Він був наймолодшим ректором КДУ імені Тараса Шевченка

                                                                                                                Христинівщина в особах

Всі ми вивчали хімію. Хтось лише в школі, комусь випало «гризти» граніт хімічних наук коледжах і вишах. І не всі звертали увагу на авторські колективи, які розробили підручники і посібники з цієї  фундаментальної науки, яка пронизує всі сфери нашого життя. Серед тих, чиї методичні розробки лягли в основу шкільних і інститутських підручників по загальній хімії – Олексій Микитович Русько, який жив і працював в нашому місті. 

Народився О.М. Русько 30 березня 1906 року в місті Білосток (тепер це територія Польщі) в багатодітній родині залізничника. Незабаром, уже в роки радянської влади, батька перевели працювати на станцію Христинівка. Навчання Олексія закінчилось, коли хлопчині виповнилось 13 років, бо мусив допомагати заробляти сім'ї на прожиття. Був учнем слюсаря, ремонтним робітником, слюсарем Христинівського паровозного депо, яке на той час підпорядковувалось Південно-Західної залізниці. Він багато читає, займається самоосвітою, бере активну участь в житті підприємства. Коли йому виповнилось 19 років, жадібного до знань юнака за комсомольською путівкою направляють на навчання до Київського вищого інституту народної освіти ім. М.Драгоманова, де був робітничий факультет, метою якого було в максимально короткий термін підготувати людей до вищої освіти. Після трьох років навчання він стає студентом Київського хіміко-технологічного інституту. Русько виявився дуже здібним і наполегливим студентом. Вроджені здібності, помножені на бажання навчатися, дають прекрасні результати. Розпочинав свою кар’єру викладачем хімії столичного педагогічного інституту, далі були посади – декана факультету, заступника директора інституту, виконувача директора. Напружену викладацьку і адміністративну роботу успішно поєднував із заочним навчанням в аспірантурі.

З квітня 1938 року О.М.Руська призначають ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Це був наймолодший ректор університету в тогочасному срср. Було нашому земляку на той час 32 роки. Новопризначений ректор розширив наукові зв'язки з іншими університетами, підняв на новий рівень науково-дослідницьку роботу, розширив підготовку фахівців через аспірантуру, пожвавилась і культурно-масова робота серед студентів, яких на той час було більше 800 осіб. В 1939 році відбулась перша олімпіада з художньої самодіяльності. В лютому 1941 року виставою «Мальва» відкрився перший в Україні студентський театр.

З початком ІІ-ї світової війни О.М. Русько стає ректором унікального вишу – Об'єднаного українського університету, створеного на базі Київського і Харківського університетів, евакуйованих до міста з аж ніяк не українською назвою Ксил-Орда. Він розумів значення збереження високваліфікованих викладачів та продовження підготовки спеціалістів для майбутніх потреб України. Ректор плідно працює, його розробки з хімії допомагали оборонній промисловості. Після війни він займається відбудовою приміщень навчального закладу, студентських гуртожитків, лабораторій. А головне – якістю підготовки студентів.

Він був завжди в творчому пошуку, вів велику лекційну роботу, часто їздив по областях України, що давало йому змогу бути в гущі освітянського життя.

Змінювались посади – заступник народного комісара освіти республіки, директор Науково дослідного інституту педагогіки України. Але незмінним було його відношення до роботи, до людей. Вчений у своїх працях – чи то статтях, підручниках чи монографіях – завжди порушував актуальні питання освіти, розробляв теми, що були на вістрі освітньої політики. В педагогічному доробку видатного хіміка близько 100 праць: підручники, навчальні посібники для шкіл і вишів, монографії і численні статті з хімії, педагогіки, школознавства...

Не забував Олексій Микитович Христинівку, яка стала для нього рідною, яка дала йому путівку в освіту і науку. Він приїжджав до батьківської хати, яка стояла серед саду по вулиці, яка зараз носить ім’я Миколи Наконечного. Спілкувався з братами, сестрами, племінниками, сусідами. Говорили про політику, згадували минуле, мріяти про краще майбутнє...

На жаль, доля відміряла йому до болю коротке життя. 25 серпня 1964 року український хімік, педагог, кандидат педагогічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, керівник педагогічної секції комісії ЮНЕСКО для України раптово помер у розквіті творчих сил і задумів. Пройшовши шлях від учня слюсаря до ректора університету, він залишив по собі добру пам’ять, багато послідовників, наукові розробки, які використовуються й досі.

30 березня науковці, хіміки відзначатимуть 120-річчя від дня народження видатного вченого О.М. Руська. Згадають його в вишах, де він працював, згадають онуки і родичі. Згадаймо його і в Христинівці, де він жив, працював, повертався на стежки своєї юності.

В центральній бібліотеці можна прочитати про земляка-науковця в книгах, довідниках, енциклопедіях. Створена про його життя і діяльність інфотека, де зібрані матеріали з періодичних видань. Ми пишаємось своїм земляком.

Овочевому роду нема переводу

    Всі ми знаємо, що насіння - основа майбутнього врожаю. В народі кажуть: "Яке насіння, такі й плоди". В нашому місті багато людей займаються городництвом. Одні - щоб мати власний урожай, другі, просто, щоб город не заріс бур'янами, інші вважають це заміною солярію і тренажерного залу...

    Люди купують насіння, або збирають самі його з осені. Насіння продають, дарують рідним і знайомим. А бібліотека пропонує ділитись надлишками насіння з друзями або і з незнайомими людьми. Традиційно на початку осені центральна бібліотека організує  виставку-рекомендацію "Поділись насінням з другом". Тут є книги, які розповідають, як вирощувати городні рослини, посівний календар на цей рік та насіння, яке принесли бібліотекарі і користувачі нашої книгозбірні. Це часник, цибуля, квасоля, горох,  насіння перцю, гарбуза,  в тому числі і голонасінного, кабачків, кавуна, дині...

 Сьогодні читачка взяла насіння  цинії (майорів), щоб прикрасити свою клумбу.  

  Завітайте в бібліотеку, познайомтесь з цією виставкою і прийміть участь в цій акції по даруванню насіння. Щедрих вам урожаїв під мирним небом в нашій Україні.

«Питай», «Шукай», «Кавун» чи...?

 

Україна запускає процес створення першої національної мовної моделі штучного інтелекту, і саме громадяни визначають, як вона називатиметься.

З понад трьох тисяч запропонованих назв залишилося лише десять і саме голосування визначить, яке ім’я отримає перша національна мовна модель штучного інтелекту.

До фіналу конкурсу потрапили лише 10 назв із понад трьох тисяч запропонованих: Сяйво, Питай, Слово, Дзвінка, Говерла, Шипіт, Шукай, Ядро, Кавун та Гомін.

 

«Україна разом із «Київстар» створює велику мовну модель, яка розумітиме український контекст, діалекти та історію. Це стане основою для цифрових сервісів, що працюватимуть для мільйонів користувачів», - йдеться у повідомленні на офіційній сторінці Міністерства цифрової трансформації України (Мінцифри).

 

Голосування відбувається у застосунку «Дія» й триватиме до 29 березня 12:00.

Долучитися просто: у «Дії» потрібно відкрити розділ «Сервіси → Опитування» та проголосувати за свій варіант. Організатори наголошують — кілька кліків, і кожен може стати частиною історії створення першого українського ШІ.

Поетичне перехрестя «Чарівний світ, що поруч з тобою».

 "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі."-Л. Костенко. 21 березня святкують Всесвітній день поезії. Це свято підкорювачів слів, що вміло та лаконічно вміють вплести в короткі рядки довжелезні стрічки переживань, почуттів та невисловлених емоцій, закодувати та зашифрувати таємні послання в міжрядді ямбів та хореїв. Вірші мають магічну силу і знають все про кожного з нас. Ліна Костенко, Леся Українка, Тарас Шевченко, Іван Франко, Василь Стус, Олесь Гончар, Василь Симоненко... Цей список можна продовжувати до безкінечності. І це лише класики української поезії. А скільки ще сучасних письменників - "підкорювачів сердець", чекають на поетичному перехресті «Чарівний світ, що поруч з тобою» своїх читачів. Поезія знайде ключ до будь-чийого серця...

Всесвітній день казки: захопливі історії для дітей.

 20 березня у всьому світі відзначають День казки — свято чарівних історій, які наповнюють дитинство світлом, добром і дивами. Казки допомагають дітям пізнавати світ, вірити в справедливість, дружбу та силу добра, а ще — дарують безцінні моменти теплих сімейних читань. Адже немає нічого затишнішого, ніж мамин голос, що розповідає улюблену казку перед сном. Перші казки з’явилися ще у давні часи, коли люди почали розповідати різні історії про своє життя та навколишній світ. Саме вони і стали основою виникнення казок. У давнину казки передавалися усно, але з часом їх почали записувати, щоб зберегти для наступних поколінь. Читайте казки та легенди, нехай вони живуть серед вас, сіють доброту і мудрість, навчають, як треба по правді жити.

Казковий калейдоскоп «Подорож у казковий ліс: зустріч з феями та ельфами».

 

В рамках Всеукраїнського тиждень дитячого читання у бібліотеці для дітей відбулася зустріч з читачами 2-А класу міської школи №1. На них чекав казковий калейдоскоп «Подорож у казковий ліс: зустріч з феями та ельфами». Читачі взяли участь у вікторині « У світі казки»; іграх «Розпочни казку», «Казкові герої»; логоритмічні вправі «Казковий дощик»; переглянули відео «Казка про емоції», відгадували казки по емодзі. Зустріч подарувала всім учасникам щирі емоції та гарний настрій.

Закохана в книгу, квіти і пісню

  

Розкажу про читача

Любов Іванівна народилась в співучій родині Івана і Надії Яроменків. Сім'я була співучою. Пісня їх і поєднала, і подарувала кохання, яке привело їх на весільний рушник. Люба народилася взимку, 13 грудня. Це був той період в житті селян, коли можна було хоч трішки перепочити від важкою роботи біля землі. Дівчинка була середульшою серед дітей, їй дісталась і турбота старшої сестри Галини, і любов меншого брата Володимира. Важкі то були часи в селі: робота в колгоспі за трудодні, нестача  товарів в магазині, постійна економія коштів. Виручало домашнє господарство, урожай городу і саду та  працьовиті руки батьків. А іще пісня, яка вселяла надію  на краще життя. А життя не дуже балувало  її: народилась в голодному 1934-му, дитинство затьмарила війна і окупація, страх і сльози. Та проклята війна не дала їй змоги здобути освіту, закінчила початкову школу, і в підлітковому віці пішла працювати на ферму. Працювала тяжко, порепані руки кровили, мозолі лопали і боліли... А молодість брала своє: хай яка була втомлена, збиралась з подружками біля клубу. Кіно, танці під гармошку, часто танцюристки витанцьовували босоніж, розмови, мрії... І пісні. Тут Любі рівних не було. Її голос летів десь дуже високо, брав за душу, викликав і посмішку, і сльозу. Співала після роботи, наспівувала Берізкам, Зіркам і Красулям, вплітала свій голос в сімейний ансамбль, коли збиралась родина, співала дуетом з братом, тепер уже Володимиром Івановичем, який після навчання в Каневі, працював там директором будинку культури, виспівувала на весіллі у подружок, була активною учасницею художньої самодіяльності рідного села. Вона була переможцем і лауреатом конкурсів районного і обласного рівнів. В 1955 році її запросили працювати в обласний професійний музичний колектив. Пропозиція була привабливою, але Любов Іванівна нею не скористалась. В її житті з'явився Пантелеймон Сергійович Паламарчук. Гарний і статний парубок із сусіднього села Чайківка. Як можна було не закохатись у нього, адже мав добру душу, роботящі руки, і гарний голос. Народилась ще одна гарна і співуча сім'я в нашому селі. Працювали разом на фермі: вона - дояркою, він – фуражиром. І весь час співали. Про кохання, про калину, про той терен, що вічно цвіте...

Доля подарувала їм двох донечок, двох красунь, двох помічниць - Параскеву і Оксану. В турботах і роботі пролетіли роки. Доньки виросли, подарували люблячим батькам онуків... Життя - це не тільки приємні події. Це ще і горе, і втрати. Більше двох десятків років пішов у засвіти голова сім'ї, залишились діти без батька, онуки - без дідуся, а Любов Іванівна стала вдовою. Туга, журба, біль втрати... Вистояла, вижила, не втратила силу духу. Бо вона потрібна своїй родині. Дочекалась уже і правнуків.

Вправна господиня все життя кохається у квітах. З ранньої весни і до приморозків квітує її двір різнокольоровою дивокрасою. Любить ця поважна жінки читати книги. Читає їх з тих пір, як навчилась складати склади в слова. Завжди знаходила хоч трішки часу, щоб почитати, поринути в книжковий світ. Вона і зараз читає, про кохання, і про історичне минуле, про сільське життя і долі людей. Роки –  не перешкода для пісень. Вона і зараз співає. Співає гарно і натхненно.

Багато років людей її покоління виховували в дусі атеїзму. Але вихована на православних традиціях, вона щиро молиться Всевишньому. За дітей, за онуків і правнуків. Особливо звертається до Бога з молитвою про онука Олександра, який воює на фронті.

Від імені углуватців бажаю шановній землячці ще довго топтати ряст, мати здоров'я, силу. Хай у ваш дім приходять тільки хороші люди і хороші новини.  Зичимо дочекатись повернення живим і здоровим вашого онука і всіх тих, хто захищає нас від проклятих рашистів.

Нехай ваша родина збирається за столом по гарних подіях. Радуйте ще довго їх своєю любов'ю, турботою, вашими піснями.