У віртуальний світ без загроз.

 Безпечний віртуальний світ — це результат свідомого використання інтернету: надійні паролі, критичне мислення, захист особистих даних та обмеження часу перед екраном. Основні загрози включають шахрайство, кібербулінг, шкідливий контент та залежність, тому важливо навчитися протидіяти їм.

На занятті з компʼютерної грамотності «У віртуальний світ без загроз» ми нагадали основні правила безпеки:

Захист паролів: Використовуйте складні та унікальні паролі для кожного акаунта.

Конфіденційність: Не поширюйте особисту інформацію, таку як адреса, номер телефону чи паролі.

Критичне мислення: Перевіряйте достовірність інформації, не довіряйте підозрілим посиланням та повідомленням.

Антивірус: Встановіть надійне антивірусне програмне забезпечення та вчасно оновлюйте операційну систему.

Культура спілкування: Уникайте кібербулінгу (онлайн-цькування) та повідомляйте про підозрілих користувачів.

Також читачі були ознайомлені з ресурсами , на який розміщені рекомендації щодо захисту дітей в інтернеті та вивчення віртуальних загроз доступні на порталі Атмосферна школа https://atschool.com.ua/bezpeka-ditey-v-interneti.../ , а також на сайті Центру громадського здоров’я України https://phc.org.ua/.../virtualniy-svit-ta-pidlitki-scho... . Додаткова інформація про віртуальні загрози та методи їх подолання наведена на сайті Генезум https://genezum.org/library/virtualnyy-svit--realni-zagrozy . Інформація про те, як захистити дітей від прихованих загроз, доступна на сайті ДОН ОМР https://osvita-omr.gov.ua/zahrozy-dlia-ditej-v-interneti.../ . Стаття про віртуальний світ та реальні загрози опублікована на сайті Вільне життя http://vilne.org.ua/2017/01/virtualnyi-svit-realni-zahrozy/ .

Коли душа відкрита для добра

Сорок років тому в Шельпахівській сільській бібліотеці завідувачі мінялись так часто, що їх не встигали добре й запам'ятати. А потім господинею цього книжкового царства стала зовсім ще юна Лілія Володимирівна, корінна жителька цього села. Як виявилось, надовго.

Народилася вона 15 квітня 1966 року в сім'ї, де вже росла старша сестра Галина. Дівчата росли дружними, довіряли свої секрети. Галина допомагала з уроками, вибором вбрання. А разом вони допомагали мамі, передовій доярці, чиє фото не сходило з районної Дошки Пошани – Майєр Людмилі Сергіївні. Дитинство дівчат було наповнене добротою і турботою. Бабусині казки і мамині  пиріжки і смаколики, овочі зі свого городу і найсмачніші фрукти – таке не забувається. А ще вони докладали зусиль, щоб їх наймолодша улюблениця мала гарний і модний одяг. В школі вчилась добре, особливо любила уроки літератури, а у вільний час читала. Книги змушували думати, давали простір для мрій. З гарними оцінками легко вступила до Канівського коледжу культури і мистецтв (тоді він мав назву «Культосвітнє училище») на відділення «Бібліотечна справа». Три роки навчання, та ще й в Каневі, пролетіли щвидко. І дівчина з дипломом з відзнакою, повертається в рідне село, отримавши посаду завідувачки сільської бібліотеки, яка разом з клубом розміщувалась в колишньому панському маєтку. Високі стелі, аркові вікна, великий парк з рідкісними породами дерев – все дихало старовиною, легендами і переказами.

Рідна Шельпахівка не відпустила її. Адже тут були рідні, друзі, робота до душі. Тут вона зустріла свою долю, чеченця Саламбека Хамзатова. Він служив у військовій частині в Івангороді, але у звільнення з хлопцями їздили на дискотеки в села. Кохання народилось, витримало випробовування, розлуку і закінчилось весіллям у Шельпахівці. Не все було просто, давались взнаки різні погляди, різні релігії, традиції. Але Ліля виявила жіночу мудрість, терпіння і турботу. Коли народився син Руслан, її щастя стало ще повнішим.

За ці роки Лілія Володимирівна здобула авторитет і повагу серед односельців і колег. Її бібліотека, яка вже перейшла в нове сучасне приміщення, однією з перших на Христинівщині отримала комп'ютери. В її бібліотеці завжди цікаво, тут проводяться різноманітні масові заходи, виставки малюнків, майстер-класи, працює Хаб цифрової освіти. Привітна і уважна, толерантна і справедлива – такою ми її знаємо. А іще вона любляча мама для вже дорослого сина і невістки. Але найбільше турботи і любові отримує внучка Єва. Для неї бабуся пече і варить, купує обновки, робить подарунки. І з кожної зарплати намагається придбати книжечки, які їй читає.

Минулого року Лілія Володимирівна втратила чоловіка. Душа її Саламбека пішла в райські сади до Аллаха. Він пройшов воєнними дорогами, пережив не один бій, отримав контузію. А справитись із смертельною недугою не зміг.

Вона дуже чутлива до чужого горя і біди. Завжди намагається прийти на допомогу, втішити, розрадити. З душею вона збирає матеріали про Героїв Шельпахівки, які загинули, захищаючи Україну. Про кожного вона розповідає зі сльозами на очах. Волонтерство – це і її вклад у допомогу ЗСУ.

Пані Лілія уже збирає документи до пенсійного фонду. Хоч і не схожа вона на пенсіонерку, але документи це стверджують. У день, коли їй виповниться 60, звучатимуть привітання з нагоди ювілею. До всіх гарних побажань приєднуються і бібліотекарі нашої громади. Здоров'я вам, шановна колего, сили, витримки, хороших новин, дочекатись нашої Перемоги. Хай тішать діти, хай росте здоровою і щасливою онучка. Хороших людей вам поряд, успіхів у роботі. Дякуємо, що ви у нас така є!

Христинівщина пам'ятає тебе, Василю

Чотири довгих і гірких років минуло з того страшного дня, коли загинув наш земляк, уродженець Христинівки Гончарук Василь Григорович. Тут, в нашому місті, пройшло його дитинство. Коли він народився, продовжувач роду Гончаруків, то отримав і дідове ім'я. Його дід Василь, маючи добре серце і вправні руки, на жаль, прожив до болю мало.

Середня школа № 2 дала йому освіту і знання, навчила цінувати дружбу і любити Батьківщину. Не ухилявся від військової служби, чесно відслужив в ЗСУ. Василь по натурі був «фізиком», йому легко давалися точні науки. Тому і фах обрав собі до душі. Після закінчення в 2010 році Уманського національного університету садівництва отримав диплом за спеціальністю «Облік і аудит». Виробничу практику проходив в Англії.

Працював в Житомирській обласній державній податковій інспекції. Мав гарну посаду і чудову сім'ю, виховував доньку Іванну. Жити б, радіти. Але на Сході України йшла антитерористична операція, і молодий наш земляк, високий, сильний, цілеспрямований, вирішив, що його обов'язок – бути серед тих, хто став на захист територіальної цілісності України. Піски, Водяне, Опитне, Орлівка, Авдіївка... – це його бойовий шлях. Отримав контузію, після якої повернувся до цивільного життя. Та, після повномасштабного вторгнення рф, знову бере в руки зброю. 42-й день війни став останнім днем життя нашого земляка., воїна з позивним «Базука». Осиротіла донька, дружина, батьки, сестра... Поховали Героя в Житомирі, поряд з його побратимами. Велика родина не змогла туди поїхати, тому замовили поминальну службу в Святотроїцькому соборі. В цей день хоронили Руслана Аніна у Верхнячці. Священники відспівували їх разом – Руслана і Василя...

Доля склалася так, що його батьки виїхали з Христинівки. Але тут живуть родичі, друзі, вчителі, однокласники, колишні сусіди.  Тож, пом'янемо його, нашого Василя, нашого Героя. Завдяки подвигу таких патріотів Україна бореться і обов'язково переможе.

Дякуємо тобі, Василю, за мужність і патріотизм. Ми пам'ятаємо тебе, наш брате, друже, однокласнику...

Гарна жінка з гарного села

      

С

Село Гребля розташоване на межі колишніх трьох районів: Христинівського, Монастирищенського і Жашківського. Тепер Уманський район. Ось в цьому мальовничому селі в гарній сім'ї Олексія Івановича і Катерини Іванівни Терещуків народилась донечка Людмила. Її народженню раділи в родині, в якій уже ріс син Володимир. Голова сім'ї працював трактористом, мама тягнула «норму» в колгоспній ланці. Дівчинка росла спокійною, ввічливою, допитливою. Школу закінчувала в сусідньому селі, яка розміщувалась в колишньому маєтку, яка була літньою резиденцією ботвинівського пана Даруша. Людмила добре навчалась у школі, а після уроків та у вихідні дні охоче бігла до греблянської бібліотеки, якою завідувала Шкатюк Валентина Іванівна, жінка добра і привітна. Саме там, в стінах тієї бібліотеки прийшло бажання обрати фах бібліотечного працівника. Серед білосніжних кімнат з ліпниною, які стали шкільними класами пролетіли вісім шкільних років. Свідоцтво про отримання освіти стало перепусткою для студентського квитка Канівського коледжу культури і мистецтв. Своє шістнадцятиріччя відмічала на схилах Дніпра. Студентське життя – прекрасна пора. Нові друзі, цікаві зустрічі, участь у художній самодіяльності, походи, екскурсії. Але сумувала за домом, за родиною, маминими пиріжками і татовими яблуками.

В 1989 році повернулась до рідного дому. Кілька місяців попрацювала в центральній бібліотеці, а потім ввійшла господинею в Ботвинівську сільську бібліотеку. Приймала її у ветерана ІІ-ї світової війни, орденоносця, аса бібліотечної справи Столовича Михайла Миколайовича. Було трішки лячно, що не справиться. Справилась. Своєю роботою, відповідальним ставлення до неї, толерантним відношенням до людей заслужила авторитет і повагу серед односельців і колег. Читала сама, залучала до читання юних ботвинівців, тим, кому вже важко було ходити самостійно до книгозбірні, носила книги додому. Проводила літературні ігри, конкурси, вікторини, усні журнали... Вивела на високий рівень краєзнавчу роботу: записувала спогади старожилів, уточнювала списки померлих в лихі роки Голодомору. Троє Героїв з Ботвинівки загинули в російсько-українській війні. Людмила Олексіївна збирає матеріали про них: фотографії, спогади, копії документів. Проводить години вшанування їх пам'яті.

Ботвинівка давно стала для неї рідною. Тут вона зустріла своє кохання, свою долю – Юрія, який за направленням приїхав працювати в місцевий колгосп агрономом. Вони стали на весільний рушник. створили гарну сім'ю Бойків. Весілля було гучним і веселим. Гуляли всім селом, всією великою родиною. Жили в любові і повазі, отримали будинок, як молода колгоспна сім'я. Завели велике господарство. Пані Людмила, не дивлячись на молодий вік, виявилась вправною господинею. Господар сім'ї, уже Юрій Федорович, працював в сільраді, але вирішив зайнятись фермерством. І в нього вдало пішли справи. Раділи тут народженню донечки Марини. Вона так швидко виросла, їх дівчинка. Школа, навчання у виші... Вже й наречена, вже й дружина і мама. 

Яке то було щастя, взяти на руки маленьку внучку Валерію... Вона тішить їх своїми успіхами в навчанні і в заняттях. Сучасні танці, призові місці, грамоти і нагороди – це все результат тренувань, занять, цілеспрямованості.

Але хтось ніби позаздрив щастю цієї родини, зурочив їх світлу лінію. Раптово пішов із життя чоловік, тато, дідусь. Він був для них не просто опорою, а фундаментом, на якому трималось їх життя. Людмила Олексіївна із сім'єю дуже важко переживає цю втрату. Але життя, хоч і розділене на «до» і «після», продовжується. Вона і її допомога потрібна старенькому батькові, дочці і внучці...

55 років, це ніби оцінка її життя за п'ятибальною системою. Такий високий бал даємо їй за щирість, доброту, порядність, працелюбство і привітність. До привітань родини приєднуються і колеги. Здоров'я вам, шановна ювілярко, сили, Божої опіки, хороших нових, світлих днів, довгих років життя, достатку, здійснення мрій і бажань.

Хай все буде тільки добре у вашому житті!

Калейдоскоп цікавої інформації «Яке воно довкілля».

 Занадто довго люди ставилися до своєї планети недбало й жорстоко. В результаті світ страждає від забруднення природних екосистем, глобального потепління, невпинно наближаючись до кліматичної катастрофи. На жаль, повернути час назад неможливо, але ми можемо нарешті навчитися співіснувати в гармонії з навколишнім середовищем, щоб захистити те, що залишилося й виправити те, що пошкоджено. З метою пропагування обізнаності та спонукання до практичних дій на захист природи у бібліотеці для дітей відбувся калейдоскоп цікавої інформації «Яке воно довкілля». Читачі переглянули відео та переконалися що ми — частина природи і повністю залежні від неї. Чистота нашої землі – у наших руках! Зберегти красу природи, сприяти її оновленню – завдання кожної людини. Турбота про довкілля починається з кожного особисто, родини, власного будинку, вулиці.

Він був наймолодшим ректором КДУ імені Тараса Шевченка

                                                                                                                Христинівщина в особах

Всі ми вивчали хімію. Хтось лише в школі, комусь випало «гризти» граніт хімічних наук коледжах і вишах. І не всі звертали увагу на авторські колективи, які розробили підручники і посібники з цієї  фундаментальної науки, яка пронизує всі сфери нашого життя. Серед тих, чиї методичні розробки лягли в основу шкільних і інститутських підручників по загальній хімії – Олексій Микитович Русько, який жив і працював в нашому місті. 

Народився О.М.Русько 30 березня 1906 року в місті Білосток (тепер це територія Польщі) в багатодітній родині Руська Микити Яковича, залізничника. Був довгоочікуваним сином. Ліза, Надія, Ольга, Зінаїда, Фросина - старші сестри майбутнього ректора, тоді ще просто Олексійка.  І щоб було з ким гратися, то народили ще й меншого братика Гаврила. 

Незабаром, уже в роки радянської влади, батька перевели працювати на станцію "Христинівка". Навчання Олексія закінчилося, коли хлопчині виповнилось 13 років, бо мусив допомагати заробляти сім'ї на прожиття. Був учнем слюсаря, ремонтним робітником, слюсарем Христинівського паровозного депо, яке на той час підпорядковувалось Південно-Західній залізниці. Він багато читає, займається самоосвітою, бере активну участь в житті підприємства. Коли йому виповнилось 19 років, жадібного до знань юнака за комсомольською путівкою направляють на навчання до Київського вищого інституту народної освіти ім. М.Драгоманова, де був робітничий факультет, метою якого було в максимально короткий термін підготувати людей до вищої освіти. Після трьох років навчання Олексій стає студентом Київського хіміко-технологічного інституту. Студент виявився дуже здібним і наполегливим. Вроджені здібності, помножені на бажання навчатися, дали прекрасні результати. Розпочинав свою кар’єру викладачем хімії столичного педагогічного інституту, далі були посади – декана факультету, заступника директора інституту, виконувача директора. Напружену викладацьку і адміністративну роботу успішно поєднував із заочним навчанням в аспірантурі.

З квітня 1938 року О.М.Руська призначають ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Це був наймолодший ректор університету в тогочасному срср. Було нашому земляку на той час 32 роки. Новопризначений ректор розширив наукові зв'язки з іншими університетами, підняв на новий рівень науково-дослідницьку роботу, розширив підготовку фахівців через аспірантуру, пожвавилась і культурно-масова робота серед студентів, яких на той час було більше 800 осіб. В 1939 році відбулась перша олімпіада з художньої самодіяльності. В лютому 1941 року виставою «Мальва» відкрився перший в Україні студентський театр.

З початком ІІ-ї світової війни О.М. Русько стає ректором унікального вишу – Об'єднаного українського університету, створеного на базі Київського і Харківського університетів, евакуйованих до міста з аж ніяк не українською назвою Ксил-Орда. Він розумів значення збереження високваліфікованих викладачів та продовження підготовки спеціалістів для майбутніх потреб України. Ректор плідно працює, його розробки з хімії допомагали оборонній промисловості. Після війни він займається відбудовою приміщень навчального закладу, студентських гуртожитків, лабораторій. А головне – якістю підготовки студентів.

Він був завжди в творчому пошуку, вів велику лекційну роботу, часто їздив по областях України, що давало йому змогу бути в гущі освітянського життя.

Змінювались посади – заступник народного комісара освіти республіки, директор Науково дослідного інституту педагогіки України. Але незмінним було його відношення до роботи, до людей. Вчений у своїх працях – чи то статтях, підручниках чи монографіях – завжди порушував актуальні питання освіти, розробляв теми, що були на вістрі освітньої політики. В педагогічному доробку видатного хіміка близько 100 праць: підручники, навчальні посібники для шкіл і вишів, монографії і численні статті з хімії, педагогіки, школознавства...

Не забував Олексій Микитович Христинівку, яка стала для нього рідною, яка дала йому путівку в освіту і науку. Він приїжджав до батьківської хати, яка стояла серед саду по вулиці, яка зараз носить ім’я Миколи Наконечного. Спілкувався з братами, сестрами, племінниками, сусідами. Говорили про політику, згадували минуле, мріяти про краще майбутнє...

На жаль, доля відміряла йому до болю коротке життя. 25 серпня 1964 року український хімік, педагог, кандидат педагогічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, керівник педагогічної секції комісії ЮНЕСКО для України раптово помер у розквіті творчих сил і задумів. Пройшовши шлях від учня слюсаря до ректора університету, він залишив по собі добру пам’ять, багато послідовників, наукові розробки, які використовуються й досі.

30 березня науковці, хіміки відзначатимуть 120-річчя від дня народження видатного вченого О.М. Руська. Згадають його в вишах, де він працював, згадають онуки і родичі. Згадаймо його і в Христинівці, де він жив, працював, повертався на стежки своєї юності.

В центральній бібліотеці можна прочитати про земляка-науковця в книгах, довідниках, енциклопедіях. Створена про його життя і діяльність інфотека, де зібрані матеріали з періодичних видань. Ми пишаємось своїм земляком.

Овочевому роду нема переводу

    Всі ми знаємо, що насіння - основа майбутнього врожаю. В народі кажуть: "Яке насіння, такі й плоди". В нашому місті багато людей займаються городництвом. Одні - щоб мати власний урожай, другі, просто, щоб город не заріс бур'янами, інші вважають це заміною солярію і тренажерного залу...

    Люди купують насіння, або збирають самі його з осені. Насіння продають, дарують рідним і знайомим. А бібліотека пропонує ділитись надлишками насіння з друзями або і з незнайомими людьми. Традиційно на початку осені центральна бібліотека організує  виставку-рекомендацію "Поділись насінням з другом". Тут є книги, які розповідають, як вирощувати городні рослини, посівний календар на цей рік та насіння, яке принесли бібліотекарі і користувачі нашої книгозбірні. Це часник, цибуля, квасоля, горох,  насіння перцю, гарбуза,  в тому числі і голонасінного, кабачків, кавуна, дині...

 Сьогодні читачка взяла насіння  цинії (майорів), щоб прикрасити свою клумбу.  

  Завітайте в бібліотеку, познайомтесь з цією виставкою і прийміть участь в цій акції по даруванню насіння. Щедрих вам урожаїв під мирним небом в нашій Україні.