Один день в бібліотеці

          На нашу волю, на нашу свободу і не залежність підняли скривавлену зброю вороги, які  не мають нічого святого за своєю підлою і продажною душею. Але українці, трудолюбиві, як бджоли, випускають своє жало, щоб вразити тих, хто потривожив їх спокій. Ми єдиною спільнотою об'єднались проти ворожої навали, яка засліплена їхньою брехливою ідеологією. Ми віримо в свій народ, свою Армію, свою вільну Україну.

    Всі бібліотеки нашої громади працюють. Ми не тільки забезпечуємо наших земляків і гостей Христинівщини книгою, інформацією, надаємо доступ до інтернет-послуг, а й посильно допомагаємо ЗСУ, волонтерам, біженцям.  В бібліотеках, де  є доступ до Інтернету,  учні  і студенти мають змогу стати учасниками онлайн-занять і онлайн-уроків.  Проводимо майстер-класи по виготовленню української символіки, записуємо сучасні вислови, приказки, народжені в цей час.  Готуємо для читачів нові книги.

Збираємо кошти, продукти, одяг... Підтримуємо тих, хто поряд, хто зі зброєю в руках боронить нас від нашестя.  Ми працюємо і віримо в перемогу.

Книга єднає, книга вчить, книга береже пам'ять...

        

 Наш народ століттями боровся за свою незалежність. Запекла визвольна боротьба за українську ідентичність, волю, гідне місце серед народів світу триває і дотепер. Окупаційні режими видавали сотні циркулярів про те, що не існує української мови, української нації, навіть її абетки.       Для того, щоб українці не знали свого минулого, не шанували національних героїв, правителі  від катерини ІІ до йосипа  сталіна паплюжили, перекручували  нашу історію, поширювали перелицьовані її сторінки, щось схоже намагаються робити і зараз деякі недалекі політики.

Попри всі загрози і величезні втрати українці вистояли. Вистояли, коли скидали колоніальний гніт, гнали коричневу чуму, рвали пута комуністичного режиму. Вистоїмо і тепер, коли російська федерація, скинувши маску, загрожує нашій волі, нашій незалежності, нашому життю.

Саме про нашу боротьбу за свою державу і розповідає книга «Україна. Пам'ять боротьби», яка вийшла в 2021 році до 30-річчя Незалежності України у Львові. Це збірка статей: «Українська церква», «Збройна боротьба», «Культурний фронт» і «Старожитність».  Серед авторів – Ліна Костенко, Андрій Курков, екзарх Вселенського Патріархату архієпископ Тельмісський Іов (Геча), Оксана  Пахльовська, Тарас  Чухліб, Лідія Орел.  Книгу доповнюють яскраві ілюстрації Ганни Бездоганної, Максима Рітуса, Анни Сеник та інших відомих українських майстрів пензля.

Герої не вмирають, вони йдуть у вічність, аби повернутися, нагадати про себе: іменем, світлиною, музейним експонатом, пам'ятником, меморіалом, книгою. Ця книга і  є згадкою про них, про їх мрії, про нашу державу.

Чекаємо в бібліотеці

 

Ми вистоїмо!

Війна, страшна, невблаганна і жорстока прийшла на нашу землю. Вона сіє смерть і страждання. Але вона згуртувала і об’єднала людей. Кожен, хто вважає себе патріотом України, долучається до захисту Батьківщини. Кожен вважає своїм обов’язком допомогти Українській Армії коштами, продуктами, необхідними речами. Люди плетуть маскувальні сітки, виготовляють консерви, несуть домашню консервацію, продукти. Черги біля військкоматів і донорських пунктів... Діти малюють нашим воякам малюнки, в церквах правляться служби за нашу владу і військо, за душі спочилих, хто віддав своє життя за волю України... Вся наша громада стала однією великою родиною. Не стоять осторонь і бібліотечні працівники. В приміщенні центральної бібліотеки організували пункт прийому продуктів, речей, медикаментів. Волонтери підтримують з нами зв’язок, координують роботу.

Не забуваємо і про книги, мудрі порадники людини. Ми вилучили книги російських письменників, які нічому хорошому нас навчити не можуть. А для душі і розради люди читають книги українських і зарубіжних авторів. Для тих, хто не може прийти до бібліотеки, бібілотекарі відносять книги їм додому. Стали нашими читачами переселенці і біженці. Книга лікує душу, нагадуючи нам, що завжди потрібно залишатись людьми.

Згадайте, кілька днів тому вдарили сильні морози, випав сніг. А підсніжники і проліски, які уже зацвіли, не замерзли, не пропали, не схилили свої ніжні голови перед негодою. Так і українці вистоять і переможуть, щоб зустріти сонце і перемогу!

Великий пророк України

     

Цьогоріч ми тихо відзначили Шевченківські дні, але ми не забули про нього, про його творчість, про його пророчі слова. Саме цитати та вірші великого Тараса, які актуальні сьогодні, хочемо Вам нагадати.

- Борітеся - поборете! Вам Бог помагає ! За вас правда, за вас слава і воля святая !

 

- Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине. Ось де, люди, наша слава, слава України!

 

- Свою Україну любіть. Любіть її во врем'я люте, в останню, тяжкую мінуту за неї Господа моліть.

 

- Вогонь запеклих не пече.

Невеликий екскурс в історію. 12 лютого 1840 року вийшов цензурований дозвіл друкувати «Кобзар». Так назвав свою першу віршовану збірку, що складалася із восьми творів, 26-річний поет. (Цю назву було збережено і для двох наступних видань, 1844 і 1860 років). Із друкарні «Кобзар» вийшов десь у березні – на початку квітня і дістав одностайне визнання критиків щодо поетичного хисту його автора. Відтоді весь поетичний доробок Шевченка ототожнюють із текстами книжки під назвою «Кобзар». Вона відкрила нову епоху в історії української літератури. Жоден українських поет до цього не дав таких чудових творів, як ті, з яких складався «Кобзар», ніхто не збуджував таких думок, ні таких настроїв. Мелодійне поетичне слово, близькість до фольклору, палка любов до Батьківщини, чиста народна мова – основні риси шевченківської мови – яскраво проявилися у цій книзі.

Наша бібліотека пропонує широкому колу читачів повну нецензуровану збірку До неї увійшли вірші, поеми, балади, створені великим українським поетом Т.Г.Шевченком у період з 1837 до 1861 року. Багато з його творів були вилучені у різні часи царською, а згодом радянською цензурою. Наведено також біографічні й бібліографічні відомості та добірку афоризмів поета. (Треба сказати, що тексти збережені із особливостями, притаманниими мові Шевченка та його доби). 

А зі сторінок «Кобзаря» так і чутні звернення автора до національної пам’яті українців, нагадування про минулу запорізьку славу, і, головне, впевненість, що наш народ обов’язково стане повноможним володарем на своїй землі!

І, наостанок хочеться додати, що, коли в українській хаті, поряд з іконою в рушниках, бачимо портрет Тараса, а поряд із Біблією томик «Кобзаря», то це вірний знак – код нації збережено!

Наша Наталя

       З самого раннього етапу розвитку людського суспільства роль жінки була керівною. Вона була на чолі сім'ї і роду. Мабуть, ще з тієї далекої епохи матріархату і йдеться про головний обов'язок жінки - бути берегинею. Сім'ї, роду, Батьківщини. яких саме серце закликає кохати. Бо саме у коханні сила людини. І кому ж, як не жінці нести в нашу життя цей божественний вогонь - щодня, щомиті і у всьому. 

      Прикладом моральності, добра, терпіння, людяності є наша Наталя Анатоліївна Романюк. Вона народилася у селі Осітна у селянській батьківщині. Батько, Муха Анатолій був передовим механізатором. Наталя з сестрою любили дивуватися на його портрет на районній Дошці пошани, вони пишалися ним, працьовитим, добрим, сильним.

   У сім'ї завжди панував дух любові, поваги, взаємодопомоги. Це від мами вона перейняла господарівість, любов до порядку, щиру гостинність. Позаду залишилося дитинство, навчання у місцевій школі, студентські роки у Миколаївському культосвітньому училищі. Зовсім молоденькою дівчиною переступила поріг Осітнянської бібліотеки-філії, як спеціаліст, пані книгозбірні. Скільки собі Наталя пам'ятає, вона завжди співала – у школі, училищі, у місцевому клубі. Вона була серед тих, хто разом із незмінним керівником Надією Франчук створювали фольклорний ансамбль "Осітняни", який давно вже носитиме почесне звання "Народного". У місцевій школі діє музей, в організації якого пані Наталя брала участь. Зібрано матеріал з історії села, про видатних земляків - це і її робота. Її замітки у місцевій газеті публікуються без поправок. Матеріали акції "Моє село від "А" до "Я" - серед кращих. Дякуємо за це. потрібна була підтримка і допомога нашим патріотам на Сході України.І тепер, коли в Україні йдуть бої, вона розповідає про героїзм наших захисників, збирає для них кошти, продукти, необхідні речі. коли потрібна була підтримка та допомога нашим патріотам на Сході України. І тепер, коли в Україні йдуть бої, вона розповідає про героїзм наших захисників, збирає для них кошти, продукти, необхідні речі. коли потрібна була підтримка та допомога нашим патріотам на Сході України. І тепер, коли в Україні йдуть бої, вона розповідає про героїзм наших захисників, збирає для них кошти, продукти, необхідні речі. 

     Її вистачає на все: вона гарна мама двох доньок, чудова бабуся двох внучать, турботлива донька, гарна пані, гарна дружина, доброзичлива сусідка, гарна колега.

     2  березня Наталя Анатоліївна зустрічатиме гарний ювілей. У цей день бажаємо їй міцного здоров'я, сили, сил і тепла: у батьківщині, у колективі, у природі. Хай збудуться її мрії, хай береже Всевишній її дітей, онуків, батьківщину і всю нашу Україну. Мирного неба та Божого благословення.

Верхнячка не відпустила від себе

    Добігав кінці рік 1961 рік. Він був багатим на події в країні: пройшла грошова реформа, перша людина полетіла в космос, Німеччину розділила Берлінська стіна... В світі було багато подій, за якими слідкували наші земляки. А в кожній сім'ї  відбувались свої свята, свої ювілеї і події.  Для родини Овчаренків з Верхнячки стало народження донечки, якій дали гарне українське ім'я Галина. Навряд чи батьки вишукували, що означає це ім'я, але вони вгадали, що донька буде спокійною і доброю. Позаду залишились дитячі і шкільні роки, які були наповнені навчанням і участю в різноманітних легкоатлетичних змаганнях, де Галинка часто виборювала  призові місця, чим радувала друзів, батьків і свого вчителя фізкультури.  Шкільний випуск, гарний атестат зрілості, навчання в Уманському  училищі. Група, в якій навчалась дівчина, була дружною, вони разом ходили на заняття, брали участь у художній самодіяльності і спортивних змаганнях. І тут Галина здобувала спортивні перемоги, адже легка атлетика для неї  була улюбленим видом спорту.  Після закінчення навчання, отримавши робітничу спеціальність механіка-збирача, влилась у великий колектив Дніпропетровського південного машинобудівного заводу. Велике місто, багатотисячний  колектив, цех, який здавався безкраїм, не злякали молоду дівчину. Робота приносила задоволення, та й зарплатня дозволяла і модно одягтись, і гостинців рідним купити. Тут вона і своє жіноче щастя знайшла - кохання поєднало її з Миколою, молодим електриком. Зараз це вже Микола Васильович, глава сім'ї, турботливий чоловік і батько двох уже дорослих дітей - Олени і Олексія. Син пішов батьковою професійною стежкою - працює енергетиком.

     З містом своєю юності, яке тепер має назву Дніпро, у Галини Олександрівни пов'язано багато спогадів, теплих і радісних. Згадує вона і ті роки, коли працювала там в дитячому будинку №1. Діти, яких з дитячих років доля обділила  домашнім теплом і батьківською любов'ю, тягнулись до кожного, хто ставився до них з турботою. Їх чисті очі, часто наповнені якимось недитячим смутком, зазирали в саму душу.

   У Верхнячці закопана її пуповина, яка ніби магніт, тягнула додому. Сюди приїжджала на канікули, на свята і у відпустку. Рідна домівка зустрічала її теплом, розмовами з татом, маминими смачними стравами...  А потім мами не стало. Опустіла хата, серце і згорьований батько залишився сам серед хати, саду й обійстя.   І в 2012 році Галина Олександрівна знову стає жителькою Верхнячки.  Її разом з чоловіком радо зустріла рідна земля, друзі, однокласники, родичі. Пані Галина не звикла сидіти без діла. Крім роботи в хаті, в садку, на городі, вона створює з ниток, клаптиків тканини, паперу незвичайні прикраси, панно. В неї вдома їх мало, бо вона роздаровує всім тим, хто може оцінити цю роботу, яку швидше можна назвати витворами мистецтва.   Вона працює в місцевій лікарні молодшою медсестрою. В неї немає медичної освіти, зате вона має добре серце, вправні руки. Допоможе, підбадьорить, підтримає. В час, коли Україна стримує ворожу навалу, такі працівниці в медичних закладах дуже потрібні. Всім серцем вболіває вона за майбутнє своїх дітей, сімох онуків, Батьківщини.  З такою підтримкою наші герої-оборонці переможуть!