Самобутній, неповторний світ української вишиванки

      Найдавніше шитво на землі - вишиття:  в знаках-символах   -  мудрість і музика, рівна Бетховену.  Прочитати його намагаюсь дарма все життя, та німа таїна вушком голки надійно захована...   (Станіслав Зінчук, уродженець села Орадівка)

   Розквітли  українські міста і села вишиванками. Не тільки школярі, вихованці дитячих садочків, студенти, а представники всіх верств  з гордістю одягли вишиванки. Хтось дістав з бабусиної скрині  домотканну сорочку,  хто вишив собі власноруч чи придбав у магазині - але всі сьогодні, демонструючи єдність думок і прагнень, вбрались у вишиванки. 

    А центральна бібліотека нашої громади, провівши флеш-моб "Вишиванка - душа України", підключилась до телемосту "Вишивана Україна", на який нас запросила Мангушська бібліотека Донецької області, з якою ми співпрацюємо в рамках проекту "Український Донбас" з 2016 року.

   Бібліотечні працівники і користувачі бібліотеки завдяки цьому мосту змогли познайомитись з історією вишиванок, технікою вишивання, традиціями, які споконвіку передаються з покоління в покоління в різних регіонах України.

         Захоплюючі розповіді кожної бібліотеки - це екскурс в історію краю, інформація про особливості вишивок і найвживаніших кольорів, цікаві факти про вишивану спадщину регіону. 

    Тетяна Русіна з Рівненської бібліотеки для дітей із захопленням розповідала про візерунки Рівненського Полісся, про український іконопис Богородиці у вишиванках: "Бандерівська Богородиця" та "Поліська Богородиця".   Рівне багате на національні рекорди, які пов'язані з вишиванкою: тут у 2011 році зареєстрована найбільша кількість людей у вишиванках,  найбільша вишивана книга у світі -рукотворне "Євангеліє" від Матвія, найбільша вишитих вручну  знаків і літер місцевої майстрині Олени Медведєвої... Розповідь ілюструвалась унікальними світлинами.

   Дуже цікавою була розповідь Інни Аниченко, заступника директора Волинської  обласної бібліотеки для дітей.  На захід прийшли діти-користувачі книгозбірні.  Юні волиняни розповідали вірші про вишиванку і Україну, демонстрували свої вишиванки. Все дійство відбувалось на фоні вистави "У рідному домі цвітуть вишиванки". Адже вишиванки - це одяг вільних людей, який носили ще наші славні пращури. Вишиванки є символом нашої національної гордості і єднання.

    Про вишиванку Слобожанщини  розповідали працівники   Вони нагадали  історію краю, що бере початок з ХУІІ століття, колишні кордони Слобожанщини, коли тут поселились вільні козаки. Бібліотекарі відшукали унікальні фотографії своїх земляків у вишитому одязі          ХІХ-початку ХХ століття.  Слобожанська вишивка милує око своїми орнаментами. Для цього краю характерна вишивка білим по білому. Використовується тут і поєднання червоного і чорного кольорів, любили тут майстрині синій колір - символ неба. Як і кожен регіон України, Слобожанщина має унікальну історію, зокрема  і у вишиванні.

    Непроста ситуація зараз на Донеччині.  Сьогоднішній телеміст дав можливість долучитись до участі мешканцям Донеччини, зокрема міст Маріуполя та Мангуша , які тимчасово проживають в різних куточках України та розповісти про вишиванки своїх земляків, своїх предків. Цей телеміст допоміг відчути підтримку  та  дав змогу поділитись унікальними традиціями про вишивану спадщину різних куточків України. Директорка Мангушської бібліотеки Ірина Сарбей  зазначила, що у вишиванки зберігають наш генетичний код, це душа народу в нитках і кольорах.

   Smart-бібліотека міста Львова  презентувала свою галерею вишиванок, унікальних і неповторних. Юлія Кулицька розповіла про вишиті ікони, мережані вишиванки, закодовані букви знаки і імена людей, які створені на полотні. Знамениті яворівські  та львівські вишивка мають багатьох шанувальників, завдячуючи своїй гамі кольорів та неповторності.

      Наша бібліотека, як представник центральної України, приймаючи участь у цьому телемарафоні, підготувала розповідь про особливості  вишиванок в нашому регіоні. Про них розповідали директор  ЦБ Раїса Шумовська та провідний бібліотекар Світлана Кулеша. Вишиванка наших земляків супроводжувала все життя. Першу льолю дитині шила мама з крижми, вишиваючи на ній хрестики-обереги. Узор для сорочки хлопчика брали такий, яким була вишита сорочка діда, а дівчаткам вишивали узор, який прикрашав бабусину сорочку. Це був символ єднання поколінь.  Дівчаток змалечку вчили вишивати. Вишиваючи собі в посад рушники, скатерки, наволічки, дівчата дбали й про те, щоб мати достатню кількість вишиванок. На вишиванках у дівчат обов'язково була калина, ружа, маки, волошки та інші квіти. На вишиванці для сина мама вишивала дуб, хміль, горіхи...    Наші прабабусі полюбляли вишивати гладдю, хрестиком, напівхрестиком. Перевагу надавали рослинним орнаментам. На їх вишивках майоріли квіти, листя, виноград, колоски жита... В народознавчій світлиці "Берегиня" в скрині зберігаються  рушники, яким уже не один десяток років.

Українська вишиванка - не просто одяг, а частина душі українців. 

     Єднаймося в  національному орнаменті, який наповнює нас силою, енергією, мужністю у боротьбі за нашу  культуру, за нашу неповторність, за нашу незалежну Україну. Дай, Боже, щоб українці найближчим часом змінили камуфляж на вишиванки. Перемоги нам. Щоб під мирним небом ми жили за звичаями нашого народу, шануючи свій народ, свій рід, свої вишиванки.

    Все буде Україна!

Рідну маму бережіть

     Мама, матуся, матінка... Єдина і рідна. Скільки їй присвячено віршів, пісень, написано картин, створено кінофільмів.  Мамину любов називають святою і  найвищою. А жінку, матір українці називають Берегинею. Наші пращури так називали богиню, що берегла їх від лиха.  Саме мати береже нас в житті від усіх негараздів, молиться за нас, дарує нам тепло свого серця.

    В центральній бібліотеці пройшла літературно-музична година, присвячена Дню матері. Гості бібліотеки - ансамбль "Злагода", поет-пісняр  Василь Кошельний,  учні  ОЗО  "Христинівський ліцей"з викладачем Світланою Миколаївною Кулешею.

  День матері - це свято, присвячене матерям і материнству. Істрія свята сягає своїм корінням у 1908 рік, коли молода американка Анна Джервіс виступила з ініціативою вшанувати матерів. Через два роки штат Вірджинія визнав День матері як офіційне свято. Ще за часів Київської Русі і козаччини свято на честь матері мало релігійний характер і називалось місяць Пречистої Діви Марії. В незалежній Україні ми офіційно відзначаємо  це свято з 1999 року.

    Перелічити всі книги, вірші, балади, які присвятили майстри пера матерям, жінкам - неможливо. Лише з деякими з них познайомила присутніх провідний бібліотекар читальної зали Світлана Кулеша. Про книгу "Видатні жінки української історії" можна розповідати довго. Адже в еій іде мова про передвісницю християнства на Русі княгиню Ольгу,  королеву Франції Анну Київську,  улюблену дружину султана Сулеймана Пишного Роксолану, про княгинь, дружин гетьманів, меценаток,  які відіграли  важливу роль в історії нашої держави.  В читачів користуються попитом такі книги: Бориса Олійника  "Пісня про матір", антологія "Книга про Матір", Ліни Костенко "Мадонна перехресть", Станіслава Зінчука "Мама", Миколи Негоди "Пісня на рушникові", збірка про Василя Симоненка і його матір "З матір'ю на самоті"...  Всі ці книги наповнені словами любові, шани і вдячності жінкам і матерям. 

    Ведучий Василь Кошельний  провів короткий екскурс в історію України, де в усі часи і періоди матір поважали, шанували, любили і оспівували. В  приказках, легендах, художніх творах. і піснях.  Саме сьогодні і лунали вірші і пісні про  Україну, любов, маму, сім'ю. Ансамбль "Злагода" та його солісти Іван Бурлака, Олександр Терещук виконували їх майстерно, з душею. "Вишли козаки коней напувати",  "Рідну маму бережи", "Голуби над батьківською хатою", Два кольори", "Волошки",  "Не прийшла". Як епіграф до кожної пісні звучали вірші Василя Кошельного, який  виконав  відому пісню на слова Василя Симоненка  "Синові".

   Гарною прикрасою цього свята стала  пісня про матір у виконанні старшокласників. Вони  ще зовсім молоді, їх мами живі і здорові. Можливо, вони відносяться до своїх неньок по_іншому, ніж дорослі учасники цього дійства, в яких мам уже не має.

    Молодим учасникам цього дійства  передав солодощі генерал-хорунжий Христинівського козацького полку Микола  Архипович Передрій. 

    Зараз в Україні  іде війна. Нашу державу, нашу землю, нашу незалежність захищають українські воїни - сини і доньки України. За них молиться кожна мати, кохана і донька.  Вони борються за те, щоб звучала вільно українська мова, українська пісня, жила наша культура. Саме такі заходи  сіють в душах молоді повагу і любов до рідного слова, до звичаїв нашого народу.

     Все буде Україна!

Парад вишиванок.

 З нагоди Всесвітнього дня вишиванки в стінах нашої бібліотеки проводимо захід «Парад вишиванок». Щорічно день вишиванки святкують в третій четвер травня.Вперше його відзначали у 2006 році. П’ятеро студентів історичного факультету Чернівецького університету започаткували День вишиванки. Історія свята дуже цікава. У той час це було своєрідним викликом, бо вишиванка не мала популярності і не була звичним предметом гардеробу. Тепер у це складно повірити – більшість з нас мають принаймні одну вишиту сорочку чи сукню, вишиті елементи повернулися в моду і з’являються у мас-маркеті та на світових подіумах. Свято, яке виникло в Чернівцях, поширилося на увесь світ – тож Всесвітній день вишиванки тепер відзначають у понад 100 країнах світу. Свято впровадили свято серед тижня, аби підкреслити, що вишиванка – складова повсякдення українців, тож це хороша нагода "вигуляти" свою вишиванку в офіс чи на прогулянку. Зараз , як ніколи , є цінним і зрозумілим сакральне значення та сенс українських традицій та його елементів. За можливість вдягнути вишиванки зараз на війні гинуть найкращі люди нашої нації, це не просто одяг, вишиванка захована в нас під шкірою , тече по венах та переплітає наші мʼязи. Це є наш генетичний код!

Дякуючи долі за все

     Галина Федорівна Шаповал  народилась в гарну  весняну пору - 20 травня 1959 року. В сім'ї греблянців Ольги Гуріївни і Федора Федоровича  Волошиних  це була четверта дитина, яку бавили старші дівчата Любов і Віра. Мама хотіла назвати третю доню Надією, але брат Федір обрав для неї чудове українське ім'я  -Галина.  В сім'ї цінували працелюбство, чесність, порядність, взаємодопомогу. Таким чеснотам вчили і дітей. Мама працювала в ланці, батько обрав собі професію тракториста, обоє приходили додому втомлені, тому втіхою для них була приготовлена вечеря, лад у хаті. Хоч спочатку діти все це робили з допомогою бабуні Ксені, яка жила поряд. Діти дуже любили і поважали вони мамину маму,  яка вчила їх життєвої мудрості, частувала смаколиками та гостинцями. 

   До сільської праці змалку звикала і Галина: пасла гуси і корову, допомагала на городі і в саду, освоювала премудрості приготування різних страв. Готувати любила, експериментувала, залюбки пригощала тих, хто був поряд.

   Поки отримала атестат зрілості, навчалась у трьох школах: Греблянській початковій, Ботвинівській восьмирічній та Ліщинівській середній.  Серед однокласників був і Петро Шаповал, який дивився на Галю особливими закоханими очима.  Після випускного вечора Галина поїхала в Київ, де вже жила старша сестра Люба і брат Федір. Працювала нянечкою в дитячому столичному дитячому садочку, пекарем на хлібзаводі.  І весь час між Галиною і Петром, який проходив військову службу в Германії, кружляли листи, які підтримували кохання, вселяли віру в силу цього прекрасного почуття. За два роки їх любов, витримавши випробовування розлукою, з'єднали їх долі, коли вони ступили  на весільний рушник. Спочатку жили з батьками в селі, де і народився їх син Олександр. Петро Григорович працював  в РЕСі, був з електрикою і автомобілем на "ти", том у його охоче прийняли в цей колектив. Їздити щодня автобусом в райцентр було, м'яко кажучи, не дуже зручно, тому вирішили придбати житло в Христинівці. облюбували частину будинку  в історичному районі. Будинок старенький, по документах його звели в 1900 році, але з того часу йому поміняли дах, вікна, двері, обклали цеглою... Та і новий господар доклав своїх рук, щоб сім'я жила в гарних умовах. Тут була можливість тримати домашню живність, що також подобалось цьому подружжю. Коли сину було п'ять років, в сім'ї  народилась доця, донечка Таня, Танюшка, Тетяна.   А пані Галина  стала бібліотекарем. Її однокласниця, кума, подруга Лариса, яка там працювала, запропонувала Галині йти до них -  в бібліотеці для дітей з'явилась вакансія. 
   Коли  аварія на ЧАЕС сколихнула всю  Європу, Петро Григорович був серед ліквідаторів. Галині Федорівні було важко на душі, бо переживала за коханого, та і побутові проблеми вирішувати було не легко: потрібно годувати свині, кури і королі. Але родичі з обох сторін допомагали їй впоратись, бо дочці був лише рік.

    За турботами, за приємними і не дуже подіями пролетіли роки роки. Виросли діти, створили свої сім'ї, підросли вже і дві онучки. А в їх відносинах і далі панують турбота, взаємодопомога, підтримка.  Майже сорок років Галина Федорівна гордо називає себе бібліотекаркою. 35 років з них вона працювала, маючи диплом спеціаліста бібліотечної справи.  Скільком школярам допомогла обрати потрібну книгу, скільки проведено різноманітних масових заходів: квестів, вікторин, конкурсів, літературних вечорів, уроків історичної правди... А іще має Галина Федорівна вправні руки, вона може плести, шити, робити чудові вироби з паперу і тканини.  Її торти, тістечка і печиво можна відправляти на кондитерські конкурси, а рецепти її консервованих салатів поширюються серед колег і сусідів.

    Люблять в цій сім'ї книгу, хороший гумор, задушевну пісню. Їх двері завжди відчинені для рідних і друзів. У важкі хвилини тут завжди підтримують, заспокоюють, дають поради, намагаються допомогти.

    З початком повномасштабного вторгнення рф, сім'я Шаповалів стала волонтерами. І галина Федорівна з першого дня працювала у волонтерському центрі, який розпочав роботу в центральній бібліотеці.  Пакувала, вантажила, носила з дому консервацію, овочі і фрукти. І намагалась підбадьорити, підтримати тих, хто поряд, хто втратив житло і приїхав у Христинівку.

   Настрій і становище в країні  такі, що і влаштовувати гучні святкування ювілеїв не хочеться. Але коли рідні,  куми, сусіди і друзі вітатимуть ювілярку, то хай Всевишній почує всі ті гарні побажання, щоб вони здійснились. І, шановна наша Галино Федорівна,  приймайте вітання і від колег. Віку вам довгого, а до нього: здоров'я, сили, енергії, родинного тепла, достатку і благополуччя. Хай радують вас з Петром Григоровичем діти і онуки.  Радісних подій вам, хороших новин, серед яких хай незабаром буде і звістка про Перемогу.

    Все буде Україна!

    

   

Читаємо. Спілкуємося. Відпочиваємо.

 

Щоб відродити традиції читання всією сім’єю  відбулася сімейна вітальня  

«Читаємо. Спілкуємося. Відпочиваємо». З сім’ї починається життя людини, в ній відбувається формування її як громадянина, вона є джерелом любові та поваги, щоденного спілкування, тепла та вдячності. Цікавість маленької людини до читання залежить від ставлення до книги у родині. Сімейні читання сприяють кращій комунікації між батьками та дітьми, покращують словниковий запас дитини і вміння слухати . Згідно проведених досліджень, діти, яким батьки багато читали в дитинстві, досягають значних успіхів в навчанні та житті! Читачі бібліотеки переглянули книжковий хід-парад "Мудрість книг об’єднує родину" та мали нагоду прочитати своїм дітям вподобані книги.

 

 

Горіла Україна в полум’ї війни...

    Для Європи 8 травня – точка відліку закінчення війни, перемога над нацизмом, пам'ять про мільйони загиблих... Перемога над нацизмом була здобута внаслідок неймовірної  концентрації усіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та перелаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом...

Про національну трагедію України і українців в тій страшній війні, є багато книг, які написані в роки незалежності нашої держави. Саме ці книги представлені на виставках в бібліотеках, по них поводяться бесіди по книгах, обговорення, бібліографічні огляди, години історичної правди, уроки патріота...

  В центральній бібліотеці організована книжкова виставка, біля якої проведено урок історичної правди «Україна в ІІ світовій війні». Бібліотечні працівники розгорнули цю виставку біля Братської могили та взяли участь час мітингу-реквієму, присвяченого цій скорботній даті.

На жаль, з березня 2014 року наша країна знаходиться в стані війни. На Сході України йдуть бої, найкращі сини і дочки народу захищають наше вільне майбутнє. Ми пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука неминучості нашої перемоги.

Все буде Україна!

Коли закінчиться війна?

 Коли закінчиться війна? Що буде із нашою домівкою? Коли ми повернемося додому? Діти ставлять батькам складні питання, на які дорослі часто не мають відповіді.

Саме на цю тематику була проведена бесіда за книгами «Коли закінчиться війна».

Це, мабуть, найскладніші запитання з усіх.

Коли закінчиться війна, точно будуть садочки і школи, зустрічі із друзями, уроки та веселі перерви, домашки і морозиво після школи, прогулянки та мандрівки з друзями та рідними. Точно будуть смачні сніданки і затишні вечері, красиві світанки та заходи сонця, а ще зорі у небі, походи у ліс по гриби, ігри на плейстешн і багато обіймашок із друзями, тиша вночі та гамір мирного життя удень — гуркіт трамваїв, машин, гамір супермаркетів. Усе, що зруйновано, ми відбудуємо знову так, як буде найкраще для нас. Адже людяність завжди перемагає зло.

Пам'яті діда і прадіда вклоняючись...

    Лягають квіти до підніжжя Братської могили в нашому місті. Серед тих, хто сьогодні прийшов поклонитись пам’яті героїв тієї війни – онука і правнука Білоуса Павла Романовича, чиє ім’я висічене тут. Коли почалася війна, йому йшов сьомий десяток, тому мобілізації він не підлягав. Але спостерігати над злочинами окупантів він не міг. Тому й став учасником Верхняцького підпілля. Але колаборанти і зрадники зробили свою чорну справу і виказали патріотів фашистам. Їх під Орадівкою оточили і стратили в 1942 році. Після визволення Христинівщини його перезахоронили в Братську могилу в місті.

     В родині пам’ятають про дідуся, а тепер уже і прадідуся та прапрадідуся Павла. Живе в їх родині традиція – вшановувати його пам’ять, щороку приносячи квіти на це святе місце. Ось і сьогодні онука Валентина та правнучка Наталя схилили свої голови в пошані і скорботі, доторкнувшись на меморіальній дошці до імені дорогої їм людини. Цю пам’ять і вдячність вони передадуть і наступним поколінням свого cлавного  українського роду.

Писанкова веселка.

 Щовесни християни з радістю відзначають Великдень. Це найсвітліше свято у році, присвячене чудовому воскресінню Ісуса після його страти. Дата свята щороку змінюється. У 2024 році Великдень буде пізнім. В українців є багаті та давні великодні традиції, а саме свято однаково люблять дорослі та діти.

З нагоди цього великого свята в стінах нашої книгозбірні представлена виставка - інсталяція та проведена українознавча година «Великдень: традиції та повірʼя найбільшого свята християн.»

Через російсько-українську війну світле свято затьмарене горем війни та постійних втрат. І ми боремося та молимося щоб вистояти, перемогти та відбудувати рідні міста та жити за тих, хто віддав нам стукіт свого серця.