четвер, 12 листопада 2020 р.

Чорним болем пече серце...


        Історія України має багато трагічних  сторінок: війни, повстання, страти, репресії... А скільки голодних смертей припало на долю українців, і полічити ніхто не зможе. Найстрашнішим був голод 1932-1933 років, коли вмирали цілими сім'ями, родинами і селами. Та смерть не шкодувала ні жінок, ні дітей. Ті, хто пережив і вижив у жорнах голодомору, назавжди зберегли в своїй пам'яті той жах. Про ті події не дозволяли говорити, але всі знали, що той голод, великий і страшний, був. Зараз  про це написані книги, статті, дослідження, зніті документальні фільми. 

    Щоб донести правду про події тих років, в бібліотеках району організовані книжкові виставки. Так виставка , яка називається "Розіп'ята душа на хресті всевишньої печалі"  розгорнута і в районній  бібліотеці. Матеріали виставки розповідають правду про те, що ми не маємо права забути. Ми маємо пам'ятати той злочин, аби він ніколи не повторився знову.

вівторок, 10 листопада 2020 р.

Мово наша солов'їна...

        Судилася українській мові терниста доля. Вона, як і Україна, дивиться в душу кож­ного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.

Слово рідної мови, увінчане терновим він­ком страждання, не раз топтане і зневажене, за­боронене і зраджене, щоразу воскресало, аби відродитися в терновому вінку страждання, краси і слави.

Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти!

Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібног 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

Але рідна мова наша вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції  України.

    1996 рік. Верховною радою прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили у 10 статті

     6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».



      Тож сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

      Виникнення письма має надзвичайно важливе значен­ня в історії народу. Письмо — одне з найістотніших знарядь культу­ри, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна і досі не розв’я­зана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи ма­ли наші предки до цього якісь інші писемні знаки.о не знає жодна мова в світі.

  Щоб краще знати нашу рідну мову, потрібно її любити, розмовляти нею, вчити її. Для цього в районній бібліотеці організовано книжкову виставку, проводяться бесіди, конкурси знавців рідної мови. Тож завітайте до бібліотеки, візьміть в руки книги, які ширше відкриють вам нашу чудову, багату, неповторну українську мову...

Працьовиті і умілі руки пані Валентини

      Валентина Євгенівна Яроменко - корінна верхняччанка. З діда-прадіда її родина тут жила і працювала, залишаючи свій слід в розвитку селища, в своїх дітях і онуках.  Незабаром пані Валентина прийматиме вітання з днем народження, адже народилась вона 13 листопада. Саме в цей день 1958 року в сім'ю Білоусів Євгенія Павловича і Катерини Минівни втретє навідався лелека, принісши їм дочку, втіху, помічницю. Не зважаючи на те, що була в родині наймолодшою, намагалась допомагати батькам по господарству, Батьки працювали в місцевому   цукрозаводі, тому в  сезон приходили додому пізно.  Можливо, пораючись по господарству, зрозуміла, що робить це з радістю, любить тварин, які ніби розуміють, хто і як до них відноситься. Не вагаючись, подала документи до Масловського радгоспу-технікуму що на Київщині, успішно склала вступні іспити і стала студенткою. Скільки було радості і  в неї, і в батьків! Чудові студентські роки, цікаві, сповнені мрій, пролетіли дуже швидко, і молодий спеціаліст по направленню приїхала в Углуватський  колгосп. До роботи ставилась відповідально, дослухалась до порад старших колег, ділилась своїми знаннями з іншими. Разом з дівчатами ходили до клубу, адже там кіно, танці, гуртки... Там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Петровичем, який працював в будівельній бригаді.  Після їх одруження  лелека облюбував їх сім'ю,  чотири рази приносячи їм діток - дві донечки, дві няньки, а потім ще й двох синів, двох помічників. 

      Хоч і обжились в Угловаті, але Валентину Євгенівну манила рідна Верхнячка, адже там жили батьки, родичі, друзі. І природа там краща, і ставки чистіші, і яблука в батьківському саду  смачніші. Тому в 1980 році  в її трудовій книжці з'явився  запис про прийняття на роботу в колгосп "Росія", пізніше перейменований в ТОВ "Верхняцьке".  Ті, хто працює в сільському господарстві знають, що робота тут важка і відповідальна, без вихідних і святкових. Працювала техніком по штучному осеменінню, доглядальницею телят, дояркою. До цих пір, згадує ту роботу, коли прокидались доярки, мабуть, найпершими в селищі, щоб вручну подоїти корів. В групі їх було понад 20. І кожна зі своїм характером. Розмовляла, як дітьми зі своїми Берізками, Зірками, Рябухами. Вони її розуміли, дивились на неї великими очима, чекали чогось смачного. А іще доводилось  тягати важкі бідони з молоком, які забирали стільки сили. А дома чекали четверо дітей, незкінченна домашня робота, але молода жінка встигала все: на роботі отримувала Похвальні грамоти, діти радували успіхами в школі, знаходила час і для рукоділля. Пізніше, коли перейшли на апаратне доїння корів, робота стала легшою, та й настрій кращим.

    Колектив на фермі був дружним і доброзичливим. Про кожного зі своїх колег Валентина Євгенівна згадує з теплотою. Щаслива, що поряд були добрі друзі, серед них і Святенко Марія Гнатівна, передова на той час доярка, Заслужений працівник сільського господарства, яка була і наставницею, і порадницею. Цьому сільськогосподарському  підприємству таланило на керівників, яких люди згадують з повагою - Береговий, Ільченко, Білопільський, Грушовенко, завдяки їм господарство було в передовиках, в людей була гарна зарплата, гідні умови праці.

     В сім'добре знають свій родовід, пишаються  дідусем Валентини Євгенівни  Білоусом Павлом Романовичем, який загинув від рук фашистів. Вони  повішали його за те, що був учасником Верхняцького підпілля. Про нього в своїх спогадах і мемуарах  згадує М.П, Мазурик, один з активних учасників цього підпілля. Немає в живих уже цього поета, актора, краєзнавця, але він залишив майбутнім  поколінням свої книги, які розповідають про наших земляків, що боролись за незалежність нашого краю і України.  Павло Романович похований в Братській могилі в райцентрі, його онуки, правнуки і праправнуки несуть сюди квіти...

       Незагоєною раною  живе в серці смерть в ДТП дочки Олександри, яка посиротила своїх донечок  Оксану і Вікторію. Скільки років пройшло, а серце все кровоточить...

     Зараз пані Валентина - пенсіонерка.  Так склалось, що обидва сини: будівельник Захар І військовослужбовець Олексій із своїми сім'ями живуть далеко від Верхнячки, старша донька  Наталя живе разом з мамою. В цій сім'ї панує мир і злагода, взаєморозуміння і  взаємодопомога.  Гарні відносини в господині і із зятем, а в онукові Іллі вона знаходить відраду, адже він один з п'яти онуків живе поряд.  Домашнє господарство невелике, зате доглянутий садок, город, а особливо квітник радують око. А іще  берегиня сім'ї має час для улюбленої справи: вона вишиває бісером картини, від яких і очі відірвати важко.  А іще вона любить порадувати своїх рідних всякими слаколиками. Випікає їх часто, вишукує рецепти в Інтернеті, періодиці. Любить віпочити з книгою в руках. 

      Від імені земляків вітаємо її з днем народження і професійним святом. Нехай Всевишній дарує їй багато довгих і щасливих років. Достатку, здоров'я, енергії, хороших новин, сімейного затишку і тепла. Многії і благія літа.

         За матеріалами Верхняцької селищної бібліотеки-філіалу.

    

пʼятниця, 6 листопада 2020 р.

Розглядаючи старе фото...


 Старі фотографії викликають у нас особливі почуття: цікавості, ностальгії, іноді і сміху. Але цікавість, напевно, переважає.  Ми з цікавістю вдивляємось в обличчя, розглядаємо одяг, порівнюємо з теперішньою модою.. 

      В день розглядання старих фотографій в архіві бібліотеки ми знайшли ось це фото. Воно зроблено на початку 1960-х років. Ми впізнали тільки Євдокію Шкуропацьку, працівника районної бібліотеки для дітей. А решту і дітей, і дорослих ми не знаємо. Може хтось впізнає себе, брата, сестру, друга чи сусіда. Можливо, хтось пам'ятає з якого поводу збирались в будинку культури. Адже саме біля нього і зроблено цей знімок. Чекаємо Ваших коментарів. 

четвер, 5 листопада 2020 р.

 Вік для читання в дитячій бібліотеці не обмежений. Самий старший і самий активний читач нашої бібліотеки Володимир Олексійович Нечепоренко (83роки). За три роки, як він є нашим читачем, він прочитав 76 книг. Найбільше йому подобаються історичні книги, також бере книги дружині. І що цікаво, Володимир Олексійович читає без окулярів. Він гарний співрозмовник, цікаво розповідає про книги, у нього добра пам'ять. Недарма кажуть, що читання продовжує життя і добавляє здоров'я. Завітайте до бібліотеки і насолоджуйтесь читанням та будьте всі здорові!!!



неділя, 1 листопада 2020 р.

Книжкові новинки в центральній бібліотеці

         Для любителів читання завжди приємно взяти в руки нові книги, які ще пахнуть друкарською фарбою. Цими днями книгозбірні району отримали нові книги по Державній програмі поповнення фондів публічних бібліотек.  Твори українських і зарубіжних класиків, сучасних майстрів слова, відомих і тих, хто вперше тримає свою друковану книгу, знайшли приписку в наших бібліотеках. Тих, кого  цікавить історія України, його видатних людей, зацікавить книга Петра Кралюка
     "Петро Конашевич-Сагайдачний- творець української нації?". Це не єдина книга цього автора в наших бібліотеках.  Книга Олега Криштопа "Братство"відкриває перед нами матеріали слідчої справи Кирило-Мефодіівського  товариства та  розповідає про його членів - П.Куліша, М.Костомарова, М.Гулака та Т.Шевченка.
    Для шанувальників творчості Андрія Кокотюхи бібліотекарі запропонують його новий роман "Пригоди Клима Кошового",  а любителям сучасної воєнної прози  - книгу Олександра Вільчинського "У степу під Авдіївкою".
    Любителі фантастики можуть почитати твори Станіслава Лема, Рей Бредбері, а тих, у кого підростають діти - з книгою психолога Пол Екмана "Чому діти брешуть".
    Тож запрошуємо всіх до бібліотеки, щоб поринути у світ знань, роздумів і непрочитаних книг.


     



 

Була в вогні Вкраїнонька моя...


     76 років минуло з того дня, коли останній фашистський загарбник  був вигнаний з української землі. Дорогу ціну заплатив наш народ  за те, щоб наші ниви краяв плуг, а не снаряд. Про ті бої нагадують прийдешнім поколінням Братські могили, Обеліски Слави, книги , пісні фронтових років, художні і документальні фільми.

      Майже  немає в живих солдатів, які  брали участь у тих боях, але їхні діти, онуки, правнуки з гордістю розповідають про них, бережуть  їхні фотографії. Бібліотечні працівники продовжують збирати матеріали про земляків, які в ті грізні роки взяли зброю в руки, щоб звільнити рідний край.
      Для користувачів організовані книжкові виставки, перегляди літератури, які розповідають про  подвиг героїв того покоління. Такі книжкові виставки є в кожному структурному підрозділі бібліотечної системи району. На них багато краєзнавчих матеріалів, які розповідають про героїв-земляків. Тож шануймо їх подвиг, мужність і героїзм.