Чорнобиль - живий плач мертвої зони

Щовесни, наприкінці квітня – початку травня, коли все буяє і цвіте, ми відчуваємо смертоносний чорнобильський вітер 86-го. І мимоволі здригаємося. Так само, як людина, яка пережила Голокост, вже не може спокійно дивитись на мирний дим із високих коминів – він нагадуватиме про пекельні табірні печі; або та, яка відчула на власній долі Голодомор, здригатиметься щоразу, коли крихта навіть черствого хліба падатиме долу. 

36 років тому до наших нашарувань національних страхів і нещасть, додався страх атомної катастрофи, невидимої смерті. Ми не забули про нього. Як і про саму біду, що потрясла світ, а насамперед Україну. Про неї треба говорити не тільки з нагоди таких дат, як нинішня. Чорнобиль продовжує «фонити». І в переносному, і в прямому розуміння цього слова. У центрі Європейського континенту залишається закрита зона з особливим життям і гострими проблемами.

Нагадаємо як це було. О 1 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року стався вибух на 4-у енергоблоці Чорнобильської АЕС, який за 3 секунди повністю зруйнував реакторний блок та машинну залу. Залишки активної зони розплавилися, суміш з розплавленого металу, піску, бетону та фрагментів палива розтеклася  по підреакторним приміщенням. Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. 30 співробітників АЕС загинули відразу. Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусії та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки. 8,5 мільйонів жителів отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення.

24 лютого 2022 року російські окупанти розпочали війну за підкорення українців у дусі воєн середньовіччя. Тому не дивно, що, захопивши Чорнобильську АЕС, вони стріляють в атомні блоки, ведуть бої на майданчиках ядерних об’єктів, ламають енергопостачання. Їм настільки незрозумілі ці об'єкти, що вони використовують їх як об’єкти шантажу!

В черговий раз Україна мусить рятувати світ від величезної біди!

А іще світ в довічному боргу перед тими, хто став на смертельний герць з страшним, хоч і не видимим, ворогом. Їм було важко, вони розуміли ступінь ризику, але не відмовлялися від обраного шляху, бо розуміли, що захищають не тільки свою країну, а й всю планету і життя на ній.

Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС було багато христинівчан. Водії, електрики, хіміки, будівельники... Кожен вніс свою частину в спільну справу. Платили ж за чужі помилки своїм здоров’ям. Скількох друзів-«чорнобильців» уже провели в останню путь, скільки порогів пооббивали, щоб отримати групу інвалідності, як відгукується те перебування в зоні на здоров’ї і психіці – не порахувати.

В бібліотеках нашої громади зібрані матеріали про «чорнобильців»-земляків: світлини, спогади, копії документів. Сподіваємося, що все це стане сторінками книги, сторінками про мужність, силу духу, патріотизм.

В усіх бібліотеках організовані книжкові виставки, перегляди літератури. Проводяться години чорнобильського братства, зустрічі з «чорнобильцями», години мужності.