Христинівка від А до Я
Більш як 1200 наших земляків в молодості пройшли загальну фізичну
підготовку у військово-спортивному клубі, який відомий під неофіційною назвою «Клуб
юних десантників». Так його назвали ті, хто там займався. Так звучало солідніше.В 1988 році була прийнята державна програма з
військово-спортивного та військово-патріотичного виховання молоді. Саме цей рік
і став датою створення цього, такого популярного серед молоді тодішнього
Христинівського району, військово-спортивного клубу. В його створенні взяли
участь В.Л. Лук'янець, М.А. Плужник, М.В. Білецька, В.А. Громов,
відділ освіти, працівники ДТСААФ, військкомату. А Володимир Тофанівський для
молодих людей 16-18 років, що стали членами цього клубу, був тренером,
наставником, керівником, вихователем.
Заняття проходили в Дубинському будинку культури, в
приміщенні будинку дитячої та юнацької творчості, в приміщенні колишнього суду,
де зараз розміщена газова контора. Матеріальна база відповідала вимогам
початкового військового вишколу. Займалися охоче. Спочатку сюди приходили лише
хлопці. Пізніше, за рекомендацією Володимира Лук'янця, в цей колектив влились і
дівчата. Як згадує Володимир Тофанівський, дівчата ставились до занять добросовісніше
та відповідальніше за багатьох хлопців. Стрілкова зброя, тренування, робота з
радіостанцією, складання парашутів – це було потрібним. А мріяли про стрибки з
парашутом. З трепетом і хвилюванням сідали в вертоліт МІ-8 і літак АН-2, з яких
і здійснювали стрибки. Хвилювались всі – і ті, хто готувався вперше відчути
почуття польоту, і інструктори, в кого було вже багато стрибків.
В клубі займалися на тільки юні жителі Христинівки, а й
з сіл району, Умані, Теплику. Про цей клуб писала наша газета «Трибуна
хлібороба» та «Черкаський край».
В 1990 році Христинівський клуб став чемпіоном України
серед військово-спортивних клубів (Київ). 1991 рік й 1993 рік приніс
христинівчанам звання віцечемпіонів України (Вінниця).
Серед тих, хто пройшов підготовку в цьому клубі,
багато хто служив у десантних військах, хто обрав для себе долю
військовослужбовця. 450 з них мають офіцерські звання. Є і ті, хто дослужився
до генеральських погонів.
В 1995 році клуб перестав існувати. Але згадка про
нього, про інструкторів, про їх настанови живуть в серцях і споминах тих, хто
пройшов цю школу гарту. Ті тренування і заняття стали стартовим майданчиком для
багатьох юнаків, які служили й служать в армії, хто боронить нашу землю
сьогодні. Вшановують вони пам'ять тих, хто займався в цьому клубі й загинув
захищаючи нас і наш край.
Перебуваючи в центральній бібліотеці, Володимир
Тофанівський відвідав Пантеон пам'яті, де зібрані фотографії, документи,
спогади, статті про наших Героїв, які загинули у війні з рашистами. Їх
побратими й однодумці обов'язково переможуть клятого ворога. І в нашій державі
запанує мир.
Все буде Україна!