Звичайна жіноча доля

         

Готується до ювілею наша колега, завідувачка Великосевастянівської бібліотеки-філії №1 Олена Михайлівна Мельник.

Олена була третьою, наймолодшою дитиною в Михайла та Валентини Ткач. Батько працював головним зоотехніком в колгоспі, а мама працювала в ланці, робота в них займала багато часу, тому меншу сестричку бавили старші – Люба і Сашко. Вихователі з них були хороші – навчили бути самостійною, доброю, щирою. Взаємодопомога і турбота про тих, хто поряд закладені на генній основі.

В атестаті в Олени – лише добрі та відмінні оцінки. Своє самостійне життя розпочала з роботи в рідному селі. Працювала помічником обліковця тракторної бригади, лаборантом молочного блоку, завідувачкою городньої бригади. Склала успішно вступні іспити та стала студенткою-заочницею Уманського аграрного університету.

Дев’ятнадцятирічною вийшла заміж за односельця Анатолія Мельника, який працював в місцевому сільському господарстві. Сім’я поповнилася двома дітками Аллою і Василем. Син народився 7 січня, і батькового тата звали Василем, тож з ім’ям довго не мудрували.

Олена любила читати книжки з дитинства. Цю любов вона зберегла у своєму серці. І в лютому 2005 року вона переступила поріг бібліотеки уже не як читачка, як завідувачка сільської книгозбірні. За ці роки вона вивчила фонд, вникла в тонкощі бібліотечної справи, заслужила повагу серед односельців. В бібліотеці проходять майстер-класи, проводяться години патріота, вікторини, конкурси, краєзнавчі вечори... Збирає пані Олена матеріал про історію села: спогади старожилів, старі світлини, легенди.

Так доля склалася, що їй довелось доглядати немічних батьків, хворого чоловіка, провести в останню путь брата і сестру. Горе лягло на душу, але не зломило цю жінку.

Виросли діти, підростають онуки. Робота в бібліотеці й вдома приносить радість. Хоч уже і зменшилася домашня живність у господі, але квіти і зараз займають в житті та подвір’ї почесне місце.

Приймайте вітання з ювілеєм, шановна пані Олено!. Здоров’я вам, довгих років життя, наснаги, енергії, достатку, вдячних читачів бібліотеці. Хай збуваються мрії та бажання. Хай Ваш дім радо зустрічає тих, кого ви любите, хто поважає Вас.

Коли роки не владні над жінкою

  

          Галина Іванівна Скалій – багатогранна особистість, яка символізує справжню українку: красиву, сильну, мудру, незламну, добру, чуйну, турботливу, відповідальну і доброзичливу. Вона – берегиня родини, ніжна мама і турботлива бабуся, майстриня вишивання, чудова господиня, доброзичлива сусідка...

Народилась вона 19 вересня 1945 року на Волині. Батько так і не побачив свою доньку, не взяв її на руки, не пригорнув, не поблагословив... Загинув на фронті під час II-ї світової. Мама Мельник Лукія Євдокимівна сама ростила свою дитину. Працювала вона ветеринаром, часто приходила додому пізно, тому Галинка вчилася змалку бути самостійною і відповідальною. Допомагала мамі, добре навчалася у школі. Після отримання атестата пішла працювати продавцем у магазин, що в Шельпахівці. Після роботи ходила до клубу, де ввечері збиралася молодь, щоб переглянути кінофільм, потанцювати, поспівати... Шельпахівка стала для неї доленосною – тут вона зустріла свою долю, свою половинку. Кароока красуня припала до душі учителю співів Миколі Івановичу. В 1965 році народилася молода сім’я Скаліїв. Їх поєднали схожі долі (в обох батьки загинули на війні), високі й ніжні почуття та любов до музики і пісні. 1965 рік був багатим на події для цієї родини: одруження, переїзд у Верхнячку, отримання квартири. А ще Галина Іванівна стала студенткою-заочницею Канівського культосвітнього училища. А найголовнішим було народження доньки. Її назвали Іванною, в честь обох дідів, які ще зовсім молодими загинули на фронті. Коли пані Галина отримала диплом бібліотекаря, то пішла працювати в селищну бібліотеку. Робота припала до душі, їй подобалось розмовляти з людьми, підшукувати їм книги, розпитувати про прочитане. А вдома чекало господарство, сімейні клопоти, до яких в 1969 році додалися ще й турботи про сина Олега.

Ця тендітна жінка встигала все: готувати, прибирати, вишивати, доглядати город і квітник... І бути хорошим фахівцем, вести активне громадське життя. Бібліотека, яку вона очолювала, була одна з кращих в районі. На її базі проводилися районні й обласні семінари. Сама Галина Іванівна була наставником молодих, її ім’я було занесено в «Золоту книгу району», її фото було на районній Дошці пошани, вона обиралась депутатом селищної ради, брала участь у виборчих компаніях, переписах населення. І завжди знаходила час, щоб відвідати репетиції ансамблю і хору, брала участь у концертах. В цій атмосфері, атмосфері любові, взаємоповаги й музики та росли їх діти. І син, і донька отримали вищу музичну освіту, присвятили себе музиці.

31 рік прожила Галина Іванівна в парі зі своїм Миколою Івановичем, музикантом від Бога, гарним співаком і талановитим поетом. З-під його пера вийшла збірка віршів «Українська мово, кланяюсь тобі». Ця книга – гімн рідній мові, коханню, нашій Батьківщині. На жаль, Галина Іванівна залишилась вдовою, але в її серці живуть світлі спогади, мудрі поради і настанови. Їм, як і пісні, вона не зраджує. Її голос лунає в багатоголоссі відомого хору міста і села. Гарними словами відгукується про неї керівник цього колективу А.І.Михайлюк.

А Галина Іванівна тішиться чотирма онуками, дає лад у своїй затишній квартирі, в якій око радують вишивки, поробки, фотографії рідних їй людей. І поспішає на репетиції й концерти. Адже пісня для неї – це спомин, надія і саме життя.

19 вересня Галина Іванівна буде приймати вітання з нагоди ювілею. До всіх тих побажань приєднуються і бібліотечні працівники нашої громади. Здоров’я Вам, шановна Галино Іванівно, сили, достатку, хороших нових, вірних друзів, надійних людей поряд. Хай у Вас, ваших дітей і онуків буде все так, як Ви бажаєте. Ви народились у рік, який історики назвали «переможним». Тож, дай, Боже, якнайшвидше нам дочекатися Перемоги, яку ми так очікуємо, щоб над нами було мирне небо.

Все буде Україна!

  

Жінка, яка живе під знаком доброти

      Життя жінки в селі наповнене турботами, адже потрібно встигнути все зробити в будинку, на кухні, в саду, на городі... А ще ніхто не скасовував готування їжі, заготівлі на зиму, домашню живність. Маминої уваги вимагають діти, а чоловік чекає від дружини багато чого. Все це про Аллу Андріївну Дубіцьку, завідувачку Малосевастянівською бібліотечною філією. Вона дійсно, як і справжня українка, яка народилася і виросла в селі, робити стільки справ, ніби у неї й рук більше і доба довша.

11 вересня 1970 року в сім’ї Валентини Мефодіївни та Андрія Васильовича Омельчуків народилася четверта дитина, дівчинка. Старші діти: Аня, Любов і Сергій разом обирали ім’я для меншої сестрички, разом її бавили, навчали життєвим премудростям, читали їй книжки, збирали її на перший дзвоник, контролювали виконання домашніх завдань... Шкільні роки пролетіли швидко і випускниця Івангородської середньої школи Алла Омельчук вирішує іти працювати. Обирає для себе фах бібліотекаря. Роботу поєднує із заочним навчанням у Канівському культосвітньому училищі. Село Сичівка, в якому вона працювала, стало для неї доленосним: тут вона познайомилась з Андрієм Дубіцьким, демобілізованим прикордонником. Молоді люди зрозуміли, що в них настільки однакові погляди на життя, що їм серця і доля підказують стати на весільний рушник. Молоді й завзяті, сповнені мрій і бажань, виявились обоє беручкими до роботи. Молода дружина виявилась вправною господинею, умілою, гостинною, доброю.

В сім’ї народилися двійко дітей: син Владислав і донька Тетяна. Батьки вклали в них всю свою любов. Діти виросли добрими, чесними, працьовитими. Уже й порадували батьків онучками – Мирославою і Вікторією. Зараз донька працює, допомагає своїм клієнткам бути гарними та привабливими. Болить серце у батьків за сина, який зараз зі зброєю в руках боронить не тільки свою сім’ю, а й всю Україну. Гаряче молиться мама за свою кровинку, щоб Бог беріг її кровинку і його побратимів.

Алла Андріївна не зрадила свою любов до книги та бібліотеки. Вона працювала в кількох бібліотеках нашої громади, але завжди була сумлінним працівником. Привітність і доброзичливість, начитаність і ерудованість, небайдужість і уміння відповідати за доручену справу – усе це притаманне цій жінці з привітною посмішкою. Скільки зібрано місцевих легенд, проведено вікторин, обговорень книг, конкурсів, літературних годин... Про своїх видатних земляків пані Алла розповідає на сторінках місцевої газети «Трибуна хлібороба» та в соціальних мережах. Вона носить книги додому тим, хто за станом здоров’я не може завітати до бібліотеки.

Так склалося, що вона одна із цієї сім’ї залишилася жити в селі. Доглядала маму, яка трохи зарано пішла в засвіти, а потім і турбота про батька лягла на її плечі. Ніколи не скаржилася, не нарікала. Нещодавно із сім’єю перебралася у батьківську хату в Козачому, в рідне сімейне гніздо. Найперше, що впадає в очі, коли заходиш у подвір’я – велике квіткове різнобарв’я, серед яких чільне місце займають квіткові королеви – троянди. Вона охоче дарує цілі оберемки цієї краси рідним і друзям. А брат із сестрами приїжджають до молодшої сестри, як до мами. Знають, що їх гостинно зустрінуть, смачно нагодують і зігріють душевним теплом.

Не весь час життя стелилося їм тільки світлими подіями. Але не дивлячись ні на хвороби, неприємності, втрати, в цій сім’ї панує атмосфера доброти та взаємопідтримки.

В гарної жінки, шановної колеги, в турботливої мами та бабусі, коханої дружини – ювілей. До привітань і гарних побажань приєднуються бібліотекарі громади. Віку ще довгого і щасливого, а до нього: здоров’я, сили, енергії, достатку, сімейного добробуту, хороших новин, надійних людей поруч. Хай робота приносить задоволення, нові книги, дарує творчу наснагу і вдячність земляків. Дай, Боже, щоб ми якнайшвидше раділи нашій Перемозі, розквіту наших сіл міст і містечок нашої України.