Звичайна жіноча доля

         

Готується до ювілею наша колега, завідувачка Великосевастянівської бібліотеки-філії №1 Олена Михайлівна Мельник.

Олена була третьою, наймолодшою дитиною в Михайла та Валентини Ткач. Батько працював головним зоотехніком в колгоспі, а мама працювала в ланці, робота в них займала багато часу, тому меншу сестричку бавили старші – Люба і Сашко. Вихователі з них були хороші – навчили бути самостійною, доброю, щирою. Взаємодопомога і турбота про тих, хто поряд закладені на генній основі.

В атестаті в Олени – лише добрі та відмінні оцінки. Своє самостійне життя розпочала з роботи в рідному селі. Працювала помічником обліковця тракторної бригади, лаборантом молочного блоку, завідувачкою городньої бригади. Склала успішно вступні іспити та стала студенткою-заочницею Уманського аграрного університету.

Дев’ятнадцятирічною вийшла заміж за односельця Анатолія Мельника, який працював в місцевому сільському господарстві. Сім’я поповнилася двома дітками Аллою і Василем. Син народився 7 січня, і батькового тата звали Василем, тож з ім’ям довго не мудрували.

Олена любила читати книжки з дитинства. Цю любов вона зберегла у своєму серці. І в лютому 2005 року вона переступила поріг бібліотеки уже не як читачка, як завідувачка сільської книгозбірні. За ці роки вона вивчила фонд, вникла в тонкощі бібліотечної справи, заслужила повагу серед односельців. В бібліотеці проходять майстер-класи, проводяться години патріота, вікторини, конкурси, краєзнавчі вечори... Збирає пані Олена матеріал про історію села: спогади старожилів, старі світлини, легенди.

Так доля склалася, що їй довелось доглядати немічних батьків, хворого чоловіка, провести в останню путь брата і сестру. Горе лягло на душу, але не зломило цю жінку.

Виросли діти, підростають онуки. Робота в бібліотеці й вдома приносить радість. Хоч уже і зменшилася домашня живність у господі, але квіти і зараз займають в житті та подвір’ї почесне місце.

Приймайте вітання з ювілеєм, шановна пані Олено!. Здоров’я вам, довгих років життя, наснаги, енергії, достатку, вдячних читачів бібліотеці. Хай збуваються мрії та бажання. Хай Ваш дім радо зустрічає тих, кого ви любите, хто поважає Вас.

Коли роки не владні над жінкою

  

          Галина Іванівна Скалій – багатогранна особистість, яка символізує справжню українку: красиву, сильну, мудру, незламну, добру, чуйну, турботливу, відповідальну і доброзичливу. Вона – берегиня родини, ніжна мама і турботлива бабуся, майстриня вишивання, чудова господиня, доброзичлива сусідка...

Народилась вона 19 вересня 1945 року на Волині. Батько так і не побачив свою доньку, не взяв її на руки, не пригорнув, не поблагословив... Загинув на фронті під час II-ї світової. Мама Мельник Лукія Євдокимівна сама ростила свою дитину. Працювала вона ветеринаром, часто приходила додому пізно, тому Галинка вчилася змалку бути самостійною і відповідальною. Допомагала мамі, добре навчалася у школі. Після отримання атестата пішла працювати продавцем у магазин, що в Шельпахівці. Після роботи ходила до клубу, де ввечері збиралася молодь, щоб переглянути кінофільм, потанцювати, поспівати... Шельпахівка стала для неї доленосною – тут вона зустріла свою долю, свою половинку. Кароока красуня припала до душі учителю співів Миколі Івановичу. В 1965 році народилася молода сім’я Скаліїв. Їх поєднали схожі долі (в обох батьки загинули на війні), високі й ніжні почуття та любов до музики і пісні. 1965 рік був багатим на події для цієї родини: одруження, переїзд у Верхнячку, отримання квартири. А ще Галина Іванівна стала студенткою-заочницею Канівського культосвітнього училища. А найголовнішим було народження доньки. Її назвали Іванною, в честь обох дідів, які ще зовсім молодими загинули на фронті. Коли пані Галина отримала диплом бібліотекаря, то пішла працювати в селищну бібліотеку. Робота припала до душі, їй подобалось розмовляти з людьми, підшукувати їм книги, розпитувати про прочитане. А вдома чекало господарство, сімейні клопоти, до яких в 1969 році додалися ще й турботи про сина Олега.

Ця тендітна жінка встигала все: готувати, прибирати, вишивати, доглядати город і квітник... І бути хорошим фахівцем, вести активне громадське життя. Бібліотека, яку вона очолювала, була одна з кращих в районі. На її базі проводилися районні й обласні семінари. Сама Галина Іванівна була наставником молодих, її ім’я було занесено в «Золоту книгу району», її фото було на районній Дошці пошани, вона обиралась депутатом селищної ради, брала участь у виборчих компаніях, переписах населення. І завжди знаходила час, щоб відвідати репетиції ансамблю і хору, брала участь у концертах. В цій атмосфері, атмосфері любові, взаємоповаги й музики та росли їх діти. І син, і донька отримали вищу музичну освіту, присвятили себе музиці.

31 рік прожила Галина Іванівна в парі зі своїм Миколою Івановичем, музикантом від Бога, гарним співаком і талановитим поетом. З-під його пера вийшла збірка віршів «Українська мово, кланяюсь тобі». Ця книга – гімн рідній мові, коханню, нашій Батьківщині. На жаль, Галина Іванівна залишилась вдовою, але в її серці живуть світлі спогади, мудрі поради і настанови. Їм, як і пісні, вона не зраджує. Її голос лунає в багатоголоссі відомого хору міста і села. Гарними словами відгукується про неї керівник цього колективу А.І.Михайлюк.

А Галина Іванівна тішиться чотирма онуками, дає лад у своїй затишній квартирі, в якій око радують вишивки, поробки, фотографії рідних їй людей. І поспішає на репетиції й концерти. Адже пісня для неї – це спомин, надія і саме життя.

19 вересня Галина Іванівна буде приймати вітання з нагоди ювілею. До всіх тих побажань приєднуються і бібліотечні працівники нашої громади. Здоров’я Вам, шановна Галино Іванівно, сили, достатку, хороших нових, вірних друзів, надійних людей поряд. Хай у Вас, ваших дітей і онуків буде все так, як Ви бажаєте. Ви народились у рік, який історики назвали «переможним». Тож, дай, Боже, якнайшвидше нам дочекатися Перемоги, яку ми так очікуємо, щоб над нами було мирне небо.

Все буде Україна!

  

Жінка, яка живе під знаком доброти

      Життя жінки в селі наповнене турботами, адже потрібно встигнути все зробити в будинку, на кухні, в саду, на городі... А ще ніхто не скасовував готування їжі, заготівлі на зиму, домашню живність. Маминої уваги вимагають діти, а чоловік чекає від дружини багато чого. Все це про Аллу Андріївну Дубіцьку, завідувачку Малосевастянівською бібліотечною філією. Вона дійсно, як і справжня українка, яка народилася і виросла в селі, робити стільки справ, ніби у неї й рук більше і доба довша.

11 вересня 1970 року в сім’ї Валентини Мефодіївни та Андрія Васильовича Омельчуків народилася четверта дитина, дівчинка. Старші діти: Аня, Любов і Сергій разом обирали ім’я для меншої сестрички, разом її бавили, навчали життєвим премудростям, читали їй книжки, збирали її на перший дзвоник, контролювали виконання домашніх завдань... Шкільні роки пролетіли швидко і випускниця Івангородської середньої школи Алла Омельчук вирішує іти працювати. Обирає для себе фах бібліотекаря. Роботу поєднує із заочним навчанням у Канівському культосвітньому училищі. Село Сичівка, в якому вона працювала, стало для неї доленосним: тут вона познайомилась з Андрієм Дубіцьким, демобілізованим прикордонником. Молоді люди зрозуміли, що в них настільки однакові погляди на життя, що їм серця і доля підказують стати на весільний рушник. Молоді й завзяті, сповнені мрій і бажань, виявились обоє беручкими до роботи. Молода дружина виявилась вправною господинею, умілою, гостинною, доброю.

В сім’ї народилися двійко дітей: син Владислав і донька Тетяна. Батьки вклали в них всю свою любов. Діти виросли добрими, чесними, працьовитими. Уже й порадували батьків онучками – Мирославою і Вікторією. Зараз донька працює, допомагає своїм клієнткам бути гарними та привабливими. Болить серце у батьків за сина, який зараз зі зброєю в руках боронить не тільки свою сім’ю, а й всю Україну. Гаряче молиться мама за свою кровинку, щоб Бог беріг її кровинку і його побратимів.

Алла Андріївна не зрадила свою любов до книги та бібліотеки. Вона працювала в кількох бібліотеках нашої громади, але завжди була сумлінним працівником. Привітність і доброзичливість, начитаність і ерудованість, небайдужість і уміння відповідати за доручену справу – усе це притаманне цій жінці з привітною посмішкою. Скільки зібрано місцевих легенд, проведено вікторин, обговорень книг, конкурсів, літературних годин... Про своїх видатних земляків пані Алла розповідає на сторінках місцевої газети «Трибуна хлібороба» та в соціальних мережах. Вона носить книги додому тим, хто за станом здоров’я не може завітати до бібліотеки.

Так склалося, що вона одна із цієї сім’ї залишилася жити в селі. Доглядала маму, яка трохи зарано пішла в засвіти, а потім і турбота про батька лягла на її плечі. Ніколи не скаржилася, не нарікала. Нещодавно із сім’єю перебралася у батьківську хату в Козачому, в рідне сімейне гніздо. Найперше, що впадає в очі, коли заходиш у подвір’я – велике квіткове різнобарв’я, серед яких чільне місце займають квіткові королеви – троянди. Вона охоче дарує цілі оберемки цієї краси рідним і друзям. А брат із сестрами приїжджають до молодшої сестри, як до мами. Знають, що їх гостинно зустрінуть, смачно нагодують і зігріють душевним теплом.

Не весь час життя стелилося їм тільки світлими подіями. Але не дивлячись ні на хвороби, неприємності, втрати, в цій сім’ї панує атмосфера доброти та взаємопідтримки.

В гарної жінки, шановної колеги, в турботливої мами та бабусі, коханої дружини – ювілей. До привітань і гарних побажань приєднуються бібліотекарі громади. Віку ще довгого і щасливого, а до нього: здоров’я, сили, енергії, достатку, сімейного добробуту, хороших новин, надійних людей поруч. Хай робота приносить задоволення, нові книги, дарує творчу наснагу і вдячність земляків. Дай, Боже, щоб ми якнайшвидше раділи нашій Перемозі, розквіту наших сіл міст і містечок нашої України.

   

Ми памʼятаємо ваш подвиг.

 29 серпня – день пам’яті захисників України: схиляємо голови у скорботі та вдячності.

Ми згадуємо тих, хто віддав життя за нашу свободу!

Кожен піднятий прапор, кожна благодійна акція, кожна дитяча усмішка — це продовження їхньої боротьби.

Їхній подвиг — не для минулого, а для майбутнього. Їхня мужність — це наш обов’язок жити та пам’ятати.

Бо пам’ять — це наша сила. Сила, що тримає нас разом та щоденно нагадує, якою ціною виборюється наша свобода.

Сьогодні ми дякуємо нашим Героям та продовжуємо цю боротьбу. Аби їхня жертва не була марною.

Для наших дітей, для вільної землі, для світла, яке не згасне.

В бібліотеці для дітей зроблено книговикладку «Ми памʼятаємо ваш подвиг». Дітей знайомили з книгами, в яких розповідається про реальних людей, які стали справжніми героями нашого часу! «Життя віддане за Україну» - під такою назвою провели екскурсію до музейної кімнати, де розміщені портрети всіх наших загиблих Героїв, розповідали про їхнє життя та бойовий подвиг! Їхні імена назавжди вплетені у полотно нашої історії!

Слава Героям України!

Живуть у нашій пам'яті Герої ...

            Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Сьогодні вона гірка і болюча...

29 серпня ми вшановуємо тих, хто загинув, захищаючи рідну землю. Наша земля може нагодувати, зігріти, напоїти... А захистити себе вона не в змозі. Тому на захист рідної країни стають її сини й доньки. Війна жорстока, ворог підлий і безжальний. Тому повертаються до рідного дому «на щиті» найкращі, цвіт нації, які понад усе любили Україну.

Століттями за свою свободу і волю українці платили кров'ю. Історія береже імена всіх своїх захисників. До небесного пантеону приєднуються Герої російсько-української війни, яка триває одинадцятий рік. Серед загиблих – солдати, офіцери, медики, капелани, волонтери... Ми не в змозі повернути їх, але наш священний обов'язок пам'ятати про них, про їх подвиг, про те, що завдяки їм і їхній самопожертві живемо ми, живе Україна.

Війна триває. Гинуть Герої. Кожен із них – чийсь син, батько, чоловік, коханий, брат, друг... Вони живуть у наших серцях, словах вдячності, спогадах. Ці спогади витруть сльози матері теплим вітром, насняться доні ніжним дотиком, проллються дощем у вікно дружини, озвуться журавлиним курликанням до батька, протягнуть місячну доріжку до сина, іскрами вогню нагадають друзям...

Вшановуючи пам'ять полеглих Героїв, в музеї центральної бібліотеки пройшли години вшанування. Організовано книжкову виставку, де зібрано книги та статті про Героїв, які зачищають незалежність України та цілісність її кордонів.

Бібліотекарі та користувачі нашої книгозбірні виготовили квітки соняхів, які стали символом мужності Героїв-захисників. В їх виготовленні взяли участь і бібліотекар Гірницької бібліотеки Донецької області Валентина Смірнова. Ці соняхи прикріпили собі учасники години-реквієму, який пройшов біля пам'ятного знаку борцям за волю України. Ведуча – директор ЦБ Раїса Шумовська розповіла про героїзм українських воїнів, про трагедію Іловайського котла, про захисників і захисниць нашого народу, які стали ангелами-охоронцями.

В цей день на могили та до пам'ятних знаків лягають квіти, як знак шани, любові й вдячності. Сьогодні батько капітана Меланіча Олександра Юрійовича приніс квіти, щоб поставили їх біля портрета сина в музеї російсько-української війни, який створений в центральній бібліотеці.

Хай наша пам’ять про загиблих Героїв буде світлою і вічною. Найкращі діти твої, Україно, сплачують у цій боротьбі найвищу ціну, щоб Україна вистояла і перемогла. Ми віримо, що і з цієї страшної трагедії наша держава вийде переможцем і стане ще сильнішою.

      

Я син народу, що вгору йде...

В історії кожного народу є імена, які, мов яскраві зорі крізь роки та століття світять людству своїм вічно незгасним світлом.

В історію української культури Іван Франко ввійшов як один з найвидатніших поетів і мислителів кінця XIX і початку XX ст. В його творчості гармонійно поєднались глибокий реалізм, гостро-викривальний пафос і проникливий ліризм. Щодо ширини творчого діапазону, то він не має собі рівних в українській літературі XIX століття.

Іван Франко – співець боротьби, поет глибоких почуттів, першорядний белетрист, майстер широких соціальних полотен та психологічних мініатюр, невтомний вчений, філософ, історик, економіст, соціолог, літературознавець, етнограф, фольклорист, гарячий популяризатор досягнень слов’янської й світової літератури, палкий публіцист, редактор кращих українських журналів, які зуміли об’єднати навколо себе найвидатніші сили України, і, нарешті, громадський діяч, що вогнем слова будив живу думку у народних масах. І в цьому він був сином свого часу, став легендарним Каменярем.

Галактика творів Івана Франка народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна іскра, а насправді незбагненна клітина божественного променя «правдива іскра Прометея», злетіла з батькового ковадла ще в дитяче серце поета і вибухнула вулканами любові до людей, до праці, до правди, до свободи, заполонила його безмежну душу обертаючи її в безліч світил, які світять ще нині й розширюють свої національні та світові орбіти. В тій іскрі відклався віками національний і соціальний біль українського народу.

Символіка України: вивчаємо, шануємо, творимо.

 Читачі-діти нашої громади взяли участь у Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості «Символіка України: вивчаємо, шануємо, творимо» Основне завдання Конкурсу - консолідація зусиль для зміцнення національної ідентичності дітей як основи, що виховує справжній патріотизм; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, національних цінностей українського народу; виявлення, підтримка та розвиток творчих здібностей дітей. У бібліотеці для дітей створено експозицію з дитячих робіт «Моя Україна - моя незалежність!» Роботи дітей, які є переможцями на місцевому рівні, будуть надіслані в обласну бібліотеку для дітей для дальшого проходження конкурсу.

З Днем Незалежності, рідна Україно!