Сьогодні відбулась зустріч в нашій книгозбірні в контексті літніх таборів учнів 1-4 класів. Ми провели цікаву екскурсію бібліотекою, обговорили, як поводитись з книгою, розглянули, яка ієрархія розташування книг на полицях, переглянули відео, як створюється книга.
Протягом життя він пам'ятав своє коріння, свою маленьку Батьківщину. У
своїх творах оспівував Україну, яку гаряче любив. В 1991 році Олександр Де
вперше приїхав на Україну, відвідав рідне село, поклонився могилі матері...
Його ім'я як літератора до українців повернулось в роки незалежності
нашої держави. В Україні друкують його твори, його поезія звучать по радіо і
телебаченню, театри ставлять його п'єси. Він створив фонд українського
мистецтва імені свого батька Івана Барчука, історика і літератора.
Він був поетом, художником, філософом, шукачем істини, свідомим
українцем.
Помер Олександр Де 5 липня 1998 року в Лондоні.
На Христинівщині пам'ятають свого талановитого земляка. Відзначаючи
столітній ювілей митця, бібліотекарі організували книжкові виставки, провели
поетичні години, поетичні серпантини, години цікавої інформації.
Своєю любов'ю до України він заслужив, щоб його пам'ятали нащадки.
Розпочалася пора літніх канікул, які з нетерпінням чекає кожна дитина. Щоб канікули пройшли цікаво, пізнавально та з користю, у бібліотеці для дітей програма літнього читання «У барвах книжкового літа» розпочалася літературним круїзом «Казкова країна чудової книги». Читачі 1-А класу Христинівського ліцею мандрували станціями «Упізнай казку», «Пантоміма», «Хто знає відповідь». Книжкові пригоди у бібліотеці подарували незабутні враження. Кожен присутній зміг відпочити, відправитися в захоплюючу подорож по сторінках улюблених книг, прочитати яскраві дитячі журнали та газети, поспілкуватися з однолітками, проявити свої творчі здібності. Гарного всім літа і цікавих книг!
1197 день з того кривавого світанку, що запалав для українців кольорами смутку, горя і туги. Вибухи 24 лютого 2022 року розбудили не до школи чи дитячого садочку, а для розуміння, що війна, яку розпочала рф – поряд. Діти ростуть під виття сирен, перебуваючи часто в укриттях. Багато маленьких наших дітей провели батька чи брата на фронт. А скільки дітей осиротила це проклята війна! В скількох дитячих серцях живе надія на повернення рідних, які вважаються зниклими безвісти...
Війна
– це смерть. Гинуть не тільки воїни, стають ангелами діти, в яких, здавалось,
все життя попереду.
4
червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної
агресії рф проти України. Янголи тисячі населених пунктів України, які вже не
побачать блакитного неба, не подарують мамі квіти, не здійснять свої мрії. Від
ворожих вибухів постраждало 2590 маленьких українців, 630 з них – загинули...
Саме в пам’ять про них сьогодні звучать поминальні молитви, горять
свічки й лампадки, схиляють голови у хвилині мовчання всі українці. А ще ми
прив’язуємо на гілках дерев маленькі дзвіночки,
розвішуємо паперових голубів, які символізують голоси вбитих маленьких наших
земляків – маленьких янголів, які назавжди залишаться дітьми.
Вшановуючи
пам’ять юних жертв цієї жорстокої війни, в бібліотеках громади
пройшли години скорботи й жалоби: «Невинні жертви великої біди», «Недоспівана
колискова», «Вони більше не побачать сонця», «Ангели пам’яті», «Вбиті рашистами діти», виставки-інсталяції: «Книги,
які вони вже не прочитають», «Війна і діти», «Світ дитинства на перехресті
війни й миру».
Діти
взяли участь в акціях «Голоси вбитих дітей», «Зорі маленьких ангелів», «Дитинство,
вбите росією».
Пам’ять про загиблих дітей, яких вбила країна-агресор, завжди житиме в наших серцях. Світла пам’ять маленьким янголяткам, які вже не підуть до школи, в парк, на майданчик чи до бібліотеки.
Пам’ятайте їх, люди, пам’ятай
їх, Україно...
В Україні 4 червня вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Пам’ятний день було встановлено постановою Верховної Ради України 2021 року. Він надає можливість звернути увагу спільноти на проблему агресії та насильства. Бібліотека для дітей підготувала інсталяцію «Світ дитинства на перехресті війни та миру» про непрочитані книги дітей, загиблих в наслідок російської агресії. Пам’ятаємо кожного янгола! Пам’ятаємо про маленькі серця загиблих українців!
Медики стверджують, що велопрогулянки
допомагають тренувати м'язи рук, ніг, спини, грудей. А ми використовуємо
велосипед не лише для прогулянок, а й щоб доїхати до роботи, повідати рідних,
відвезти важкі сумки, валізи а то і лантухи. А ще на багажнику велосипеда можна
покатати друга чи подружку. Промислове виробництво дитячих сидінь для
велосипеда робить безпечним пересування з малечею, а різноманітні кошики стають
у нагоді при перевезенні жіночого ридикюля, квітів чи інших речей, які потребують
делікатного транспортування. Велосипедом можна поїхати в гості, в магазин, на
базар, на город, а ще – в бібліотеку. Бібліотека надає змогу залишити свого
двоколісного перевізника в спеціальній велопарковці, яку в свій час змайстрував
Віктор Савченко.
Сьогодні, у Всесвітній день
велосипеда, користувачі бібліотека мали змогу познайомитись з історією винаходу
цього чуда, яке в цьому році відзначає 140 років з часу свого запатентування та
правилами дорожнього руху для велосипедистів.
Хай велосипеди допомагають нам у
житті, у дотриманні здорового способу життя, у проведенні цікавого дозвілля. І
хай наші велопрогулянки проходять у мирній державі.
Все буде Україна!
1 червня
виповнюється 100 років від дня народження Василя Герасимовича Чумака, уродженця
села Свинарки (тепер це територія села Талалаївка). Йому було майже 16 років,
коли хвилі II світової війни докотились до України. Хлопцеві випало на долю
відчути примусові роботи в Германії, фільтраційний табір, повернення додому,
гіркоту втрати матері, яка не дочекалась сина...
Але життя
продовжувалось. Двадцятирічний юнак стає студентом філологічного факультету.
Працює журналістом, стає викладачем Ужгородського університету, читає лекції
студентам. І сам весь час вчиться. Багато читає, працює в бібліотеках, в
архівах. Друкує статті в журналах, збірниках.
А в душі живуть спогади. Про рідне
село, про тих, кого навіки забрала війна, хто був поряд у дитячі роки й у важку
хвилину. Саме пережите лягло на папір і стало біографічним романом «Далекі
дзвони печалі». Книгу подарував в сільську книгозбірню. Це була книга, яку «зачитали»
до дір. Шукали згадку про своїх земляків, сусідів, родичів.
До 100-річчя з дня народження
відомого вченого-літературознавця, професора Ужгородського університету,
краєзнавця, патріота України в бібліотеках громади організовані книжкові
виставки, проведені літературні години.
Ми шануємо своїх земляків, які
прославили нашу маленьку Батьківщину та Україну.
