Вивчаємо історико-культурологічну спадщину

    Працівники центральної бібліотеки взяли участь у круглому столі «Подвижники національного відродження: Лев Биковський і Василь Доманицький», який провела Черкаська ОУНБ імені Тараса Шевченка. 

Лев Юхимович Биковський, чиє 130-річчя відзначила світова громадськість, змушений був працювати в еміграції. Його творча спадщина – це понад 520 друкованих праць і рукописів. Серед них – книгознавчі праці, бібліографічні посібники, мемуари, бібліографічні нотатки про відомих українських діячів культури і науки.

У вересні цього року минає 115 років з дня смерті Василя Доманицького, українського письменника, історика, літературознавця, фольклориста, громадського діяча.

Вони народилися на Звенигородщині, а своєю творчістю прославили Україну на весь світ. В круглому столі взяли участь керівники і провідні спеціалісти ОУНБ, музейні працівники і краєзнавці Звенигордської громади, вчені і бібліотекарі з Каліфорнії. Зустріч була цікава, на ній прозвучали маловідомі факти про життя і творчість цих видатних українців із світовим ім'ям. Про них повинні знати і користувачі наших бібліотек. Ми вдячні за інформацію і за цікавий напрямок роботи.

Душу у вишивку вкладаючи...

Тлумачний словник сухо повідомляє, що: «Вишивка – це мистецтво прикрашати тканину». 

Це не просто мистецтво, це наш український дух, наші традиції, наш корінь і наш родовід.

Протягом століть вишивальниці експериментували з відповідними матеріалами, розвиваючи й удосконалюючи своє мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому світі, у мистецтві, природі, в орнаментах інших часів і культур. Уявити наше життя без вишитих сорочок, рушників, серветок, килимків, картин неможливо...

Вишивальниць у нашій громаді дуже багато. Майстрині голки і кольорових ниток створюють такі шедеври, що від них важко відвести погляд. Серед них і жителька села Орадівка Звариченко Марія Терентіївна, яка 28 серпня буде святкувати 88-річчя з дня народження.

Її дитинство пройшло в окупованому фашистами рідному селі та у важкі післявоєнні роки. Так склалося, що освіта її закінчилась в місцевій семирічці. Далі працювала в колгоспі, на фермі, техпрацівницею в школі... І через все життя пронесла свою любов до вишивки.

Вишивала при гасовій лампі, а коли в село провели електричне освітлення, то ладна була вишивати майже до ранку.

Свою долю, свою другу половинку Петра Тимофійовича, зустріла тут, в Орадівці. Такий же працьовитий, добрий, став опорою для неї і їх синів Сергія і Романа. Зараз Марія Терентіївна має четверо онуків та трьох правнуків. І для всіх них пані Марія вишиває рушники, сорочки. На їх весіллях майоріли рушники, вишиті турботливими рідними руками.

Як знаходила час для вишивання, працюючи допізна, тримаючи господарство, готуючи на всю сім’ю... У вишиванні знаходила розраду, втіху і задоволення. Якщо в когось бачила новий гарний узор, одразу бралася його відтворювати на полотні.

В свій час наша сільська бібліотека отримувала журнал «Вишиванка», кожен випуск якого Марія Терентіївна чекала з нетерпінням. У 63-річному віці перенесла операцію на очах. Хвилювалася і молилася, щоб пройшло хірургічне втручання вдало. Бог почув її молитви. Вона бачить рідні обличчя, красу природу і має змогу і далі вишивати. З того часу з-під її голки почали з’являтись ікони. Вони прикрашають її домівку та висять на почесному місці у дітей і онуків.

Ця жінка продовжує своє улюблене заняття. Не зважаючи ні нащо, лягають на полотні хрестик за хрестиком, а в результаті виходить чудовий візерунок. День вишиванки для Марії Терентіївної – своєрідне професійне свято. Тож бажаємо їй здоров’я, енергії, турботи від рідних, домашнього благополуччя, достатку. Хай Всевишній дарує їй ще багато років життя. І не покидає натхнення, хай оживають на полотні квіти і візерунки. Хай уже в мирній державі пройде виставка її робіт, в які вона вкладає душу і свою майстерність.

Таке звичайне сімейне щастя

     

Народна мудрість стверджує, що сім'я – це не соло, а симфонія. Симфонія почуттів, турботи, вірності. Саме такою є сім'я Костан із Сичівки. Іванна Степанівна та Ярослав Мирославович нещодавно отримали статус багатодітної сім'ї – їм лелека приніс дві донечки, а старшій їхній дитині Анні – сестричок Соломію і Софію. Мама цієї родини народилася в Сичівці, тут закопана пуповина кількох поколінь їхнього роду. А познайомилися вони під час навчання в Уманському гуманітарно- педагогічному коледжі ім. Тараса Шевченка. Ярослав приїхав на навчання в Умань з Кіровоградської області. Подивився в очі цієї тендітної дівчини і зрозумів, що вона – його доля. Виявилося, що у них дуже багато спільних уподобань, поглядів і захоплень.

Доброзичливі, щирі, роботящі, обоє закохані в пісню і Україну. Зовсім молодими вони стали на весільний рушник в 2016 році, отримавши від рідних благословіння і щирі побажання жити в любові і злагоді. А 2019 рік вони вже зустрічали з маленькою донечкою Анею, яка народилася за три тижні до Новорічних свят. В цьому ж році Іванна отримала диплом учителя музики та музичного керівника. Навчалась добре, тому й диплом – з відзнакою.

Сім'я виявилася дійсно гарною і дружною: вони все роблять разом, підтримують один одного. Ярослав Мирославович за роки праці в Сичівській школі здобув заслужений авторитет і повагу. Він має добре серце і вправні руки, завжди готовий допомогти словом, порадою, ділом. В школі вчить дітей інформатиці, викладає музику і трудове навчання.

Старша донечка Аня – це їх гордість. Вона взяла все найкраще від своїх батьків: вроду, музичні здібності, щирість і доброту. Вона займається танцями, гарно співає, виступає на концертах.

Іванна Степанівна після першої декретної відпустки пішла працювати в сільську бібліотеку. Молода, енергійна, комунікабельна і толерантна, вона запровадила в своїй книгозбірні нові форми популяризації книги, новітні технології, створила бібліотечний хаб. Поєднує традиційні та інноваційні форми роботи, займається краєзнавством, народознавством, патріотичним вихованням дітей і молоді.

В цій родині панує культ поваги до старших, до сімейних традицій. Не все безхмарно в їхньому житті: великим горем увірвалася в їх родину звістка про смерть її старшого брата Івана Ляша, який вважався зниклим безвісти з 22 березня 2022 року. Всі вірили в його повернення, але день 27 травня 2024 року став для них чорним і сумним. Він загинув. Загинув як герой, захищаючи рідну землю. Осиротіли його діти, вдовина печаль лягла на душу його дружини, загинув син і брат. Брат, який був рідним не тільки по крові, а й по духу, з яким разом росли і мріяли... Горе не втихло ще в їхніх душах, а вгамувати біль втрати допомагає підтримка тих, хто зараз поряд.

Щоб і в їхньої доні була більша родина, вирішили, що потрібно збільшити сім'ю. Коли народилась двійня, раділи всі. Щаслива мама приймала вітання, дякувала Богу за своїх кровинок. Імена маленьким сестричкам вибирала Аня. Тепер в сім'ї Костан ростуть дві дівчинки з гарними українськими іменами Соломія і Софія. Вона допомагає мамі доглядати цих живих ляльок, яких дуже любить.

Взагалі, як у справжній сім'ї, тут всі допомагають молодим батькам: мама Галина Іванівна, бабуся Олена Овсіївна, а голова сімейства з усією відповідальністю відноситься до своїх батьківських обов'язків.

В цьому році подружжя Костан відзначатиме свої ювілейні тридцятирічні дати. Хай збуваються їхні мрії, частина яких уже втілилась у життя: дім – повна чаша, сповнений любові і взаєморозуміння, три донечки, три їхніх надії ростуть у любові. Їх подвір'я потопає у квітах. Домашнє господарство невелике. Зате є три собаки. Одна – породиста, яку подарували. Але ж не виганяти тих двох, які прибилися до двору, відчуваючи, що їм дадуть більше, ніж прихисток.

Вітаємо цю гарну сім'ю з святом! Зичимо їм всього найкращого в їхньому житті: здоров'я, сили, достатку. Хай ростуть донечки під мирним небом, тішать своїх рідних досягненнями, талантами і успіхами.

Правила дорожнього руху знають всі: і дорослі, і малі.

 

Головною темою тижня була безпека дітей на дорозі. Гра «Мій друг – безпечний рух», подорож «Правила дорожнього руху знають всі: і дорослі, і малі», мали на меті привернення уваги суспільства до проблем дитячого травматизму та смертності на дорогах і поліпшення дорожньої безпеки. До участі в них були залучені учні 4 класу міської школи №1.  Під час подорожі читачі взяли участь у   конкурсах, вікторинах – загадках та переглянули відео, які пропагують дотримання правил дорожнього руху. Юні гравці показали, що на високому рівні  знають Правила дорожнього руху, володіють навичками поведінки на вулиці, дорозі.

Матері, які зростили мужніх воїнів

      

Мама... Найрідніша людина кожного з нас. Вона завжди поряд зі своїми дітьми. Вона передає нам знання, досвід, сімейні традиції, огортає нас любов’ю, турботою, ніжністю. Кожна мама бажає своїм кровинкам щасливої долі. І день матері в Україні – це маленька частинка вдячності матерям за все те, що вони роблять для своїх дітей.

Напередодні цього свята в центральній бібліотеці відбувалась година спілкування «Чекає мати сина із війни». Ведуча - Тетяна Тімофєєва, розповіла про День Матері, його історію, про любов українців до матері, до жінки, до берегині.

Багато матерів благословили своїх синів і дочок на захист рідної землі. Серед них і христинівчанка Гук Галина Іванівна, чиї сини Олександр і Олексій знаходяться на передовій з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну.

Її розповідь про синів-захисників сповнена любові і гордості. Ніби вчора вони були маленькими хлопчиками, а тепер – мужні воїни, захисники, справжні чоловіки, які проходять військовий гарт на передовій. Їм є кого захищати: свою сім’ю, родину і всю Україну. Старший Олександр, артилерист жив із сім’єю в Миколаєві. 25 лютого 2022 року пішов у військкомат і записався добровольцем. Йшов пішки через все місто, бо транспорт уже не ходив. Четвертий рік воює Олександр Федорович Гук, має Подяки командування і бойові нагороди, серед яких і «Золотий хрест», який отримав за проявлену мужність. Менший, Олексій, пройшов АТО, з перших днів був в теробороні, був мобілізований на передову, пройшов госпіталь, реабілітацію, тепер знову серед своїх бойових побратимів. Молиться мама за своїх синів, чекає їх повернення з Перемогою.

Серед тих, хто чекає свого сина з війни з Перемогою і колишня наша колега, завідувачка Греблянською бібліотекою-філією Шкатюк Валентина Іванівна. Її син Віктор, талановитий баяніст, працівник центру культури і дозвілля, змінив баян на автомат. Зараз він – військовослужбовець ЗСУ, старший солдат 756-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту. З передової він приїхав у відпустку, поспілкувався з колегам, з учнями. Сьогодні він – наш гість. Його мама не змогла бути присутня за станом здоров’я. Віктор Михайлович з ніжністю і любов’ю розповідав про свою матусю, трудівницю, берегиню, яка виростила трьох дітей.

Пан Віктор розповів і про своє життя, навчання, родину, про баян, в який закохався ще під час навчання в Канівському культосвітньому училищі, про студентські роки в Київському інституті культури, про роботу в центрі культури і дозвілля. Йшла розмова і про сьогоднішню службу. Важку і непросту, але потрібну і відповідальну.

Заступник директора центральної бібліотеки по роботі з дітьми Лариса Іванівна Загороднюк подарувала нашим гостям браслети-обереги, які плетені під молитву і мають велику силу.

Ми дякуємо всім матерям наших захисників за їх любов, терпіння, доброту.

Війна не може нас зламати, вона робить нас сильнішими. Ми віримо в Перемогу і незламність наших захисників.

 

Проєкт впроваджується в рамках програми «єМістечко – простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ) The project is supported by the EVZ Foundation.

#єМістечко #ThirdPlaces #evzgefördert

Вивчай Європу, змінюй Україну!

 На початку травня щороку європейські країни святкують День Європи, присвячений співпраці держав континенту та євроінтеграції. З 2023 року Україна вперше почала відзначати цю подію одночасно з іншими країнами Євросоюзу.

У новій українській реальності День Європи в Україні - не просто нагадування про євроінтеграцію, а й символ незламності, підтвердження того, що Україна - вже частина європейського співтовариства, зі спільними поглядами і моральними цінностями.

З нагоди Дня Європи в стінах нашої бібліотеки була проведена віртуальна подорож «Вивчай Європу, змінюй Україну!»

Анонс-запрошення