Двічі обпалений вогнем війни

    Сьогодні  війна згуртувала українців, Ми стали єдиною силою, яка бореться за свою волю і незалежність.  Серед тих, хто взяв зброю в руки заради нашої Перемоги, і Олексій Олександрович Данченко. Народився він у звичайній сім'ї, де був старшим серед дітей, тому завжди захищав Валентину, Олександра і Юрія. Народився в Ягубці, звідки родом його мама, Ольга Матвіївна, але батько, Олександр Васильович перевіз сім'ю на свою малу батьківщину,  в Талалаївку.  Тут Олексій ріс, навчався, бігав на поле, щоб подивитись, як тато оре, сіє чи молотить зерно. Згодом сідав до нього в кабіну і з трепетом тримав кермо. Мама працювала і в ланці, яку очолювала,  і дояркою на фермі, довгий час була медсестрою на ФАПі, звідки і пішла на заслужений відпочинок.

   Дитячі роки пролетіли  швидко, але вони навчили його бути сильним і відповідальним, чесним і працьовитим, доброзичливим і справедливим.  Приклад батька, його праця надихнули юнака обрати фах механізатора. Навчався в технікумі механізації в місті Каховка.  Був серед кращих студентів, бо іноді досконало знав те, що говорили викладачі про трактор чи комбайн. Отримав диплом, водійські  права  і повістку з військкомату.  Йшов 1983 рік. Думка про службу в армії його не лякала, він морально був до неї готовим. Але дійсність виявилась страшнішою за сподівання - служити довелось в Афганістані. Їх, вісімнадцятирічних, без належної підготовки, як він каже:"ленінським кроком" направили в пекло афганської війни. За два роки  тієї служби змужнів, став справжнім воїном,  навчився цінувати  надійність дружнього плеча поряд.  Ангел-охоронець і мамині молитви зберегли його в тому пеклі. 

     Поїхав після мобілізації на відпочинок у Яремче. Гарна природа, неповторні краєвиди дихали тишею, вселяли  віру в щасливе майбутнє. А коли познайомився там з неймовірною дівчиною  з гарним ім'ям Калина, зрозумів, що це його доля. Термін путівки промайнув швидко. Поїхав додому, влаштувався на роботу, ходив до клубу, а Калина не відпускала. Вона була в думках і мріях. Писав листи, відправляв телеграми, але це було не те. Тому поїхав свататись. Повернувся  з Калиною Василівною,  привіз собі дружину, гарну господиню, привітну і беручку до роботи.  В 1986 році молоді люди стали на весільний рушник. Молодий, двадцятиоднорічний голова сім'ї повів їх сімейний корабель по морю життя. Він виявився гарним керманичем,  жодного разу вони не попали в шторм.

     Тричі в  їх будинку лунали голоси новонароджених  нащадків: Ольги, Василя і Анни. Саме вони зробили цю сім'ю ще щасливішої. Турботи про дітей  були приємними. В їх виховання батьки вкладали свою душу і свою любов. Діти відповідали на цю турботу  своїми успіхами, гарними оцінками. Якось душе швидко діти стали дорослими, вилетіли з батьківського гнізда, створили свої родини. Нині  восьмеро онуків  отримують любов і гостинці від дідуся і бабусі.

    Жити б і радіти життю... Але повномасштабне вторгнення рф принесло нам війну, горе і сльози. На захист України стали найкращі сини. В руки взяли зброю  інженери, вчителі, робітники і хлібороби... Син Василь  був мобілізований до лав ЗСУ 25 грудня 2022 року. Батько , який не з розповідей знав, що таке війна, на другий день подав рапорт, щоб піти на фронт. Дуже хотів, щоб служити разом із сином, допомогти, навчити, захистити. Але служити довелось в різних частинах, хоч і на найгарячіших напрямках.  Переживає за сина, якого дома чекають рідні,  а особливо - діти: семикласник  Сергій та п'ятикласниця Альона.

 Олексій Олександрович знову поринув у пекло вибухів, обстрілів і вогню. Навіть йому, обпаленому афганською  війною, важко  переносити ті навантаження війни. Найстрашніше - втрачати друзів, прощатись навіки з тими, хто став справжнім бойовим побратимом. Три контузії, поранення, осколок в оці, лікування в Одесі, реабілітація... В сімейному архіві він зберігає військові нагороди: ордени, медалі, грамоти... Не хизується ними, але пам'ятає, якою ціною заплатив за них.

   19 березня цьому сильному духом чоловіку виповнилось 60 років. Не було пишного святкування, не до того. Комісований солдат  не сидить без діла. Продовжує працювати в СТОВ "Розсішське", де керує на даний час тракторною бригадою. Майже чотири десятиріччя за кермом трактора дали йому знання і досвід. А щирість дозволяє ладнати з людьми.

   Війна для нього не закінчилась. Там, на передовій його син, друзі, односельці та бойові побратими.  Не воює на "нулю", зате він дуже активний волонтер. Знає, як там  хлопцям потрібна підтримка і допомога.  Дякує небайдужим землякам, висловлює слова подяки  директору місцевого господарства Світлані Григорівні Свистільник.  Тому мають змогу допомагати з придбанням і ремонтом  техніки. Його родина вкладає багато своїх коштів у цю допомогу., з тривогою чекають його повернення, коли він їде з волонтерською місією на передову.

    Пан Олексій - мирна людина.  З діда-прадіда хлібороб, понад усе любить землю і працю біля неї.  Разом з дружиною тримали велике господарство, тепер його трішки зменшили. Доглядають за городом і садом, який росте на 30 сотках. Головне для нього - сім'я. Не забуває і про маму, яка вже 11 років, як овдовіла. На старості вона потребує допомоги і піклування. У вільний час, який  з'являється дуже рідко, любить порибалити. Там, у тиші, біля ставка відпочиває і набирається сили. А йому вона  потрібна. Щоб жити, допомагати, підтримувати. Йому є для кого жити, про кого турбуватись, за  кого молитись.

    А ми дякуємо цьому мужньому чоловіку за добре серце, за щирий патріотизм, за силу волі. Бажаємо йому здоров'я, сили, Божої опіки, хороших новин, надійних людей поряд.

       Все буде Україна!

Ця світлина для Олексія Олександровича дуже дорога. На ній він з побратимами Андрієм Володимировичем (на жаль, він загинув) і Володимиром Івановичем, який продовжує мстити  рашистам за те зло, яке вона принесли на нашу землю. 

    

  

   

   

      

Екологічна стежинка «Любіть і бережіть природу, вона віддячить вам здоров’ям і добром».

 Учні 1-А класу Христинівського ліцею №1 здійснили подорож екологічною стежинкою «Любіть і бережіть природу, вона віддячить вам здоров’ям і добром». Свій маршрут юні природолюби проклали через станції «Мікрофон», «Для чого потрібна вода?», «Хто де живе», «У лісі», «Склади із частин». Читачі ознайомилися з матеріалами книжкової виставки, мандруючи океаном природного розмаїття та дізналися багато цікавого про довкілля, усвідомлюючи, як потрібно жити, щоб не нашкодити природі, як поводитися з нею, щоб вона ще довго радувала нас своєю красою.

Голодомор : душа болить і тане , мов свіча.

 День пам'яті жертв голодоморів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. У 2025 році - на 22 листопада. Цього року ми вчетверте вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни.

З приводу цього трагічного дня нашої історії ми провели зустріч з учнями 9-А класу Христинівського ліцею «Голодомор : душа болить і тане , мов свіча».

Українці запалюють свічки на підвіконнях своїх домівок, у храмах та біля меморіалів. Це символ скорботи та пам’яті про мільйони загублених життів, світло яких не згасне.

До меморіальних знаків та пам'ятників приносять символічні "кошики пам'яті", наповнені зерном, хлібом, калачами та свічками.

Гідність. Відвага. Сила духу.

 21 листопада ми відзначаємо День Гідності і Свободи. Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму українці об ’єдналися і відстояли своє право на вибір достойного життя та майбутнього. Революція Гідності повернула людям віру у цінності свободи, гідності, та самопожертви, а також кинула виклик диктаторству. Значення тих подій неможливо переоцінити, адже протягом листопада 2013 –лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства. Революція Гідності сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму і показала важливість національної ідеї. Нині триває за неї боротьба. Цій знаковій події присвячена книжково – ілюстративна виставка. Учні 8-Б класу Христинівського ліцею №1взяли участь у відео годині "Революці Гідності. Сучасна війна" мали змогу дізнатися про історію створення цієї події, познайомитися з героїчними сторінками історії нашої країни, які стали основою для запровадження відзначення цього пам’ятного дня.

Помирали хлібороби від голоду...

Ми живемо в незалежній Україні, але ми, як і раніше, в неоплатному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно -визвольного руху українського народу і завжди прагнув придушити вільний дух репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявилися найбільш жахливими роками у більш ніж тисячолітній історії українського народу. На жаль, жертви Голодомору не завжди належним чином вшановані. Покоління XXI ст. мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому доведеться робити висновки на майбутнє.

Ми зобов'язані назавжди увічнити у своїй пам'яті тих, хто став безневинною жертвою Голодомору, донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом.

Саме цій страшній сторінці нашого минулого присвячена книжкова виставка, яка організована в центральній бібліотеці. Книги, статті, спогади очевидців, фотографії того часу розповідають про той біль, жах і жертви, через які пройшло українське селянство.

І тому, сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу таке ніколи не повторилось. У XX столітті був сталін, а у XXI – путін, продовжувач тоталітаризму, хоче знищити Україну й українців, як націю, як народ із самобутньою культурою і генетичним прагненням до волі та незалежності.

Народжені вільними

День Гідності та свободи відзначається в Україні 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року).

В центральній бібліотеці нашої громади організовано книжкову виставку «Вільні творити майбутнє», на якій представлено книги, періодичні видання, що розповідають про ті події, що змінили нас, змінили Україну.

Працівники бібліотеки стали учасниками акції, присвяченої цій події. Ведуча, директор центральної бібліотеки Раїса Шумовська розповіла про Революцію Гідності і Свободи, про її значення для України.

Минають роки від трагічних подій на Майдані. Але, на превеликий жаль, Небесною Сотнею не закінчився біль й страждання України. Сьогодні йде боротьба за нашу Україну. Воїнами пишається весь народ, бо в їхніх серцях горить вогонь любові до рідної країни та велика віра в перемогу. Захищаючи рідну землю від ворога, сьогодні вони віддають найдорожче – своє життя. А ми говоримо їм: «Повертайтесь живими!»

Наші співчуття

   

   Бібліотечні працівники Христинівської громади виловлюють співчуття завідувачці Шельпахівською бібліотечною філією Хамзатовій Лілії Володимирівні в зв'язку зі смертю чоловіка Саламбека Хамзатова. Доля розпорядилась так, що після мобілізації з армії він проживав у Шельпахівці. Звідси добровольцем пішов на фронт. Мусульманин за вірою, він не міг стояти осторонь, коли Україна, яка дала йому так багато в житті, бореться з загарбницькою рф. В пеклі війни він був поранений, контужений. Його сім'я підтримувала його, намагались боротись з хворобою, що забирала здоров'я і сили. На жаль, сили виявились нерівними. 11 листопада чоловіка, батька, дідуся провели в останню путь.

Хай Аллах простить йому гріхи й прийме його душу своїх райських садах. А ми пам'ятаємо його як воїна, який воював за волю України.