Валентина Євгенівна Яроменко - корінна верхняччанка. З діда-прадіда її родина тут жила і працювала, залишаючи свій слід в розвитку селища, в своїх дітях і онуках. Незабаром пані Валентина прийматиме вітання з днем народження, адже народилась вона 13 листопада. Саме в цей день 1958 року в сім'ю Білоусів Євгенія Павловича і Катерини Минівни втретє навідався лелека, принісши їм дочку, втіху, помічницю. Не зважаючи на те, що була в родині наймолодшою, намагалась допомагати батькам по господарству, Батьки працювали в місцевому цукрозаводі, тому в сезон приходили додому пізно. Можливо, пораючись по господарству, зрозуміла, що робить це з радістю, любить тварин, які ніби розуміють, хто і як до них відноситься. Не вагаючись, подала документи до Масловського радгоспу-технікуму що на Київщині, успішно склала вступні іспити і стала студенткою. Скільки було радості і в неї, і в батьків! Чудові студентські роки, цікаві, сповнені мрій, пролетіли дуже швидко, і молодий спеціаліст по направленню приїхала в Углуватський колгосп. До роботи ставилась відповідально, дослухалась до порад старших колег, ділилась своїми знаннями з іншими. Разом з дівчатами ходили до клубу, адже там кіно, танці, гуртки... Там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Петровичем, який працював в будівельній бригаді. Після їх одруження лелека облюбував їх сім'ю, чотири рази приносячи їм діток - дві донечки, дві няньки, а потім ще й двох синів, двох помічників.
Хоч і обжились в Угловаті, але Валентину Євгенівну манила рідна Верхнячка, адже там жили батьки, родичі, друзі. І природа там краща, і ставки чистіші, і яблука в батьківському саду смачніші. Тому в 1980 році в її трудовій книжці з'явився запис про прийняття на роботу в колгосп "Росія", пізніше перейменований в ТОВ "Верхняцьке". Ті, хто працює в сільському господарстві знають, що робота тут важка і відповідальна, без вихідних і святкових. Працювала техніком по штучному осеменінню, доглядальницею телят, дояркою. До цих пір, згадує ту роботу, коли прокидались доярки, мабуть, найпершими в селищі, щоб вручну подоїти корів. В групі їх було понад 20. І кожна зі своїм характером. Розмовляла, як дітьми зі своїми Берізками, Зірками, Рябухами. Вони її розуміли, дивились на неї великими очима, чекали чогось смачного. А іще доводилось тягати важкі бідони з молоком, які забирали стільки сили. А дома чекали четверо дітей, незкінченна домашня робота, але молода жінка встигала все: на роботі отримувала Похвальні грамоти, діти радували успіхами в школі, знаходила час і для рукоділля. Пізніше, коли перейшли на апаратне доїння корів, робота стала легшою, та й настрій кращим.
Колектив на фермі був дружним і доброзичливим. Про кожного зі своїх колег Валентина Євгенівна згадує з теплотою. Щаслива, що поряд були добрі друзі, серед них і Святенко Марія Гнатівна, передова на той час доярка, Заслужений працівник сільського господарства, яка була і наставницею, і порадницею. Цьому сільськогосподарському підприємству таланило на керівників, яких люди згадують з повагою - Береговий, Ільченко, Білопільський, Грушовенко, завдяки їм господарство було в передовиках, в людей була гарна зарплата, гідні умови праці.
В сім'добре знають свій родовід, пишаються дідусем Валентини Євгенівни Білоусом Павлом Романовичем, який загинув від рук фашистів. Вони повішали його за те, що був учасником Верхняцького підпілля. Про нього в своїх спогадах і мемуарах згадує М.П, Мазурик, один з активних учасників цього підпілля. Немає в живих уже цього поета, актора, краєзнавця, але він залишив майбутнім поколінням свої книги, які розповідають про наших земляків, що боролись за незалежність нашого краю і України. Павло Романович похований в Братській могилі в райцентрі, його онуки, правнуки і праправнуки несуть сюди квіти...
Незагоєною раною живе в серці смерть в ДТП дочки Олександри, яка посиротила своїх донечок Оксану і Вікторію. Скільки років пройшло, а серце все кровоточить...
Зараз пані Валентина - пенсіонерка. Так склалось, що обидва сини: будівельник Захар І військовослужбовець Олексій із своїми сім'ями живуть далеко від Верхнячки, старша донька Наталя живе разом з мамою. В цій сім'ї панує мир і злагода, взаєморозуміння і взаємодопомога. Гарні відносини в господині і із зятем, а в онукові Іллі вона знаходить відраду, адже він один з п'яти онуків живе поряд. Домашнє господарство невелике, зате доглянутий садок, город, а особливо квітник радують око. А іще берегиня сім'ї має час для улюбленої справи: вона вишиває бісером картини, від яких і очі відірвати важко. А іще вона любить порадувати своїх рідних всякими слаколиками. Випікає їх часто, вишукує рецепти в Інтернеті, періодиці. Любить віпочити з книгою в руках.
Від імені земляків вітаємо її з днем народження і професійним святом. Нехай Всевишній дарує їй багато довгих і щасливих років. Достатку, здоров'я, енергії, хороших новин, сімейного затишку і тепла. Многії і благія літа.
За матеріалами Верхняцької селищної бібліотеки-філіалу.
