Життя жінки в селі наповнене турботами, адже потрібно встигнути все зробити в будинку, на кухні, в саду, на городі... А ще ніхто не скасовував готування їжі, заготівлі на зиму, домашню живність. Маминої уваги вимагають діти, а чоловік чекає від дружини багато чого. Все це про Аллу Андріївну Дубіцьку, завідувачку Малосевастянівською бібліотечною філією. Вона дійсно, як і справжня українка, яка народилася і виросла в селі, робити стільки справ, ніби у неї й рук більше і доба довша.
11
вересня 1970 року в сім’ї Валентини Мефодіївни та Андрія Васильовича Омельчуків
народилася четверта дитина, дівчинка. Старші діти: Аня, Любов і Сергій разом
обирали ім’я для меншої сестрички, разом її бавили, навчали життєвим
премудростям, читали їй книжки, збирали її на перший дзвоник, контролювали
виконання домашніх завдань... Шкільні роки пролетіли швидко і випускниця
Івангородської середньої школи Алла Омельчук вирішує іти працювати. Обирає для
себе фах бібліотекаря. Роботу поєднує із заочним навчанням у Канівському
культосвітньому училищі. Село Сичівка, в якому вона працювала, стало для неї
доленосним: тут вона познайомилась з Андрієм Дубіцьким, демобілізованим
прикордонником. Молоді люди зрозуміли, що в них настільки однакові погляди на
життя, що їм серця і доля підказують стати на весільний рушник. Молоді й
завзяті, сповнені мрій і бажань, виявились обоє беручкими до роботи. Молода
дружина виявилась вправною господинею, умілою, гостинною, доброю.
В сім’ї народилися двійко дітей: син Владислав і донька Тетяна. Батьки вклали в них всю свою любов. Діти виросли добрими, чесними, працьовитими. Уже й порадували батьків онучками – Мирославою і Вікторією. Зараз донька працює, допомагає своїм клієнткам бути гарними та привабливими. Болить серце у батьків за сина, який зараз зі зброєю в руках боронить не тільки свою сім’ю, а й всю Україну. Гаряче молиться мама за свою кровинку, щоб Бог беріг її кровинку і його побратимів.
Алла
Андріївна не зрадила свою любов до книги та бібліотеки. Вона працювала в
кількох бібліотеках нашої громади, але завжди була сумлінним працівником.
Привітність і доброзичливість, начитаність і ерудованість, небайдужість і
уміння відповідати за доручену справу – усе це притаманне цій жінці з привітною
посмішкою. Скільки зібрано місцевих легенд, проведено вікторин, обговорень
книг, конкурсів, літературних годин... Про своїх видатних земляків пані Алла
розповідає на сторінках місцевої газети «Трибуна хлібороба» та в соціальних
мережах. Вона носить книги додому тим, хто за станом здоров’я не може завітати
до бібліотеки.
Так
склалося, що вона одна із цієї сім’ї залишилася жити в селі. Доглядала маму,
яка трохи зарано пішла в засвіти, а потім і турбота про батька лягла на її
плечі. Ніколи не скаржилася, не нарікала. Нещодавно із сім’єю перебралася у
батьківську хату в Козачому, в рідне сімейне гніздо. Найперше, що впадає в очі,
коли заходиш у подвір’я – велике квіткове різнобарв’я, серед яких чільне місце
займають квіткові королеви – троянди. Вона охоче дарує цілі оберемки цієї краси
рідним і друзям. А брат із сестрами приїжджають до молодшої сестри, як до мами.
Знають, що їх гостинно зустрінуть, смачно нагодують і зігріють душевним теплом.
Не
весь час життя стелилося їм тільки світлими подіями. Але не дивлячись ні на
хвороби, неприємності, втрати, в цій сім’ї панує атмосфера доброти та
взаємопідтримки.
В гарної жінки, шановної колеги, в турботливої мами та бабусі, коханої дружини – ювілей. До привітань і гарних побажань приєднуються бібліотекарі громади. Віку ще довгого і щасливого, а до нього: здоров’я, сили, енергії, достатку, сімейного добробуту, хороших новин, надійних людей поруч. Хай робота приносить задоволення, нові книги, дарує творчу наснагу і вдячність земляків. Дай, Боже, щоб ми якнайшвидше раділи нашій Перемозі, розквіту наших сіл міст і містечок нашої України.
Немає коментарів:
Дописати коментар