Відео-подорож «Столиця книги 2025 - Ріо-де-Жанейро».

 Книги є найважливішим засобом доступу, передачі освіти, науки, культури та інформації у всьому світі. Завдяки книгам ми отримуємо інформацію, проводимо час із задоволенням та можемо краще зрозуміти наш світ. Саме тому щороку ЮНЕСКО призначає Світову столицю книги. Після Аккри у 2023 році та Страсбурга у 2024 році столицею книги 2025призначено Ріо-де-Жанейро. Міста, що набули статусу Світової столиці книги ЮНЕСКО, зобов'язуються пропагувати книги та читання для всіх вікових груп та груп населення, як усередині країни, так і за її межами, та організовувати програму заходів на рік. Відповідно до пріоритетів, сформульованих у Статуті програми «Всесвітня столиця книги», у Ріо-де-Жанейро вважають, що проект позитивно вплине на соціальну сферу, наприклад, на підвищення грамотності, покращення якості освіти та викорінення бідності, і принесе стійку економічну вигоду, пов'язану з досягненням ООН. Саме з цього приводу в стінах нашої бібліотеки відбулась відео-подорож «Столиця книги 2025 - Ріо-де-Жанейро».

Ми всі родом із казки.

 Казки по праву вважають золотим скарбом усної народної творчості. В них відображені ставлення до людських цінностей, висока духовність та глибока мудрість народу. Дитяча казка - це шлях до пізнання дитиною навколишнього світу і захоплююча подорож у чарівний світ вигаданих персонажів. Всеукраїнський тиждень дитячого читання відкрив казковий дивосвіт «Ми всі родом із казки». Читачі ознайомилися з найцікавішими авторськими казками та казками народів світу, де на них чекали улюблені герої та цікаві й повчальні пригоди. Подорож в книжково-казковий дивосвіт була цікавою і супроводжувалась гарним настроєм. У цей день кожен читач знайшов свою книжечку.

Поетичне перехрестя «Світ, що поруч із тобою».

 Щороку у березні світ відзначає Всесвітній день поезії. Щоб привернути увагу суспільства до поезії як до джерела відповідей на багато питань людства, як до мистецтва, повністю відкритого людям, на 30-ї сесії ЮНЕСКО у 1999 році було прийнято рішення: 21 березня кожного року відзначати Всесвітній день поезії. Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»… Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» – одна з важливих її якостей. Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Поетичне перехрестя «Світ, що поруч із тобою» поєднує читачів зі схожими поетичними вподобаннями. Поезія єднає. Якщо вам подобаються однакові вірші, цілком можливо, ви станете чудовими співрозмовниками і друзями. Схожі поетичні смаки говорять про схоже світовідчуття, а отже, про десятки спільних ниточок, які можуть між вами протягнутися. Поділіться з друзями улюбленим віршем – і, можливо, відкриєте когось з дуже неочікуваного боку. В цьому вам допоможе наша книжкова поетична викладка, де кожен знайде собі книгу до свого вишуканого поетичного смаку.

Поезія – це вища форма існування мови

 

Поезія – це не просто слова. Це те, що торкається найзаповітніших струн душі, змушує думати, сміятись, плакати. Поетичними рядками можна висловити свій гнів, радість, смуток, віру. Найчастіше люди звертаються до поетичних рядків, коли в їхньому житті спалахує кохання. Скільки гарних віршів написано поетами, присвячених цьому почуттю!

Поети завжди відгукувались на події в своїй країні, на проблеми, які хвилюють людей. Тому так багато поетичних творів присвячено історії, війні, героїзму українців, вшануванню пам’яті тих, хто загинув за нашу волю, за наше вільну країну.

Поезія – вона поза часом. Актуальними є справжні талановиті вірші, які написані десятки років тому, але відгукуються в наших серцях щемом, болем і надією.

Українська література багата на талановитих майстрів поетичного слова. Свій вклад у поетичну палітру вносять і поети Христинівщини. Є серед них відомі імена, є початківці, але всіх їх єднає любов до поетичного слова, до України, до рідного краю.

Поет, який писав свої вірші в 20-40 х роках минулого століття Клим Антонович Ткач народився в селі Сичівка. А свої вірші друкував у прогресивних журналах Західної України.

Станіслав Сергійович Зінчук, член Національної спілки письменників України, публіцист, фольклорист, перекладач, народознавець, поет народився 4 жовтня 1939 року в селі Орадівка. Він навчався в місцевій семирічці та Ягубецькій середній школі, закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Працював редактором газет і журналів, з-під його пера виходили поетичні збірки. Він багато працював, їздив в різні країни. Але ніколи не поривав зв'язків зі своєю «магнетичною» малою батьківщиною. Скільки віршів присвячено рідному селу, матері, сестрі, друзям... Він був гостем нашої бібліотеки, охоче спілкувався з її працівниками і читачами. 29 січня минула п’ятнадцята річниця з дня його смерті, але його вірші актуальні і сьогодні. Бо в них звучить любов до України, до її народу, історії і природи.

Орадівська земля дала ще одного поета – Миколу Семеновича Гребенюка. Доля розпорядилась так, що ще юнаком він втратив зір після вибуху на Підривному полі. Але це не зламало його. Він працював, створив сім'ю, писав вірші. Вони друквались в газеті «Трибуна хлібороба», виходили окремими збірками.

Пам'ятають у нашій громаді і Миколу Павловича Мазурика. Мудрий учитель, талановитий поет, він залишив по собі поетичні і гумористичні твори, які просякнуті добрими і світлими думками і побажаннями наступним поколінням.

Відійшов у засвіти і Віталій Іванович Криницький, але після себе він залишив не тільки свої вірші, а й цілу плеяду людей, закоханих у поезію і рідний край, які зуміли розкрити свій талант у літературній студії «Зернятко». Майже десяток альманахів з творами керівника цієї студії і її вихованців – результат його клопіткої праці. Можливо, не всі його вихованці стали професійними поетами, але любов до поезії в їх серцях житиме завжди.

Живе під Києвом Василь Янович Слободяник, випускник школи № 1 нашого міста. Хірург за фахом, він ще і поет за покликанням. Назви його поетичних збірок дуже красномовні: «Вони живі!», «Спішіть добро творити», «З Україною в серці», «Зернятко колоском зійде», «До витоків», «Майдан – без зради і кайдан» тощо. Кожен вірш цих збірок – щиро розмова з читачем, спогади про рідну школу, наше місто, про друзів і видатних людей краю.

Катерину Михайлівну Собову знають в нашому місті як учителя, режисера і акторку нашого народного самодіяльного театру. А ще вона пише вірші, гуморески, які допомагають підтримати наше ментальне здоров'я.

Галина Василівна Жук, яка пише свої вірші під псевдонімом Галка Біла, відома в нашому місті як художниця. А ще вона пише вірші, видає книги зі своїми ілюстраціями. Віднедавна вона – член Уманського осередку спілки слов'янських письменників. Саме в збірниках цієї спілки друкуються її поезії. В них – думка матері про події в Україні, туга за загиблими героями, віра в Перемогу.

В минулому році порадувала своїх прихильників новою збіркою поезій «Мить натхнення» Раїса Яківна Ковбасюк. Поетичні рядки такі ж душевні, як і українські пісні в її виконанні.

Своїх шанувальників мають Валентина Олександрівна Бортник, Надія Іванівна Машківська, Надія Василівна Швайка, Марія Іванівна Лисиця, Антон Сергійович Келюх, Віктор Трохимович Москальчук-Запорожець, Галина Шаповал, Микола Іванович Скалій, митець діаспори Олександр Барчук (Де) та багато інших наших талановитих христинівчан.

Ми зараз проходимо через біль, вогонь, кров, втрати і муку. Аби постати оновленими і могутніми. Поетичне слово – це також зброя. Сила поезії – в здатності пам’ятати і нагадувати. Тому сучасна поезія змушує замислитися над сутністю свого життя, зосередитись на усвідомленні себе дітьми української землі. Прикладом такої поезії є вірші Ольги Олексіївни Шарандак. Вона відгукується на кожну подію, на кожне свято. В її творах звучить віра в нашу Перемогу, повага до народу, гордість за воїнів, за їх мужність.

В фонді нашого літературного музею є книги, публікації з газет христинівських майстрів поетичного слова. Візьміть в руки їх вірші, прочитайте їх, відчуйте серцем ті почуття, які хочуть передати нам їх автори. А ще, спробуйте самі свої думки і мрії висловити поетичним словом. І не тільки в Міжнародний день поезії. Тож зі святом всіх тих, хто пише вірші і хто їх читає. Поезії нам в душі і мирного життя в нашій Україні.

Все буде Україна!

На одному подиху з весною.

 19 березня 2025 року виповнюється 95 років від дня народження Ліни Костенко – видатної української поетеси, письменниці, мислительки та совісті нашого народу. Її творчість – це не просто поезія, а голос епохи, що надихає, пробуджує свідомість і формує національну ідентичність. Ліна Костенко – це жінка-епоха, чиє слово завжди було сильнішим за будь-які обмеження. Вона пережила періоди заборон та цензури, але не зламалася, не зрадила себе, а залишилася вірною своїм принципам. Ліна Костенко була і залишається однією з найяскравіших представниць українського шістдесятництва – покоління митців, що боролися за правду та свободу у часи радянської тоталітарної системи. Попри репресії та багаторічну заборону друку її творів, вона не схилилася перед системою. Відмовилася від звання Героя України, за часів каденції Януковича, сказавши: «Політичної біжутерії не ношу». З нагоди 95-річчя пані Ліни Костенко, відбувся захід поетична палітра «На одному подиху з весною». Наші читачі декламували улюблені вірші, знайомились з невідомими для себе творами та дізнались багато цікавих фактів з біографії письменниці.

Світ слова та поезії.

 Один з визначних митців України ХХ століття, академік АН УРСР Максим Тадейович Рильський (1895–1964), увійшов в історію української культури як поет, автор текстів до музичних творів, мовознавець, перекладач, громадський діяч, талановитий лібретист, літературний редактор музичних полотен, проповідник гуманістичних, загальнолюдських цінностей, що не втрачають свого вагомого значення і сьогодні. З нагоди 130-річчя від дня народження Максима Рильського в стінах нашої бібліотеки представлена тематична викладка «Світ слова та поезії». Запрошуємо до перегляду та ознайомлення!

Троянда українського поетичного саду

       Є в українській літературі імена, які є гордістю нашої держави. Серед них - Ліна Василівна Костенко, 95-річчя якої сьогодні відзначають всі її шанувальники.

Ліна Костенко – поетеса, яка у своїх творах підіймає важливі питання: патріотизм, любов до рідної землі, боротьбу за гідність і свободу, повагу до нашої історії і наших Героїв-захисників.

Геніальність її творів підтверджують звання і нагороди. Вона - лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Фундації Антоновичів, премії Петрарки, Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги, Почесний професор Києво-Могилянської академії, Почесний доктор Чернівецького та Львівського національних університетів. Поетеса удостоєна відзнаки «Золотий письменник України» в 2012 році, а в листопаді 2013 року Українська греко-католицька церква нагородила її третьою щорічною відзнакою імені священномученика Омеляна Ковча. В 2015 році Мала Планета Сонячної системи № 290127 отримала назву – Ліна Костенко. Нагороджена Почесною відзнакою Президента України і Орденом князя Ярослава Мудрого. Вона відмовилася від звання «Героя України», відповівши: «Політичної біжутеріїї не ношу». А найвищою нагородою вважає любов українців до її віршів, до її творчості. А українці, дякуючи поетесі за вірші, назвали її «Королевою української поезії».

Письменниця-шестидесятниця – беззаперечно моральний авторитет для багатьох українців, адже за свій вік не заплямувала себе компромісами з жодною владою. У неї завжди вистачало сміливості дивитися правді в очі й казати категоричне: «Ні» підлості, брехні, зрадництву. Її поезія – це життєва позиція доньки свого народу.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу.

В 1965 році Ліна Василівна підписує лист-протест проти арештів української інтелігенції. В наступному році вона написала листа на підтримку В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього вона майже десять років писала «в шухляду». Тодішня влада, зрозумівши, що Ліну Костенко «не приручити», позбавила її права друкувати свої твори. Що може бути гіршим для поета і патріота? Але вона вистояла, не зламалася...

В 2010 році вийшов перший роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» Не дивлячись на його тираж у 80 тисяч, його отримали не всі бажаючі.

В липні 2018 року вона підтримала відкритий лист діячів культури до рф. Йшлося про ув’язненого українського режисера Олега Сенцова.

Ліна Костенко однією з перших днів війни опублікувала свій вірш:

                    І жах, і кров, і смерть, і відчай

                    І клекіт хижої орди,

                    Маленький сірий чоловічок

                    Накоїв чорної біди.

                    Це звір огидної породи,

                   Лох-Несс холодної Неви...

                    Куди ж ви дивитесь, народи?

                    Сьогодні ми, а завтра - ви.

В її творчому доробку понад 300 поезій. Всі вони читаються легко, запам’ятовуються надовго, змушують думати, вірити і любити свій народ. його історію, його героїв.

В центральній бібліотеці організована книжкова виставка «Я вибрала долю собі сама», де зібрані твори Ліни Костенко, роздуми її сучасників про її творчість. Біля цієї виставки пройшов конкурс знавців творчості Ліни Костенко «Під галактик очима карими» та відкритий мікрофон «Поетеса і час».

Дякуємо Ліні Костенко за її твори, за її любов до України. Хай Всевишній дарує їй ще багато років життя при здоров’ї, силі, енергії. Хай з-під її пера виходять нові і гарні вірші. І хай будуть у неї твори про нашу Перемогу.

Все буде Україна!

Літературний портрет ювілярів - 2025.

 В нашій книгозбірні представлена виставка - календар «Літературний портрет ювілярів - 2025», де представлені автори та їхні безсмертні твори, завжди актуальні та важливі в формуванні світосприйняття маленьких і вже не дуже маленьких читачів. Запрошуємо відвідати !

Майбутнє планети у наших руках!

 Природа – це безцінний дар, який потребує нашого захисту. Сьогодні, коли екологічні виклики постають перед усім світом, а війна завдає непоправної шкоди довкіллю України, особливо важливо формувати екологічну свідомість у наймолодшого покоління. Саме з цією метою стартував Міжнародний екологічний конкурс дитячого малюнка «Майбутнє планети у наших руках!». Цей творчий проєкт не лише розкриває талант юних митців, а й допомагає їм висловити своє бачення відновлення природи України та захисту довкілля. В стінах нашої книгозбірні відбувся перший етап конкурсу. Найкращі роботи були відібрані для подальшої участі.

Добровольці – люди доброї волі

День українського добровольця встановлено рішенням Верховної Ради від 17 січня 2017 року з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Дата вибрана не випадково. Саме 14 березня 2014 року прямо з Майдану перші добровольці вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом. Учасниками були ті, хто пройшов Майдан, перетворившись на кістяк Самооборони. Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити – саме добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію і підготувати їм професійну заміну. Саме з добровольчих формувань почалася Українська Армія, яка з честю несе наш прапор визвольної доби.

Для знайомих з українською історією процес створення добровольчих загонів відбувався абсолютно органічно. Для інших це був гідний подиву феномен. І його значення для 2014 року було величезне – вони виникли в найнебезпечніший для України час. 

В центральній бібліотеці розгорнуто книжкову виставку «Вони для нас виборюють життя». Сьогодні користувачі мали змогу перегорнути сторінки книг, прочитати матеріали, які нікого не залишили байдужими.

Схиляємо голови в шані перед нашими патріотами-добровольцями. Віримо разом з ними в світле майбутнє Батьківщини.

Віримо в Перемогу!

Все буде Україна!

 

Ювіляри - винахідники.

 Інформаційна година «Ювіляри - винахідники» відбулась в стінах нашої книгозбірні. Цього року ювіляри: Стів Джобс, Біл Гейтс, Фердинант Порше, Євген Патон, Жак-Ів Кусто. Наші маленькі читачі познайомились з їхньою біографією та дізнались про вклад кожного в розвиток науки, технологій, відкриттів в різних сферах та галузях. Запрошуємо відвідати нас та взяти книгу, яка, можливо, надихне на винахідництво і тебе.

Голос душі великого народу.

 9 березня 1814 року у невеликому селі Моринці Черкаської області народився хлопчик, який став Пророком для українців. Йому було призначено долею розбудити нас від національної сплячки. А його послання нащадкам у наш час під час війни з Росією залишаються надзвичайно актуальними.

Саме 2025 року відзначають 211-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. В стінах нашої бібліотеки представлена літературна світлиця «І Дніпро, і кручі …», де кожен має змогу ознайомитись з творчістю Кобзаря, згадати відомі твори та прочитати ще незвідані.

Він склав присягу на вірність народу України

14 березня наша країна складає шану українським добровольцям. Цей день – свято справжніх патріотів. Людей, які свідомо за покликом серця у важливий і важкий час для Батьківщини стали на захист суверенітету і територіальної цілісності України. Саме завдяки добровольцям, їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити расистського агресора, не дали здійснити путінський план «Київ за три дні».

 

Дата 14 березня вибрана не випадково: саме в цей день в 2014 році перші добровольці прямо з Майдану вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом. Учасниками були патріоти, в чиїх душах жили ідеї Майдану і пам’ять про Героїв Небесної Сотні. Саме вони створили кістяк Самооборони. Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити – саме ці батальйони дали змогу провести мобілізацію. Покладемо руку на серце: саме добровольці стають мужніми, сильними, відважними воїнами. Вони воюють не з примусу, а за покликом свого серця.

Серед добровольців багато наших земляків, які з перших днів цієї проклятої війни боронять українську землю. В військовому строю добровольців і Юрій Володимирович Даровських, позивний «Єнот». Він народився 16 травня 1975 року в наших Розсішках. Так склалася доля, що він, менший з трьох дітей Марії Петрівни, ріс майже все дитинство з мамою і сестрами Валентиною і Ларисою. Мама працювала молодшою медсестрою в районній лікарні, а дочки змалечку допомагали їй і по господарству, і за братиком дивилися. Вони зуміли його виховати добрим, чесним, відповідальним. Хоч у нього і було суто жіноче оточення, він виріс хазяйновитим і вправним чоловіком. Дитячі роки, коли його оповили турботою, пролетіли швидко. Навчання в місцевій школі залишилося гарними спогадами про друзів, шкільні вечори, душевні розмови. Після школи було навчання в Умані, диплом водія електромеханіка. Одразу після студентських років – призов до ЗСУ. Півтора роки служив в дивізіоні прикриття кордону. Служба нелегка і відповідальна. Але саме там розумів підтримку тих, хто несе службу поряд.

Після мобілізації працював на заводі продтоварів, в охороні служби безпеки на залізниці. Надійно відчував себе зі зброєю в руках. А в 2015 році добровільно пішов служити в АТО. Служив один рік, був командиром взводу розвідки. Вважає, що цей його вчинок був вірним і виваженим. Це вчинок справжнього чоловіка і воїна..

Майже шість років працював в будівельній фірмі в Одесі. Але день 24 лютого 2022 року розділив і його життя на «до» і «після». На другий день після повномасштабного вторгнення Юрій Даровських був у Христинівському ТЦК. Його спочатку не брали: «АТОвці в резерві». На призовний пункт ходив щодня. Наплічник, зібраний заздалегідь, чекав дома. 19 квітня він знову стає воїном ЗСУ. Навчальний центр «Десна» стає для нього домом, центром навчання і загартування. Через місяць «Десна» пережила черговий ракетний обстріл. Юрія присипало уламками будівлі, уламок будівельного балку вдарив по спині. Його на ношах доправили до шпиталю. Боявся, що не зможе ходити, але молодий організм подолав цю травму. Не дивлячись на заборону лікарів, просто втік з лікувального закладу до своїх хлопців.

Три місяці боїв під Мар’їнкою... Три місяці випробовування на силу і витримку. Вистояли. Витримали. Далі Слов’янськ, Лимано-Куп’янський напрямок. Жорстокі бої – виснажливі і кровопролитні. В пам’яті назавжди залишилися бойові побратими, які повернулись до рідних домівок «на щиті». Воював, щоб помститися за них, за зруйновані міста і села, за сплюндровані поля і сади. Йому, сільському жителю, боляче було дивитися, як родюча українська земля здригалась від вибухів, ніби плакала вогненними сльозами...

Горіла земля, гинули люди, молоді патріоти України. 8 березня 2023 року ангел-охоронець не встиг відвести черговий вибух від нашого земляка. Переломи ребер, осколки, що застрягли по всьому тілі. І знову дісталось хребту. 5 місяців в шпиталі, операції, перев’язки, фізичні вправи... Він знову обманув хворобу, став на ноги і повернувся в свій підрозділ «Реабат». З травня 2024 року його переводять в розвідники. Досвід, уміння, знання роблять його хорошим знавцем своєї важливої справи.

Поранення, контузії, важкі умови життя на передовій далися взнаки – чергова ВЛК признала його обмежено придатним до військової служби. Але, як визнає Юрій Володимирович, він народився для військового шолома і автомата. Тому попросився служити у тилову військову частину. Через рік, в січні 2026 року буде знову комісія.. Набратися б сили!

І всі роки він відчуває підтримку найрідніших людей: мами, сестер, дружини і сина. Його кохана Тетяна Валентинівна, з якою одружився в 2006 році, працює швачкою в Христинівці. Як справжня берегиня роду, вона веде господарство, ростить сина і молиться за чоловіка і його побратимів. Вони стали на весільний рушник в 2006 році, хоч знайомі були вже багато років. Орадівка, звідки родом пані Тетяна, поряд з Розсішками. Їх стежки переплітались часто, поки не стали спільною дорогою в житті. Син Антон, який школу закінчував, як тато уже був на фронті, зараз уже студент Уманського національного університету садівництва. Саме за його мирне і щасливе майбутнє воював і проливав свою кров старший солдат, доброволець ЗСУ Юрій Володимирович Даровських з позивним «Єнот».

Низький уклін вам, шановний воїне і патріоте, за ваш військовий подвиг, за полум’яне серце, за любов до народу і України.

Хай Всевишній дарує вам багато років життя при здоров’ї в мирній незалежній державі. Сили вам і енергії, хороших нових і надійних людей поряд, достатку і благополуччя. Адже саме завдяки таким воїнам ми маємо сьогодні незламну державу.

Все буде Україна!

 

 Світлана Паламарчук, завідувачка

бібліотекою-філією с. Розсішки

      

Шевченкове слово у віках не старіє

       Є в нашій українській літературі  імена,  що ввібрали в себе живу душу народу, стали , стали часткою його життя.  Саме таким  ім'ям стало для українців  стало ім'я Тараса Шевченка, великого Кобзаря, Пророка  і генія. Його ім'я викликає в нас почуття гордості, захоплення красою  і народною мудрістю.

      211 років тому  в кріпацькій родині Григорія Івановича і Катерини Якимівни народився син Тарас.  Доля приготувала йому важку долю, в якій було раннє сирітство, поневіряння, зневага...  А натомість дала йому талант поета і художника, які, помножені на працелюбність і любов до України, допомогли йому створити такі твори, які яскравою зіркою сяють  не тільки в українській, а й у світовій культурі.

    В бібліотеках нашої громади  організовані книжкові виставки, проходять літературні вечори, вікторини, флешмоби, конкурси читців...

  Бібліотечні працівники прийняли участь у міському зібранні, присвяченому Шевченківським дням. Книжкова виставка  "Шевченкове слово - джерело духовної сили" біля пам'ятника  Тарасу Шевченку  містили книги з творами великого Кобзаря.

    Ведуча - директор центральної бібліотеки Раїса Шумовська, розповіла про життєвий шлях великого Пророка, про актуальність його віршів, які звучать сьогодні в світі, в Україні, на передовій...

    Звучатимуть вони і в той день, коли Україна переможе рашистів, коли збудуться його пророчі слова: "Борітеся - поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!"

Наша березнева ювілярка

Вступив у свої права березень – місяць весни, краси і надії. Має березень свої свята і своїх ювілярів. Серед них – Шиндор Зоя Іванівна, людина, закохана в книгу, друковане слово, бібліотеку. Весь її трудовий шлях – праця в бібліотеці. Це професія, яку вона вимріяла, виплекала, і яку не зрадила.

Її батьки, охоплені романтикою, в молоді роки працювали далеко від лому, від рідного Івангорода. Там, в зарубіжжі народилась їх донька, які дали ім’я Зоя, що в перекладі з грецької означає – життя. Було це 6 березня 1965 року. Батьки, не дивлячись на перспективи і заробітки, повернулися в Івангород. Тут найкраща природа, найсмачніший хліб з маминої печі, найчистіша вода з криниці.

Дівчинка росла доброю, слухняною, товариською. Мамина помічниця, нянька меншому братові. Коли підросла, то світ книжок став для неї настільки захоплюючим, що читала щодня, читала багато. Сільська бібліотека, яку на той час очолювала досвідчений працівник Софія Федорівна Муха, вабила своїми книгами. Казки змінювались книгами пригод, історичними повістями, творами класиків. Читала багато, а в сміливих мріях бачила й себе серед цього царства енциклопедій, довідників, томів художньої літератури...

Після закінчення місцевої школи подала документи до Миколаївського училища культури. З омріяним дипломом бібліотекаря в 1984 році повернулась в рідне село. Тут були батьки, брат і Микола – юнак, який освідчився в коханні. Весілля гуляли в лютому, тому своє двадцятирічччя Зоя зустрічала в статусі заміжньої жінки. Нещодавно ця сім'я відзначила рубінове весілля. Були в їхньому життя випробовування, труднощі, проблеми. Але вони все подолали. Радіють успіхам дітей, шанують один одного.

Вона стала доброю господинею, турботливою дружиною, чудовою мамою для Андрія і Тетяни. І одним з кращих бібліотечних працівників Христинівщини. Скільки праці й душі вкладено в роботу, в різні конкурси, в яких посідали призові місця, отримували грамоти і дипломи. Скільки разів приймала колег з району і області, показуючи свої досягнення в популяризації книги. Добра і щира, креативна і доброзичлива, вона легко знаходила спільну мову із земляками. Який матеріал зібрала з історії села, які спогади позаписувала, які виставки вишивок місцевих майстринь організовувала!

Легко опанувала комп’ютер, організувала роботу бібліотечного хабу, посіяла любов до книги у серцях багатьох своїх земляків. Як справжній патріот, активно займається волонтерською діяльністю.

Передала Зоя Іваніна свою бібліотеку, як вона вважає, в надійні руки. Альона Валеріївна, яка завжди підтримувала і допомагала, продовжує традиції та вносить своє бачення в роботу сільської книгозбірні.

Від імені керівництва та колег прийміть, шановна Зоє Іванівно, найщиріші вітання з нагоди ювілею. Здоров’я Вам, енергії, сили, достатку, сімейного затишку, хороших новин, надійних людей поряд і здійснення бажань. Уклін Вам за добре серце, щирість, доброзичливість, за підтримку і розуміння, подяка за добросовісну працю. Хай Всевишній дарує ще багато років життя. З роси й води на добру сотню літ.

Хай все буде добре!