Це про Лідію Григорівну Савченко. Гарна і привітна жінка, вправна господиня, мама і бабуся, чудова дружина, доброзичлива сусідка і кума, колишня бібліотерка сьогодні святкує День народження.
Народилась вона в селі Синиця, тоді
це був Христинівський район, в сім’ї колгоспників. Це село має багату і гарну
історію, чудову природу. Ліда була закохана в красу села і панського парку, могла багато про нього розповідпти. Сім’я
виховувала трьох дочок, Ліда між ними була середульшою. Її бавила старша сестра
Тамара, а вона допомагала в усьому меншій – Тетяні.
Роки летіли дуже швидко, позаду
залишилось навчання в місцевій школі, отримала атестат з гарними оцінками і
вирішила свою професію поєднати з книгою, стати бібліотекарем. Дуже любила
читати, гарно писала шкільні твори. Тому легко склала вступні іспити до
Канівського культосвітнього училища. Серед дисциплін, що там вивчались, було
бібліотекознавство, літератури, історія, бібліографія... Ведення і складання
бібліотечних каталогів вимагало написання каталожних карток бібліотечним
почерком. Цей почерк, схожить на креслярський, у студенти Лідії Гелівей був
найкращим у групі. Букви були, ніби намальовані.
Працювала спочатку в селі свого
села, а потім в районі розпочалася централізація бібліотечної системи, і Ліду
запросили на роботу у новостворений відділ комплектування. Новий, дружний
колектив, де працювали молоді життєрадісні жінки і дівчата, працювали,
відзначали свята, дні народження, ділились таємницями і мріями. Життя було
насичене подіями: танці, сесії, весілля, декретні відпустки, народження
дітей...
Так було і в
Ліди – на одній з вечірок познайомилась з христинівським хлопцем Віктором
Савченко. Він працював шофером, мав золоті руки і серйозні наміри. Народились і
росли діти... Спочатку жили з Вікторовим батьком, потім отримали квартиру, в
якій все зроблено до ладу руками цього подружжя. А Лідія Григорівна закінчила
заочно бібліотечне відділення Київського державного інституту культури. З часом
очолила відділ, знання і досвід дозволяли справлятись з роботою. Тут потрібно
бути не тільки бібліотекарем і бібліографом, а й бухгалтером: накладні на нові
книги, акти на списання зношених і застарілих книг потребували ретельного
підрахунку.
Життя не
складалось лише з білих смуг... Якби не могила старшого сина Анатолія, який
трагічно і несподівано пішов із життя...
Дочка Олеся та син Євген допомогли
пережити їм це горе. Вони – мамина і татова гордість і втіха. В школі вчилися
на «відмінно», отримали вищу освіту, створили гарні сім'ї, потішили батьків
званням «бабусі» й «дідуся». Їх п’ятеро, таких дорогих серцю онучат.
Зараз Ліда
Григорівна – на заслуженому відпочинку. Домашніх справ, звичайно, вистачає. Але
щовечора ця подружня пара здійснює прогулянку. Таку вони завели собі корисну
традицію. Гуляють по вулицях, парках, урочищі «Долинка». Приємно дивитись на
них, коли в будь-яку погоду йдуть поряд, попід руки і розмовляють.
Шановна
Лідія Григорівна, дорога Лідо, колектив бібліотекарів нашої громади шле тобі в
цей день найкращі побажання: віку довгого і щасливого, сімейного затишку і
благополуччя, здійснення бажань і отримувати лиші хороші новини. З роси й води, і Божого благословіння на довгі, щасливі і мирні літа
Немає коментарів:
Дописати коментар