Щирі вітання, Юліє Іванівно!

         Ті, хто давно є користувачем центральної бібліотеки, пам'ятають цю привітну жінку, яка довго працювала на відділі обслуговування – Юлію Іванівну Коваль. Тоді слово «толерантність» не було таким поширеним, тому в її адресу лунали слова: «вихована», «доброзичлива», «справедлива».

Народилась наша шановна Юлія Іванівна 25 квітня 1933 року. Це був страшний рік, страшний місяць, страшний період. Сім'я її батьків пережила всі жахи того часу. Дитяча пам'ять не зберегла спогади про той період, а от роки окупації в ІІ-й світовій війні пам'ятає добре. Але і ті чорні роки пережили. Після війни було важко, але молодості властиво вірити в краще. Молода струнка, з грубою косою, добра і товариська дівчина закінчила школу і пішла працювати на сінопункт (була така організація в Христинівці, яка заготовляла сіно для коней, бо всі установи мали коней, яких потрібно було годувати). Керував сінопунктом Котляр Абрам, дружина якого – Лямець Єва Семенівна завідувала районною бібліотекою. Він і порекомендував Юлю на посаду бібліотекаря. Це було гарне і мудре рішення, бо з неї вийшов відмінний спеціаліст бібліотечної справи. Отримала диплом бібліотекаря, багато займалась самоосвітою, часто їздила на семінари в Київ, адже Христинівка на той час була Київської області.

Така деталь: автобуси по селах в ті роки не ходили, а бібліотека була методичним центром для сільських бібліотек. Коней і грошей на їх утримання, як і на посаду їздового в бібліотеці не було, а от на велосипед гроші виділили. Юля Іванівна, на той час наймолодша за віком в бібліотеці, навчилась їздити велосипедом, і в період, коли дозволяла погода, відвідувала сільські книгозбірні. 

Все її життя пройшло в Христинівці. Тут вона і свого судженого зустріла – Коваля Василя Денисовича, який працював в локомотивному депо (розпочинав ще той час, коли воно називалось паровозним), тут народилися їх діти Сергій і Людмила, тут побудували власний будинок, одружили дітей. 

Юлія Іванівна довгий час очолювала профспілковий комітет відділу культури. Вона дійсно захищала людей, коли вважала, що керівництво щось порушує. Обставини склались так, що з районної бібліотеки вона перейшла працювати у відомчу бібліотеку, але цікавилась життям бібліотеки, яка дала їй крила в світ книги. Згадували її і читачі, шкодували, що пішла вона з нашої бібліотеки.

На жаль, невблаганна смерть зараня забрала її чоловіка і батька її дітей. Уже перебуваючи на пенсії, намагалась допомагати своїм рідним. Її смачні пиріжки ми коштуємо і зараз.

Шановна Юлія Іванівна, щиро вітаємо Вас з днем народження!

Зичимо Вам довгих років життя, а до них: здоров'я, сили, енергії, достатку, добрих новин. Хай Вас радують діти, онуки і правнуки, хай дарують Вам свою любов і турботу, хай Ваша доброта повертається до Вас сторицею і довголіттям. А бібліотекарі і читачі пам'ятають Вас, Вашу доброту і порядність.

Ми вдячні Вам за Вашу працю і добре серце.

Перемоги і миру всім нам!

Пам'ять обпаленого квітня живе в пам'яті і в серці

Дата, яка навіть з роками і десятиліттями не перестає боліти нашому народу, нашій планеті. 26 квітня 1986 року о 1-ій годині 23 хвилини на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася аварія, яку фахівці назвуть найбільшою техногенною катастрофою. Цей енергоблок перетворився на суцільну руїну: зруйновані стіни, обпалений бетон, покривлена арматура... Попливли величезні невидимі смертоносні хмари радіації. А із зруйнованого енергоблоку продовжувало виходити, страшне по своїй суті, випромінення.

У зону навколо ЧАЕС після вибуху почали прибувати фахівці, які мали важливе завдання: приборкати невидимого радіаційного монстра. Серед них був і Чабан Володимир Вікторович. Народився він в 1961 році в селі Углуватка. Звичайне дитинство сільського хлопчини: дитячий садок, місцева школа, ігри з друзями, спортивні заняття на місцевому стадіоні... Тут, в своєму рідному селі він зустрів і своє кохання – Валентину Подолянюк, яка стала його дружиною, матір’ю їх синів – Андрія і Костянтина. Працювати йому випало в в об’єднанні «Донецьк-Шахтобуд». Жила сім’я в Дружківці Донецької області, працював на машинобудівельному заводі. Отой сумнозвісний квітневий вибух на ЧАЕС розділив життя всіх українців на дві частини, яку в народі назвали «два кольори часу». А 11 травня, через 16 днів після вибуху три автобуси «Ікарус» з працівниками «Донецьк-Шахтобуд» виїхали до Чорнобиля. Люди добровільно і свідомо їхали туди, щоб врятувати майбутнє дітей, майбутнє України, всієї планети. 

Адже вони були будівельниками, краще за них ніхто цю роботу виконати не зміг би. Це вони, добровольці третього батальйону Донецького полку цивільної оборони, залучившись до ліквідації наслідків, налагоджували камери під реактором, куди встановлювали секції холодильників, укладали бетон. Породу з-під фундаменту вибирати всю не можна, залишили цільник, на якому стояла чаша реактора. Породу навколо цільника вибирали смужками і звільнений простір заливали бетоном. Робили монтаж поворотних плит стрілочних переводів, прокладали вузькоколійку навколо реактора... Радіаційний фон «зашкалював», з ладу виходили прилади, а люди трималися і працювали, бо потрібно було все зробити швидко і якісно. Пили йодові таблетки за рекомендацією медиків. А головне – підтримували один одного, вірили в те, що зможуть ліквідувати наслідки аварії.

Про їх роботу по ліквідації наслідків цієї страшної біди, згадують журналісти-автори книги «Чорнобиль очима очевидців». На фотографіях не видно радіоактивного пилу та доз опромінення, які впливатимуть на цих людей, на їх здоров’я надалі. Нікому з ліквідаторів перебування в тій небезпечній зоні здоров'я не додало. А Володимир Вікторович, маючи український запал, козацьке здоров’я, углуватске загартування, зумів вистояти в те випробовування, пропрацювавши там до 1988 року. З чистою совістю повернувся додому, в свою Дружківку, до сім'ї. Жив, працював, ростив синів, радів життю. Але напад рф на Україну перекреслив мрії, сподівання, саме право на життя. Він був уже пенсійного віку, але вирішив вивезти родину з-під обстрілів. Сім’я приїхала в квітні 2022 року в Углуватку. Друзі, родичі, рідна земля... Це було б добре, якби не проклята війна. Його сини Андрій і Костянтин, виховані як справжні патріотики-українці, серед тих, хто зі зброєю в руках відстоює нашу незалежність, нашу територію, нашу волю. До батька і брата приєднався і онук Володимира Вікторовича. Вони не посоромлять рід Чабанів.

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі.Чорнобиль має кольори: весна і сонце – до, і горе – після.

І скільки б не минуло років, це слово полум’янітиме вогнищем скорботи і мужності. Вклонимось в подяці кожному ліквідатору, адже це вони своєю мужністю, героїзмом, своєю важкою працею дали змогу всім нам жити після страшного вибуху 26 квітня 1986 року. Дякувати їм потрібно не тільки в ці квітневі дні, а пам’ятати щодня, що тисячі ліквідаторів дарували нам життя.

Шановний Володимир Вікторович, вклоняємось вам за ваш подвиг, за вашу працю, за вашу небайдужість, за ваших дітей, за людяність і скромність. Здоров’я вам, сили, наснаги, добрих новин, енергії. Хай всі ті, кого ви любите, будуть здорові і успішні.

Всім нам Перемоги і миру! Все буде Україна!

  

Сміятись, щоб жити і перемогти

Нам випало жити у важкий час – рашисти плюндрують нашу землю, руйнують будинки і цілі міста, вбивають людей... В серцях людей стільки суму і болю, що передати словами неможливо. Але нам треба жити і перемогти. В прагненні бути сильним і корисним нам допомагає віра в світле майбутнє, підтримка оточуючих, добре слово. До цих добрих і потрібних слів треба віднести і гумор. Звичайно, бувають ситуації, коли людям не до сміху, але іноді хороший жарт допомагає впоратись з поганим настроєм, зневірою, а то і з депресією. Саме так підходить до написання гуморесок Катерина Собова. Цю талановиту жінку добре знають у нашому місті. Знають як вчительку, режисера нашого театру, акторку, художницю, поетесу, гумористку, добру і чуйну людину. Як зізнається Катерина Михайлівна, вона під час війна мала сумнів, чи потрібно писати гуморески в такий час. Але відгуки її читачів про те, що гумор нам потрібен, він допомагає пережити скрутні часи, надихають її на написання гумористичних творів.

Нещодавно вийшла з друку книга гуморесок «Пригорща сміху», презентація якої відбулась в центральній бібліотеці. На це зібрання прийшли поціновувачі творчості майстрині пера, бібліотечні працівники нашої громади. Директор ЦБ Раїса Шумовська представила шановну гостю, яка розповіла про те, що надихає її писати і публікувати свої твори. Її гуморески актуальні, сучасні, в них багато порівнянь, колоритних українських слів. Чого варті її гуморески «Кіно і реальність», «Кросворд», «Автоінспектор Микола», «Чорна п’ятниця», «Комбіновані уроки», «Ліниві вареники». Талант пані Катерини в тому, що маленький анекдот, почута, прочитана чи придумана комічна ситуація стає смішною розповіддю, справжнім твором художньої літератури.

Це вже другий збірник гуморесок Катерини Собової: перша «Сміхотерапія» вже знайшла своїх шанувальників в нашій книгозбірні, а тепер читачі матимуть змогу читати нові гумористичні вірші. До речі, в Інтернеті в «Клубі поезії» Катерина Собова уже не один рік друкує свої твори, які знаходять своїх шанувальників.

З роси й води вам, шановна Катерино Михайлівно. Хай не спіткнеться ваше перо, хай творча наснага вийде на орбіту вашої творчості і створює нові твори.

Мирних ранків нашій Україні, сонячних днів і нових книг про Героїв і Перемогу!

Книги з автографами в бібліотеці

     Кожна книга – це результат праці письменника, поета, художника. Це його дітище, в яке вкладено думки, знання, досвід, мрії і побажання наступним поколінням. На свої твори вони отримують авторське право. За правилами хорошого тону, підписувати книгу може підписувати автор. Саме така книга, з підписом автора має особливу цінність для читачів.

Нещодавно Соломія Зінчук, донька поета, уродженця села Орадівка передала центральній бібліотеці нашої громади майже сотню нових книг українських авторів. Пані Соломія, філолог не тільки за освітою, а й за покликанням. Любов до вишуканого українського слова закладено в неї на генетичному рівні. Коло її товаришів по перу настільки широке, що вона спілкується з сучасними письменниками, поетами, науковцями, літературознавцями, істориками – тими, хто зараз створює сучасну українську літературу. Саме їм пані Соломія розповідає про нашу бібліотеку, про нашу роботу по популяризації книги, історії, мови... Тому серед книг, які вона передала в нашу бібліотеку, є багато книг з автографами: Сергій Лейчук «Таїна мов: українська і санскрит», Валерій Курінський «Аеробіка в роті. Фонетичний практикум англійської, французької, німецької мов» та «Українська постпсихологічна автодидактика», Оксана Бас-Кононенко «Мова – зброя, фонетика – приціл», Марина Гримич «Вугледар-2099», збірка віршів Лесі Шаповал «Життя – це маленька мурашка, в якій живе ліс». Пані Леся подарувала книгу свого батька Івана Шаповала «Напитись з срібного ковша».

Дружина Валерія Курінського, українського науковця, філософа, письменника, поета, композитора, дослідника, поліглота, перекладача з більш ніж сотня мов подарувала нашійй книгозбірні його книги: «Закон зигзага», «Самоосвітні роздуми», «Коли немає гувернантки».

Всім нам відоме ім’я Іллі Чернілевського, який на початку повномасшабного вторгнення добровольцем пішов до військкомату. Його не хотіли брати, бо не мав досвіду служби. За фахом він – режисер кіно і телебачення, за покликанням – поет, співак, бард. Понад 10 років він перекладав пісні для багатьох серіалів і фільмів, писав власні вірші, грав на гітарі і фортепіано. Так розпорядилась доля, що він загинув вранці 7 травня 2023 року, саме в день народження його мами Ольги. А 16 листопада у київському Будинку кіно презентували збірку віршів Іллі "Я птах між тенет". До книги ввійшли 38 його віршів періоду 2017-2022 років, спогади друзів, рідних і вірш батька, Станіслава Чернілевського, присвячений сину. Саме дарчий напис Станіслава Чернілевського з побажаннями читачам мирного неба, в якому плаватимуть лелеки, є на цій книзі.

Ми дякуємо всім, хто дарує свої книги в бібліотеки. Адже саме в бібліотеці їх прочитає найбільше людей. А книга з дарчим написом автора – особлива книга, яку читають з трепетом і хвилюванням. Це книги і місцевих авторів, і київських майстрів пера – вони мають однакову цінність. Творчих здобутків і наснаги всім, хто пише книги, вірші і статті, кому Всевишній дарував талант стати майстром слова, що знаходить відгук у серцях людей.

Перемоги і миру всім нам. Все буде Україна!

Бібліотекарка з маленького села

         Так склалося, що село Зоряне (старожили іноді ще називають його по старій назві – Босівка) має небагато жителів. Зате історія в нього багата: через село пролягала козацька дорога, вогнем і пожежами котились революції і війни, косила смерть людей в роки голодоморів... Але село вистояло, вижило, розквітло. Родючі землі, квітучі сади, уквітчані вербами плеса ставків – така краса може бути тільки в нашій квітучій Україні. І, звичайно ж, великим багатством і стрижнем життя і добробуту є люди, зорянці. Нема в селі школи, тому місія освіти, інформації, дозвілля належить бібліотечній філії, якою ось уже майже двадцять років завідує Наталя Леонідівна Шейніна. Це вона підтримує в своїх односельців любов до книги, до новин, до вивчення історії України і рідного села, повагу до ветеранів і воїнів ЗСУ.

В гарну і квітучу пору народилась вона, квіт і краса природи ніби відбивається в її променистих усміхнених очах. Роки летять дуже швидко, 15 квітня пані Наталя прийматиме вітання зі своїм золотим ювілеєм. Вітатимуть друзі, куми, сусіди, однокласники, колеги... І найдорожчі її люди: чоловік, сини, невістка і ще зовсім маленька онучка Уляна. З іменами чоловічої частини сім'ї думали недовго – голова родини Євгеній Васильович, сини ж стали не тільки продовжувачами роду, а й цих імен. Тому як належне, хлопці отримали імена Василь і Євгеній. В цій сім'ї вміють працювати, знають ціну зароблених коштів. Поважають чесність і доброту, самі приходять на допомогу тим, кому можуть допомогти. В сім'ї бувають проблеми, але Наталя зі своїми хлопцями ніколи не опускають руки. Підтримують один одного, радіють успіхам, вірять в майбутнє. Саме тому донатять для потреб ЗСУ, допомагають пораненому односельцю, тим землякам, які на передовій.

Випускниця Углуватської школи отримала атестат про середню освіту в 1991 році, а восени вона вже була студенткою Канівського училища культури. Кваліфікація її звучить солідно «Організатор культурно-дозвіллєвої діяльності, режисер театральних заходів». 10 років вона працювала в клубах сіл Чайківка і Зоряне. Концерти художньої самодіяльності, театралізовані вистави, народні свята – Наталя організовувала, вкладаючи в них свій талант, свою майстерність. Обставини склалися так, що очолила бібліотеку села. Тепер її пріоритети – книги, легенди, історія, поезія, краєзнавство. Це вона збирає спогади старожилів, матеріали про видатних односельців, пише історію села «Зоряне від А до Я», розповідає на сторінках газети «Трибуна хлібороба» про своїх земляків, що загинули, захищаючи незалежність України.

Своєю працею, доброзичливістю Наталя доводить, що і в маленькому селі добре жити і працювати, заслужити повагу і авторитет серед людей. Багато чого вміє робити наша колега: співати, грати на музичних інструментах, доглядати за городом, квітником і садом, вправлятися з косою і рушницею, бути помічником будівельника, готувати і вишивати...

Від імені колег вітаємо цю гарну, тендітну жінку, зичимо їй здоров'я, сили, енергії, поваги, підтримки, добрих новин. Нехай в її родині, в її селі, в нашій державі все буде добре. Хай прийде Перемога і мир запанує на нашій землі, щоб всі ті, хто вболіває за Україну, за її ЗСУ, раділи мирному життю.

Коли поезія вселяє віру

Віднедавна наша Христинівка відноситься до Уманського району, то ж тих, кого ми називаємо земляками, збільшилося. Серед них поетеса Руслана Кравченко, жителька Умані, яка народилась в селі Паланка.

      Росла вона в гарному селі, була активною учасницею гуртків, олімпіад і змагань, вчилася в музичній школі по класу фортепіано, мала багато друзів. Долі дякує за те, що в школі в неї були вчителі, які не тільки навчали, а й давали можливість розвивати свої здібності, проявляти свої таланти. В Руслани виявився талант до написання поетичних творів, коли не просто складаються рими, а у віршах висвітлюється думка, мрія, подія. В них, своїх віршах, вона висловлювала свої почуття, свої міркування і бажання.

Йшли роки, відбувалися зміни в державі, в житті, в помислах. Взятися знову за перо і римування змусила війна. Не хотіла сидіти склавши руки. Писала, переливали у віршовані рядки те, що бачила і відчувала: «Війна нас проявила. На світ весь заявила про мужній наш народ!»

Свої вірші надіслала в Хмельницьке видавництво, де їх оцінили і надрукували в літературному альманасі «Стихія». Вірші пані Руслани відкривають цю книгу. Пізніше її вірші з’явилися на сторінках ще декількох книг. Як справжній патріот України, Руслана Михайлівна провела аукціон по своїх книгах, кошти перерахувала на ЗСУ.

Руслана не тільки поетеса, вона цікавий співрозмовник, натура творча і багатогранна. Вона цікавиться історією України, психологією, нумерологією. Її погляди на життя, духовність дозволяє їй вірити в краще.

      Ця зустріч в нашій «Поетичній кав’ярні» за чашкою чаю пройшла в атмосфері хорошого настрою, коли в спільних думках визрівають лише позитивні думки. Адже її величність Поезія – може бути і терапевтом, і розрадою. І як справжня поетеса і майстриня пера, вона говорить про духовність, як про  універсальну характеристику життєдіяльності людини.

Дякуємо пані Руслані за зустріч, за вірші, за її віру в нашу Перемогу.

Натхнення їй і вдячних слухачів і читачів. Хай наступні вірші будуть не тільки про наших Героїв, а про Перемогу, за яку наш народ платить дуже високу ціну. А її ми чекатимемо в нашій бібліотеці з новими книгами.

Все буде Україна!

Гарні книги для земляків

Нові книги в бібліотеці – це приємна подія для всіх: і читачів, і бібліотекарів. Читачі хочуть читати сучасні книги, які правдиво висвітлюють нашу історію, наші звичаї, нашу духовність. Саме такі книги передала в центральну бібліотеку Соломія Зінчук, давній і хороший друг нашої книгозбірні. Її тато, відомий український поет, фольклорист, перекладач, журналіст, краєзнавець, патріот України, уродженець села Орадівка нашої громади залишив свій слід в літературі, поезії, літописі свого краю. Ми пишаємось своїм земляком, його творчим доробком. В літературному музеї нашої бібліотеки – твори відомого майстра слова, багато яких з автографами, книги з його особистої бібліотеки, статті про Станіслава Зінчука, спогади про нього. Його донька щороку поповнює цей неоціненний фонд новими книгами і статтями. Серед цих надходжень – майже сто книг сучасних авторів, деякі з них з автографами, книги з літературознавства, мовознавства, філософії, релігієзнавства, історії. Книги всі актуальні, сучасні. Велика подяка пані Соломії за книги, за небайдужість, за активну життєву позицію філолога і патріота України.

Незабаром всі ці книги будуть прочитані і осмислені христинівчанами.

Добрі відгуки про книги і її дарувальницю хай позитивом відгукнеться в житті і долі пані Соломії, яку ми вважаємо своєю землячкою. 

З роси і води Вам, шановна донька шанованого земляка.