Ягубець - село з давньою історією, неповторною красою і чудовими людьми. Серед тих, хто живе і працює тут, Іван Васильович Клименко, корінний житель села, людина з доброю душею, вправний господар і патріот України.
Народився він 28 серпня 1956 року в сім'ї колгоспників Клименка Василя Івановича і Олени Дем'янівни. Він був старшою дитиною в сім'ї, тому з дитячих років вчився бути відповідальним за домашні доручення, за менших сестричок Тетяну і Ганну, за свою поведінку. Робота батьків на радгоспному полі і на фермі була важкою і ненормованою. Приходили вони з роботи втомлені, впрягались у нескінченні турботи сільського життя, а старший син завжди був першим помічником.
Роки летіли швидко, дитинство з його іграми, кіно, вечорами в клубі пролетіли ніби один день . Після отримання свідоцтва за восьмирічну щколу, пішов Іван працювати в городню бригади.Батьки наполягали на здобутті сином середньої освіти, яку він здобував у місцевій середній школі, яка Ягубці діяли ще і до початку ІІ-ї світової війни. Тут здобували середню освіту діти з навколишніх сіл: Талалаївки, Заячківки, Орадівки. Свій атестат зрілості отримав і Станіслав Зінчук, який став відомим поетом, членом Національної спілки письменників України
В ті роки серед учнів Ягубецької СШ була і Надя, Надійка, Надія Миколаївна Белюга, жителька села Заячківки. Тендітна дівчина з променистими очима запала в душу і полонила серце. Іван був сильними, цілеспрямованим, закоханим. Надія отримала атестат, освідчення в коханні і пропозицію стати дружиною. Не вагаючись, сказала :"Так". Було їй 17 років, нареченому трішки більше. Сильне кохання вийшло на орбіту їхнього життя, стало їх супутником і створило гарну сім'ю, де панували взаємоповага і взаємодопомога. Не минав цю сім'ю і лелека, тричі даруючи їм щастя: Олена, Василь І Галина стали продовженням роду і сімейних традицій.
Діти росли і радували батьків своїми досягненнями і успіхами, тішили допомогою і привітністю до людей, до батьків, один до одного. А батьки працювали. Іван Васильович обрав професію свого батька, став механізатором. Орав, сіяв, молотив. Був серед кращих механізаторів радгоспу. Мама працювала дояркою. Робота в той час була ой якою нелегкою... Вдосвіта йшла на ферму, дуже втомлювалась. Якби не допомога свекрухи і самостійність дітей, було б ще важче.
Іван Васильович любив свою роботу. Приємно було спостерігати, як чорні скиби ріллі дихали силою майбутнього врожаю, як сипалось добірне зерно в бункер комбайну. Золоте зерно радувало, вселяло віру в життя, в достаток. Іноді на пам'ять приходили розповіді людей старшого покоління про страшне лих Голодомору. Щоб не повторились ті жахіття, і працював в полі Іван Васильович. Земля за нелегку працю, за солоний піт віддячувала вагомим колосом, високим врожаєм. Зберігаються в родини нагороди голови сім'ї: Похвальні Грамоти, Подяки....
Сам Іван, дуже любив свято Івана Купала. Залюбки приймав участь в художній самодіяльності. Дома було велике господарство, доглянутий город, великий сад.
Іван Васильович нині на заслуженому відпочинку. Разом з пенсійним віком додались хвороби і болячки. Неприємні, невиліковні. Цукровий діабет посадив його в інвалідний візок, дав в руки костури. Але не того вони напали. Не зломили вони його, не погасили жагу до життя, до сім'ї.
Іноді він сердиться і на той візок, і на ті костури, а іноді дякує їм за те, що за їх допомогою може рухатись, займатись посильною працею. Іван Васильович багато читає, ніби надолужує за ті роки, коли за роботою не мав на це часу. Діти й онуки навчили його користуватись гаджетами, тепер він активний користувач Інтернету. Як і в молодості любить риболовлю. Сам добирається до ставка, годинами рибалить.
А найбільша радість для нього, коли в будинку, який вони з дружиною побудували, збираються діти: Олена бібліотекар місцевої книгозбірні, донька, яку Бог для них залишив в Ягубці, син Василь, автослюсар, який перейняв від батька і діда любов до техніки та донька Галина, вихователька дитячого садка. Обоє менших дітей живуть в Києві, але в рідне село навідуються при кожній нагоді Готує гостинці для шести онуків і тішиться, коли по хаті лупотять кроки правнучки Руслани. Він оточений увагою і турботою рідних, які цінують його поради, його життєвий досвід.
Час нині непростий, По можливості допомагає зі своєї пенсії ЗСУ, молиться за зятя Руслана, який четвертий рів там, на передовій.
Хай Всевишній дає Вам, шановний Іване Васильовичу, здоров'я і довгі роки життя. Хай Ваш дім повниться голосами тих, хто Вас любить. Хороших новин Вам і здійснення бажань!
Немає коментарів:
Дописати коментар