У травні, коли природа розквітає, а світ наповнюється теплом, Україна відзначає День матері - свято ніжності, турботи і безмежної ласки. Багато в цей день подарують теплих слів діти своїм дорогим матусям, тим, хто є оберегом своєї родини і надійним тилом для України.
Живе в нашому селі звичайна, на перший погляд, українська жінка, красива і працьовита з лагідними і турботливими руками. Вона - любляча дружина і мама, найдобріша сестра і турботлива бабуся, а за покликанням і фахом - фельдшер. Це медик, яка знаходить ліки не тільки для тіла, а й для людської душі. Найкращі слова звучать в Осітній для жінки, яку знають і поважають всі, як кажуть в народі: "Від старого до малого". Це наша шановна Інна Михайлівна Козаченко. Народилась вона в нашому селі, зростала у працьовитій сім'ї Громових, де панувала любов і злагода, співчуття і взаємодопомога. Вона росла помічницею для батьків та нянькою для меншого брата Андрія. В школі навчалась добре, особливо їй подобались уроки біології. Захоплення цим предметом вплинуло на вибір професії - у 1988 році вона успішно здає вступні іспити Уманського медичного коледжу. Ті неповторні студентські роки, сповнені мрій, навчання, дискотек і спілкування з друзями пролетіли дуже швидко. І юна Інна з дипломом фельдшера переступає поріг місцевого ФАПу як спеціаліст. Впевнена, доброзичлива, прямолінійна вона швидко здобула авторитет і повагу в земляків.
Невдовзі до неї прийшло кохання, сильне і справжнє. Вона стала на весільний рушник із гарним парубком із сусіднього села Валерієм Козаченком. Обоє беручкі до роботи, придбали власний будинок, в який двічі навідувався лелека, принісши їм донечку Вікторію та сина Владислава. Турбот і роботи в цього подружжя вистачає: обоє працюють, обробляють сад і город, тримають господарство. До речі, це одна з небагатьох сімей, яка тримає в своєм у обійсті корову. Все встигає ця ця вправна жінка. Не злічити викликів до хворих односельців вдень і вночі, в свята і в снігові заметілі і ту кількість крапельниць і уколів, призначених лікарями, були зроблені її турботливими руками.
Так швидко в турботах пролетіли роки, виросли діти. Уже і доня створила свою сім'ю... Жити і радіти б. Але вибухи 24 лютого 2022 року, коли снаряди летіли і через Осітну, зловісним мечем пройшлись по долях мільйонів українців. Cтиснулось від болю серце Інни Михайлівни, коли вона дізналась, що її 24-річний син Владик іде добровільно захищати Україну від російських окупантів. До повномасштабного вторгнення рф він працював у Національній поліції України, забезпечуючи спокій мешканців столиці. Але патріотизм і національна свідомість юнака поставили інтереси Батьківщини вища комфортного життя. Скільки тривожних днів і безсонних ночей пережили рідні, коли пропадав зв'язок... Короткі повідомлення:"Мам, все ОК!" вселяли надію, впевненість у завтрашньому дні. Складні бойові дороги довелось пройти молодому осітнянину: більше двох місяців оточення в районі Красногорівки з майже відсутнім постачанням озброєнням і харчуванням.... І той не6ймовірний прорив, який тривав між життям і смертю, під безкінечним мінометним вогнем ворога. Молились за них матері, кохані, молилась вся Україною. І знову переконуєшся у силі материнської щирої молитви. Адже мамина молитва - найсильніший оберіг для дітей. Молиться пані Інна за сина, за його побратимів, за всіх земляків, які зі зброєю в руках захищають нас і Україну. Особлива молитва - за внучку Емілію, маленьку кровиночку, яка вселяє віру в майбутнє.
Шановна Інно Михайлівно,
Життя триває, ми віримо в Перемогу.
