Життя людини - це в якійсь мірі вибір: де навчатись, яку професію обрати, з ким пов'язати свою долю, де жити... Ганна Костянтинівна не шукала своє щастя десь далеко. Народилась в селі Шукайвода в простій селянській родині Бондарів Костянтина Пилиповича і Варвари Микитівни. Дівчинка, яка народилась 18 грудня 1940 року, не пам'ятає жахіття окупації. Про них чула лише з розповідей старших.
Батьки не мали належної освіти, але розуміли, що в майбутньому дітям вона буде потрібна. Тому, після закінчення місцевої семирічки, Ганна з однолітками здобувала середню освіту в селі Христинівка. В школу ходили пішки. Навпростець. Ніби і не так далеко для молодих ніг, але в холодну пору року дуже змерзали. Перше, що шукали в класі - теплу грубку. Тулились до неї, як до рідної. Хоч дорога забирала час і силу, але ця тендітна дівчина і вчилась добре, і активно приймала участь в художній самодіяльності, і багато читала, і охоче допомагала батькам по господарству. Маючи атестат про середню освіту, пішла працювати в сільську бібліотеку в сусіднє село Вікторівку. Клуб і бібліотека - експропрійована хата місцевого багатія з лавками, гасовою лампою. Книг було мало, але вікторівці багато читали, знаходячи час в круговерті сільської роботи. І сама бібліотекарка багато читала, переймала досвід колег, спілкувалась з людьми. Як нею пишались її батьки, особливо коли вона отримала ще диплом Канівського, як він тоді називався, бібліотечного технікуму.
Чорноока красуня полонила серце місцевого парубка Анатолія. Вони стали на весільний рушник, і створили сім'ю із дзвінким прізвищем - Коваль. Раділи новій хаті, народженню синів Сергія і Миколи, успіхам господині на роботі, її Грамотам. Вели велике господарство: свині, кури, гуси і корова годували сім'ю, давали прибуток.
Ганна, тепер уже Ганна Костянтинівна, із учасниці художньої самодіяльності, стала завідувачкою клубом. Вона жила цією роботою, проводила світа і масові заходи А іще була наставником для молодих бібліотекарів Вікторівки. Пролетіли роки, виросли сини, народились онуки, пішов в засвіти голова сім'ї, сама пані Ганна стала пенсіонеркою. Десь взялась сивина і болячки. Але роки не владні над цією жінкою. Обжилась в будинку в Христинівці. І не зрадила своєму захопленню піснею. Саме пісня, щира і задушевна, дає силу і наснагу, допомагає пережити тривоги і невтішні новини і дарує надію на Перемогу, на краще і мирне життя.
Болить її серце, тривожить її душу майбутнє її нащадків. Старший син Сергій працює інструктором в ТСОУ, а менший Микола пішов добровольцем на фронт. Добре, що зараз є мобільні телефони. Свій телефон Ганна Костянтинівна весь час тримає біля себе. Можна сказати, що вона живе від дзвінка до дзвінка. Подзвонить син, поговорить з ним, видихне з полегкістю, і знову живе в очікування заповітного сигналу. Вірить і молиться, волонтерить і співає в хорі міста і села. Тут друзі, її однодумці, з якими не просто співають і дають концерти, а спілкуються, підтримують один одного, підставляють плече допомоги.
Про неї, активну "хористку", ерудовану, толерантну, принципову, доброзичливу людину, яка заслужила авторитет серед своїх колег дуже гарно відгукується керівник цього хорового колективу А.І.Михайлюк.
18 грудня пані Ганна прийматиме вітання з ювілеєм. До побажань здоров'я, сили, енергії і творчої наснаги від рідних, друзів, сусідів приєднуються і колишні колеги по книзі. Хороших новин Вам, шановна, любові від Ваших дітей і онуків, поваги від оточуючих, достатку і здійснення бажань. Хай Всевишній благословляє Вас на багато років щасливого життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар