А розпочався життєвий шлях поета-борця Василя
Семеновича Стуса під час різдвяних свят 7 січня 1938 року в селі Рахнівка
Гайсинського району на Вінниччині. Дата народження, яка збігалася з днем
народження Ісуса Христа, могла стати приводом для насмішок над дитиною в її
шкільні роки, а в дорослі – стати поштовхом для цькування чи навіть перешкодою
для здобуття вищої освіти. Мама побоялась записувати 7-го січня, записала 6-го.
Дитинство й юність минули на Донбасі. Після закінчення
історико-філологічного факультету Донецького педінституту наприкінці 50-х років
вчителював на Кіровоградщині, служив в армії, працював в газеті. Ці роки Василь
Стус називав «часом поезії»: він захоплювався світовою літературою, чимало писав.
У 1959 році на сторінках «Літературної газети» вперше побачили світ перша ґрунтовна
добірка творів Василя Стуса з передмовою Андрія Малишка та добрим його напутнім
словом. Перші вірші Василя Стуса «полонили тонким ліризмом, сонцелюбством,
чудовим відчуттям пейзажу», – писав Малишко. Потім поезії Василя публікуються в
журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Донбас». Вона не тільки гнівна, а й ніжна,
сповнена ласкавого смутку, і якби були інші часи – це був поет ніжності та
краси. Світло Стусової душі яскраво проступає в його ранній ліриці.
Василь Стус був чесним із собою до кінця і зовсім не
здатним до будь-яких компромісів. Це й визначало його трагічну долю. Всі віхи
Василевого життя були записані на небі, він не міг щось змінити, бо належав
тільки Україні і Богові.
Василь Стус дуже любив своїх рідних: батька, матір,
маленького сина Дмитрика, який так і залишився в пам’яті Стуса п’ятирічним,
дружину Валентину, яка того страшного для Василя 1965 року тихо і непомітно
увійшла в його життя, щоб пройти разом з ним через сто Голгоф.
Поезії Василя Стуса, присвячені дружині, матері,
синові, рідним і друзям, вражають зворушливою ніжністю й теплотою. В листі до
дружини поет писав: «Валю, Бог – забрав у нас будні, а залишив – свято. Свято
великого болю, почесного тягаря, врочистість розлуки й празникові миті
зустрічей».
Мрії виховувати сина, згідно власних переконань,
знайшли вияв лише через звернення у листах.
Голос за кадром:… «Дорогий сину, таткові нелегко нині,
може, не скоро вдається і звидітися. Отож – рости добрим козаком, чесним і
правдивим, не потурай злу і знай, що твій батько відвідав усе своє життя, аби
людям жилося краще – всім людям, на всій землі».…
«У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у
спецтаборі для політв’язнів на Уралі перестало битися серце одного з кращих
синів України Василя Стуса.
Україна мовчала… І тільки друзі мученика-поета
збиралися в його київській хаті біля свічки перед розп’яттям, куди верталася
його стражденна душа, як білий птах.
Про трагічну долю Стуса-поета, Стуса-патріота,
Стуса-борця розповідає книжкова виставка в центральній бібліотеці. На ній -
твори поета, спогади про нього, публікації з періодичних видань. На ній і книга
«Справа Василя Стуса», один екземпляр якої подарував в бібліотеку Євгеній
Фіголь.
Тож запрошуємо всіх познайомитися з матеріалами виставки, перегорнути сторінки книг, відкрити для себе Василя Стуса і його талановиті твори.
Немає коментарів:
Дописати коментар