Ще одна книга - сторінка історії Христинівщини

   Тим, хто любить історію Христинівщини, ім'я Леоніда Яковича Дяченка давно відоме. Його публікації в періодиці, зокрема в місцевій газеті "Трибуна хлібороба" про історію Христинівщини. Вони стали підсумком багаторічної роботи в архівах, музеях, бібліотеках, зустрічей із старожилами...

    Радує відомий земляк нас і своїми книгами.  Днями в центральну бібліотеку завітала молодша сестра Леоніда Яковича Раїса Ковбасюк. Вона принесла нову книгу нашого шановного краєзнавця. Це нове, доповнена видання  "Історії Христинівщина", яке стало підсумком його п'ятнадцятирічної клопіткої праці, яке було підготовлене до друку з нагоди 100-річчя  з дня народження  відомого земляка Івана Григоровича Драченка

    Книга  багата унікальними фотографіями, копіями історичних  документів, агітаційних плакатів...

   Матеріал в книзі згруповано по періодах: від прадавніх  поселень на території нашої громади до років державної незалежності. А між ними висвітлено добу Київської Русі, козацтва, панський період, становлення радянської влади, війна з фашизмом, соціалістична доба...

   Цікаво поданий матеріал по кожному населеному пункті  Із походженням назви села, роком заснування, із маловідомими фактами, із світлинами  археологічних знахідок, з розповідями про видатних земляків...

   Читаючи в примітках списки використаних джерел, розумієш, яка величезна робота проведена автором, щоб стати сторінками цієї унікальної книги. Матеріали ЦДІА України, книги М.Грушевського, С.Величка,Ь,Чорномаза, Я.і П.Горохівських, багато наукових і періодичних видань - далеко не повний перелік того, що по краплині, по реченню, по абзацу збирав автор.        Івангородцям, напевно, буде цікаво познайомитись з "Реєстром Війська Запорозького 1649 року. Уманський полк, Івангородська сотня" Багато хто знайде там імена своїх предків...

     Є в книзі і реєстр меценатів та благодійників, які не просто  виділили фінанси на будівництво храмів і пам'ятників,  а зробили свій вклад в духовність, історію і майбутнє.

    Згадав автор і Героїв Христинівщини, які віддали своє життя за нашу незалежність в російсько-українській війні, починаючи з 2014 року.  Завдяки цим ангелам рідної землі ми живемо, працюємо, пишемо і читаємо книги.

   Книга цікава і унікальна, Багато подій і фактів ніде раніше не згадувались. Можливо, історики і мали доступ до тих матеріалів. Але ж то історики. А для читачів бібліотеки це можливість більше дізнатись про історію свого краю, вклонитись пам'яті тих, хто жив на Христинівській землі багато років тому, хто будував і захищав, хто боровся за волю і мир.

    У важкий час ми віримо, що Україна переможе ненависного ворога, і  українці житимуть у мирі, працюючи на благо своєї держави, свого народу.

    Щиро дякуємо шановному Леоніду Яковичу за книгу, за любов до України і рідної землі, за щире серце і  патріотизм. Зичимо Вам, шановний пане Леоніде, здоров'я, сили,  творчої наснаги, плідної праці. Чекаємо нових книг і зустрічі в нашій бібліотеці.

   Все буде Україна!

Подаруй книгу – подаруй мрію!

 

Міжнародний день дарування книг – одне з наймолодших свят в календарі, його святкують з 2012 року. Основна мета Міжнародного дня книгодарування – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання. Адже книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов. Книгу можна подарувати рідним, друзям і бібліотеці. Адже це дивовижний спосіб поділитися любов’ю та прийняти участь у добрій справі! Якщо ви маєте вдома книги, які вже прочитали, долучайтеся до акції «Подаруй книгу – подаруй мрію!».

Читаємо вголос разом.

 

Щорічно у першу середу лютого світ відзначає цікаве й доволі молоде свято – Всесвітній день читання вголос.  Цей день започаткував міжнародний освітній проєкт «LitWorld» у 2010 році, як глобальний рух за грамотність, щоб мотивувати дітей, підлітків і дорослих відзначати силу слова і право кожної людини читати і писати. Цей день заохочує людей взяти в руки книгу, знайти аудиторію і читати вголос, демонструючи трансформаційну та креативну силу читання. Всесвітній день читання вголос – це більше, ніж просто свято читання; це рух, який привертає увагу до важливості грамотності як фундаментального права людини. Тож, долучайтеся і ви! Візьміть свою улюблену книгу та читайте вголос — собі, своїм рідним та друзям!

Всеволод Нестайко. Провідник у світ дитинства.

 Всеволод Нестайко — це ім’я, яке одразу викликає усмішку. Його твори про дитинство не вигадані «з підручника», а живі, бешкетні, справжні. Він умів говорити з дітьми на рівних, без повчань і моралі, але так, що після прочитаного хочеться стати трохи кращим. У його книжках завжди є дружба, фантазія, сміх і щирість — те, чого так бракує дорослому світові.

Читаючи «В Країні Сонячних Зайчиків», «Одиницю з обманом», «Чарівні окуляри», ніби повертаєшся у власне дитинство. Але справжнім серцем творчості Нестайка стали «Тореадори з Васюківки». Це історія, яку знають і люблять покоління. Ява і Павлуша — не герої з суперсилами, вони звичайні хлопці, які постійно щось вигадують, потрапляють у кумедні ситуації, помиляються і вчаться відповідати за свої вчинки.

Унікальність «Тореадорів з Васюківки» в тому, що сміх у цій книзі завжди поруч із теплом. Тут немає фальші — лише жива мова, щирий гумор і справжня дружба, яка проходить крізь усі пригоди. Саме тому ця книжка зрозуміла кожному і не старіє з роками. Недарма її визнали однією з найкращих дитячих книжок у світі.

Всеволод Нестайко залишив нам не просто історії — він залишив відчуття щасливого дитинства, до якого хочеться повертатися знову і знову.

Тож запрошуємо вас до нашої книгозбірні, щоб отримати масу

неймовірних емоцій від читання чудових творів Всеволода Нестайка.

Пам'яті і таланту Поета вклоняючись...

 29 січня 2010 року Орадівка була в жалобі, прощаючись із своїм сином, відомим поетом, краєзнавцем, журналістом, публіцистом Станіславом Сергійовичем Зінчуком. Не дивлячись на мороз і сніговій, із відомим земляком прийшли попрощатись сотні людей. Свій останній прихисток він знайшов у своєму рідному селі, поряд із сестрою Лідою, яку дуже любив.

   Нема поета з нами, але  його вірші живуть з нами, дають нам розраду, змушують думати, радіти і сумувати. Його вірші актуальні, вони просякнуті любoв'ю до людей, до рідного краю, до України.

   Сьогодні відвідувачі літературного музею в центральній бібліотеці мали змогу знову поринути в світ його поезії, роздумів і спогадів...

     Справжня поезія живе вічно. Саме такою, справжньою, сильною і є творчість Поета і Патріота Станіслава Зінчука

Крути: вони загинули за Україну

29 січня в історії України полите кров'ю героїв Крут, чий подвиг став символом незламності й стійкості нашого народу в боротьбі за незалежність.

Правду про той бій українці дізнались лише після того, коли Україна здобула незалежність. Про нерівні сили захисників, про їх мужність, про поранених і вбитих, про ідеї, за які вони йшли в бій. Тепер ми знаємо правду, і можемо гідно вшанувати їх подвиг. Бій під Крутами за 108 років обріс легендами, і, не дивлячись на те, що він закінчився поразкою, став символом мужності, жертовності, вірності любові до України.

В бібліотеках громади організовані книжкові виставки та перегляди літератури, проведені масові заходи. В центральній бібліотеці пройшов урок історичної правди «Бій під Крутами – символ незламності». Провідний бібліотекар Оксана Зайцева розповіла про події того часу в Україні, про героїзм захисників, про значення бою, про молодих і зовсім юних бійців, про долю тих, хто потрапив у полон. Вона назвала маловідомі факти, дослідження істориків, познайомила з книгами, які висвітлюють цю трагічну і героїчну сторінку нашої історії.

Сьогодні Україні знову доводиться захищати свою незалежність зі зброєю в руках. Правнуки крутянських героїв дають відсіч рашистам. Ми переможемо і цього ненависного ворога.

Все буде Україна!

   

Збережемо в пам'яті його ім'я...

    В Україні йде війна, жорстока і невблаганна. Вона забирає коханих, дітей, братів, батьків. Немає слів, щоб передати біль тих, хто проводжає в останню путь своїх рідних... Болять і серця і в учителів, коли їхні учні повертаються "на щиті". Розриваються від розпуки  наші душі, адже ми втратили Вадима  Ясінського, який прийшов першокласником в Заячківську школу. Всі діти різні, а Вадим вирізнявся своєю добротою, щирістю, готовністю допомогти. Він не був відмінником, але він був справжнім другом, чесним і принциповим.  Життя не балувало його розкошами, але він радів, що в нього є брати і сестри, мама, дружна сім'я. З бабусею Наталією Леонідівною та дідусем Володимиром Єфремовичем у нього були особливо теплі відносини. Часто після школи він біг до них. Бабуся  пригощала його смачним обідом, а дідусь вчив  життєвим премудростям. Часто вони  разом йшли на риболовлю. Дідусь був затятим рибалкою, і охоче  передавав свої знання онуку.  Він вчив його терпінню,  витримки, поваги до старших. Хлопчина був старшим серед дітей в цій сім'ї, тому турботу про молодших і допомогу старшим сприймав  з відповідальністю. Він легко вправлявся з сокирою, лопатою, молотком.  і братиків  вчив бути  помічниками.  

   Після отримання свідоцтва про закінчення 9 класу, Вадим вступив до Уманського професійного ліцею.  Він мріяв про хорошу чоловічу професію. Але проклята війна розставила свої пріоритети, і через  три місяці після повноліття, 8 травня 2023 року він підписує контракт на службу в ЗСУ. Це був його свідомий вибір. Вибір українця, патріота, захисника. Цей крок показав його  мужність, відповідальність і зрілість, яка випереджала роки.  Після проходження навчання, він  влився в ряди бійців. Побратими називали його "Малим".  Він був наймолодшим серед них. За віком комусь був молодшим братом, а дехто мав синів, його ровесників. Навіть під час служби, в пеклі війни не забував про свою сім'ю. Він, як старший брат вважав своїм обов'язком допомагати їм, радував їх гостинцями і подарунками. Він дуже любив своїх сестричок Христину, Дашу і Луїзу, братиків Даміра і Матвія. Як їм буде не вистачати його братньої любові і підтримки, його плеча допомоги, його порад... 

   У військовій частині старші намагались його оберігати,  але він з молодечим запалом  поривався  ще й інших прикрити і вберегти. За віком - юний, за духом - справжній воїн, , справжній і сильний. Були поранення, лікування, але він не хотів затримуватись в шпиталі, бо його чекали побратими по зброї.  Ті, хто ділив з ним непрості дні і ночі війни, запам'ятали його добрим, надійним, вірним і сміливим. Він був хоробрим і відважним, він був чесним  справедливим, він був дуже молодим і справедливим. Він був... 4 січня Вадим  Володимирович Ясінський , , радіотелефоніст , нагороджений почесним нагрудним знаком "За оборону України", загинув в районі населеного пункту  Преображенка  Пологівського району Запоріжської.  Побратими, які привезли тіло  Героя в його рідну Заячківку сказали: "Для нас він був молодшим братом. Його посмішка, його погляд, його віра залишаться з нами назавжди. Ми втратили побратима, але здобули Героя..." 

27  січня Вадиму виповнився б 21 рік. Замість вітань лунатимуть слова молитви, замість подарунків горітимуть поминальні свічки. В цей день рідні і друзі принесуть на його ше зовсім свіжу могилу квіти.... Йому б же вчитись, працювати, покохати... Ніколи він не приведе мамі невістку, не народяться його Вадимовичі. Він не втішить маму, яка називала його  ніжними словами, не віддячить дідусю і бабусі за турботу , не  скущтує  домашніх смаколиків, не  радітиме  успіхам сестер і братів ...

     Ми не знаємо, як складеться доля  його рідних, друзів і однокласників, куди проляжуть їх життєві дороги. Але віримо, що стежку до могили брата і друга вони пам'ятатимуть завжди. Пам'ятатимуть про його подвиг і жертовність, про мужність і силу духу. Вони розповідатимуть про нього своїм дітям і онукам. Хай його душа відчуває цю пам'ять і нашу вдячність. Пам'ятаємо Вадими і ми, його вчителі. Він був добрим, чесним, привітним. Ніби відчуваючи свій короткий вік, він намагався навколо себе створювати світлу  ауру щирості і позитиву.  Таким він і житиме в нашій пам'яті, в наших серцях,  в наших спогадах - добрим, щирим, вірним своєму слову і військовій присязі.

 Його побратими продовжують мститись  проклятим рашистам за смерть Вадима  і всіх загиблих українців. Україна обов'язково переможе цих ненависних зайд. Але якою дорогою ціною ми платимо за мирне майбутнє України...

     Схиляємо голови в скорботі і шані юному землякові. Ми горді з того, що він був нашим учнем і став справжнім захисником і Героєм. Легких хмаринок тобі, Вадиме

     

    

         Алла Драчук, перша вчителька

         Людмила Панько, учителька географії