Коли батько - взірець мужності і доброти

     Серед рис характеру які притаманні справжнім чоловікам - сила, мужність,  доброта. Саме таким є і житель нашого села Клапоусь Дмитро Юрійович. Народився він в 7 вересня 1982 року в селянській родині  Лариси Іванівни і Юрія Леонідовича.  Батько хлопчика зараня пішов з життя.  Дмитро виріс добрим, чесним, щирим.  Дитинство в селі має свої принади і переваги: гарна природа, щире спілкування з ровесниками, а ще коли поряд є стадіон і можливість грати у футбол, то життя здається взагалі чудовим. Швидко пролетіли  шкільні роки, і юнак отримав повістку  з райвійьккомату. Навіть  не намагався ухились від військової служби, вважав це чоловічим обов'язком.  Після прийняття  Військової присяги  пройшов навчання в сержантській школі в селі Дівічки в Бориспільському районі. Під час служби був командиром відділення артилерійської розвідки в Білій Церкві.. Служив чесно, з відповідальністю ставився до служби, до поставлених завдань. Для фізично підготовленого молодого воїна і служба здавалась легкою.

    Тому й після демобілізації підписав контракт з частиною, яка займалась  військовою  охороною.  Пізніше працював у місцевому  господарстві, у військовій частині.

 А свою другу половинку і шукати далеко не довелось - сусідська дівчинка, яка жила на їхній вулиці, за роки його військової служби стали такою, що молодий сержант не міг відвести від неї очей. Таня, Тетянка, Тетяна Олександрівна ввійшла в його серце, в його душу, змінивши прізвище Кожухівська на Клаповусь. 22 червня 2003 року молоді люди стали на весільний рушник.  А через рік лелека відвідав їх сім'ю. Народився син Віталій , гордість і  спадкоємець. Мама вчила його бути добрим і щирим, а батько  був прикладом того, яким повинен бути справжній чоловік: роботящим, умілим. Так як  пан Дмитро  дуже захоплювався футболом, результативно грав у складі  сільської команди, то і сину передав це своє захоплення.

    Дмитро Юрійович  по своїй натурі - воїн і захисник. Він з 2018 року служив в АТО. Йому і зараз сниться Попасна Донецької області, де прийняв своє бойове хрещення. 24 лютого 2022 року Дмитро Клапоусь зустрів з автоматом в руках. Там, в його рідних Розсішках, вибухали боєприпаси, а він, сержант артилерії  зустрічав ворога вогнем і ненавистю під Краматорськом.  Бої, вибухи, нальоти ворожої авіації - такі  реалії війни. А ще - фронтові побратими, які стають  рідними людьми. І дуже боляче і гірко на душі, коли гинуть ті, з ким мріяв про Перемогу. 

    Коли його молодший брат Євгеній Сьомін в 2024 році  став воїном ЗСУ,  то він написав рапорт, щоб служити в одній бригаді. Сподівався, що зможе уберегти, прикрити.  Але його брат, кулеметник,  лейтенант, командир роти зник безвісти.  В сім'ї живе надія на його повернення.

 А Дмитро Клапоусь був двічі поранений:  13 вересня 2025 року в плече, вдруге отримав опік обличчя і контузію - занадто близько пролунав той фатальний вибух.  Тому довелось лікуватись в Харківському військовому шпиталі з подальшою реабілітацією в Дніпрі.

     7 травня цього року, враховуючи те, що брат пропав безвісти, Д.Ю.Клапоусь залишає військову службу. 

    Він залікував обпечене обличчя, але душевні рани болять і тривожать.

   Його мужність і сміливість, вірність Військовій присязі оцінена командуванням ЗСУ.

    За свою службу отримав бойові нагороди: "Золотий хрест" (2025 рік),  Відзнака Президента України "За оборону України".

   Є в цій сім'ї ще одна болюча рана - загибель брата дружини Івана Олександровича Кожухівського. Він повернувся "на щиті", знайшов свій вічний спокій у Розсішках. Його могилу часто відвідують рідні. Коли з Умані приїжджає дружина загиблого Героя з сином Ярославом і дочкою Мирославою, їх чекають родичі. Це спільне горе об'єднало родину.

    Дні, проведені на передовій, бойові побратими живуть в споминах, приходять у сни. Дмитро Юрійович вірить у нашу Перемогу, в силу наших Збройних Сил.

  Займається домашніми справами, господарством.  У вільний час любить посидіти з вудкою, порибалити, подумати серед природи. Знає, що жив правильно, залишився вірним  своїм принципам, своїм переконанням. Сім'я, яку створив, є його надійним тилом, підтримкою.  Пишається сином, випускником Уманського національного університету садівництва. Серед пріоритетів нашого шанованого земляка   - сім'я. Любить відпочивати, коли рідні поряд, коли лунають спогади, розповіді про події і звучать мрії. Дай, Боже, щоб всі мрії нашого земляка здійснились. Здоров'я йому і його родині, достатку, хороших новин, багато років життя під мирним небом після нашої Перемоги.

 Все буде Україна!

   

  

Читаємо без зупину!

 Бібліотека для дітей перетворилася на справжній простір відкриттів, нових знайомств і щирого спілкування. До нас завітали допитливі та активні учні 4 – А, 4 – В класів Христинівського ліцею на книжковий марафон «Читаємо без зупину!». Під час екскурсії школярі відвідали відділ обслуговування 1 - 4 класів, де познайомили з найпопулярнішими книжками серед їхніх однолітків та представленими цікавими літературними новинками. Діти з цікавістю оглядали різноманітні книжкові виставки, гортали енциклопедії, художні твори й періодичні видання. Зустріч пройшла у теплій та дружній атмосфері й подарувала дітям нові знання, позитивні емоції та яскраві враження. Можливо, саме цього дня для когось із них бібліотека стане улюбленим місцем відпочинку.

Чекаємо вас знову — для нових відкриттів, цікавих подій і книжкових пригод!

Літні читання у бібліотеці.

 Сьогодні перший день літа, отже розпочались канікули ! Це час відпочинку, веселощів та цікавих пригод!

Тож наша книгозбірня радо прийняла гостей зі шкільного табору - учнів четвертого класу зі своїми вчителями.

Ми провели екскурсію бібліотекою, переглянули цікаві відео з історії створення книги, провели книжкову вікторину, відгадували кросворд, пограли в гру «Склади слово» та багато спілкувались та сміялись. Час пройшов непомітно, відпочинок завжди минає швидко, але емоції залишаються на завжди!

Моя газета

    Я росла з нашою  "районкою". Її завжди отримували батьки, читали вголос, коментували,  шукали розповіді про знайомих. В сімейному архіві зберігаємо статті про батька, чоловіка, брата, родичів. Зараз сама пишу замітки в газету, розповідаю про бібліотеки громади, про їх читачів. Ніби втілюю свою шкільну мрію бути журналістом.

     Ця газета - не тільки інформація про нове, а й джерело краєзнавчих та архівних матеріалів, які використовуємо для написання проекту "Христинівщина від А до Я".  "Трибуна хлібороба" є повноправним  співавтором цього матеріалу.

     95  ювілейних років  для газети - вік розквіту, знань і напрацювань. Бажаю нашій газеті продовжувати традиції, розвиватись і залишатись улюбленим  періодичним виданням для христинівчан.

Щастя, помножене на п'ять

  

  Багатодітна сім'я - це осередок любові, взаємопідтримки і великої відповідальності. Це праця і турбота щодня, без вихідних і відпусток.  Але це й  п'ять пар люблячих очей, п'ять пар теплих рученят, які ніжно  обіймають тата і маму.  Адже діти - це продовження роду, надія і гордість. Їм нести по життю добро, яке вони отримали від рідних, продовжувати сімейні традиції і досвід життя. Така сім'я - це злагоджений механізм, де розподілені обов'язки, це одна команда,  де кожен підтримує один одного.

      Саме такою сім'єю є  Поворознюків із Великої Севастянівки. Людмила Петрівна, в дівоцтві Таранова, народилась 27 лютого 1979 року  і Анатолій Леонідович, який народився 24 липня 1973 року. Вони обоє уродженці нашого села, але познайомились на гостині у родичів. Ця зустріч, це знайомство стало доленосним для них.  Людмилі йшов шістнадцятий рік, але  юнак, палко закоханий, не зрадив  цим почуттям. А через два роки молоді стали на весільний рушник. Ця подія відбулась майже 30 років тому.  6 жовтня вони святкуватимуть перлинне весілля.

   Через рік в сім'ї народився первісток,  син, нащадок, Олексій, що в перекладі з давньогрецької означає "захисник".  Він  повністю виправдовує своє ім'я. З четвертого березня 2022 року Поворознюк Олексій Анатолійович  добровільно став на захист України. В штурмовій роті його поважають за сміливість, прийняття виважених рішень, готовність допомогти, підтримати.

     Коли синові виповнилось чотири роки, в сім'ї народилась донька Юлія, а через шість років після неї - Альона.  Саме донечки були маминими  помічницями, коли  в 2012 році народився Анатолій,  і в 2016 - Софійка. Діти росли добрими, щирими, допомагали батькам, виручали один одного, слідкували за навчанням менших, читали їм книги, знайомили з життям.  Старші сестри вже дорослі, працюють,  мріють про Перемогу, коли зможуть зібратись в батьківській хаті. Менші діти ще школярі. Всі разом господарюють в хаті, в саду, на городі. Доглядають домашню живність. В хлібі в них хрюкають, кахкають, сокочуть,  кукурікають і чекають на годівлю  домашні тварини, які наповнюють їх стіл м'ясом, сало, яйцями.  Батьки працюють: Анатолій Леонідович, маючи технічну освіту, - електриком, а Людмила Петрівна - листоношею. В обох робота відповідальна, вимагає і знань, і терпіння, і толерантності. 

  Стержнем  кожної сім'ї  є   батьки.  Дітям з цієї сім'ї надзвичайно пощастило, що вони завжди  відчували захист  за міцними татовими плечима і ніжну турботу мами. 

    Все встигають в цій сім'ї: працювати, займатись дітьми, вести господарство. Дітей виховують не нотаціями, а своєю щоденною працею, допомогою, підтримкою.  В голови сім'ї є захоплення: спостерігати за зорями, погодою, народними прикметами. В душі він ще й астролог і синоптик. Ще  ремонтує все, що потребує  умілих чоловічих рук А пані Людмила  кохається в квітах, які радують різнобарв'ям від ранньої весни і до пізньої осені. А ще вона майстриня, яка з клубків ниток створює гарні вироби для своєї родини.

  В 2025 році Людмила Петрівна отримала звання "Мати-героїня". Це визнання заслуги за  ласку, ніжність, терпіння і велику любов.

    Якби не ця проклята війна, старшому сину вже б подумати про створення своєї сім'ї, але батькам він сказав, що одружиться після Перемоги. Саме тоді і приведе їм невістку.

Ця сім'я - це міцний фундамент, на якому будується щасливе майбутнє не лише окремих людей й всієї країни.  Бажаємо їм здоров'я, сили, здійснення бажань, достатку і хороших новин. Хай Всевишній почує  ваші молитви за сина, за його побратимів і ваших земляків, щоб вони якнайшвидше з Перемогою повернулись до мирної праці. 

Українським Героям вклоняємося

День Героїв – це день пам'яті і шани всіх українців, які присвятили своє життя боротьбі за свободу і незалежність нашої держави. Це свято величі духу, символ незборимості української нації, жаги до вільного життя на рідній землі.

Сьогодні естафету захисту України від поневолювачів прийняли від своїх пращурів – захисники – воїни ЗСУ. Прийняли від дружинників князя Святослава і короля Данила, українських козаків, захисників Української Народної Республіки та Української Повстанської Армії, тих українців, які боролись проти фашистських окупантів в роки Другої світової війни, активістів Майдану Гідності, ангелів Небесної Сотні, учасників АТО.

Бібліотечні працівники взяли участь у зібранні громади з нагоди цього свята. 

Директор центральної бібліотеки Раїса Шумовська розповіла про історичні події, які передували встановленню Дня вшанування українських Героїв, про мужність, стійкість, незламність захисників нашої Батьківщини, висловила подяку тим, кому ми завдячуємо можливості жити, вчитися та працювати. Адже за цим стоять витримка героїв-захисників, їх рішучість, їх сміливість. Завдяки нашим Героям ми вистоїмо і переможемо! Все буде Україна!

Сильний оберіг сильного народу

 

Хай вишиванка вишиває

Усім щасливу долю,

А український народ

Не знає війн і болю!

 

Вишиванка з давніх давен була символом українського народу, його єдності та традицій. Цей одяг вважається не лише оберігом від біди, а й символом краси, щасливої долі та приналежності до українського роду.

В Україні вишиванка є святинею та передається від покоління до покоління, розповідаючи історію українського народу крізь роки та століття. Скільки про неї написано віршів, складено пісень і легенд...

Сьогодні українці, святкуючи День вишиванки, одягнули свої улюблені сорочки, блузки і сукні, прикрашені гарними візерунками, в яких закодовано наше минуле і наше майбутнє.

Колектив Христинівської центральної бібліотеки активно долучився до святкування. З нагоди цього свята ми не тільки одягли вишиванки, а й підготували етновиставку, яку розташували в нашому постійно діючому народознавчавчому куточку «Оберіг», запросили наших користувачів на тематичний культурно-просвітницький захід: «А над світом українська вишиванка цвіте», розповідали про традиції, історію та символіку вишиванок, які гріють душу, наповнюють серця гордістю і шаною за наш народ.

Ми пройшли важку дорогу до своєї незалежності, платимо надзвичайно високу ціну за нашу волю, за наші традиції, за право бути українцями і носити найкращий одяг в світі – українську вишиванку.

З Днем вишиванки, українці!

Шануймо своє!

Бережімо Україну!