Добігали кінця сорокові роки минулого століття, які відпалали пожежами, відгриміли вибухами, відголосили "похоронками". Але життя продовжувалось. Люди працювали, відбудовували і будували, вирощували хліб, народжували дітей. Раділа і Гаврилюк Фросина Антонівна, шукайводська колгоспниця, яка 4 жовтня народила дівчинку, яку назвала гарним ім'ям - Катерина. Старша дочка Марія стала для Каті і нянькою, і вихователькою, і захисницею. Катя мала проблеми із здоров'ям, але росла ввічливою, доброю, привітною. Разом із своїми ровесниками пішла до місцевої восьмирічки, а потім і до середньої школи в селі Христинівка (в Шукайводі СШ на той час не було). Ходили пішки. Ще коли було тепло і суху, було легше, а коли грунтова дорога розкисала від дощів, або її замітало снігом, було не просто в кирзових чоботях добиратись до школи. Але, незважаючи ні на що, школярі намагались не пропускати заняття. В 1967 році Кат отримала атестат зрілості і направлення в бухгалтерську школу в місто Армавір. Вчилась старанно, тому її охоче прийняли на роботу рахівником в колгосп в рідному селі.
Але за своєю натурою вона була не фізиком, а ліриком. Любила читати, в книгах знаходила відповіді на багато питань. Разом з літературними героями мріяла, мандрувала, вчилась були сильною. Спочатку працювала в Верхняцькій бібліотеці, а потім очолила бібліотеку на Козачому, де відкрили сільську книгозбірню. Козаче стало для неї рідним. Тут була робота, тут жила її старша сестра Марія, тут вона побудувала будинок, куди
забрала і свою маму-пенсіонерку. Це все було пізніше, а в 1970 році Катерина Володимирівна стає студенткою-заочницею Канівського культосвітнього училища. Позаду залишились вступні іспити, два роки навчання, десятки виконаних контрольних робіт, успішно складені екзамени і заліки. І новенький диплом бібліотекаря. Робота була до душі, тому проводила вікторини, літературні години, усні журнали, розповідала про нові книги односельцям. Заслужила повагу земляків, які неоднаразово обиралась депутатом сільської ради, брала активну участь у житті села.
А іще вона вдячна долі за те, що на її шляху завжди були добрі і щирі люди: керівники бібліотеки і села, сусіди, колеги. Її старша сестра Марія із чоловіком Іваном допомагали їй і хату будувати, і город обробляти, і вирішувати побутові проблеми.
Більше 20 років Катерина Володимирівна працювала в цій маленькій бібліотеці, віддаючи їй частинку своєї душі. На початку 90-х бібліотеку закрили. Чи наповнився районний бюджет, що збагатився на 0,5 ставки бібліотекаря? Але бібліотеки і клубу немає. Та й приміщення розібрали: комусь щось там приглянулось, тому й розібрали все і рознесли.
Ця невисока жінка жила на невелику пенсію, забрала до себе свою неньку, поки була сила, обробляла город. В її життя ввійшов Бринюк Дмитро Михайлович, який став їй опорою і підмогою. Він пройшов АТО, проявив себе сильним і мужнім чоловіком.
Потрошки дозбирує в свій життєвий шлях Катерина Володимирівна восьмий десяток. Долати їй життєві проблеми допомагають сусіди, добрі люди, внучата племінниця Неля, соціальний працівник Валентина Лопата. Радіє пані Катерина такому винаходу, як мобільний телефон. Адже має змогу спілкуватись з родичами, колишніми колегами, друзями молодості... І любить читати, з нетерпінням чекає кожного виходу "Трибуни хлібороба".
Життя не завжди стелилось рівною дорогою, але зуміла ця шанована єінка зберегти в своїй душі дороту, щирість, уміння радіти за інших. Тож в день народження приймайте, шановна Катерина Володимирівна, вітання і від колишніх колег. Здоров'я Вам, сили, хороших новин, надійних людей поруч. І всім нам Перемоги і миру.
Немає коментарів:
Дописати коментар