Сила нескорених: Україна крізь три роки війни

Історія людства рясніє війнами. Різні часи, різні масштаби, різна зброя. Та сутність у всіх воєн одна – смерть і руйнування. Наша українська земля рясно полита кров'ю. Віками нам доводиться зі зброєю в руках захищати землю предків.

Цього разу росія, уже вкотре, хоче нас завоювати. В них були плани швидко загарбати, знищити, похизуватися своєю силою. Не вийшло. Не врахували рашисти того, що ми любимо волю і Україну. Сьогодні - три роки незламності, 36 місяців мужності, 153 тижні стійкості, 1096 днів волелюбства.

24 лютого 2022 року... Цей день міг би стати кінцем України а то і кінцем світу. Цей став символом втрати спокою і стартом нової реальності.

Це – три роки героїчної, хоч і нерівної боротьби. Заради своїх імперських марень і амбіцій рф, ігноруючи всі міжнародні і людські закони, сіє смерть.

Дорогою ціною розплачується наш народ за волю до свободи – ціною життя найкращих синів і дочок. І чорними воронами стукають у двері українських домівок похоронки. Гинуть солдати. Кожна смерть страшна, вона забирає сина, батька, брата, чоловіка... Сивіють з горя матері і кохані.

Христинівчани з перших днів війни стали на захист Батьківщини. Зброю взяли не тільки військові, а й вчителі, комп'ютерники, податківці, робітники різних професій.

Багато з них повернулися до рідного краю на щиті, стали нашими ангелами-охоронцями. Великою трагедією вважаємо загибель кожного воїна-земляка.

Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває

 

...«Борітеся – поборете, вам Бог помагає! 

За вас правда, за вас слава і воля святая!» 

Стоячи на барикадах Майдану цитував поетичні рядки Тараса Шевченка тоді ще невідомий нікому хлопчина, Сергій Нігоян. За кілька тижнів його наздожене куля...

Сьогодні, 20 лютого 2025 року минає 11 років від дня масових розстрілів протестувальників на Майдані. Ці події стали фактично кульмінацією Революції Гідності, яка стала визначною подією в історії України, що докорінно змінила політичний курс країни. Вона розпочалася в листопаді 2013 року як реакція громадян на рішення тодішнього президента В.Януковича відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Це викликало хвилю протестів, які згодом переросли у масштабне протистояння між активістами та силовими структурами.

20 лютого стало одним із найтрагічніших днів Революції Гідності. Силовики та снайпери відкрили вогонь по беззбройних протестувальниках на вулиці Інститутській (нині — Алея Героїв Небесної Сотні). В результаті цього нападу загинуло 48 активістів. Їх разом з іншими 5 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Події 20 лютого 2014 року стали точкою неповернення у новітній історії України. Революція Гідності показала силу громадянського суспільства та прагнення українців до змін. Жертви, принесені у той день, стали символом боротьби за демократію та європейські цінності.

Щоб згадати убитих співвітчизників, вшанувати пам’ять усіх тих, хто встав на боротьбу за демократичне майбутнє своєї країни, в центральній бібліотеці представлена широкому загалу виставка «Лицарі Небесної Сотні», на яку відібрані найпромовистіші документи, світлини тих подій, книги.

Тризуб – символ нашої свободи

    

19 лютого в Україні відзначають День державного герба України. Наш золотий тризуб прийшов до нас з часів Київської Русі. Чіткі зображення оригінального тризуба можна помітити на предметах побуту, зброї та грошах, які дійшли до нас з X століття. Ба більше, це був особистий знак Володимира Великого, знак Київської держави часів його правління. Його чеканили на монетах часів Ярослава Мудрого, він був на печатках договорів, які Київська Русь укладала з іншими країнами. Він символізує безперервність історичного розвитку українського народу. Це символ державності, який пройшов крізь віки. Під знаком тризуба відроджувалася незалежність України. Керівники УНР обрали його на знак соборності нашої країни. За нього зараз воюють і віддають свої життя українські патріоти. Він – вічний символ волелюбного народу.

Відзначаючи сьогодні День державного герба України, в центральній бібліотеці організована книжкова виставка, біля якої пройшов урок державності «Державний герб України: відроджена святиня».

Віримо, що під знаком тризуба ми переможемо ворогів-рашистів, і відродимо славу предків і нашу державу.

Все буде Україна!

Пекло чужої країни

            15 лютого – 36-а річниця виведення радянських військ з Афганістану.

Афганська війна належить до тих подій ХХ століття, які ще не знайшли свого повного відображення та об’єктивного аналізу серед істориків і політологів. А в свідомості українців – розуміння, навіщо вона взагалі була розпочата. 3340 днів і ночей, страшних, пекельних, наповнених вистрілами і вибухами, довелося боротися нашим, ще зовсім молодим, героям там, в далекому і чужому Афганістані. Вони були вірні військовій присязі, вони були мужніми, сміливими і відважними. Але який важкий і сумний підсумок наших втрат... Цю війну пройшло більше 160 тис. українців. 6 тисяч стали інвалідами, отримавши поранення, 72 залишились в полоні чи пропали безвісти, ніби зависли між небом і землею, залишивши в житті рідних біль і розпач...

Про втрати і печаль, про мужність і подвиг «афганців», зокрема і наших земляків, розповідає виставка-інсталяція «Афганська війна: український рахунок», де зібрані матеріали про ту страшну війну, яку український народ не обирав, але за яку заплатив таку високу ціну.

Ми повинні знати правду, щоб в нашій історії більше не було таких кривавих сторінок.

Найромантичніше свято

    

Кохання – прекрасне почуття, яке творить чудеса, робить людину сильною, чистою, доброю. Тільки почуття закоханості змушує горіти серця відвагою, розквітати чарівною квіткою, творити, мріяти і вірити в чудеса. Напевно, про кохання написано найбільше пісень, віршів, романів, створено кінофільмів...

В день цього свята читачі центральної бібліотеки зупинялися біля книжкової виставки «Мелодія двох сердець», де зібрані книги про кохання, прислів'я, висловлювання видатних людей про це трепетне і вічне почуття.

Під час поетичного марафону «Десь на глибині мого серця заплела дивну казку любов» наші відвідувачі, молоді і не дуже читали свій улюблений вірш про кохання. Примітно, що найчастіше звучав вірш Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав...»

А переселенка, бібліотекар Гірницької міської бібліотеки-філії КУ ЦМПБ КМР Валентина Смірнова, подарувала усім учасникам сьогоднішніх заходів валентинки-закладки, які виготовила власноруч у вигляді сердечок технікою орігамі, як символи цього свята.

Нехай же світом править кохання!

 

Світ теплих історій про кохання.

 Незважаючи на те, що лютий — місяць холодний та морозний, ми все одно його любимо за те, що святкуємо в ньому світле та чарівне свято всіх закоханих — день святого Валентина. Цей день в нашій країні відзначають не так давно, але він став вже досить популярним, і всі ми залюбки поринаємо в атмосферу його чарівності. Любов — почуття світле і добре. Вона може бути до Батьківщини, до рідного міста, до матері, до дівчини чи хлопця, і, звичайно, до книги, до читання. Бібліотекарі до Дня святого Валентина підготували книжкову виставку, де представлені книги зарубіжних та українських письменників. Відвідайте бібліотеку і пориньте у світ теплих історій про кохання.

Герої Христинівської землі

       Історія України – це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю і незалежність. Цю боротьбу продовжують і зараз воїни ЗСУ, які боронять нашу цілісність від рашистького агресора. Війна жорстока, ворог підлий, нашим героям доводиться стримувати зайд, які сунуть на нашу територію. Дуже боляче, коли наших Героїв везуть «на щиті», коли залишаються сиротами діти, коли сивіють в горі матері й кохані... На жаль, і христинівчанам довелось ставати на коліна, живим коридором зустрічаючи тих, хто ходив по вулицях нашого міста, працював в наших установах, в свій час отримав атестат в школі.

Саме своїм випускникам, які загинули в цій страшній війні, присвячений куточок мужності, який відкрили в Христинівському ліцеї № 2. Їх – чотирнадцять, яким зозулі накували так мало років. Вони були різного віку, в різні роки покинули свою першу альма-матір, в їхніх атестатах – різні оцінки. В них були різні вподобання і вони обрали різний фах. Але всі вони стали воїнами, захисниками.

Чотирнадцять портретів, чотирнадцять обірваних молодих життів, нездійснених мрій і чотирнадцять героїчних вчинків. Атмосфера під час відкриття цього куточка була була наповнена сумом, болем і шаною. Слова вдячності звучали з вуст десятикласників, які хвилювались, розповідаючи про Героїв. А Любов Миколаївна Калиндрузь ледь стримувала сльози. Адже кожен з тих, хто став ангелом-охоронцем – це її учень. Хтось був відмінником, хтось ні, але всі вони були добрими, чесними, щирими.

Любов Миколаївна - учитель інформатики. Вона любить свою професію і дітей. А ще захоплюється історією і краєзнавством. Скільки добрих справ зробив її пошуковий загін «Юність»! Книга пам'яті наших земляків, які загинули в зоні АТО – це її ініціатива і велика частка роботи по збору матеріалу.

Всю цю робота Любов Миколаївна і її учні проводять разом з центральною бібліотекою, яка збирає матеріал про всіх загиблих Героїв нашої громади. Наш пантеон пам'яті і куточок слави в школі доповнюють один одного, бережуть згадку про тих, хто в лавах небесного війська охороняє нас і нашу Батьківщину. Бо наша Україна – Героїв країна.

Любов Миколаївна збирає матеріал  не тільки про своїх випускників, які загинули на фронті, а й про волонтерів, батьків дітей школи, які зі зброєю в руках ведуть боротьбу з ворогом. Всі ці матеріали зібрані в теки, альбоми, розміщені на стендах.

Дякуємо всім тим, хто долучився до цієї святої справи, хто вшановує загиблих Героїв, хто допомагає нашим бійцям, хто вселяє віру в нашу Перемогу.

Все буде Україна!

Не зраджуючи прадідівським звичаям

     У кожної людини своя доля, свої погляди на життя, свої спогади. Багато спогадів і в жителя нашого міста Дмитра Семеновича Видая. Вже дев'ятий десяток років топче ряст цей добрий і порядний чоловік. Його життя – це раннє сирітство, праця на фермі в рідному селі Івангород та на залізниці, гіркота втрати коханої дружини...

Вміє Дмитро Семенович трудитися: дає лад на городі, в господі, підтримуючи затишок і порядок, який створили колись руки коханої. Сокира, лопата, молоток чи сапа в його вправних руках стають помічниками. А йому Всевишній дарував гарний голос. Скільки себе пам'ятає – він завжди співав: в сільському клубі, по дорозі додому, в гостях і дома. А коли співав в церковному хорі, душу переповнювали особливі почуття, які словами передати не можна. Та й пісень він знає силу-силенну. Зараз він завершує запис текстів пісень, які він знає. Вийшов товстий зошит.

Пан Дмитро народився і виріс в селі, де звичаї і обряди пращурів завжди були в пошані. Шанує він своїх предків, цікавиться своїм родоводом, підтримує зв'язки з родичами. З журналістом, екс-послом України, письменником Володимиром Лазаревичем Чорним вони троюрідні брати. По поняттях наших дідів – це кровні родичі. Вони підтримують зв'язки, дзвонять один одному. На жаль, вік і військовий стан в Україні не дає змоги зустрічатись часто.

Вони обидва закохані в свій народ, в своє село, в звичаї свого народу. Це – джерело спогадів і джерело мудрості, яке нам передали наші предки. Це та ниточка, що єднає нас з минулим і дає особливе значення нашому життю. Володимир Чорний багато років працював над книгою про історію свого села. Дітищем цієї клопіткої праці стала його книга про історію рідного села «Облога». Цю книгу Дмитро Семенович прочитав уважно, вдивляючись у кожну світлину, згадуючи людей і події. А потім подзвонив автору, поговорив з ним, поділився думками про події, які не відображені в книзі. Володимир Лазарович, не просто подякував земляку і родичу, а врахував його слова, його думку, і в наступній книзі «Честь служити державі» згадав і самого Дмитра Видая, і його ідеї та спогади. З яким нетерпінням чекав Дмитро Семенович, коли в бібліотеці з'явиться ця книга! В центральну бібліотеку книгу передав автор. А Дмитро Семенович став її першим читачем. Для нього це не просто книга, це зустріч з рідним селом, родичами, друзями, юністю. Читав книгу і розповідав про те, що бачив на світлинах. І згадував, згадував, згадував...

Дай, Боже, цим івангородським чоловікам ще довгих років життя, здоров'я, сили, наснаги. Хай з їхнього спілкування і спогадів народжуються ще нові книги, які не дадуть перерватися народним традиціям, самому кореню українському.

Подаруй книгу – подаруй мрію!

 Міжнародний день дарування книг – одне з наймолодших свят в календарі, його святкують з 2012 року. Основна мета Міжнародного дня книгодарування – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання. Адже книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов. Книгу можна подарувати рідним, друзям і бібліотеці. Адже це дивовижний спосіб поділитися любов’ю та прийняти участь у добрій справі! Якщо ви маєте вдома книги, які вже прочитали, долучайтеся до акції «Подаруй книгу – подаруй мрію!».

Читаємо в голос залюбки.

 

Щорічно у першу середу лютого світ відзначає цікаве й доволі молоде свято - Всесвітній день читання вголос.  День присвячений популяризації читання, розвитку грамотності та заохоченню людей будь-якого віку читати книжки вголос. Ідея свята в тому, що читання — це не лише корисна навичка, а й спосіб об’єднання людей та передачі історій і знань. Його започаткувала 2010 року організація LitWorld, яка займається підтримкою грамотності у всьому світі. Для святкування достатньо обрати цікаву книжку й знайти слухачів. Тож цікавого і приємного читання.

Згадаймо юність, що горіла в Крутах.

 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути відбулась, героїчна і, водночас, ефективна бойова операція, яка нанесла ворогу важкі втрати та змусила затримати наступ на Київ на тиждень.

Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу.

Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл.

Тези про "беззбройних дітей", які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені... більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою - посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українців - аж до наших часів.

Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність.

Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування.

Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала. Аверкій Гончаренко беріг своїх людей, наскільки це було можливо в тих умовах.

Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку - один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони.

Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві - це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого "українського радянського уряду". Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць - звільнено всю територію України.

В січні 1918 року українські військові дали Україні шанс. Але через небажання домовитись, демократичні сили в українській політиці втратили його і програла Україна.

Тому не змарнуймо шансу, який сьогодні для України виборили українські військові.

(За матеріалами Іллєнко А.)

В стінах нашої бібліотеки відбулась історична година «Згадаймо юність, що горіла в Крутах» та представлена книжкова викладка тематичної літератури , де зібрані спогади очевидців, учасників бою, висвітлений критичний погляд на події, проаналізоване історичне значення операції та історичний звʼзок з іншими важливими подіями, які не змогли б відбутись, якби бій під Крутами не відбувся.

Калейдоскоп цікавих фактів.

 Один із найбільш прославлених українських письменників і класик дитячої літератури. Усі книги та оповідання Всеволода Нестайка відрізняються яскравими персонажами, веселими і захоплюючими пригодами, фірмовим авторським гумором, а також повчальними історіями, які виховують у дітей тільки позитивні якості. Письменник отримав велику кількість нагород, в тому числі і Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня. До 95-річчя В. Нестайка в контексті заходу «Калейдоскоп цікавих фактів» ми підготували не надто відомі широкому загалу факти з життя письменника. Виховувала його мама. Батько загинув у концтаборі в 1933 році, коли Всеволоду було 3 роки. Чекісти заарештували його за те, що він був Січовим Стрільцем і воював на боці УГА. Матір Всеволода викладала російську мову і літературу ще до війни, потім стала сестрою милосердя в російській армії. В часи Другої світової та німецької окупації, жінка відкрила підпільну школу, де її 11-літній син навчався з іншими дітлахами. В дитинстві Всеволод був дуже хворобливим хлопчиком. Коли В. Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. «Може тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний». Мене дражнили: «Море горить», «Пожежна машина». А ще в класі мене звали «Рудий африканський їжачок», – згадує письменник. І щоб швидше вирости Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні та нетерплячці Всеволод і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і вже не був рудим. Також в стінах нашої книгозбірні представлена книжкова виставка присвячена творчості Всеволода Зіновійовича.