Коли читання - стиль життя

    Як м'язи людини потребують регулярного руху, щоб запобігти атрофії, так і наш мозок потребує тренувань, з яких найкращим є читання. Вчені доводять, що читання книг тренує мозок,  збагачує словниковий запас, поглиблює знання, розвиває емпатію, знижує ризик розвитку когнітивних розладів мозку, зменшує стрес і тривогу,  розвиває навички розв'язування проблем, покращує сон... А для багатьох читання - це чудовий вид відпочинку і саморозвитку. 

    Саме для тих, хто розуміє важливість читання і любить читати, створено  День читання книг. Свято створене для  того, щоб наголосити на важливість читання, стимулювати цю корисну звичку.  В дитинстві ми любили читати казки, пригоди, в пору закоханості захоплювались інтимною лірикою. Ми росли, вчились. Хтось за роботою і повсякденними клопотами перестав брати книгу почитати просто для душі, віддаючи перевагу телебаченню і Інтернету. Але багато людей не перестають читати книги, з насолодою розгортаючи нове для себе видання, щоб поринути у світ  пригод, пристрастей, гумору, детективів історії і сміливої фантастики...

    Христинівчани люблять книгу. Про це свідчать грубі  бібліотечні формуляри багатьох наших земляків. Назвати всіх, для кого книга займає почесне місце в житті, дуже важко. Серед найактивніших користувачів бібліотеки -  Катерина Панасівна Горбенко, Надія Євгенівна Кривоклуб, Галина Дементіївна Строга, Олена Яківна Ятло, Надія Степанівна Волошина, Зінаїда Василівна Наконечнюк, Катерина Петрівна Курдель, Олена Василівна Редько, Павліна Іванівна Олійник, Наталія Миколаївна  Грабовенко, Наталія Олексіївна Жолудь, Юлія Юріївна Могиль, Анатолій Васильович Пікус, Леся Михайлівна Голик, Анастасія Сергіївна Гайн, Тетяна Олександрівна Бабій, Антоніна Миколаївна Найчук, Людмила Олексіївна Коломієць, Обштир Олена Іванівна, Микола Іванович Цимбал, Галина Василівна Громова, Олег Володимирович Мельник, Жук Людмила Борисівна та багато інших.

      Серед наших читачів є багато учнів, студентів, молодих робітників і службовців. Є і ветерани, серед яких і Нечипоренко Володимир Олексійович, 1937 року народження. Він самостійно відвідує нашу книгозбірню, приїжджає скутером, з паличкою підіймається на другий поверх. Читає книги сучасних українських авторів. А для дружини вибирає кілька романів про кохання.

    Всім шанувальникам друкованого слова бажаємо  здоров'я, довгих і щасливих років життя  в мирній нашій Україні і захоплюючого  вам читання.

   Хай живе її величність - Книга - один з найвидатніших винаходів в історії  людства, який дозволив зберегти і передати  через століття знання, історію, фольклор, звичаї і відкриття.

Ми їм завдячуєм своїм життям

    

29 серпня Україна схиляє голови в жалобі перед пам’яттю захисників і захисниць, які полягли у війні з російським агресорами.

Україна понад 12 років веде збройну боротьбу за свою незалежність і територіальну цілісність. Ці роки мають багато трагічних сторінок. Іловайська трагедія – одна з них. 29 серпня 2014 року російські нелюди розстріляли українську військову колону під час їх виходу з оточення. На полях із соняшниками у «зеленому коридорі» під ворожим вогнем полягло 366 українських воїнів, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні.

Останній шлях наших воїнів пролягав через донецькі соняшникові поля, які стали чорними від вогню і кіптяви. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України.

Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності і сили духу.

 Саме про це йшлося у виступі провідного бібліотекаря центральної бібліотеки Зайцевої Оксани Юріївни під час проведення міської години-реквієм біля Пам’ятного знаку борцям за волю і незалежність України.

На мітингу виступила активна читачка центральної бібліотеки, доктор філософських наук, ВПО, екс-викладач Українського університету Горбенко Катерина Панасівна. Її погляд на цей день прозвучав у фактах з книг і періодичних видань, у щемливих словах вірша про Іловайськ.

29 серпня – не просто дата в календарі. Це нагадування про високу ціну, яку ми платимо за право жити у своїй вільній країні. Це біль, що не стихає, це пам’ять, яка не згасає.

Христинівщина веде свій страшний облік втрат у цій війні. Кожен населений пункт нашої громади стояв на колінах у живих коридорах завмирав у хвилинах мовчання, намагався знайти слова, щоб втішити рідних. Ми провели у вічність Героїв, які стали на захист своєї сім'ї, Христинівщини, всієї України. Вони були частиною сім'ї. Тепер кожен Герой може лише наснитись ніжним дотиком доні, озватись мамі подихом вітру, примаритись сонячним променем коханій... Але вони живуть в пам’яті тих, кого любили, за кого віддали своє життя.

Пам’ятати про них – наш священний обов’язок, данина їх подвигу і жертовності.

Історія свідчить: з кожної страшної трагедії Україна виходила ще сильнішою. Так буде і цього разу.

Все буде Україна!

Ми сильні, ми разом!

 Саме під таким  девізом пройшов у центральній бібліотеці Христинівської міської ради  онлайн флешмоб, який започаткувала Черкаська обласна універсальна наукова бібліотека імені  Тараса Шевченка. Флешмоб присвячений 35-ти річчю  Незалежності України. 

    Біля книжкової виставки працівники ЦБ висловили свою думку про Незалежність України, про мрії  і прагнення  багатьох поколінь українців. Ми, як і наші прадіди, знову відстоюємо свою свободу, волю і незалежність зі зброєю в руках.  І тому так важливо бути нам єдиними: в думках, в діях і прагненнях.

    Ми сильні, ми разом! І ми вистоїмо і переможемо. Все буде Україна!

З честю несімо прапор вільної держави

         Крилатий вітер розвіває стяг, блакить із золотом у нім переплелися, Наш прапор майорить, неначе стяг, народ не вмер й нікому не скорився.  З часі далеких відгомін іде про прадідів відвагу, мужність й славу.Наш прапор житнім золотом цвіте, він - символ незалежної держави.

     Сьогодні вся Україна вбралась у жовто-блакитні прапори. Їх гордо підіймають на флагштоках та несуть у руках.  Прапор України несуть воїни ЗСУ, діти і ветерани. Адже для кожного українця  наш прапор - це святиня нашого на народу.  Під нашим жовто-блакитним стягом ми здобудемо Перемогу і будемо жити у вільній і мирній державі.

          Все буде Україна! 

Пиріг Незалежності об'єднав три бібліотеки

    «Пиріг Незалежності» – це порівняно нова, але вже дуже рідна традиція, яка об’єднує українців за гостинним столом. Цього року бібліотекарі знову долучилися до цієї ініціативи, що створює атмосферу щирого спілкування, підтримки та шанування традицій нашого незламного народу.

До свого «Пирога Незалежності» нас запросила завідувачка бібліотеки Гродівської громади Покровського району Донецької області Лілія Михайлівна Гребенюк. Попри те, що її рідний край зараз переживає важкі часи окупації та війни, а сама пані Лілія змушена працювати в евакуації, вона свято вірить в Україну, ЗСУ та нашу Перемогу.

Свій символічний пиріг із гостинцями пані Лілія надіслала Валентині Смірновій — завідувачці Гірницької бібліотеки Донецької області, яка наразі проживає в Христинівці та працює в онлайн-форматі. В посилці, окрім смаколиків, були український прапорець та живі соняшники. Вони мужньо витримали пересилку, не зів’яли, а стали справжньою прикрасою нашого святкового столу.

Під час чаювання колеги увімкнули відеозв'язок із Лілею Михайлівною. Вона щиро привітала христинівських колег та провела презентацію про своє рідне селище Новоекономічне, засноване козаками на річці Казенний Торець у 1768 році. Також вона розповіла про перлину селища — величний і неймовірно гарний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

А пиріг, спечений за найкращими українськими традиціями — з маком та родзинками, — був дійсно смачним, а спілкування — теплим і душевним.

Віримо, що наступний такий пиріг ми будемо куштувати вже у мирній та вільній Україні, частуючи ним наших мужніх воїнів, які виборюють незалежність у боротьбі з окупантами.

ЗСУ здобудуть Перемогу! Все буде Україна!

І стала для неї Заячківка рідною

   

  Марія Василівна народилася в мальовничому селі Кропивник на Івано-Франківщині. Там вона зростала, навчалася в місцевій школі, переймала від батьків мудрі життєві уроки та щиро мріяла про майбутнє. Тоді дівчина ще й гадки не мала про існування нашої Заячківки.

Проте саме сюди її закинула доля після закінчення Кременчуцького училища. Інша область, зовсім інший ландшафт і незвична місцева говірка... Проте люди тут виявилися добрими, привітними та працьовитими. Невдовзі Марія Василівна стала своєю серед заячківців, адже її щирість, сердечність та вправні руки здобули глибоку повагу односельців.

А для корінного жителя села, Валентина Миколайовича Кухаря, вона стала тією єдиною та найкращою. 8 серпня 1984 року закохані стали на весільний рушник. Символічно, що вже за дев'ятнадцять днів після весілля, у розпал медового місяця, молода родина святкувала 18-річчя своєї юної господині. Ця шанована родина прийняла невістку з великою радістю. Рік за роком минало життя, даруючи і світлі миті, і життєві випробування. Та попри все, надійна підтримка рідних людей відчувалася завжди.

Марія працювала в місцевому господарстві, вправно давала лад удома, разом із чоловіком вони дбайливо вели домашнє господарство. Спільно оплакали невимовний біль – смерть новонародженого сина, і разом щиро раділи появі на світ донечок – Наталії та Тетяни. Дівчата зростали в атмосфері, де панували любов, злагода, доброта та взаємоповага.

Попри щоденну зайнятість, пані Марія завжди знаходила час зазирнути до місцевої бібліотеки, якою завідувала її зовиця — на жаль, уже покійна Надія Миколаївна Панько. У книгозбірні завжди вирувало життя: хтось переглядав періодику, хтось обирав нову книгу, молодь готувалася до іспитів, а односельці ділилися новинами. У цих стінах Марія відпочивала душею, занурювалася в читання та спілкувалася з друзями.

Уже понад чотири десятиліття живе й працює на нашій землі ця дивовижна жінка з натрудженими руками та незмінно привітною усмішкою. За ці роки виросли й вивчилися доньки, створили власні родини та подарували їй онуків. Бабуся палко любить усіх п'ятьох своїх нащадків і тішиться кожному їхньому успіху. Особливою гордістю для всієї родини є вагомі спортивні досягнення Дарини та Софії. Завдяки наполегливості свого батька й тренера Максима Лягоцького, ці тендітні на вигляд дівчата впевнено виборюють золоті медалі на чемпіонатах України. Тепер і наймолодша із сестер, Аліна, уже впевнено крокує до великого спорту і заявляє про себе майбутніми перемогами.

 

Коли Надія Миколаївна пішла в засвіти, Марія Василівна відчула, що має продовжити її справу, адже в її серці завжди жила велика любов до друкованого слова. Так давня мрія перетворилася на улюблену роботу, і вона стала повноправною господинею цього книжково-інформаційного центру села.

Ця бібліотека традиційно була однією з найкращих на Христинівщині, мала свої унікальні надбання, які Марія Василівна сьогодні дбайливо береже та розвиває. Вона організовує яскраві книжкові виставки, проводить цікаві масові заходи, збирає безцінні спогади старожилів і завжди радо несе книги додому тим односельцям, які вже не можуть самостійно завітати до книгозбірні.

Життя принесло й важкі випробування – підступна епідемія COVID-19 забрала її коханого чоловіка. Це була величезна втрата для родини, друзів та близьких. Проте, міцно підтримуючи одна одну, родина пережила це велике горе, знайшовши сили жити й працювати далі.

У теперішній непростий час, коли триває війна, Збройні Сили України потребують щоденної підтримки. Марія Василівна без вагань долучилася до волонтерського руху. Увесь свій кулінарний хист і тепло душі вона вкладає в домашню випічку, пиріжки, паски, печиво, голубці та котлети, які регулярно відправляються на передову до наших захисників.

Зразковий лад у господі та в бібліотеці, доглянутий город і квітучий садок, а головне – постійна готовність прийти на допомогу кожному, хто поряд, – саме в цьому криється сенс життя, щастя та справжнє покликання цієї жінки.

27 серпня любляча мама, турботлива бабуся, дорога сестра, кума, сусідка та шанована теща прийматиме найтепліші віншування з нагоди свого ювілею. До цих щирих привітань із радістю приєднуються і колеги-бібліотекарі:

«Віку довгого та щасливого Вам, шановна Маріє Василівно! Нехай до нього додаються міцне здоров’я, невичерпна енергія, домашній затишок, достаток і лише добрі новини. Хай здійснюються найзаповітніші мрії, а діти та онуки щодня тішать своїми успіхами. А найголовніше — бажаємо всім нам якнайшвидше дочекатися нашої спільної Перемоги та довгоочікуваного миру!»

     

      

Найстаріший парк нашого міста

                                                                                                                           Христинівка від А до Я

  Святомиколаївський парк веде свою історію з далеких з 1920-1930-х років. Як згадували старожили,  на цьому місці була садиба  якогось місцевого багатія. Революційні події її знищили.  Територія почала заростати кущами, дикоростучими деревами. Селищна рада ухвалила рішення створити парк культури і відпочинку. 

        Парк  приваблював тим, що там був літній кінотеатр. Дерев'яна споруда, яка мала кілька рядів лавок, сцена з накриттям, на якій був екран. Кінобудка теж мала дах, розміщувалась  позаду лавок. Глядацький зал не мав накриття. Тому перегляди фільми  на свіжому повітрі. Часто молоді христинівчани в цьому літньому кінотеатрі призначали побачення своїм обраницям.

     Клумба посередині парку  з ранньої весни і до пізньої осені радувала око  різнобарв'ям  квітів.  Майстром по озелененню в нашому місті  багато років працював Федір Гриняк. Саме завдяки його любові до квітів, наше місто прикрашали доглянуті квітники.

  В правому кутку парку,  ближче до відділку поліції, було кафе - дерев'яна споруда, пофарбована блакитною  фарбою, і називали його "Голубий Дунай". Там можна було купити морозиво, цукерки, печиво, ситро, пиво, пиріжки і цигарки. Працювала ця установа лише в літній період.

         Огороджений парк був з усіх сторін металевим парканом і пофарбований зеленою фарбою.  Ближче до вулиці Чорновола була звичайна криниця, з якої довгі роки брали воду.   Оцинкованим  відром на металевому ланцюгу діставали воду, щоб напитися холодної води. Цією криницею користувались і працівники кафе та літнього кінотеатру.  На початку 1970-х років криниця перестала існувати: пудла зняли, а шахту накрили бетонною плитою.

   В парку любили відпочивати діти, для їх дозвілля середині 60-х років були встановлені великі  гойдалки, але вони побули лише пару років і їх демонтували, Казали, що перевезли в Монастирище (яке на той час було Христинівського району).  Розгойдувались у них, зазвичай по двох. Потрібні були навички і сила.

 З часом огорожу в парку  прибрали, обсадили територію парку декоративними кущами. 

  В травні 1979 року, який був оголошений роком дитини,   було встановлено дитячі гойдалки, каруселі, гірки, машинки, драбинки...  Виготовили їх на підприємствах міста, щоб порадувати маленьких христинівчан.  Зараз на цьому місці облаштована зона відпочинку для дітей "Поляна казок" та дитячий майданчик "Кораблик".

    За останнє десятиліття в парку все змінилось. 

   19 лютого 2018 року  в парку було встановлено  пам'ятник  Святому Миколаю на тому місці, де довгий час стояла на постаменті Зоя Космодем'янська (не зрозуміло, яке відношення вона мала до нашого міста). Пам'ятник Святому  має підсвітку, обсаджений ялинками, до нього веде доріжка з тротуарної плитки. 

  В парку встановлено скульптуру "Закохана пара", облаштована  зону відпочинку для дітей, запрацював фонтан  "Дельфіни".

  Встановлені сучасні ліхтарі  для освітлення в темну пору доби,  прокладені пішохідні доріжки, посаджені дерева і квіти ...  Вирізали старі дерева, на яких так полюбляли гніздитись ворони.  Натомість  в парку висадили  різні кущ, квіти,  дерева, серед яких є  і екзотичні.

 

У березні 2021 року невідомі жорстоко розстріляли безпритульного  пса Жовтого- Білана-Марка. Він жив біля цього парку, грався з дітьми та грівся біля  біля магазинів, що були поряд. Діти грались з ним та підгодовували. Після отриманих кульових поранень волонтери намагались врятувати тварину, але випущені в нього понад 20 куль не залишили йому шансів на одужання. Волонтери зібрали кошти, за які виготовили та встановили йому пам'ятник. 

В цьому році тут з'явилась ще одна гарна традиція: перед різдвяно-новорічними святами прикрашати ялинку біля святого Миколая  іграшками.

     Парк має сучасний вигляд, тут полюбляють відпочивати діти, молодь і дорослі.  Саме серед тих, хто живе в нашому місті багато років, можна дізнатись, яким парк був раніше.

         Хай він стає ще кращим, парк, який пам'ятає уже на одне покоління своїх відвідувачів. Віримо, тут будуть відпочивати із своїми рідними і друзями ті, хто боронить нашу волю і незалежність в боротьбі з ненависним ворогом.  Перемоги нам і миру. Все буде Україна!