Пропонуємо вашій увазі книжкові новинки які надійшли до нашої бібліотеки.

 Агов, читачу! Надійшла порція смаколиків для душі та мозку!

Ще жодного разу не перегорнуті, пахнуть свіжим папером та друкарською фарбою, не читані чекають своїх читачів!

Ми отримали більше 100 примірників різногалузевої літератури від Українського інституту книги, прийнявши участь в «Мистецькому конкурсі культурно-мистецьких проєктів».

Художня, історична, про мистецтво, війну, еко-свідомість, звичаї, традиції, національних героїв - знайдеться на будь-який смак та вік.

Та краще один раз побачити, ніж багато разів почути, тому не баріться і поспішайте за свіжою порцією літератури.

Ім’я, яке пам’ятають нащадки

     Славиться христинівська земля своїми мужніми, сміливими і працьовитими синами і доньками. Наш край – край гордих, талановитих, відважних людей. Наша земля завжди щедро живила український національний дух.

Серед тих, ким пишаються христинівчани, і Олександр Титович Лінчук. Учасник Другої світової війни, кавалер багатьох бойових нагород, серед яких – Зірка Героя Радянського Союзу. 22 квітня нашому славетному земляку виповнилось би 100 років. В цей день рідні і друзі покладуть на його могилу квіти, вшанують його пам'ять... Згадаймо про нього і ми.

Народився Олександр Титович в Розсішках в 1925 році в багатодітній селянській родині, де шанували людську працю, з повагою ставилися до старших, де хліб був в особливій пошані, де діти допомагали батькам і доглядали менших в сім'ї. Закінчив місцеву семирічку з гарними оцінками. І цього ж літа працював в колгоспі, підвозив підводою снопи до молотарки. В його обов'язки входило навантажувати і розвантажувати вручну снопи. Кожен важив до сорока кілограмів. Втомлювався дуже, але молодий організм набирався за нічний відпочинок сили. Знав таке слово: «треба» Треба вставати, треба працювати, треба допомагати батькам. Взимку багато читав, мріяв стати вчителем. Весною трудився в тракторній бригаді. Допомагав лагодити причіпний інвентар. І юнак відчув потяг до техніки, яка заворожувала і манила, бо полегшувала і прискорювала таку важку роботу біля землі. Тямущого юнака відправили на курси трактористів, на яких він вчився із задоволенням. Два місяці працював на полях рідного села, орючи землю, з любов'ю оглядаючись на скиби землі, які рівними рядками залишались за трактором. А потім настав чорний ранок 22 червня 1941 року... Було розсішському трактористу 16 років... Евакуація, будівництво оборонних укріплень на Сході, поранення під час ворожого бомбардування, навчання у військовому училищі, яке не довелось закінчити. Бої, жорстокі і криваві, вимагали не тільки техніки, а й нових бійців. Курсантів перекинули на Курську дугу. Командуванню потрібні були дані про плани гітлерівців. Без розвідників не обійтись ніяк. Олександр Лінчук був серед тих, хто здійснював небезпечні походи за лінію фронту. Одинадцять ворожих «язиків» на його бойовому рахунку.

На фронті накази не обговорювались, їх виконували. Гвардії сержант Олександр Лінчук був призначений командиром розрахунку станкового кулемета «Максима». Форсування Дніпра, коли і води Славутича стали червоними від крові... Переправлялись на підручних засобах (такий був наказ). На середині річки два кулеметники з його розрахунку були поранені. До берега дістались під нещадним вогнем ворога. Коли його напарник, який підносив патрони, отримав поранення, сержант Лінчук залишився з кулеметом один. А гітлерівці лютували, міни лягали дуже густо, тому весь час перетягував свого «Максима» на нову позицію. Вони стали ніби одним цілим: відважний воїн з Христинівщини і одиниця автоматичної стрілкової зброї малого калібру. І кулемет не підвів, і кулеметник вистояв. Три (!) доби він один утримував плацдарм, поки на високий правий беріг переправились підрозділи його полку. Бій закипів з новою силою, снаряди і кулі летіли суцільною стіною.

Отримав відважний боєць важке поранення в обидві ноги, яке виявилось важким, лікування продовжувалось кілька місяців. Тут, дев'ятнадцятирічний кулеметник дізнався, що йому присвоєна найвища військова нагорода. А лікарі хотіли признати його «придатним до нестройової служби». Ага, не на того напали. І свою рідну частину він наздогнав уже в польському Гданську.

Німецькі гранати виготовлялися з довгими дерев'яними ручками. Так їх можна було далі кинути. Під час одного з вуличних боїв, така граната летіла в кімнату, де на бойовій позиції знаходився розрахунок нашого відважного земляка. Молодий воїн спритно ловить гранату за цю довге руків'я і викидає її назад у вікно. Долі секунди не вистачило, бо граната розірвалась у віконному отворі. Її осколки поранили Олександра Титовича в голову і руки. Знову тиловий госпіталь, де почули звістку про капітуляцію фашистської Германії. Як же ж раділи вони, як кричали від переповнених почуттів. Адже в цій Перемозі була і їх заслуга. Та війна для Героя не закінчилась, довелось воювати на Далекому Сході.

Наприкінці 1945 року повернувся додому. Хотілось цілувати рідну землю. Скучив за мирною працею. Паровози їздили через його рідні Розсішки, вабили подорожами, вселяли мрії. В паровозне депо пішов працювати спочатку кочегаром. За одну поїздку в тендер паровоза потрібно було перекидати кілька тонн вугілля, почистити топку від шлаку. Крім втоми, ця робота давала відчуття потрібності. А головне – над головою не свистіли кулі і міни. Це було щастям. Незабаром він став помічником машиніста, а потім, після навчання в Одеській технічній школі отримав права машиніста. Це був 1963 рік, тепловози почали змінювати старих трудяг на залізниці – паровозів. Спочатку водив вантажні потяги, потім, отримавши вищий клас, керував пасажирськими поїздами. Відповідальність величезна. Тепловозна бригада, а це двоє людей – машиніст і його помічник – а за ними десять, а то і більше вагонів з пасажирами. Переважна частина пасажирських поїздів через нашу станцію проходили вночі. Тому і відповідальність вища, і уваги та уміння потрібно теж більше. Скільки світанків зустрів у дорозі, скільки Нових років і своїх днів народження – і не перелічити. А от скільком молодим помічникам допоміг стати класними машиністами, знав достеменно. З усіма підтримував зв'язки, вітав із святами, гуляв на їх весіллях.

Разом з дружиною Євою Іванівною створили гарну сім'ю, виховали доньку. Валентина Олександрівна пішла стежкою мами, стала педагогом, втіливши і юнацьку мрію батька.

Роки пролетіли швидко. Ось і квітень 1980 року. О.Т.Лінчуку – 55 років. Це пенсійний вік для людей його професії. 20 квітня на станцію Христинівка прибув пасажирський поїзд №117 сполученням Донецьк-Львів. Про це сповіщає з репродуктора голос чергового по вокзалу. На пероні лунають звуки духового оркестру. Машиніст І-го класу, ветеран війни і праці, почесний залізничник, Герой Радянського Союзу, Лінчук Олександр Титович,  який був у кабіні тепловозу цього поїзда, доповідає начальнику локомотивного депо Ф.А.Загризлому про те, рейс завершено за графіком. Це останній робочий день прославленого воїна і залізничника, який приймає вітання з ювілеєм, подяки за багаторічну працю, найкращі побажання. Символічну реверсну ручку він передає молодому машиністу Віктору Мушті, який запевняє свого наставника, що молодь локомотивного депо гідно нестимуть трудову естафету старшого покоління локомотивників. Стаж роботи ветерана в депо – 34 роки.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Олександр Титович не просто цікавився життям свого рідного підприємства, він жив ним. А ще часто зустрічався з молодими христинівчанами, розповідав про важкі і криваві дороги війни, про нелегкі трудові будні, разом з ними мріяв про майбутнє. Ніколи не думав, напевно, ветеран про те, що сусід стане ворогом, окупантом і вбивцею. Багато з тих жителів нашого міста, що спілкувались з ним, зараз на фронті відстоюють мир, свободу і незалежність України.

Відійшов у вічність Олександр Титович 31 серпня 2011 року. Прощання з ним відбулось в будинку культури міста. Рота почесного караулу, військові почесті, море квітів і вінків, нескінченний потік людей. А над цим всім – тривожний гудок тепловозів, який із сумом сповіщав, що ще один машиніст покинув земне життя.

Сьогодні всі покоління христинівчан знають ім'я Героя, Воїна, Патріота, Людини, який захищав нас від фашистів, який заповідав нам любити людей працю і нашу славну Україну. Про нього можна прочитати в книгах, статтях, спогадах, які є в нашій бібліотеці. Ми пишаємось нашим відважнім земляком.

Яке воно довкілля?

 Однією з найболючіших проблем сучасності є забруднення довкілля. Під час дня цікавої інформації «Яке воно довкілля?». Читачі нашої бібліотеки знайомилися з книгами про природу, які виставлені у вітрині виставки «Знов починається весна! Знов починаються дива!» що містять дивовижні факти про тваринний і рослинний світ нашої планети. В ході бесіди юні користувачі дізналися багато цікавого про природу та про те, як про неї піклуватися, зафарбовували книжки розмальовки, залишили поради, які книги варто прочитати. Ми живемо на багатій, щедрій та прекрасній землі, і ми не маємо права забувати, що сьогодні просто любити природу, милуватися її красою – мало. Сьогодні вже мова йде про те, щоб рятувати та зберегти навколишнє середовище, докладати зусиль та щоденної праці для відновлення екосистем, тобто бути для природи її другом і добрим господарем. Тож дбаймо про чисте довкілля сьогодні, і воно щедро віддячить нам завтра!

Вікторина – мозковий штурм

Коли оголошують про те, що буде проведена вікторина, кожен намагається сконцентруватись, зібратись, щоб показати свої знання. Вікторини бувають різними: мовними, природничими, біологічними, історичними... Всіх і не перерахувати. Вікторина – це перевірка знань, це – гра, це – змагання, це показ ерудиції і освіченості, уміння висловити те, що знаєш, про що читав.

Учні 10-А класу Христинівського ліцею № 1 (класний керівник Оксана Петрівна Вихватнюк) стали учасниками вікторини «Хай святиться ім'я твоє, Україно!». Питання вікторини стосувались історії і сучасності нашої держави.

Десятикласники вже майже десятиліття здобувають знання в школі, поглиблюють їх на заняттях в гуртках. Сприяє цьому і читання книг. Тому для них не було проблемним відповісти на питання: «Яка найдавніша бібліотека в Україні?», «Хто був першим президентом України?», «Яка найвідоміша поема Т.Г Шевченка, що має жіноче ім'я?», «Хто надрукував першу книгу в Україні?», «Хто автор гімну України?» тощо. Приємно відзначити, що юні христинівчани не просто показали свої знання, а й коментували свої відповіді, доповнювали їх, приймали спільну відповідь, коли виникали сумніви.

Ті, хто знає історію України, ростуть гідними продовжувачами справи своїх дідів і прадідів. Тих, хто з козацькими шаблями і пістолями воювали із загарбниками і поневолювачами. Вони продовжуватимусь їх справу, їх мрії про вільну, незалежну і могутню державу, яка носить горде ім'я – Україна!

Бібліотека – це не тільки книги

        В умовах інформаційної глобалізації відбувається послаблення до читання. А жаль. Бо саме книга – найбільший людський скарб, найповніше джерело знань. Книга супроводжує людину протягом усього життя. Починаючи з перших казок і віршиків у дитинстві, ми разом з книгами ставали освіченішими, розширювали свій словниковий запас, поглиблювали знання. Книги вчать мислити, аналізувати, відкривають невідоме. Зрештою, все, що є в Інтернеті, взято з книг.

Учні 10-А Христинівського ліцею №1 зі своїм класним керівником Оксаною Петрівною Вихватнюк стали гостями центральної бібліотеки нашої громади, де для них була проведена екскурсія по бібліотеці «Бібліотека: нові враження, нові знайомства».

Бібліотека має кілька відділів. А всіх, хто приходить до нас, ми запрошуємо в наш «Пантеон пам'яті», нашу музейну кімнату, де зібрані матеріали про наших Героїв, що полягли від рашиських зайд. Обличчя юних христинівчан були серйозними. Хтось впізнав на фото сусіда, родича чи батька однокласника. Вони ходили вулицями нашого міста, вчилися в школах, працювали, а у важку для країни годину стали на її захист. Повернулись наші Герої на щиті. Віддали життя за те, щоб ми жили, вчились, працювали, читали книги... І ми не маємо права забути про них, про їх подвиг.

Для десятикласників був проведений бібліотечно-бібліографічної урок. Ті, хто стає студентом, знають, що ці знання потрібні в бібліотеках ВИШів для пошуку потрібної інформації, для складання списків використаної літератури при написанні рефератів, курсових та дипломних робіт. Адже, зазвичай, приходячи в книгозбірню за потрібною книгою, вони не замислювалися, як працівник бібліотеки її знаходить, що означають різні позначки на ній.

Провідний бібліотекар Світлана Кулеша розповіла старшокласникам про шлях в бібліотеці, який проходять нові книги. Вона показала шифр на книзі – це і є її адреса на книжковій полиці. Учні спробували знайти потрібну книгу на полиці, в алфавітному та систематичному каталозі. Якщо мати ази бібліографічної грамотності, це зовсім не складно. А якщо справа стосується не тільки книг, а й статей в періодиці (а саме в них багато нової інформації), то на допомогу прийде картотека періодичних видань. А краєзнавча картотека унікальна тим, що вона відображає матеріали, яких і в Інтернеті часто-густо немає. Ні учневі, ні тим паче, студенту не обійтись без довідкових видань: словників, довідників, енциклопедій. Саме про них йшла розмова. Учні виявили свої знання: вони знали, якими бувають ті чи інші видання: двомовними, однотомними, багатотомними, орфографічними, тлумачними, іншомовними тощо. Приємно відзначити, що старшокласники вільно орієнтуються в цьому безмежному просторі інформації.

Урок не пройшов безслідно. Учні отримали знання, які їм стануть в нагоді в навчанні, здобутті вищої освіти і в подальшій роботі. Тож, успіхів вам, молоді і завзяті. У вас все попереду.

Христинівка: погляд українських письменників

Для багатьох Христинівка і Христинівщина – це синонім рідного краю, малої Батьківщини, стежок дитинства... Порахувати, скільки тих, чия пуповина закопана тут, в землі наших предків, неможливо. Хтось живе недалеко, когось доля закинула в близьке і далеке зарубіжжя... Але ніхто не забув, де пройшло його дитинство і юність. І сама христинівська земля пам'ятає всіх своїх синів і дочок. Пам'ятає вона і тих, хто боровся за її волю, хто проливав свою кров за те, щоб наші поля краяв плуг, а не снаряд...

Старшокласники Христинівського ліцею № 1 були присутніми під час проведення бібліографічного огляду літератури «Христинівщина в літературі».

Наша земля багата на особистості, які увійшли в історію нашого народу. Серед них – Іван Гонта – ватажок народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні. Уманський сотник Іван Гонта увійшов в історію як чільний провідник Коліївщини – великого народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні. Йому присвячені вірші і поеми. Про нього писали – Микола Глухенький, який над своєю книгою «Колії» працював в рідному селі бунтівного розсішця, розпитував старожилів, вивчав матеріали в сільській бібліотеці; Станіслав Зінчук, відомий поет, автор історичного дослідження «Гайдамацька Січ» та поеми «Склик», який родом з Орадівки; Віктор Гонта, відомий прозаїк, документаліст і публіцист, автор історичного роману «Іван Гонта».

Не обійшли Христинівщину і події Української революції 1917-1921 років. Тут, на нашій станції воював і вояк Петлюрівської армії Володимир Сосюра. Дослідники його творчості вважають, що вірш «Бій відгримів» написаний після бою на нашій залізничній станції. Але замість «червоні знамена» - «синьо-жовті» знамена, слово «курінний» було замінено на «комісар», а замість «я – комсомолець» – гордо звучало: «Я – гайдамака».

При зборі джерел для майбутнього роману «Маруся» Василь Шкляр використовував спогади свого батька, діда та знайомих, оскільки Марусю багато людей знали й її історію переповідали з вуст в уста, як про легендарну жінку. Окрім свідчень людей, Шкляр також працював з наявними даними про Олександру Соколовську в українських архівах. Загалом, Шкляр звертав увагу, що роман написаний на основі реальних даних з архівів та щоденників очевидців, та підкреслював, що «за кожною подією в книзі стоїть історичний факт». Тендітна золотоволоса дівчина народилася для щастя, але бурхливий 1919 рік – один із найдраматичніших в історії України – покликав її до боротьби за волю Вітчизни. Після загибелі братів, повстанських отаманів, шістнадцятирічна гімназистка Саша Соколовська стає на чолі тисячного війська. Відтепер вона отаман Маруся. На шлику її козацької шапки напис «Смерть ворогам України!» Їй довелося воювати і в нашій місцевості.

Друга світова війна пройшла по нашому краю вогнем, смертями, жертвами, «похоронками», страшними жертвами, небаченим героїзмом і відвагою. Україна вистояла в цій жорстокій кривавій війні, але жертви її розплачувалися за політику тоталітарного режиму ще багато років. Один з прикладів – життя італійки Леа Сорезіни, дружини українця з села Осітна. Велике кохання, вірність і суворі випробовування випали на долю цієї жінки. Саме про неї написала свій роман «Санта Лучія в кирзових чоботах» Марина Павленко.

Не так давно побачили світ детективи Сіяни Жорни. Цікаві за змістом, інтригуючі за сюжетом, вони розповідають про Христинівку і христинівчан, змальовують героїв, яких легко впізнати серед тих, хто живе поряд.

Ми з вами живемо в період, коли волю і незалежність виборюють наші рідні, друзі, земляки, справжні патріоти України. Про них уже складають легенди, як про мужніх, чесних і сміливих. В цій війні багато Героїв. Серед них і ті, для кого Христинівщина – рідний і милий серцю край. Ми часто розповідаємо про книгу «АД. 242. Історія мужності, братерства та самопожертви». Захисники Донецького аеропорту самі стали вже легендою. В цій книзі є розповідь про христинівчанина Віталія Паламарчука з позивним «Сміливий». Якщо прочитаєте книгу Олександра Вільчинського «У степу під Авдіївкою», то ви познайомитесь з Мареком із Христинівки.

Ті, хто любить читати, зустрічає згадки і розповіді про нашу Христинівщину в творах Самійла Величка, Леоніда Первомайського, Станіслава Зінчука, Віктора Москальчука-Запорожця, Василя Слободяника, Бориса Крамера, Віталія Криницького та вихованців студії «Зернятко».

Тож, любімо свій край, читаймо про нього, пишімо про нього, примножуймо надбання пращурів, пам'ятаймо про наших Героїв. Будьмо гідні їх пам'яті!

Все буде Україна!

   

Казковий світ Ганса Крістіана Андерсена.

 

Бібліотека для дітей запросила  читачів відправитися  в літературну мандрівку «Казковий світ Ганса Крістіана Андерсена» приурочену 220 – річчю від дня народження письменника. Діти дізналися про життя датського казкаря, пригадали улюблені казки автора, захватом говорили про своїх улюблених героїв: неймовірну сильну юну Герду, що пройшла крізь численні небезпеки і звільнила з крижаного полону свого брата Кая, її доброта розтопила саму Снігову Королеву; допитливу Русалоньку, що пожертвувала найціннішим заради кохання; принцесу на горошині, Олов’яного солдатика та інших. Скористайтесь чудовою нагодою перечитати казки, насичені мораллю і перемогою честі та істини.