Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І
тут не треба страху і ниття –
Живе
лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Цей
вірш Василя Симоненка вийшов з-під його пера більше 67 років тому.
Вірш-пересторога, вірш-пророцтво, вірш-послання нащадкам.
Через
його дитинство полум'ям пожеж, вибухами бомб, попелищами, ненависним режимом
окупації і «новими порядками» фашистів пройшла ІІ світова війна. Люди його
покоління довгий час оговтувались від її наслідків. Так всім вірилось, що жах війни
ніколи не повториться на нашій квітучій землі. Тепер, в сьогоднішніх реаліях ми
гостро сприймаємо поетичні рядки цього поета, якого по праву вважаємо своїм
земляком. Як справжній митець, поет і патріот, Василь Симоненко був пророком.
Ми кожного разу відкриваємо його вірші, як твори нашого сучасника.
Сьогодні
поетична година по віршу «Можливо, знову загримлять гармати» пройшла в
центральній бібліотеці. Його читали молоді читачі, і ті, в кого за плечима
чималий життєвий досвід. А об'єднує всіх ідея вірша і сьогоднішні події в нашій
державі. Вони стосуються кожного жителя громади: в когось на фронті брат, син
чи чоловік, хтось прийняв родичів, знайомих чи і чужих людей в своїх домівках,
хтось активно включився у волонтерство.
А
всі разом ми віримо і знаємо, що Перемога буде за нами, за нашими ЗСУ, за нашим
народом!
Немає коментарів:
Дописати коментар