Гарна жінка з гарного села

      

С

Село Гребля розташоване на межі колишніх трьох районів: Христинівського, Монастирищенського і Жашківського. Тепер Уманський район. Ось в цьому мальовничому селі в гарній сім'ї Олексія Івановича і Катерини Іванівни Терещуків народилась донечка Людмила. Її народженню раділи в родині, в якій уже ріс син Володимир. Голова сім'ї працював трактористом, мама тягнула «норму» в колгоспній ланці. Дівчинка росла спокійною, ввічливою, допитливою. Школу закінчувала в сусідньому селі, яка розміщувалась в колишньому маєтку, яка була літньою резиденцією ботвинівського пана Даруша. Людмила добре навчалась у школі, а після уроків та у вихідні дні охоче бігла до греблянської бібліотеки, якою завідувала Шкатюк Валентина Іванівна, жінка добра і привітна. Саме там, в стінах тієї бібліотеки прийшло бажання обрати фах бібліотечного працівника. Серед білосніжних кімнат з ліпниною, які стали шкільними класами пролетіли вісім шкільних років. Свідоцтво про отримання освіти стало перепусткою для студентського квитка Канівського коледжу культури і мистецтв. Своє шістнадцятиріччя відмічала на схилах Дніпра. Студентське життя – прекрасна пора. Нові друзі, цікаві зустрічі, участь у художній самодіяльності, походи, екскурсії. Але сумувала за домом, за родиною, маминими пиріжками і татовими яблуками.

В 1989 році повернулась до рідного дому. Кілька місяців попрацювала в центральній бібліотеці, а потім ввійшла господинею в Ботвинівську сільську бібліотеку. Приймала її у ветерана ІІ-ї світової війни, орденоносця, аса бібліотечної справи Столовича Михайла Миколайовича. Було трішки лячно, що не справиться. Справилась. Своєю роботою, відповідальним ставлення до неї, толерантним відношенням до людей заслужила авторитет і повагу серед односельців і колег. Читала сама, залучала до читання юних ботвинівців, тим, кому вже важко було ходити самостійно до книгозбірні, носила книги додому. Проводила літературні ігри, конкурси, вікторини, усні журнали... Вивела на високий рівень краєзнавчу роботу: записувала спогади старожилів, уточнювала списки померлих в лихі роки Голодомору. Троє Героїв з Ботвинівки загинули в російсько-українській війні. Людмила Олексіївна збирає матеріали про них: фотографії, спогади, копії документів. Проводить години вшанування їх пам'яті.

Ботвинівка давно стала для неї рідною. Тут вона зустріла своє кохання, свою долю – Юрія, який за направленням приїхав працювати в місцевий колгосп агрономом. Вони стали на весільний рушник. створили гарну сім'ю Бойків. Весілля було гучним і веселим. Гуляли всім селом, всією великою родиною. Жили в любові і повазі, отримали будинок, як молода колгоспна сім'я. Завели велике господарство. Пані Людмила, не дивлячись на молодий вік, виявилась вправною господинею. Господар сім'ї, уже Юрій Федорович, працював в сільраді, але вирішив зайнятись фермерством. І в нього вдало пішли справи. Раділи тут народженню донечки Марини. Вона так швидко виросла, їх дівчинка. Школа, навчання у виші... Вже й наречена, вже й дружина і мама. 

Яке то було щастя, взяти на руки маленьку внучку Валерію... Вона тішить їх своїми успіхами в навчанні і в заняттях. Сучасні танці, призові місці, грамоти і нагороди – це все результат тренувань, занять, цілеспрямованості.

Але хтось ніби позаздрив щастю цієї родини, зурочив їх світлу лінію. Раптово пішов із життя чоловік, тато, дідусь. Він був для них не просто опорою, а фундаментом, на якому трималось їх життя. Людмила Олексіївна із сім'єю дуже важко переживає цю втрату. Але життя, хоч і розділене на «до» і «після», продовжується. Вона і її допомога потрібна старенькому батькові, дочці і внучці...

55 років, це ніби оцінка її життя за п'ятибальною системою. Такий високий бал даємо їй за щирість, доброту, порядність, працелюбство і привітність. До привітань родини приєднуються і колеги. Здоров'я вам, шановна ювілярко, сили, Божої опіки, хороших нових, світлих днів, довгих років життя, достатку, здійснення мрій і бажань.

Хай все буде тільки добре у вашому житті!

Калейдоскоп цікавої інформації «Яке воно довкілля».

 Занадто довго люди ставилися до своєї планети недбало й жорстоко. В результаті світ страждає від забруднення природних екосистем, глобального потепління, невпинно наближаючись до кліматичної катастрофи. На жаль, повернути час назад неможливо, але ми можемо нарешті навчитися співіснувати в гармонії з навколишнім середовищем, щоб захистити те, що залишилося й виправити те, що пошкоджено. З метою пропагування обізнаності та спонукання до практичних дій на захист природи у бібліотеці для дітей відбувся калейдоскоп цікавої інформації «Яке воно довкілля». Читачі переглянули відео та переконалися що ми — частина природи і повністю залежні від неї. Чистота нашої землі – у наших руках! Зберегти красу природи, сприяти її оновленню – завдання кожної людини. Турбота про довкілля починається з кожного особисто, родини, власного будинку, вулиці.

Він був наймолодшим ректором КДУ імені Тараса Шевченка

                                                                                                                Христинівщина в особах

Всі ми вивчали хімію. Хтось лише в школі, комусь випало «гризти» граніт хімічних наук коледжах і вишах. І не всі звертали увагу на авторські колективи, які розробили підручники і посібники з цієї  фундаментальної науки, яка пронизує всі сфери нашого життя. Серед тих, чиї методичні розробки лягли в основу шкільних і інститутських підручників по загальній хімії – Олексій Микитович Русько, який жив і працював в нашому місті. 

Народився О.М. Русько 30 березня 1906 року в місті Білосток (тепер це територія Польщі) в багатодітній родині залізничника. Незабаром, уже в роки радянської влади, батька перевели працювати на станцію Христинівка. Навчання Олексія закінчилось, коли хлопчині виповнилось 13 років, бо мусив допомагати заробляти сім'ї на прожиття. Був учнем слюсаря, ремонтним робітником, слюсарем Христинівського паровозного депо, яке на той час підпорядковувалось Південно-Західної залізниці. Він багато читає, займається самоосвітою, бере активну участь в житті підприємства. Коли йому виповнилось 19 років, жадібного до знань юнака за комсомольською путівкою направляють на навчання до Київського вищого інституту народної освіти ім. М.Драгоманова, де був робітничий факультет, метою якого було в максимально короткий термін підготувати людей до вищої освіти. Після трьох років навчання він стає студентом Київського хіміко-технологічного інституту. Русько виявився дуже здібним і наполегливим студентом. Вроджені здібності, помножені на бажання навчатися, дають прекрасні результати. Розпочинав свою кар’єру викладачем хімії столичного педагогічного інституту, далі були посади – декана факультету, заступника директора інституту, виконувача директора. Напружену викладацьку і адміністративну роботу успішно поєднував із заочним навчанням в аспірантурі.

З квітня 1938 року О.М.Руська призначають ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Це був наймолодший ректор університету в тогочасному срср. Було нашому земляку на той час 32 роки. Новопризначений ректор розширив наукові зв'язки з іншими університетами, підняв на новий рівень науково-дослідницьку роботу, розширив підготовку фахівців через аспірантуру, пожвавилась і культурно-масова робота серед студентів, яких на той час було більше 800 осіб. В 1939 році відбулась перша олімпіада з художньої самодіяльності. В лютому 1941 року виставою «Мальва» відкрився перший в Україні студентський театр.

З початком ІІ-ї світової війни О.М. Русько стає ректором унікального вишу – Об'єднаного українського університету, створеного на базі Київського і Харківського університетів, евакуйованих до міста з аж ніяк не українською назвою Ксил-Орда. Він розумів значення збереження високваліфікованих викладачів та продовження підготовки спеціалістів для майбутніх потреб України. Ректор плідно працює, його розробки з хімії допомагали оборонній промисловості. Після війни він займається відбудовою приміщень навчального закладу, студентських гуртожитків, лабораторій. А головне – якістю підготовки студентів.

Він був завжди в творчому пошуку, вів велику лекційну роботу, часто їздив по областях України, що давало йому змогу бути в гущі освітянського життя.

Змінювались посади – заступник народного комісара освіти республіки, директор Науково дослідного інституту педагогіки України. Але незмінним було його відношення до роботи, до людей. Вчений у своїх працях – чи то статтях, підручниках чи монографіях – завжди порушував актуальні питання освіти, розробляв теми, що були на вістрі освітньої політики. В педагогічному доробку видатного хіміка близько 100 праць: підручники, навчальні посібники для шкіл і вишів, монографії і численні статті з хімії, педагогіки, школознавства...

Не забував Олексій Микитович Христинівку, яка стала для нього рідною, яка дала йому путівку в освіту і науку. Він приїжджав до батьківської хати, яка стояла серед саду по вулиці, яка зараз носить ім’я Миколи Наконечного. Спілкувався з братами, сестрами, племінниками, сусідами. Говорили про політику, згадували минуле, мріяти про краще майбутнє...

На жаль, доля відміряла йому до болю коротке життя. 25 серпня 1964 року український хімік, педагог, кандидат педагогічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, керівник педагогічної секції комісії ЮНЕСКО для України раптово помер у розквіті творчих сил і задумів. Пройшовши шлях від учня слюсаря до ректора університету, він залишив по собі добру пам’ять, багато послідовників, наукові розробки, які використовуються й досі.

30 березня науковці, хіміки відзначатимуть 120-річчя від дня народження видатного вченого О.М. Руська. Згадають його в вишах, де він працював, згадають онуки і родичі. Згадаймо його і в Христинівці, де він жив, працював, повертався на стежки своєї юності.

В центральній бібліотеці можна прочитати про земляка-науковця в книгах, довідниках, енциклопедіях. Створена про його життя і діяльність інфотека, де зібрані матеріали з періодичних видань. Ми пишаємось своїм земляком.

Овочевому роду нема переводу

    Всі ми знаємо, що насіння - основа майбутнього врожаю. В народі кажуть: "Яке насіння, такі й плоди". В нашому місті багато людей займаються городництвом. Одні - щоб мати власний урожай, другі, просто, щоб город не заріс бур'янами, інші вважають це заміною солярію і тренажерного залу...

    Люди купують насіння, або збирають самі його з осені. Насіння продають, дарують рідним і знайомим. А бібліотека пропонує ділитись надлишками насіння з друзями або і з незнайомими людьми. Традиційно на початку осені центральна бібліотека організує  виставку-рекомендацію "Поділись насінням з другом". Тут є книги, які розповідають, як вирощувати городні рослини, посівний календар на цей рік та насіння, яке принесли бібліотекарі і користувачі нашої книгозбірні. Це часник, цибуля, квасоля, горох,  насіння перцю, гарбуза,  в тому числі і голонасінного, кабачків, кавуна, дині...

 Сьогодні читачка взяла насіння  цинії (майорів), щоб прикрасити свою клумбу.  

  Завітайте в бібліотеку, познайомтесь з цією виставкою і прийміть участь в цій акції по даруванню насіння. Щедрих вам урожаїв під мирним небом в нашій Україні.

«Питай», «Шукай», «Кавун» чи...?

 

Україна запускає процес створення першої національної мовної моделі штучного інтелекту, і саме громадяни визначають, як вона називатиметься.

З понад трьох тисяч запропонованих назв залишилося лише десять і саме голосування визначить, яке ім’я отримає перша національна мовна модель штучного інтелекту.

До фіналу конкурсу потрапили лише 10 назв із понад трьох тисяч запропонованих: Сяйво, Питай, Слово, Дзвінка, Говерла, Шипіт, Шукай, Ядро, Кавун та Гомін.

 

«Україна разом із «Київстар» створює велику мовну модель, яка розумітиме український контекст, діалекти та історію. Це стане основою для цифрових сервісів, що працюватимуть для мільйонів користувачів», - йдеться у повідомленні на офіційній сторінці Міністерства цифрової трансформації України (Мінцифри).

 

Голосування відбувається у застосунку «Дія» й триватиме до 29 березня 12:00.

Долучитися просто: у «Дії» потрібно відкрити розділ «Сервіси → Опитування» та проголосувати за свій варіант. Організатори наголошують — кілька кліків, і кожен може стати частиною історії створення першого українського ШІ.

Поетичне перехрестя «Чарівний світ, що поруч з тобою».

 "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі."-Л. Костенко. 21 березня святкують Всесвітній день поезії. Це свято підкорювачів слів, що вміло та лаконічно вміють вплести в короткі рядки довжелезні стрічки переживань, почуттів та невисловлених емоцій, закодувати та зашифрувати таємні послання в міжрядді ямбів та хореїв. Вірші мають магічну силу і знають все про кожного з нас. Ліна Костенко, Леся Українка, Тарас Шевченко, Іван Франко, Василь Стус, Олесь Гончар, Василь Симоненко... Цей список можна продовжувати до безкінечності. І це лише класики української поезії. А скільки ще сучасних письменників - "підкорювачів сердець", чекають на поетичному перехресті «Чарівний світ, що поруч з тобою» своїх читачів. Поезія знайде ключ до будь-чийого серця...

Всесвітній день казки: захопливі історії для дітей.

 20 березня у всьому світі відзначають День казки — свято чарівних історій, які наповнюють дитинство світлом, добром і дивами. Казки допомагають дітям пізнавати світ, вірити в справедливість, дружбу та силу добра, а ще — дарують безцінні моменти теплих сімейних читань. Адже немає нічого затишнішого, ніж мамин голос, що розповідає улюблену казку перед сном. Перші казки з’явилися ще у давні часи, коли люди почали розповідати різні історії про своє життя та навколишній світ. Саме вони і стали основою виникнення казок. У давнину казки передавалися усно, але з часом їх почали записувати, щоб зберегти для наступних поколінь. Читайте казки та легенди, нехай вони живуть серед вас, сіють доброту і мудрість, навчають, як треба по правді жити.