навмання. Під час зустрічі ми запропонували кожному гостю заповнити нашу особливу анкету «Доступна бібліотека: простір без бар’єрів». Вона повністю анонімна, але кожна галочка в ній – це підказка для нас. Чи надійний у нас пандус? Чи легко знайти потрібну книгу на полиці? Чи достатньо привітний і чуйний наш персонал? Розповісти про це в анкеті – це не просто заповнити папірець. Це реальний внесок у те, якою бібліотека стане вже завтра.

Наша книгозбірня чекає абсолютно кожного. Батьків із малечею, активну молодь, людей поважного віку, наших захисників на реабілітації, людей з інвалідністю та тих, хто вважає, що не має особливих потреб. Їх присутність – це вже підтримка.

І надалі будемо проводити подібні заходи. Будемо пити чай, розмовляти, слухати й разом робити наш спільний простір добрішим та відкритішим. Бо бібліотека – це не просто стіни з книжками. Це люди. Це ми з вами.