Сильний оберіг сильного народу

 

Хай вишиванка вишиває

Усім щасливу долю,

А український народ

Не знає війн і болю!

 

Вишиванка з давніх давен була символом українського народу, його єдності та традицій. Цей одяг вважається не лише оберігом від біди, а й символом краси, щасливої долі та приналежності до українського роду.

В Україні вишиванка є святинею та передається від покоління до покоління, розповідаючи історію українського народу крізь роки та століття. Скільки про неї написано віршів, складено пісень і легенд...

Сьогодні українці, святкуючи День вишиванки, одягнули свої улюблені сорочки, блузки і сукні, прикрашені гарними візерунками, в яких закодовано наше минуле і наше майбутнє.

Колектив Христинівської центральної бібліотеки активно долучився до святкування. З нагоди цього свята ми не тільки одягли вишиванки, а й підготували етновиставку, яку розташували в нашому постійно діючому народознавчавчому куточку «Оберіг», запросили наших користувачів на тематичний культурно-просвітницький захід: «А над світом українська вишиванка цвіте», розповідали про традиції, історію та символіку вишиванок, які гріють душу, наповнюють серця гордістю і шаною за наш народ.

Ми пройшли важку дорогу до своєї незалежності, платимо надзвичайно високу ціну за нашу волю, за наші традиції, за право бути українцями і носити найкращий одяг в світі – українську вишиванку.

З Днем вишиванки, українці!

Шануймо своє!

Бережімо Україну!

Вишита стрічка пам'яті

     Цьогоріч в Україні до Всесвітнього дня вишиванки започаткована нова щорічна акція «Вишита стрічка пам'яті» на честь полеглих захисників України. Головна мета акції – об’єднати суспільство навколо ідеї вдячності новітнім титанам Організатори прагнуть, щоб цей святковий день набув особливого, глибокого змісту шани та пам’яті, щоб кожен українець згадав тих, завдяки кому ми маємо змогу одягати наш національний одяг у вільних містах.

Акцію в центральній бібліотеці розпочали із «хвилини мовчання», в знак шани та поваги схилили голови перед світлинами полеглих Героїв. Потім вплели вишиті орнаментами стрічки у маскувальну сітку. 

Через цей видимий символ зв’язку між поколіннями назавжди вплетемо в історію, закарбуємо імена та подвиги Героїв у пам’яті майбутніх поколінь!

Крокує книга до малят.

 Всі ми мріємо, щоб наша дитина виросла мудрою, доброю і щасливою. Для того, щоб мрія збулася є спосіб – читаймо дітям! До читачів 1-В класу міської школи завітав бібліодесант «Крокує книга до малят», щоб запросити їх до бібліотеки та наголосити про важливість читання. Діти дізналися про роботу бібліотеки, її багаті фонди. Маленькі читачі мали змогу ознайомитись з яскравими дитячими книжками – збірками казок, оповіданнями, які є у бібліотеці, а також уважно слухали вірші Ольги Чепки «Бережімо природу!». Проявили свою ерудицію під час виконання вправ «Знайди пару», «Знайди зайве слово і продовж речення», «Мікрофон», « Я тобі – ти мені». Зустріч пройшла у теплій та дружній атмосфері й подарувала дітям нові знання, позитивні емоції та яскраві враження. Сподіваємося, що ця зустріч стане початком великої та щирої дружби з бібліотекою.

Правила дорожні – не слова порожні.

 Головна тема тижня безпека дітей на дорозі. Казково - правознавча лотерея «Правила дорожні – не слова порожні» мала на меті привернути увагу суспільства до проблем дитячого травматизму та смертності на дорогах і поліпшення дорожньої безпеки. До участі в них були залучені учні 1-А класу міської школи. Під час бесіди читачі розповідали для чого потрібні правила дорожнього руху, як допомагають пішоходам дорожні знаки, відгадували завдання вікторини та подружилися з Чомусиком, що став другом у подорожі проїжджою частиною. Діти закріплювали знання про дорожні знаки, правила поведінки на дорозі та продемонстрували свої знання та кмітливість.

Разом в горі і в радості

      

 

Сім'ю Меланічів в Шельпахівці поважають за доброзичливість, толерантність і працелюбність. Надія Олександрівна і Юрій Андрійович заслужили цю повагу своєю працею, щирістю, готовністю прийти на допомогу. Пані Надія народилась на півдні України, в наше село переїхали  її батьки, тут пройшли роки юності, коли старий клуб в колишньому панському маєтку ввечері збирав молодь. Завідував тоді цим центром культури села Степан Стародуб. Звуки його баяну скликали юнаків і дівчат в парк, до клубу, на танці. Там вони і зустрілись, молоді, сповнені мрій. Високі дерева чули їх розмови, стукіт їх закоханих сердець, палкі освідчення. Юрій, корінний шельпахівець, прийняв у своє серце  Надію, її почуття і обіцянку дочекатись його із військової служби. А була та служба далеко від рідного дому, довелось служити в групі військ в Германії в понтонних військах. Служив, як справжній українець, чесно і добросовісно, виконував нормативи, брав участь в спортивних змаганнях. А ще навчився цінувати оту чоловічу дружбу і плече товариша у важку хвилину.

Після мобілізації повернувся в рідне село, де чекали рідні, друзі і кохана, яка сказала: "Так" на його пропозицію стати дружиною. Юрій пішов працювати в місцеве господарство, Був комбайнером, трактористом, довгий час обіймав посаду завідуючого гаражем. А пані Надія працювала на фермі, Любила тварин, вигодовувала телят, виконувала обов'язки ветеринара, варила куліш на травах для майбутній корів. Працювала дояркою, турботливо ставилась до розумних і великих Ромашок, Берізок, Зірок...

Розписались молоді в 1974 році тихо і скромно в будній день, не виставляючи на показ своє кохання, своє щастя. А через рік щасливий молодий батько забирав з полового будинку свою дружину з донечкою Оленкою. Тільки доня навчилась робити перші кроки, вимовляти перші слова, як лелека знову навідав їх сім'ю, подарувавши сина, назвали його в честь дідуся Олександром. Коли діти вже були школярами, в сім'ї народився ще один син - Віталій, в якого була сестра- нянька і брат - захисник.  Олена була маминою помічницею. Охоче бавила меншого брата, вчила його, читала йому книжки, розповідала казки. Ця любов навчати меншого переросла в покликання. Стала Олена Юріївна вчителькою молодших класів в місцевій школі. Її люблять діти, поважають батьки школярів. Вона дійсно стає другою мамою для маленьких учнів. Разом з чоловіком Ігорем, ветлікарем виховали і своїх дітей добрими і щирими. Син Олександр пішов батьківською стежкою, обравши своїм покликанням ветеринарію. Єгор ще школяр, в нього свої мрії. Вже і донька стала бабусею, подарувавши своїм батькам статус прадідуся і прабабусі десятимісячної Софійки.

Син Олександр після служби в ЗСУ одружився і разом з дружиною Галиною переїхав у Київ. Його кар'єра: від поліцейського до капітана Департаменту поліції особливого призначення. Обстріл ворожої артилерії на Донеччині, забрав життя нашого земляка, який виконував там бойове завдання. Той день, 25 липня 2023 року назавжди  огорнув смутком цю дружню родину. Син, їх гордість, став Героєм, ангелом-охоронцем, гордістю громади, села, сина Олександра, військовослужбовця ЗСУ, доньки Діани – студентки, майбутнього юриста. 

Менший син Віталій живе в Києві, має двох синів: Владислава, який працює механіком та десятикласника Артема. Всі нащадки Юрія Андрійовича в спадок отримати повагу до людей, до праці і до техніки.

Героїчна загибель сина Олександра розділила життя цієї сім'ї на "до" і "після". Він знайшов свій вічний спочинок на кладовищі в рідному селі, Туди щодня приходить мама, з молитвою, сльозами і квітами. Вона часто приносить квіти і до портрета сина в "Пантеон пам'яті" в центральну бібліотеку.

Розглядають батьки фотографії в альбомах, омивають сльозами світлини сина- Героя, який не прийде, не привітає, на втішить батьків. Їм важко, але вони залишились добрими і щиросердними. Не тримають уже такого великого господарства, як раніше. Але дають лад у господі, чекають дітей і онуків, для яких бабуся готує смаколики, а дідусь показує відремонтовану техніку в домашньому гаражі. та запрошує на юшку з риби, яку сам зловив.

Дякуємо долі, що в нашому селі живе така гарна сім'я. На таких людях, на таких сім'ях тримається наша держава.

Ми всі родом із казки.

 До мультзалу дитячої бібліотеки завітали дітлахи, щоб разом поринути у світ мультфільмів «Ми всі родом із казки». Адже мультик – це жива казка! І не важливо, яке дійство розвертається на екрані, стежити за яскравими персонажами так цікаво! Від перегляду мультфільму діти отримали позитивні емоції та незабутні враження, про що свідчили радість в очах і щирі дитячі усмішки.

День матері - світле свято найріднішої людини.

 У всьому світі День матері святкують у різні дні, але спільна нитка — це визнання материнської любові, яка не знає кордонів. В Україні свято офіційно закріплене від 1999 року, а його коріння сягає часів Київської Русі та ініціатив української діаспори. Воно дозволяє сказати «дякую» простим букетом або створити справжню сімейну традицію, що залишає емоційний слід у серцях назавжди.

В Україні свято фіксовано припадає на другу неділю травня понад чверть століття. 2026 року це 10 травня — день, коли сонце гріє землю, а родини збираються разом, щоб розділити моменти тепла й радості. Визначити дату легко: перша неділя травня 2026 року — 3 число, друга — 10. Травень традиційно вважається місяцем Пречистої Діви Марії, символу материнства в українській культурі.

Особливо після 2022 року День матері набув нового змісту. Матері, які проводять дітей на фронт або виховують їх у тилу, отримують не просто квіти, а справжнє визнання своєї сили. Благодійні акції, онлайн-концерти та флешмоби допомагають підтримати мам у всій країні, навіть якщо родини розділені.