Жіноче обличчя ліквідації аварії на ЧАЕС

   Сьогодні в бібліотеку завітала наша активна читачка Ольга Валюк. Цю привітну жінку в нашому місті знають як учасницю ліквідації аварії на ЧАЕС.

Там, в смертоносній зоні, жінки працювали радіометристами, кухарями, медсестрами, фармацевтами... Їх, представниць слабкої статі, було менше, ніж чоловіків. Але їх роль була значною. Своєю працею, терпінням, жіночою мудрістю вони допомагали та підтримували тих, хто приборкував ту страшну стихію.

Ольга Микитівна, переглянула матеріали книжково-документальної виставки «Гірчить Чорнобиль, крізь роки гірчить...» та поділилася своїми спогадами про ті події, розповідала про христинівчан, які там перебували: водіїв, механіків, будівельників, хіміків, поліціянтів... Їх всіх об’єднала та біда, той настрій, який змушував працювати злагоджено і самовіддано. Тепер їх єднають спільні спогади.

Ольга Микитівна багато років користується нашою бібліотекою, багато читає книг, ділиться розповідями про події, які вже стали історією. Можливо, вона напише свої спогади і про перебування в зоні аварії на ЧАЕС.

Дякуємо вам, шановна пані Ольго, за вашу активну життєву позицію, за патріотизм, за волонтерство, за підтримку нашої Батьківщини. Бажаємо вам здоров’я, сили, енергії, здійснення мрій і довгих років життя під мирним небом. Хай вас тішать ваші нащадки, хай достаток панує у вашій оселі.

40 років пам'яті: уроки для людства

     День 26 квітня 1986 року назавжди вписався в історію України і всього світу трагічною сторінкою. 40 років тому, у тиху квітневу ніч, у небо над над ЧАЕС здійнявся стовп вогню. Цією аварією розпочався відлік найбільшої техногенної катастрофи в історії людства.

Тисячі людей змушені були залишити рідні домівки назавжди. Але були і ті, хто йшов назустріч небезпеці, щоб приборкати страшне лихо: пожежники, які першими вступили в бій з вогнем, люди, які скидали, збирали, вивозили смертельні уламки, лікарі, які рятували постраждалих, будівельники, які зводили саркофаг, вертолітники, хіміки, солдати, водії... Всі вони пізніше отримали статус «ліквідатор». Але тоді вони не думали про наслідки, вони робили свою справу, бо розуміли, що це лихо потрібно зупинити. В ім’я майбутнього, в ім’я дітей...

В центральній бібліотеці пройшла година-застереження «Чорнобильська зона – край мовчання». На захід був запрошений Петро Григорович Шаповал, житель нашого міста, ліквідатор аварії на ЧАЕС. Він спілкувався із здобувачами освіти 9-Б класу Христинівського ліцею № 2 (класний керівник –Розношенська Оксана Петрівна).

Провідний бібліотекар юнацької кафедри Тетяна Тімофєєєва розповіла про події, які розгорнулися після того фатального вибуху, про героїв-пожежників, про територію квітучої української землі, яка стала «зоною відчуження». Обезлюдніли села і міста, де споконвіку жили українці, вирощували хліб, плекали сади, ростили дітей. Та ця зона була б набагато більшою, якби тисячі людей не стали на герць з невидимою стихією. Серед них було багато і наших земляків. Один з них – Петро Шаповал. Зі своїм автомобілем «ЗІЛ» він працював у зоні, вивозив на перепочинок тих, хто працював біля реактора, привозив будівельні матеріали... Працювали добросовісно, ніхто не ухилявся, не тікав, бо розуміли важливість своєї роботи. Були там люди різного віку, різних професій. Були там і жінки, які надавали медичну допомогу, організовували харчування ліквідаторів, радіометричний контроль, прибирання заражених приміщень, а також роботу в диспетчерських службах та адмініструванні.

Під час заходу учні читали вірші українських поетів про цю страшну аварію, задавали питання пану Петру, розглядали на екрані світлини Чорнобиля того часу. Ця зустріч – це розмова про героїзм і пам’ять, про незламність і вдячність, відповідальність і екологічну свідомість...

Доземно склоняємо голови в подяці перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС!

 

Захід відбувся в рамках програми «єМістечко - простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ) The project is supported by tre EVZ Foundation.

    

З мамою я люблю читати, а з татом малювати.

 Родина є однією з найважливіших життєвих цінностей. Дружна родина надихає дитину, підтримує, допомагає сформуватися їй як особистість та реалізувати найсміливіші плани і досягти найамбітніших цілей. Читання в родині — це перші кроки любові до книги. Саме тому, бібліотека для дітей, щиро підтримуючи родинні традиції читання, запросила приєднатися до креативчика «З мамою я люблю читати, а з татом малювати». Для читачів було оформлено яскраву книжкову виставку з творами українських і зарубіжних авторів — цікаві історії, захопливі пригоди, добрі казки, мудрі повісті. Кожна дитина і дорослий мали змогу знайти собі книгу до душі, адже саме спільне читання — це місточок між поколіннями, це час, проведений разом, це щира розмова та емоції, які зближують.

Овочевому роду нема переводу

Всі ми знаємо, що насіння - основа майбутнього врожаю. В народі кажуть: «Яке насіння, такі й плоди». В нашому місті багато людей займаються городництвом. Дехто – щоб мати власний урожай, хтось,  щоб город не заріс бур'янами, інші вважають це заміною солярію й тренажерного залу...

Люди купують насіння або збирають самі його з осені. Насіння продають, дарують рідним та знайомим. А бібліотека пропонує ділитися надлишками насіння з друзями або й з незнайомими людьми. Традиційно на початку весни центральна бібліотека організовує виставку-рекомендацію «Поділись насінням з другом». Це часник, цибуля, квасоля, горох, насіння перцю, гарбуза, кабачків, кавуна, дині тощо.

Окрім насіння, яке принесли бібліотекарі і користувачі нашої книгозбірні, на виставці є книги, в яких звбрані поради – як вирощувати городні рослини, як за ними доглядати, щоб отримати гарні результати, є посівний календар на цей рік.

Сьогодні читачка взяла насіння цинії (майорів), щоб прикрасити свою клумбу.

Завітайте в бібліотеку, познайомтесь з цією виставкою та візьміть участь в цій акції з дарування насіння. 

Щедрих всім врожаїв під мирним небом нашої України.

У віртуальний світ без загроз.

 Безпечний віртуальний світ — це результат свідомого використання інтернету: надійні паролі, критичне мислення, захист особистих даних та обмеження часу перед екраном. Основні загрози включають шахрайство, кібербулінг, шкідливий контент та залежність, тому важливо навчитися протидіяти їм.

На занятті з компʼютерної грамотності «У віртуальний світ без загроз» ми нагадали основні правила безпеки:

Захист паролів: Використовуйте складні та унікальні паролі для кожного акаунта.

Конфіденційність: Не поширюйте особисту інформацію, таку як адреса, номер телефону чи паролі.

Критичне мислення: Перевіряйте достовірність інформації, не довіряйте підозрілим посиланням та повідомленням.

Антивірус: Встановіть надійне антивірусне програмне забезпечення та вчасно оновлюйте операційну систему.

Культура спілкування: Уникайте кібербулінгу (онлайн-цькування) та повідомляйте про підозрілих користувачів.

Також читачі були ознайомлені з ресурсами , на який розміщені рекомендації щодо захисту дітей в інтернеті та вивчення віртуальних загроз доступні на порталі Атмосферна школа https://atschool.com.ua/bezpeka-ditey-v-interneti.../ , а також на сайті Центру громадського здоров’я України https://phc.org.ua/.../virtualniy-svit-ta-pidlitki-scho... . Додаткова інформація про віртуальні загрози та методи їх подолання наведена на сайті Генезум https://genezum.org/library/virtualnyy-svit--realni-zagrozy . Інформація про те, як захистити дітей від прихованих загроз, доступна на сайті ДОН ОМР https://osvita-omr.gov.ua/zahrozy-dlia-ditej-v-interneti.../ . Стаття про віртуальний світ та реальні загрози опублікована на сайті Вільне життя http://vilne.org.ua/2017/01/virtualnyi-svit-realni-zahrozy/ .

Коли душа відкрита для добра

Сорок років тому в Шельпахівській сільській бібліотеці завідувачі мінялись так часто, що їх не встигали добре й запам'ятати. А потім господинею цього книжкового царства стала зовсім ще юна Лілія Володимирівна, корінна жителька цього села. Як виявилось, надовго.

Народилася вона 15 квітня 1966 року в сім'ї, де вже росла старша сестра Галина. Дівчата росли дружними, довіряли свої секрети. Галина допомагала з уроками, вибором вбрання. А разом вони допомагали мамі, передовій доярці, чиє фото не сходило з районної Дошки Пошани – Майєр Людмилі Сергіївні. Дитинство дівчат було наповнене добротою і турботою. Бабусині казки і мамині  пиріжки і смаколики, овочі зі свого городу і найсмачніші фрукти – таке не забувається. А ще вони докладали зусиль, щоб їх наймолодша улюблениця мала гарний і модний одяг. В школі вчилась добре, особливо любила уроки літератури, а у вільний час читала. Книги змушували думати, давали простір для мрій. З гарними оцінками легко вступила до Канівського коледжу культури і мистецтв (тоді він мав назву «Культосвітнє училище») на відділення «Бібліотечна справа». Три роки навчання, та ще й в Каневі, пролетіли щвидко. І дівчина з дипломом з відзнакою, повертається в рідне село, отримавши посаду завідувачки сільської бібліотеки, яка разом з клубом розміщувалась в колишньому панському маєтку. Високі стелі, аркові вікна, великий парк з рідкісними породами дерев – все дихало старовиною, легендами і переказами.

Рідна Шельпахівка не відпустила її. Адже тут були рідні, друзі, робота до душі. Тут вона зустріла свою долю, чеченця Саламбека Хамзатова. Він служив у військовій частині в Івангороді, але у звільнення з хлопцями їздили на дискотеки в села. Кохання народилось, витримало випробовування, розлуку і закінчилось весіллям у Шельпахівці. Не все було просто, давались взнаки різні погляди, різні релігії, традиції. Але Ліля виявила жіночу мудрість, терпіння і турботу. Коли народився син Руслан, її щастя стало ще повнішим.

За ці роки Лілія Володимирівна здобула авторитет і повагу серед односельців і колег. Її бібліотека, яка вже перейшла в нове сучасне приміщення, однією з перших на Христинівщині отримала комп'ютери. В її бібліотеці завжди цікаво, тут проводяться різноманітні масові заходи, виставки малюнків, майстер-класи, працює Хаб цифрової освіти. Привітна і уважна, толерантна і справедлива – такою ми її знаємо. А іще вона любляча мама для вже дорослого сина і невістки. Але найбільше турботи і любові отримує внучка Єва. Для неї бабуся пече і варить, купує обновки, робить подарунки. І з кожної зарплати намагається придбати книжечки, які їй читає.

Минулого року Лілія Володимирівна втратила чоловіка. Душа її Саламбека пішла в райські сади до Аллаха. Він пройшов воєнними дорогами, пережив не один бій, отримав контузію. А справитись із смертельною недугою не зміг.

Вона дуже чутлива до чужого горя і біди. Завжди намагається прийти на допомогу, втішити, розрадити. З душею вона збирає матеріали про Героїв Шельпахівки, які загинули, захищаючи Україну. Про кожного вона розповідає зі сльозами на очах. Волонтерство – це і її вклад у допомогу ЗСУ.

Пані Лілія уже збирає документи до пенсійного фонду. Хоч і не схожа вона на пенсіонерку, але документи це стверджують. У день, коли їй виповниться 60, звучатимуть привітання з нагоди ювілею. До всіх гарних побажань приєднуються і бібліотекарі нашої громади. Здоров'я вам, шановна колего, сили, витримки, хороших новин, дочекатись нашої Перемоги. Хай тішать діти, хай росте здоровою і щасливою онучка. Хороших людей вам поряд, успіхів у роботі. Дякуємо, що ви у нас така є!

Христинівщина пам'ятає тебе, Василю

Чотири довгих і гірких років минуло з того страшного дня, коли загинув наш земляк, уродженець Христинівки Гончарук Василь Григорович. Тут, в нашому місті, пройшло його дитинство. Коли він народився, продовжувач роду Гончаруків, то отримав і дідове ім'я. Його дід Василь, маючи добре серце і вправні руки, на жаль, прожив до болю мало.

Середня школа № 2 дала йому освіту і знання, навчила цінувати дружбу і любити Батьківщину. Не ухилявся від військової служби, чесно відслужив в ЗСУ. Василь по натурі був «фізиком», йому легко давалися точні науки. Тому і фах обрав собі до душі. Після закінчення в 2010 році Уманського національного університету садівництва отримав диплом за спеціальністю «Облік і аудит». Виробничу практику проходив в Англії.

Працював в Житомирській обласній державній податковій інспекції. Мав гарну посаду і чудову сім'ю, виховував доньку Іванну. Жити б, радіти. Але на Сході України йшла антитерористична операція, і молодий наш земляк, високий, сильний, цілеспрямований, вирішив, що його обов'язок – бути серед тих, хто став на захист територіальної цілісності України. Піски, Водяне, Опитне, Орлівка, Авдіївка... – це його бойовий шлях. Отримав контузію, після якої повернувся до цивільного життя. Та, після повномасштабного вторгнення рф, знову бере в руки зброю. 42-й день війни став останнім днем життя нашого земляка., воїна з позивним «Базука». Осиротіла донька, дружина, батьки, сестра... Поховали Героя в Житомирі, поряд з його побратимами. Велика родина не змогла туди поїхати, тому замовили поминальну службу в Святотроїцькому соборі. В цей день хоронили Руслана Аніна у Верхнячці. Священники відспівували їх разом – Руслана і Василя...

Доля склалася так, що його батьки виїхали з Христинівки. Але тут живуть родичі, друзі, вчителі, однокласники, колишні сусіди.  Тож, пом'янемо його, нашого Василя, нашого Героя. Завдяки подвигу таких патріотів Україна бореться і обов'язково переможе.

Дякуємо тобі, Василю, за мужність і патріотизм. Ми пам'ятаємо тебе, наш брате, друже, однокласнику...