І стоїть школа, як пам’ятник Педагогу

Його учні, а це вже не юні випускники, продовжують працювати, творити, писати вірші, виховувати дітей, онуків, а то вже і правнуків, вирощувати сади, збирати урожаї, допомагати воякам ЗСУ, серед яких так багато рідних і близьких. Та чи мало справ для тих, хто звик докладати свої руки для кращого життя сім’ї, родини, України. А такими є, напевно, всі ті, кого навчав Северин Трифонович Лисенко, який закінчив свою трудову діяльність майже півстоліття тому.

6 липня йому, шанованому педагогу, виповнилося б 110 років. На його долю випало багато: війни, розрухи, голодомори, відбудови і будівництва. Він був ще малим хлопчаком, коли відбувся жовтневий переворот в державі, коли влада переходила від однієї партії до іншої, коли рідні брати брали зброю в руки, щоб воювати один проти одного. Але запанував мир, за парти сідали всі: діти, підлітки, дорослі. І юний Северин, син робітника з Кіровоградщини, після закінчення місцевої семирічки стає студентом Лебединської сільськогосподарської школи, але отримавши диплом молодшого агронома, починає сіяти «розумне, добре, вічне» на посаді завідуючого семирічною школою сільської молоді в рідному селі Полонисте. Не вистачає знань, і він стає студентом Уманського учительського інституту. Мав два педагогічних дипломи: учителя хімії і біології та фізики і математики. Працювати довелося не тільки в рідному краї, але й на Київщині, а пізніше - на Христинівщині. 30 грудня 1936 року двадцятичотирирічний Северин Трифонович стає директором Чайківської семирічної школи. В цій школі навчалися і сільські діти, і вихованці дитячого будинку. Проблем було багато. Нестача кадрів, коштів, підручників, палива (а школа опалювалась соломою!). Справлявся молодий педагог з роботою, вирішував проблеми.

12 вересня 1939 року стає С.Т. Лисенко новобранцем. Служили тоді в армії три роки. Але ІІ світова внесла свою корективи – і солдатську форму довелося зняти лише 12 серпня 1946 року. За цей час було стільки оточень, проривів, боїв, втрат фронтових друзів. Від рядового до капітана, від Прибалтики до Білорусії. Бої, поранення, шпиталі і знову на фронт, на передову.

Життя продовжувалося, дітям потрібно було вчитися. І фронтовик, орденоносець стає директором Верхняцької семирічки. Школа потребувала ремонту, оснащення, нових рішень.

В трудовій книжці Северина Трифоновича є запис, датований 5 травня 1951 року, згідно якого його призначено директором неіснуючої Христинівської селищної семирічної школи. Христинівка росла, створювалися нові підприємства, розширювався залізничний вузол, зростала кількість населення, було багато дітей. В школах діти навчалися у дві зміни. Потреба нової школи для райцентру була очевидною. На долю С.Т. Лисенка випало будівництво міської СШ № 2. З її будівництвом було багато проблем, перепетій, різних казусів. Але в 1957 році будівництво розпочалося. Северину Трифоновичу довелось бути і виконробом, і постачальником, і, часто-густо, вантажником. Поступово школа- новобудова, школа-мрія, школа-красуня росла. Ніби недавно був залитий фундамент, почали рости стіни, а вже вона посміхається великими вікнами, хизується дахом. В 1959 році в школі пролунав перший дзвоник, учні сіли за новенькі парти, почали писати на нових дошках, займатись у просторій спортзалі. Взимку тепло йшло з батарей, адже уже працювала котельня на твердому паливі.

З того часу школа кілька разів добудовувалася, розширювалася, але її основою є та частина, яка своїм парадним входом прийняла своїх вихованців у той, тепер далекий, 1959 рік.

Северин Трифонович разом з дружиною Поліною Іванівною виростили двох доньок, дочекалися трьох онуків, правнуків. Сім'я була дружньою, працьовитою, діти брали приклад з батьків, шанованих на Христинівщині людей.

В Северина Трифоновича великий педагогічний стаж, адже він працював в школі робітничої молоді на базі ЗОШ № 1, директором Пеніжківської семирічки. Навіть після виходу на пенсію, був завучем районної заочної школи. Жив задля школи, жив учнями, радів їх успіхам. Доля подарувала йому 94 роки життя, сповнених роботою, творчістю, навчанням.

6 липня Северину Трифоновичу Лисенку було б 110 років. Віриться, що його згадають і пом'януть рідні, учні, колеги, знайомі, на його могилу на Христинівському кладовищі ляжуть квіти пам’яті, шани і поваги. 

    

Літо у бібліотеці триває

Літо – період відпочинку, канікул та відпусток. Але це не стосується бібліотек, адже літо – найгарячіша пора для працівників книгозбірень. Нові ідеї, куточки читання під відкритим небом, екскурсії, майстер-класи, ігри, популярізація нових книг, творчі конкурси. Це далеко не весь перелік літніх задумок.

Пропонуємо ознайомитися з невеликою добіркою подій. 

Літо триває і двері бібліотеки гостинно відчинені.

   

Якщо друг у тебе є, життя радісним стає

30 липня у всьому світі відзначають Міжнародний день дружби.

Дружба має важливе значення у житті кожної людини. Адже дуже складно знайти того, хто розділить твій світогляд, зрозуміє у важку хвилину, буде зберігати всі твої таємниці і залишиться вірним на все життя.

Дружба не має меж. Вона крокує світом. Привітайте своїх друзів з святом!

А якщо у вас ще немає справжнього друга, то добірка книжок вам у поміч.

Нащадки тризуба Володимира

Нескорений наш народ святкує День державності – свято, коли з гордістю усвідомлюємо, що ми – народ, який ворогам не зламати і не поставити на коліна. Ми величаво підіймаємо свій державний прапор, вшановуємо героїв, які віками боролись за нашу незалежність, покладаємо квіти до пам’ятників і обелісків, правимо молебні, підносимо слова молитви до Всевишнього, прохаючи в нього захисту від ворога і сили на боротьбу. Після століть боротьби за нашу волю, за нашу державність, ми ніколи не віддамо своє право на життя, на свободу і незалежність.

Працівники центральної бібліотеки прийняли участь у проведенні урочистостей Христинівської територіальної громади, приурочених цьому величному дню. Бібліотекарі організували виставку-інсталяцію «Українська державність», на якій представлені матеріали про історію становлення України, як держави, – величної, сильної, нескореної і вільнолюбної. Ведуча урочистостей, директор ЦБ Раїса Шумовська розповіла про шлях, який пройшла Україна, борючись за свою державність.

Серед волонтерів-патріотів, які отримали, які отримали подяки за свою діяльність, є бібліотечні працівники. Коли христинівчани створили під час флеш-мобу Герб України – тризуб, бібліотекарі стали в ряди тих, хто любить свою Україну і бореться за її майбутнє. Ми всі – нащадки тризуба Володимира, в якому закодоване вимріяне слово «ВОЛЯ»!

Хрещення України - Руси - свято минулого, сьогодення і майбутнього

                                                     ...Благословенний Господь Ісус Христос, що полюбив Руську 

                                             і просвітив її хрещенням святим...

                                                                                       "Повість минулих літ"

     Понад тисячу років тому відбулася важлива подія, яка змінила хід історії, ціннісні орієнтири й визначила долю багатьох поколінь українців. Йдеться про хрещення Київської Русі. Цього року Україна святкує вже 1033-ю його річницю.

День Хрещення Київської Русі щороку відзначається на державному рівні. Датою свята обрано 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича. Він, як відомо, не лише сам навернувся до християнства, а й посприяв тому, що воно стало державною релігією Київської Русі.

      В Україні свято офіційно називається День Хрещення Київської Русі – України. Це державне свято, яке було засновано 25 липня 2008 року указом третього президента України Віктора Ющенка. Відзначається щорічно 28 липня. Дату обрано не випадково. За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і повернувся до Києва, щоб охрестити народ Русі. До речі, точну дату хрещення так і не встановили, її відзначили лише ймовірно. Це 14 серпня (за старим стилем або 27 липня за новим) 988 року.

    Серед усіх реформ Київської Русі, здійснених князем Володимиром найважливішою була релігійна. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.

       Згідно з «Повістю минулих літ»,  ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

      Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко. За літописами, ми знаємо, що християнство на українські землі прийшло раніше: у 882 році князь Аскольд намагався запровадити цю віру, а пізніше у 955 році бабуся Володимира княгиня Ольга проповідувала християнство.

  Сам Володимир хрестився в Херсонесі, там він збудував церкву святого Василя – саме таке ім’я Володимиру дали при хрещенні. Повернувшись до Києва, князь також охрестив своїх синів і підданих, а потім знищив усі язичницькі ідоли та вівтарі.

    На стародавньому капищі також було збудовано церкву святого Василя, а потім і Десятинну. З історичних літописів відомо, що кияни спускалися до Дніпра, щоб охреститися саме на місці сучасної Поштової площі в Києві. Саме про історію  цієї важливої події і розповідають матеріали книжкової виставки "Хрещення Русі - сходинка до духовності", яка розгорнута в читальному залі центральної бібліотеки.

   

Україна – це ти! Україна – це я! Незалежна і вільна держава моя!

Україна і українці виборюють свою свободу, незалежність і державність у страшній війні з диктаторським режимом рф. Саме в такий кривавий час супротиву російській агресії українці вперше святкуватимуть день української державності. Увести це свято запропонував Президент України Володимир Зеленський в минулому році під час святкування 30-річчя Незалежності України. За його словами – «точка відліку» української державності – це заснування Києва, столиці Київської Русі і сучасної України. Тому українці відзначатимуть його 28 липня – у день хрещення Київської Русі. Це підкреслює, що нашій державності не 30, а понад ТИСЯЧА років.

Непростий шлях пройшли Україна і її державність за ці роки: війни, напади загарбників, розрухи, бої, репресії, голодомори – все, щоб зломити гордий дух українців, їх прагнення в своїй країні жити, ростити дітей, садити сади, вирощувати хліб, співати українські пісні і колискові, розмовляти співочою мовою предків, звертатися у молитвах до Бога. Ми горді і нескорені, ми відважні і сміливі, ми вірні своєму народу і своїй землі.

Про непрості роки історії України і її державності розповідає виставка-інсталяція «Українська державність», яка організована в центральній бібліотеці. Запрошуємо переглянути матеріали цієї виставки, перегорнути сторінки історії нашої держави, доторкнутися серцем до священних її сторінок, вшанувати тих, хто боровся і бореться за нашу державність.      

 

 

Наші славетні земляки – ювіляри серпня

Олександр Федосійович Бублій (5 серпня 1937 року) Народився в селі Кримки Шполянського району. Після закінчення інституту приїхав працювати в Христинівку. Більше 30 років був головним  ветеринарним лікарем Верхняцького елітно-насінницького радгоспу (з 1985 року - ДП ДГ «Христинівське»). 27 листопада 1984 року йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства». Він кавалер ордена «Знак Пошани». Його роль у становленні тваринництва у цьому господарстві велика. Тваринники пам’ятають, як він власними методами врятував молочну череду від смертельної хворобу-лейкозу. Саме Олександр Федосійович ініціював і очолив селекційно-племінну роботу, результатом якої стали червоно-рябі корови – христинівська порода, христинівська гордість. Ветлікар в умовах звичайної ферми зайнявся науковою роботою, встановив зв’язки з Інститутом експериментальної ветеринарії, з лабораторією Білоцерківського сільгоспінституту. 

Основною породою на фермах на той час була симентальська. Це м’ясо-молочна порода. І загорівся пан Бублій вивести власну породу корів, від яких молоко тектиме ріками. Про цю роботу Олександр Федосійович може розповідати багато, але в 1990 державна комісія МСГ затвердила за господарством «Христинівське» статус племзаводу молочної червоно-рябої породи корів. Група спеціалістів отримала авторські свідоцтва. Це була перемога. Це був успіх. Скільки перемог і успіхів було в господарства і в головного ветлікаря О.Ф.Бублія, перерахувати, мабуть, неможливо. Зараз Олександр Федосійович на заслуженому відпочинку. Але роки не владні над ним. (тьху-тьху, щоб не наврочити). Люди звертаються до нього по допомогу, коли потрібно вилікувати вухатих, хвостатих, чотирилапих жителів хлівів, обор і вольєрів.

Матвійчук Георгій Антонович (народився 10 серпня 1947 року) в с.Івки Старосинявського району Хмельницької області. За направленням приїхав працювати в Христинівку. Довгий час займав посаду головного лікаря вузлової лікарні станції Христинівка Одеської залізниці.

Запарована Людмила Іванівна (народилась 15 серпня 1952 року в смт. Верхнячка). Довгий час проживала з батьками в с. Сичівка. Закінчила Сичівську восьмирічну та Христинівську міську СШ № 2, отримавши разом з атестатом золоту медаль. Випускниця Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка факультету журналістики (1974 рік). Людмила Іванівна – викладач Києво-Могилянської Академії. Під час святкування 95-річчя утворення Христинівського району Людмила Іванівна була почесною гостею нашого міста. 

Гібко Римма Олександрівна (народилась 20 серпня 1937 року) в с. Кузьмина Гребля. Вона – доктор технічних наук Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, автор багатьох наукових статей і підручників.