Всеволод Нестайко. Провідник у світ дитинства.

 Всеволод Нестайко — це ім’я, яке одразу викликає усмішку. Його твори про дитинство не вигадані «з підручника», а живі, бешкетні, справжні. Він умів говорити з дітьми на рівних, без повчань і моралі, але так, що після прочитаного хочеться стати трохи кращим. У його книжках завжди є дружба, фантазія, сміх і щирість — те, чого так бракує дорослому світові.

Читаючи «В Країні Сонячних Зайчиків», «Одиницю з обманом», «Чарівні окуляри», ніби повертаєшся у власне дитинство. Але справжнім серцем творчості Нестайка стали «Тореадори з Васюківки». Це історія, яку знають і люблять покоління. Ява і Павлуша — не герої з суперсилами, вони звичайні хлопці, які постійно щось вигадують, потрапляють у кумедні ситуації, помиляються і вчаться відповідати за свої вчинки.

Унікальність «Тореадорів з Васюківки» в тому, що сміх у цій книзі завжди поруч із теплом. Тут немає фальші — лише жива мова, щирий гумор і справжня дружба, яка проходить крізь усі пригоди. Саме тому ця книжка зрозуміла кожному і не старіє з роками. Недарма її визнали однією з найкращих дитячих книжок у світі.

Всеволод Нестайко залишив нам не просто історії — він залишив відчуття щасливого дитинства, до якого хочеться повертатися знову і знову.

Тож запрошуємо вас до нашої книгозбірні, щоб отримати масу

неймовірних емоцій від читання чудових творів Всеволода Нестайка.

Пам'яті і таланту Поета вклоняючись...

 29 січня 2010 року Орадівка була в жалобі, прощаючись із своїм сином, відомим поетом, краєзнавцем, журналістом, публіцистом Станіславом Сергійовичем Зінчуком. Не дивлячись на мороз і сніговій, із відомим земляком прийшли попрощатись сотні людей. Свій останній прихисток він знайшов у своєму рідному селі, поряд із сестрою Лідою, яку дуже любив.

   Нема поета з нами, але  його вірші живуть з нами, дають нам розраду, змушують думати, радіти і сумувати. Його вірші актуальні, вони просякнуті любoв'ю до людей, до рідного краю, до України.

   Сьогодні відвідувачі літературного музею в центральній бібліотеці мали змогу знову поринути в світ його поезії, роздумів і спогадів...

     Справжня поезія живе вічно. Саме такою, справжньою, сильною і є творчість Поета і Патріота Станіслава Зінчука

Крути: вони загинули за Україну

29 січня в історії України полите кров'ю героїв Крут, чий подвиг став символом незламності й стійкості нашого народу в боротьбі за незалежність.

Правду про той бій українці дізнались лише після того, коли Україна здобула незалежність. Про нерівні сили захисників, про їх мужність, про поранених і вбитих, про ідеї, за які вони йшли в бій. Тепер ми знаємо правду, і можемо гідно вшанувати їх подвиг. Бій під Крутами за 108 років обріс легендами, і, не дивлячись на те, що він закінчився поразкою, став символом мужності, жертовності, вірності любові до України.

В бібліотеках громади організовані книжкові виставки та перегляди літератури, проведені масові заходи. В центральній бібліотеці пройшов урок історичної правди «Бій під Крутами – символ незламності». Провідний бібліотекар Оксана Зайцева розповіла про події того часу в Україні, про героїзм захисників, про значення бою, про молодих і зовсім юних бійців, про долю тих, хто потрапив у полон. Вона назвала маловідомі факти, дослідження істориків, познайомила з книгами, які висвітлюють цю трагічну і героїчну сторінку нашої історії.

Сьогодні Україні знову доводиться захищати свою незалежність зі зброєю в руках. Правнуки крутянських героїв дають відсіч рашистам. Ми переможемо і цього ненависного ворога.

Все буде Україна!

   

Збережемо в пам'яті його ім'я...

    В Україні йде війна, жорстока і невблаганна. Вона забирає коханих, дітей, братів, батьків. Немає слів, щоб передати біль тих, хто проводжає в останню путь своїх рідних... Болять і серця і в учителів, коли їхні учні повертаються "на щиті". Розриваються від розпуки  наші душі, адже ми втратили Вадима  Ясінського, який прийшов першокласником в Заячківську школу. Всі діти різні, а Вадим вирізнявся своєю добротою, щирістю, готовністю допомогти. Він не був відмінником, але він був справжнім другом, чесним і принциповим.  Життя не балувало його розкошами, але він радів, що в нього є брати і сестри, мама, дружна сім'я. З бабусею Наталією Леонідівною та дідусем Володимиром Єфремовичем у нього були особливо теплі відносини. Часто після школи він біг до них. Бабуся  пригощала його смачним обідом, а дідусь вчив  життєвим премудростям. Часто вони  разом йшли на риболовлю. Дідусь був затятим рибалкою, і охоче  передавав свої знання онуку.  Він вчив його терпінню,  витримки, поваги до старших. Хлопчина був старшим серед дітей в цій сім'ї, тому турботу про молодших і допомогу старшим сприймав  з відповідальністю. Він легко вправлявся з сокирою, лопатою, молотком.  і братиків  вчив бути  помічниками.  

   Після отримання свідоцтва про закінчення 9 класу, Вадим вступив до Уманського професійного ліцею.  Він мріяв про хорошу чоловічу професію. Але проклята війна розставила свої пріоритети, і через  три місяці після повноліття, 8 травня 2023 року він підписує контракт на службу в ЗСУ. Це був його свідомий вибір. Вибір українця, патріота, захисника. Цей крок показав його  мужність, відповідальність і зрілість, яка випереджала роки.  Після проходження навчання, він  влився в ряди бійців. Побратими називали його "Малим".  Він був наймолодшим серед них. За віком комусь був молодшим братом, а дехто мав синів, його ровесників. Навіть під час служби, в пеклі війни не забував про свою сім'ю. Він, як старший брат вважав своїм обов'язком допомагати їм, радував їх гостинцями і подарунками. Він дуже любив своїх сестричок Христину, Дашу і Луїзу, братиків Даміра і Матвія. Як їм буде не вистачати його братньої любові і підтримки, його плеча допомоги, його порад... 

   У військовій частині старші намагались його оберігати,  але він з молодечим запалом  поривався  ще й інших прикрити і вберегти. За віком - юний, за духом - справжній воїн, , справжній і сильний. Були поранення, лікування, але він не хотів затримуватись в шпиталі, бо його чекали побратими по зброї.  Ті, хто ділив з ним непрості дні і ночі війни, запам'ятали його добрим, надійним, вірним і сміливим. Він був хоробрим і відважним, він був чесним  справедливим, він був дуже молодим і справедливим. Він був... 4 січня Вадим  Володимирович Ясінський , , радіотелефоніст , нагороджений почесним нагрудним знаком "За оборону України", загинув в районі населеного пункту  Преображенка  Пологівського району Запоріжської.  Побратими, які привезли тіло  Героя в його рідну Заячківку сказали: "Для нас він був молодшим братом. Його посмішка, його погляд, його віра залишаться з нами назавжди. Ми втратили побратима, але здобули Героя..." 

27  січня Вадиму виповнився б 21 рік. Замість вітань лунатимуть слова молитви, замість подарунків горітимуть поминальні свічки. В цей день рідні і друзі принесуть на його ше зовсім свіжу могилу квіти.... Йому б же вчитись, працювати, покохати... Ніколи він не приведе мамі невістку, не народяться його Вадимовичі. Він не втішить маму, яка називала його  ніжними словами, не віддячить дідусю і бабусі за турботу , не  скущтує  домашніх смаколиків, не  радітиме  успіхам сестер і братів ...

     Ми не знаємо, як складеться доля  його рідних, друзів і однокласників, куди проляжуть їх життєві дороги. Але віримо, що стежку до могили брата і друга вони пам'ятатимуть завжди. Пам'ятатимуть про його подвиг і жертовність, про мужність і силу духу. Вони розповідатимуть про нього своїм дітям і онукам. Хай його душа відчуває цю пам'ять і нашу вдячність. Пам'ятаємо Вадими і ми, його вчителі. Він був добрим, чесним, привітним. Ніби відчуваючи свій короткий вік, він намагався навколо себе створювати світлу  ауру щирості і позитиву.  Таким він і житиме в нашій пам'яті, в наших серцях,  в наших спогадах - добрим, щирим, вірним своєму слову і військовій присязі.

 Його побратими продовжують мститись  проклятим рашистам за смерть Вадима  і всіх загиблих українців. Україна обов'язково переможе цих ненависних зайд. Але якою дорогою ціною ми платимо за мирне майбутнє України...

     Схиляємо голови в скорботі і шані юному землякові. Ми горді з того, що він був нашим учнем і став справжнім захисником і Героєм. Легких хмаринок тобі, Вадиме

     

    

         Алла Драчук, перша вчителька

         Людмила Панько, учителька географії

Ідею Соборності нести в життя молодим

   В історії України є багато подій, які стали доленосними для нашого народу. Серед них і День Соборності України. Акт Злуки показав прагнення народу жити в єдиній державі, в єдиній Україні.

В бібліотеці організовано книжкову виставку-інсталяцію «Україно, соборна державо, вінценосна колиско моя». 

Бібліотечні працівники взяли участь у міському мітингу, присвяченому цій вікопомній події. Директорка ЦБ Раїса Шумовська розповіла про значення Соборності нашої держави, про мрії й прагнення українців жити в єдиній соборній державі. 

Ланцюг Злуки христинівчан в цьому році розтягнувся у велику лінію людей і прапорів... Керівники громади, молодь, працівники освіти, культури, робітники тримались за руки, символізуючи єдність і спільність.

А в бібліотеці учні 9-А класу Христинівського ліцею № 1 з класним керівником Яременко Людмилою Василівною та завучем позакласної роботи Артеменюк Вікторією Володимирівною стали учасниками патріотичної години «Задзвеніли срібні дзвони в Україні».

Провідний бібліотекар читального залу Світлана Кулеша розповіла старшокласникам про шлях, який пройшла Україна у своїй боротьбі за соборність українських земель.

Учні читали вірші, присвячені цій події, відгадували питання історичної вікторини, згадували імена видатних українців, які мріяли про Соборність України, боролись за неї.

Гра «Сто років перемог» показала, що юні христинівчани знають історію нашої держави, Склавши з пазлів карту України, вибираючи питання, заповнювали цю карту картками з правильними відповідями.

На аркушах із зошитів, на яких обвели свої долоні, учні писали побажання. Якщо ці мрії-бажання об'єднати, то діти хочуть: «Перемоги, миру, віри, єдності, надії та світлого майбутнього для нашого народу». Слова мають властивість матеріалізуватись, тож, нехай ці бажання обов'язково здійсняться.

Учні в музейній кімнаті «Пантеон пам'яті» хвилиною мовчання вшанували пам'ять Героїв-земляків, які загинули, захищаючи Україну, її ідеї Соборності, наш край... Серед загиблих героїв і випускники ліцею № 1. Їх пам'ятають вчителі, однокласники, друзі. Їх імена житимуть в серцях всіх тих, за чиє майбутнє вони воювали та віддали свої життя...

Година патріота пройшла в рамках програми «єМістечко – простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» (TLZ)The profect is supported by the TLZ Foundftion/

Ми і є вся Україна

       Місто Гірник Курахівської міської ради Покровського району Донецької області зараз знаходиться під тимчасовою окупацією рф. Завідувачка Гірницькою міською бібліотекою з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Валентина Смірнова проживає в нашому місті та здійснює професійну діяльність у дистанційному форматі. Ми багато масових заходів проводимо разом: вахти пам'яті, години патріотизму, онлайн-зустрічі з літераторами, акції.

До Дня Соборності України ми разом провели флешмоб «Україна – сильна і вільна держава». Державний прапор України користувачі та бібліотечні працівники розгорнули в стінах книгозбірні, на дитячому майданчику... Користувачі Гірницької бібліотеки, які живуть в різних областях нашої держави, в цей час вийшли на флешмоб у своїх населених пунктах. Хтось фотографувався вдома чи в установі, хтось на площі, біля пам'ятників видатним українцям.

Флешмоб знову показав, що ми сильні у своїй єдності, у спільній історії, у спільних мріях про вільну і цілісну Україну. Ми переможемо ворога і простягнемо ланцюг єдності від Заходу до Сходу.

Все буде Україна!

Подвигу захисників Донецького аеропорту вклоняючись...

 Оборона Донецького аеропорту ввійшла в історію  України як символ мужності, стійкості, героїзму, вірності Україні. Подвигу тим, кого назвали "кіборгами" присвячена книжкова виставка в нашій бібліотеці. Біля неї пройшла презентація  книги "АД: 242 дні мужності".  В ній розповідь про хритинівчан Віталія Паламарчука і Євгенія Кулібабу. 

 Ми пишаємось вами, наші мужні захисники.

Погляд в минуле: літні кінотеатри нашого міста

 Христинівка від А до Я

Нещодавно в бібліотеці провели опитування старшокласників, що вони знають про літні кінотеатри  Христинівки. Хтось сказав, що чули про них від родичів старшого покоління, а переважна більшість зізналась, що не знають про таке.

А літні кінотеатри були, і вони мали велику популярність серед глядачів. Перегляд кінофільму після робочого дня, просто неба, коли, здається і зорі підглядають за подіями на екрані, було приємним відпочинком. Літні кінотеатри приваблювали людей старшого покоління тим, що сеанси розпочинались тоді, коли вже всі справи вдома були зроблені, а закоханих – саме вечірніми сутінками.

В нашому місті в різні часи діяло чотири таких кінотеатри. Театр – це дуже помпезно сказано. Цегляна будівля без даху, з кінобудкою і сценою, на якій натягнено екран, у два ряди дерев'яні лави, між яким виглядала трава – це і був він, кінотеатр. Про найстаріший кінотеатр розповіла нам Юлія Іванівна Коваль, яка в кінці 40-х, на початку 50-х років ходила туди ще зі своїм майбутнім чоловіком Василем Денисовичем. Він знаходився у Свято-Миколаївському парку. Вхід був із парку, сцена з екраном межувала з алейкою по вулиці Шевченка.

Коли відкрили залізничний клуб, то розпочала свою роботу і літня кінозала, вона розміщувалась між самим клубом і двоповерховим житловим будинком поряд.

А найбільше відвідувачів, напевно, прийняв літній кінотеатр, який збудували після того, коли в травні 1960 року почав діяти районний будинок культури. Багато христинівчан його пам'ятають. Зараз на тому місці тенісний корт і поле для мініфутболу. Він був досить великим, міг вмістити сотню людей. Діяли такі центри перегляду фільмів з травня по вересень. Афішу з назвою фільму вивішували напередодні, Двоє дверей приймали й випускали відвідувачів. Каса і кінобудка були з дахом, щоб не зіпсувалась апаратура. Ця прибудова розміщена була ближче до вулиці Шевченка. В той час там росли досить високі дерева, на які всюдисущі хлопчаки залазили, щоб подивитись кінофільм. Тут лавки були зі спинками, пофарбовані темно-червоною фарбою. Квитки продавались по одній ціні - 20 копійок. Місця на квитках не вказувались. Сідали, хто де хотів... Скільки там назначали побачень дідусі й бабусі нинішніх молодих жителів Христинівки.

Напевно, найдовше функціонував такий кінотеатр біля водонапірної вежі в північній частині міста. Зараз там бар «Греція», а років 30-40 тому туди приходили христинівчани, щоб подивитися кінофільм. Особливо тоді модні були індійські кінодрами. Нерідко жіночки плакали, співчуваючи героям фільмів Радж Капура. Були там і інші фільми. Молодь по кілька разів дивились «Фантомаса»... Фільми привозили з Уманського кінопрокату, демонстрували спочатку в кінотеатрі «Ювілейному», а потім везли в літню кіноустанову.

Життя йде, багато чого відходить у минуле. Відійшли в минуле і літні кінотеатри в нашому місті. Іноді люди згадують: «А пам'ятаєш літній кінотеатр?» Адже там хтось познайомився зі своєю половинкою, хтось після сеансу освідчився в коханні, а хтось запам'ятав хороший фільм.

То ж хай живуть спогади, які гріють серця людей.

Вшановуючи героїв нашої громади

       В «Пантеоні пам'яті», який створений в центральній бібліотеці, зібрані світлини, спогади, документи, книги про Героїв російсько-української війни. З фотографій дивляться наші земляки, які віддали своє життя за Україну, за її незалежність, за нас з вами.

Вшанувати їх пам'ять прийшли учні 5-в класу ОЗО «Христинівський ліцей» з класним керівником М.А. Нагайчук-Замковою. Хвилиною мовчання вони вшанували земляків, які стали ангелами-охоронцями рідної землі.

Провідний бібліотекар Світлана Кулеша розповіла про створення музею, про символи пам'яті: червоні маки, білі журавлі, чорну хустину і жовті соняшники...

Ми з сумом вшановуємо наших Героїв уже одинадцятий рік, починаючи з АТО. І в тій антитерористичній операції христинівчани проявили себе мужніми воїнами, десять з них, на жаль, загинули. А коли у 2022 році рф розпочала повномасштабне вторгнення, і жителі нашої громади стали на захист України. За цей період христинівчани  провели в останню путь дуже багато хоробрих захисників. Ми завмирали в скорботі в «живих коридорах», несли живі квіти на їх могили... Цей біль живе в кожному з нас. А в наших серцях - вдячність їм за подвиг і жертовність.

Кожен із загиблих Героїв – чийсь син, брат, батько... Майя Анатоліївна поділилась спогадами про випускників цієї школи, братів Кравченків, Віктора і Костянтина, які добровольцями пішли на фронт. Вони були дуже дружними, разом росли, займались спортом, разом стали на захист України. Вони й загинули в один день і поховані поряд.

В цьому класі навчаються і діти-переселенці, одна з них Мирослава Крилова, яка в разом з батьками приїхала з Луганська, розповіла про те, що вони пережили.

Діти уважно слухали розповіді, переглядали експонати музею. Тихі та зосереджені, юні христинівчани, які стали дітьми війни, серйозні не по роках. Віримо в нашу Перемогу, в те, що українські діти житимуть в мирній державі. І вони ніколи не забудуть Героїв, які віддали своє життя  за мирне майбутнє нашої держави.

Захід відбувся в рамках програми  «Містечко – простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» (TLZ)The profect is supported by the TVZ Foundation.

Учні цієї школи відвідують наш музей. Ми вдячні за співпрацю Любові Миколаївні Калиндрузь. Своїх вихованців на патріотичні години приводили класні керівники Кравченко Марія Володимирівна та Пасічна Ірина Аркадіївна. Сподіваємося, що юні жителі нашого міста і далі приходитимуть в наш музей, щоб вшанувати наших Героїв.

Все буде Україна!