Скільки горя і сліз принесла ця жорстока війна в
Україну, нашу громаду. Скільки родин в жалобі, скільки осиротілих дітей,
згорьованих вдів, батьків, наречених...
Сьогодні христинівська земля приймає навіки іще
одного свого сина, свого Героя – Руслана Володимировича Граму, старшого
сержанта поліції, поліцейського взводу № 1 другої роти полку патрульної
служби поліції особливого призначення «Київ» Головного управління Національної
поліції у місті Київ.
Народився Руслан 5 жовтня 1988 року в місті
Христинівка. В сім’ї вже ріс його старший брат Олександр. Різниця між їхніми
днями народження всього 11 місяців Тому вони були дуже дружніми, завжди
захищали і допомагали один одному. Всі, хто їх знав, казали мамі Людмилі
Вікторівні, що хлопці в неї «просто «золоті». Мама працювала на станції
приймальником поїздів, а отже доводилось пізно приходити з роботи, працювати в
нічні зміни і у вихідні дні. І сини намагались і мамі допомагати, і поводитись
так, щоб рідненька не засмучувалась. Росли самостійними, принциповими, чесними,
але добрими і справедливими. Дитячий садочок залишився позаду і в 1995 році він
став школярем міської школи № 2. Учителі і однокласники
запам’ятали Руслана як доброго і скромного. Він вважав себе справжнім
чоловіком, тому й на уроки фізкультури був у числі перших.
У 2005 році він отримав атестат про закінчення
школи і подав документи до Уманського професійного ліцею, де здобув професію
автослюсаря. Працював на ферментному заводі токарем. Мав товариський характер і
вправні руки.
В 2008 році юнака демобілізували до ЗСУ.
Статний, з гарною фізичною підготовкою наш земляк став хорошим військовим: дисциплінованим,
розважливим, цілеспрямованим, відповідальним. Саме такі бійці потрібні в
спецпідрозділі поліції «Грифон», куди він і прийшов на службу в 2010 році.
Патрулювання, конвой, забезпечення безпеки працівників , які беруть участь у
кримінальному судочинстві – ось що частково входили у його службові обов’язки в
Києві.
В 2015 році його переводять в спецпідрозділ
особливого призначення в Києві. Це було рішення командування. А за своїм
рішенням він пише рапорт і йде в АТО.
Авдіївка, Краматорськ, Бахмут – це неповний
перелік міст України, через який проліг його бойовий шлях. Шлях боїв,
обстрілів, бомбардувань, втрат друзів. За кожного свого бойового побратима він
клявся помститись ворогу. Він був відважним і сильним, хоробрим і чесним,
добрим і сміливим... Він був... Руслан не обійме свою кохану Аню, не дасть
пораду брату, не втішить на старості маму, не підтримає друзів, не салютуватиме
з ними у день нашої Перемоги. Він люто ненавидів ворога і свято вірив у
Перемогу ЗСУ, бо це – армія відважних і сильних людей, які захищають Україну –
країну свободи і національної честі.
За 13 років служби в органах внутрішніх справ він зробив
багато доброго, бо відстоював справедливість і правду.
Ми з болем у серці сприймаємо кожну звістку про загибель українського
воїна. Обливаються кров’ю наші серця сьогодні, адже ми
прощаємось з сміливим і відважним бійцем, турботливим братом і сином, який
вірив у Перемогу, навіть одруження відклав до настання миру. Але підступний
ворог перекреслив його плану, мрії, сподівання. 18 березня під Бахмутом під час
артобстрілу обірвалось його молоде життя... Він – приклад чоловічої відваги,
патріотизму і людяності. Фотографії і спогади нагадуватимуть всім про сина, брата,
нареченого, а бойові нагороди нагадуватимуть – про відважного воїна, сміливого
захисника, фронтового побратима. Від горя потускніли і його медалі: «За захист
Авдіївки», «Учасник АТО», «10 років служби в поліції», «Учасник АОС»...
Хай хвилина мовчання буде даниною пам’яті Герою.
Всім, хто житиме далі, потрібно пам’ятати про наших героїв, підтримувати і допомагати їх рідними і робити все, щоб підтримувати наші ЗСУ і наближати таку довгоочікувану священну Перемогу.
Все буде Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар