Щедрик - різдвяна пісня, яка здобула популярність у всьому світі.

 Уже століття залишається найпопулярнішою різдвяною піснею український "Щедрик". 13 грудня 2024 року минає 147 років від дня народження легендарного композитора Миколи Леонтовича, який створив цей світовий шедевр. Як написана на Вінниччині різдвяна мелодія підкорила світ, як "Щедрик" став інструментом культурної дипломатії, чому американці вважали мелодію своєю та за що більшовики вбили Миколу Леонтовича. Про це ви можете дізнатись з літератури про життя і творчість Миколи Леонтовича. «Щедрик" був весняною обрядовою піснею. Микола Леонтович зробив п'ять редакцій аранжування "Щедрика". «Щедрик" став хітом української дипломатії в Європі. Піаніно ХІХ століття, на якому Микола Леонтович ймовірно і написав свого легендарного "Щедрика", вдалося зберегти. Флешмоб #Щедрик100Challenge, який запустили у Вінниці, охопив три континенти. У Вінниці "Щедрик" Леонтовича звучить щодня. Зараз, коли весь світ готується до свят, місто Покровськ ( Донецької області ), де колись Микола Леонтович написав легендарного Щедрика, зруйноване вщент російськими окупантами. Але якби не намагались стерти в попіл українців та українську культуру, вона житиме в музиці, прозі, живописі, віршах, хореографії, традиціях та в кожному закутку світу, бо - безсмертна, вічна та унікальна.

Нові книги для бібліотеки

Наша бібліотека має багато друзів. Серед них і донька поета Станіслава Зінчука Соломія.

Станіслав Сергійович Зінчук народився в передвоєнній Орадівці. Тут закопана його пуповина, тут він зробив перші кроки, отримав освіту і пішов у світ великої літератури і поезії. На все своє життя він зберіг любов до своєї малої батьківщини, до своєї «магнетичної» землі. Сила рідного краю була настільки великою і сильною, що поет приїжджав сюди часто. І заповів поховати його в своєму селі. Земляки пам'ятають свого земляка, читають його твори, вшановують його пам'ять, розповідають про нього нащадкам.

Його донька, Соломія Станіславівна, підтримує зв'язок з родичами, татовими земляками, Орадівською школою, книгозбірнею села та центральною бібліотекою нашої громади. Пані Соломія дарує нашим читачам нові книги, статті, періодичні видання. Ось і сьогодні вона передала своїм родичем дві коробки друкованих новинок. Серед них – книги, яких у фонді нашої бібліотеки немає.

Від імені читачів центральної бібліотеки дякуємо пані Соломії за книги. А ще за небайдуже серце, за продовження справи батька, за любов до землі предків, яку тато передав їй у спадок.

З такими людьми – патріотами, ерудитами ми переможемо клятого ворога і відбудуємо нашу державу.

Все буде Україна!

Бібліотека – офіційний хаб цифрової грамотності

        Інтернет – чудове місце для навчання і він допомагає нам легко робити багато речей. Проте існують і певні ризики, про які потрібно знати, щоб убезпечити себе в Інтернеті.

Як хаб цифрової освіти центральна бібліотека сприяє популяризації Національної платформи Дія та її сервісів.

20 грудня в Інтернет-центрі відбулося групове заняття з цифрової освіти «Медіаграмотність для всіх» з переглядом гайда «Онлайн-безпека для людей елегантного віку» на платформі «Дія.Цифрова освіта» для волонтерів та для дорослих користувачів.

Гайд створено за ініціативи Міністерства цифрової трансформації для платформи Дія.Освіта за підтримки MІНЗМІН та Консультативної місії Європейського Союзу з реформування сектору цивільної безпеки України (КМЄС в Україні). Онлайн-безпека для людей елегантного віку (https://osvita.diia.gov.ua/.../onlajn-bezpeka-dla-ludej...

Дякуємо усім учасникам заходу. Впевнені – здобуті навички будуть корисними.

А бібліотечний Хаб цифрової освіти відкритий усім, хто має бажання навчатися та розвиватися. Звертайтеся, будемо раді вам допомогти.

Запрошуємо до бібліотеки!

Комікси - найцікавіші і найрейтинговіші дитячі історії.

 Читання дитячих коміксів – справжня захоплююча пригода! Веселі історії в малюнках з короткими написами підкорили хлопчиків і дівчаток. Такі видання пробуджують у дітей інтерес до читання і прекрасно підходять для дозвілля. Вони розбурхують уяву, допомагають мріяти про великі пригоди. У багатьох героях діти впізнають себе, іншим – хочуть наслідувати. У будь-якому випадку, комікси нікого не залишають байдужими. Світову популярність коміксів – графічних історій – складно переоцінити. Їх колекціонують, за їхніми сюжетами знімають фільми, влаштовують фестивалі, розробляють відеоігри тощо. Комікси наповнені цікавими ситуаціями, неймовірними історіями та кумедними жартами. В число вподобань наших читачів увійшли Джеронімо Стілтон «Перша миша на місяці», Пейо «Смурфи і яйце»,Астрід Лінгрен «Роня дочка розбійника», Жоріс Шамблен «Щоденники Вишеньки».

Веселка ялинкових прикрас.

 Триває творча майстерня «Веселка ялинкових прикрас». Вчимось робити прикраси на ялинку, креативимо, а далі вішаємо на бібліотечні ялинки.

Про ощадливість та заощадження.

 Тема грошей для сучасних дітей дуже цікава. Однак мало хто з них розуміє: звідки беруть гроші батьки, як працює банківська система, що таке благодійність та інвестиції.

Нам здається, що діти не готові до такої складної інформації. Та насправді немає нічого складного в тому, щоб пояснити дитині: як і навіщо придумали гроші, як працює світ фінансів.

Презентація книг «Про ощадливість та заощадження», де ми відкрили секрети, як ощадливість та заощадження можуть допомогти вам здійснити власну мрію, навчити аналізувати власні витрати. Висновком презентації стало те, що гроші важливо не лише вміти заробляти, але й вміти розумно витрачати.

Коли доля дарує роки за гарно прожите життя

      

     За вікном - зимова пороша. Не дивлячись на непрості реалії життя, люди живуть, вітають один одного із святами, готуються до Різдва і нового року. А в затишному будинку по вулиці Стадіонній готуються відмічати ювілей мами, тещі, гарної сусідки, шановної колеги Розумович Галини Іванівни.

Народилася вона в далекому 1934 році в Сичівці в сім'ї Катерини Йосипівни і Івана Йосиповича Сокурів. В той вечір, по старому календарю молодь кусала калиту, дівчата ворожили на свою подальшу долю. Дружна сім'я ростила трьох дітей, і просила у Всевишнього для них довгого і щасливого віку. Дитяча пам'ять добре не зберегла років окупації, коли їх, як сім'ю голови сільради, що був на фронті, затримували заручниками, коли страх володів людьми. Після звільнення Христинівщини від фашистів, почали діяти установи, серед них і пошта. Всі ці довгі роки не знали люди про своїх рідних, які були на фронті. Всі чекали від них листів. Крім солдатських трикутників почали приходити і «похоронки». Не дочекалася і їх сім'я чоловіка і тата, отримали лише похоронку на старшого сержанта, що загинув у 1943 році.

Як вдова з трьома дітьми жила, описати важко. Але вони вижили, виросли, отримали освіту, створили сім'ї. У Галини і її сестри Раїси весілля було в один день. А супутником життя, її другою половинкою став однокласник Розумович Андрій Іванович. Вони прожили гарне життя, не розгубили молодих почуттів. На жаль, Андрій Іванович нещодавно відійшов у потойбіччя.

Замолоду Галина дуже любила читати. Читала багато, книги давали знання, розширювали кругозір, дозволяли мріяти і вірити в краще. Тож вибір професії бібліотекаря прийняла виважено і свідомо. Культосвітнє училище закінчила з відзнакою, отримавши диплом і направлення на навчання у Харківський бібліотечний інститут. Студенткою була активною: її обирали керівником різних об'єднань і груп, мала гарний голос, чудову дикцію, тому охоче брала участь в художній самодіяльності. Гарно малювала, тому стінгазета без неї не оформлялася.

Після навчання працювала в Смілянському районі, а потім молода сім'я переїхала в Христинівку. Галина Іванівна очолила новостворену бібліотеку для дітей, а Андрій Іванович зайняв посаду методиста районної бібліотеки. Вони весь час були разом: разом ходили на роботу і додому, разом – на батьківські збори до доньки Олесі, разом розпочали будівництво власного будинку, разом садили дерева, кущі і квіти. Адже квіти – це особлива любов пані Галини. А в дитячій бібліотеці, в царстві книг для юних читачів проводилися конкурси, дитячі ранки, вікторини, усні журнали. Бібліотека кілька разів змінювала свою свою адресу, поповнювала фонди, але незмінними були цікаві масові заходи і доброзичливе ставлення до них.

Летіли роки. Гостинно відчинив свої двері новий гарний будинок, плодоносив сад... Донька відмінно закінчила місцеву СШ№2, стала студенткою. Андрій Іванович змінив фах, став працівником фінвідділу, дійшов до заступника начальника. А Галина Іванівна залишилася вірною своєму покликанню, своїй любові до книги. В країні розпочалася централізація бібліотек, і вона очолила районну систему бібліотечних закладів. Відповідальності стало набагато більше, але вона відмінно справлялась з роботою. Підбирала відповідальних людей, які ставали однією командою однодумців. Нове приміщення бібліотеки, нове обладнання, нові меблі, новенький бібліобус, який розвозив книги по бібліотечних філіалах. Робота була поставлена так, що бібліотека приймала своїх колег з усієї області на семінари по вивченню передового досвіду.

В бібліотеці було багато студентів-заочників. І майже всім їм Галина Іванівна допомагала писати контрольні, складати реферати. І щиро раділа, коли її «дівчата», як вона казала, отримували дипломи.

Радувала і донька, тепер уже Олеся Андріївна, доцент кафедри філософії та економічної теорії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Навідувалась так часто до батьків, як могла. Розповідала про роботу, своїх студентів, привозила журнали і книги із своїми статтями, допомагала батькові з городом, а мамі – з квітами. А потім і зятя привезла. Її обранцем став художник Ігор, людина творча і креативна. І ще він добрий, відповідальний і толерантний. Гарна пара.

Батьки пишалися донькою, її успіхами і досягненнями, раділи кожному її приїзду. Час невблаганний, і стали вони пенсіонерами. А з віком десь взялись хвороби, і здоров'я почало підводити. Все частіше донька приїздила додому, а в свою відсутність просила друзів і сусідів допомагати батькам. Коли і сама стала пенсіонеркою, перебралась у місто свого дитинства, у батьківську хату. З її приїздом батьки ніби й помолодшали. Вона дбала про них, про їх харчування. Але головне – спілкування і любов, яка їх оточувала.

Галина Іванівна і зараз згадує і охоче розповідає про все пережите, про людей, яких звела доля на життєвих стежинах. Пам'ятає не просто їх імена і посади, а отой внутрішній світ, який був у них, як вони відносилися до бібліотеки і бібліотекарів, що зробили для людей.

Сьогодні в Галини Іванівни – ювілей. Сумно на душі і в неї, і в доньки, і в зятя. Ще дуже болюча душевна рана від смерті чоловіка і батька, якого достойно провели в останню дорогу. Вдячні вони долі за прожиті роки, за той добрий слід, який залишив голова сім'ї, за добрі справи, настанови і поради.

Життя продовжується. І ми вітаємо шановну Галину Іванівну з днем народження, Дякуємо їй за її працю, за її любов до книги, бібліотеки і людей. Хай Всевишній дарує їй ще багато років життя, сили, енергії, хороших новин. Хай поряд будуть ті, кого вона любить і хто її поважає. Хай збираються гості за столом лише з хороших приводів. Хай її ще багато років радують квіти і люди. Хай вона ще раз відсвяткує день Перемоги і порадіє мирному життю.