Українка, яка стала легендою

 

Леся Українка… Велика поетеса України і жінка з трагічною долею, що увійшла у свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. Її слово звучало як гарячий поклик «до бою за волю і людські права».

На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних творів. Молодий талант швидко міцнів. У 1893 році у Львові побачила світ перша книжка поетеси «На крилах пісень». Критика схвально зустрічає прихід у літературу обдарованої сильної натури. Образи, створені Лесею Українкою, як і сама поетеса, житимуть вічно.

Про творчість Лесі Українки, про її боротьбу з хворобою, про її кохання, про любов до України говорили під час проведення літературного вечора «Дзвінка струна Лесиного слова», на якому були присутні учні 9-Б класу Христинівського ліцею № 2.

Провідний бібліотекар юнацької кафедри центральної бібліотеки Тетяна Тімофєєва розповіла про віхи життя Лесі Українки, назвала її кращі твори. Учні читали вірші поетеси. В них звучать слова любові до українського народу, до його традицій і любові до волі.

Учні взяли участь у літературній вікторині, присвяченій життю і творчості великої майстрині українського слова.

Леся Українка живе у своїх творах, у нашій пам'яті і шані. Юні христинівчани знають і люблять її поезію. І в цьому її сила.

Літературний вечір пройшов в рамках програми «єМістечко – простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє».

   

 

   

"Слово - то мудрості промінь, слово - то думка людська..."

  Леся Українка... Окраса і гордість української нації, одна з основоположників нової української літератури, геніальна поетеса, драматург, талановитий прозаїк , перекладач, фольклорист-етнограф, учений літературознавець, публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч... Сьогодні  літературний світ відзначає 155 років з дня її народження.  Її твори входять у свідомість українців з першими дитячими віршами і казками. Пам'ятаєте:"Ой вишеньки-черешеньки, червонїі, спілі, чого ж бо ви так високо виросли на гіллі!".

   Твори Лесі вчать нас радіти життю, любити Україну, боротись з життєвими випробовуваннями,  вірити у майбутнє. Світ Лесиної творчості - багатогранний, яскравий, неповторний. Її вірші можна перечитувати по кілька разів, вчити їх напам'ять і кожного разу відкривати в них глибину її таланту.

     Відзначаючи ювілей геніальної української  майстрині слова, в бібліотеках громади організовані книжкові виставки, перегляди літератури, проведено масові заходи: літературні години, конкурси на краще читання її  віршів, вікторини, поетичні марафони, години цікавих повідомлень, поетичні вернісажі, квести ...

     Твори Лесі Українки і сьогодні актуальні. Їх люблять, їх читають, про них сперечаються. Бо вони справжні і талановиті. Тому і житимуть вони вічно. Як і наша Україна. 

   

Дивосвіт книг Лесі Українки.

Леся Українка народилася в Новограді-Волинському. Мати її, письменниця Олена Пчілка, прищеплюючи своїм дітям любов до рідної мови, возила їх у навколишні волинські села, де майбутня поетеса знайомилася із селянським життям, місцевими говірками, фольклором. Згодом родина Косачів замешкала в селі Колодяжному Ковельського повіту. Тут Леся Українка жила серед селянських дітей, опанувала тамтешню говірку.

Новоград-Волинський і Ковельщина — територія історичної Волині. Леся Українка завжди вважала себе волинянкою, була патріоткою цієї місцевості, добре знала говірки Волині.

Загалом письменниця розуміла роль народних говорів у становленні літературної мови: «...Літературна мова мусить витворитися з усіх діалектів, без жодного насильства, сварки й колотнечі», — писала вона в листі до Осипа Маковея.

Леся Українка намагалася писати так, щоб її розуміли і в Східній, і в Західній Україні. Діалектна стихія не панувала над нею. Щоправда, у творах про життя на Волині, зокрема й у «Лісовій пісні», вона часто вдавалася до західнополіських діалектизмів, які створюють відповідний колорит і мовні характеристики персонажів. 

Наша мова - мова вічної землі,Наше слово - слово вічного народу.

 

Щороку, 21 лютого, у світі відзначається Міжнародний день рідної мови.

Його було проголошено на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року в Парижі з метою максимального збереження мов всіх народів планети та шанобливого ставлення до них, нагадали у Генштабі ЗСУ.

В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України, було видано розпорядження Президента України від 14 лютого 2002 року № 34/2002-рп “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.

З нагоди Міжнародного дня рідної мови в стінах нашої книгозбірні відбулось засідання клубу за інтересами «Рідне слово» «Наша мова - мова вічної землі,Наше слово - слово вічного народу» та провели квест «Мовні мандри Україною» разом з учнями 9 класу Христинівського ліцею №1.

Сьогодні, в умовах війни, мовне питання набуло ще більшого символічного змісту: використання рідної мови стало виявом громадянської позиції, знаком внутрішньої єдності суспільства та підтвердженням прагнення до державної незалежності.

Мова — це більше ніж засіб спілкування. Вона є інструментом мислення, формою передачі досвіду і способом збереження культурного коду народу. Її підтримка і розвиток — спільне завдання держави, суспільства та кожної людини.

Чотири роки вже гримить війна, дванадцять літ бореться за волю Україна

Минуло чотири роки з того тривожного ранку, коли вибухи перекреслили наше мирне життя. Ці роки стали роками горя, втрат, сліз. Але це ще і роки незламності, єдності і сили. Українці пережили цих 1462 дні боротьби, особистих трагедій та спільного для всіх болю... Але ми віримо, що переможемо ненависного ворога, який замахнувся на нашу територію, на нашу волю, свободу і незалежність. Україна бореться за свою свободу більше, ніж цих чотири надзвичайно важких років. Усі ці роки наші захисники продемонстрували світові, що українців не можна зламати і поневолити. Ми воюємо за гідність, свободу і щасливе майбутнє...

В цей день користувачі центральної бібліотеки познайомилися з матеріалами книжково-документальної виставки «Вистояли – переможемо» та вшанувати пам'ять наших земляків, які загинули за нас з вами, за Україну, відвідавши музей «Пантеон пам'яті». Кожен загиблий Герой живе в наших серцях, в нашій пам'яті, в спогадах... Кожен з них зробив все, щоб Україна жила...

Війна продовжується, але кожен з нас триває свій фронт, вносить свій внесок в Перемогу. Ми вистояли ці роки, і ми обов'язково здолаємо рашистську нечисть.

Все буде Україна!

Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити…

 20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні - людей, які віддали життя за свободу, гідність і демократичний вибір українського народу під час подій Революції Гідності 2013-2014 років.

Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Київ відбулися найкривавіші події протистояння - того дня загинуло 48 протестувальників. Разом із іншими учасниками мирних акцій, смертельно пораненими взимку 2013–2014 років, а також активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, вони стали символом незламності українського суспільства та отримали назву Героїв Небесної Сотні.

Небесна Сотня стала першими героями сучасної боротьби України за незалежність і свободу. Їхній подвиг став моральним фундаментом подальшого спротиву російській агресії та об’єднав українців у захисті державності.

Небесна Сотня – це 107 загиблих учасників протестів, а також активісти, які віддали життя вже на початку російської агресії у 2014 році. Назва виникла за аналогією зі структурою Самооборони Майдану, підрозділи якої формувалися за принципом "сотень", і вперше прозвучала під час прощання із загиблими на Майдані Незалежності у лютому 2014 року.

З нагоди цього дня в нашій книгозбірні представлена книжкова викладка. Запрошуємо ознайомитись з тематичною літературою.

Інтернет: користь і небезпека

 

Інтернет в наші дні став необхідною частиною нашого повсякденного життя, відкриваючи нам нескінченні можливості спілкування, навчання та розваг. Однак зі зростанням його популярності виникає також ряд викликів і загроз.

Користь Інтернету:

1.      Інформаційний ресурс: Інтернет є неоціненним джерелом інформації. Завдяки пошуковим системам, можна швидко знаходити дані на будь-яку тему, що сприяє навчанню та самовдосконаленню.

2.     Спілкування: Соціальні мережі та месенджери забезпечують можливість спілкування з рідними, друзями та колегами навіть на великій відстані, роблячи комунікацію більш доступною та зручною.

3.     Електронна комерція: Інтернет відкриває двері для онлайн-шопінгу, що дозволяє користувачам придбати товари та послуги не виходячи з дому.

Небезпека Інтернету:

1.      Кібербезпека: Зловмисники можуть використовувати Інтернет для злому акаунтів, крадіжки особистої інформації та розповсюдження шкідливого програмного забезпечення.

2.     Інтернет-залежність: Занадто часте використання Інтернету може викликати проблеми зі здоров'ям, включаючи зменшення активності та соціальної ізоляції.

3.     Дезінформація: Інтернет може бути джерелом неправдивої інформації, що може призвести до поширення чуток та сприяти формуванню неправильних переконань.

Щоб максимально використовувати переваги Інтернету і запобігти його небезпекам, важливо дотримуватися засад кібербезпеки, відповідально користуватися особистою інформацією та контролювати час, витрачений онлайн.

Висновок:

Інтернет – це потужний інструмент, який може служити користю для розвитку суспільства, але важливо розуміти його потенційні небезпеки. Збалансоване та свідоме використання Інтернету дозволяє нам насолоджуватися всіма його перевагами, уникаючи його негативних наслідків.

Подаровані книги отримали нове життя

 Народна мудрість стверджує: "У домі без книг, як без вікон - темно". В кожного з нас є домашня бібліотека. В когось це сотні книг, в когось - кілька. Романи, багатотомні зібрання класиків, казки, довідники, молитовники - кожен  має свої уподобання, свої книги для читання.  Але буває так, що книги прочитані, діти виросли з "казкового" віку, студенти закінчили навчання і їм уже не потрібні підручники... Книги  лежать - і викинути шкода, і бажаючих їх читати нема...

    Якщо книга цікава і актуальна, подаруйте її в бібліотеку. Тут вона знайде свого читача, отримає друге життя.  Центральна бібліотека отримали в дарунок книги від небайдужих людей. Це: Соломія Зінчук, донька відомого письменника Станіслава Зінчука,  письменники христинівського  кореня Сіяна Жорна, Леонід  Якович Дяченко, Володимир Лазарович Чорний, Ганна Мефодіївна Бойко, Галина Василівна Жук... 

      Багато шанувальників і друзів бібліотеки подарували книги, які вони в свій час купували і читали. Серед них Наталя Лісовенко, Богдан Міщенко, Олександр Безсмертний,Надія Кошляк, Софія Брицька, Галина і Федір Гук, Людмила Мучинська, Антоніна Нанчук та інші. Часто люди, даруючи книгу в бібліотеку, не хочуть, щоб їх прізвище згадували. 

    Від імені читачів дякуємо всім небайдужим, хто розуміє цінність книг і тому віддає їх у книгозбірні.  Будьте здорові і щасливі. Удачі вам в житті і хороших книг.

"Не серед нас, та разом з нами. В серцях, у пам'яті, в думках..."

  Зима. Майдан. Палають шини. Пробита кулею снайпера біла каска. Навік застиглі очі. Людська зажерливість, підступність, зрада і байдужість важким свинцем плюються в обличчя... Вони  вийшли на Майдан за правду, за свободу... Сотня їх не дійшла до мрії, до мети.

     Життя – то найцінніший скарб! А ще – мати, Батьківщина, родина, земля, де народився і виріс, будинок серед квітів…

Про це мріє кожен з нас. Після Помаранчевої революції 2004 року мрія мільйонів українців про кращу долю була зруйнована чварами та непорозумінням політиків, яким ми довірили владу...

 Обурені брутальними діями влади, на Майдан вийшли всі небайдужі. Майдан у ті буремні місяці став центром національного єднання.

Про ті події зняті документальні фільми, написані книги, статті, спогади... З цими матеріалами можна познайомитись на книжкових виставках в бібліотеці. 

В Христинівці пройшли зібрання, присвячені  подіям лютого 2014 року. Ведуча, директорка центральної бібліотеки  нагадала, якою ціною платить Україна  за своє прагнення до волі і незалежності.

 В цей день проходить  всесвітня тиха акція вшанування Героїв Небесної Сотні "Ангели пам'яті". Приєдналась до цієї акції і члени нашої громади. Білі, як біль, світлі, як пам'ять, паперові ангелочка затріпотіли на гілках дерев біля пам'ятного знаку борцям за волю, на дитячому майданчику  та біля бібліотеки.... Напередодні працівники бібліотеки виготовляли ці  ангелочки, вкладаючи в них частинку свого серця. Приєдналась до нас і завідувачка Гірницькою бібліотекою Донецької області, яка проживає зараз у Христинівці та працює дистанційно.

Ми пам'ятаємо їх подвиг, їх жертву. Ті, хто став у лави борців, переможуть ворога і побудують  мирну країну - країну мрії багатьох поколінь українських патріотів.

 

Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває

    20 лютого минає 12 років від дня масових розстрілів  Небесної Сотні на Майдані. Це і початок   росіської агресії. Коли на Інститутській гинули беззбройні протестувальники, рф анексувала АР Крим,  а згодом окупувала  частину Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року  розпочалось повномасштабне вторгнення  рф в Україну, яке несе нам смерть, горе, руїни, сирітство...  Таку ціну платить наша  країна за право бути  вільною, суверенною і незалежною державою. Одними з перших, які рішуче виступили на захист нашої Батьківщини, були Герої Небесної Сотні. Саме про їх подвиг, любов до України йшла мова під час години вшанування "Злетіли в небо їх чисті душі", яка пройшла в центральній бібліотеці. 

    Учні 9-Б класу  Христинівського ліцею №1 ( класний керівник О.П. Розношинська), які були учасниками цього масового заходу познайомились з матеріалами  виставки-інсталяції  "Небесна Сотня - шлях у безсмертя". Провідний бібліотекар Світлана Кулеша розповіла їм про ті події, про героїзм учасників.  Проникливо звучали з вуст юних зристинвчан вірші про подвиг Героїв Майдану, про вшанування  пам'яті тих, хто не побоявся виступити проти деспотичної влади, для кого слова "Гідність. Незалежність. Воля" не звичайні гасла, а заклик до дії. Їх підло вбили лише за те, що вони не мовчали, що хотіли гідного життя для себе і для наступних поколінь...

   Ми пам'ятаємо їх подвиг. Ми ніколи їх не забудемо.

     Година вшанування пройшла в рамках програми «єМістечко – простір для кожного!» за підтримки Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» (TLZ)The profect is supported by the TLZ Foundftion/

 

Коли рідне село стало долею

           Все своє життя Наталя Анатоліївна Романюк живе в своєму рідному селі. Тут, в Осітній вона народилась  2 березня 1967 року.  Це була перша дитина в зовсім ще молодого подружжя . Батько, Муха Анатолій Миколайович  працював механізатором в місцевому колгоспі, а його дружина  Валентина Іванівна  трудилась в рільничій ланці.  В сім'ї панувала атмосфера любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Незабаром лелека приніс в цю гарну сім'ю ще одну донечку, Надію. Сестри мали невелику різницю у віці, тому росли дружніми і щирими. Наталочка, як старша, і захищала молодшу сестру, і кіски їй заплітала,  і допомагала  з уроками. Обидві намагались допомагати мамі по господарству, бачили, якою втомленою вона поверталась ввечері додому.   Сама Наталя закінчила середню школу з гарними оцінками, але їхати з рідного села не захотіла. В сільській бібліотеці звільнилось місце, і вчорашня випускниця стала володаркою книжкового царства. Робота сподобалась, бо і сама любила читати, спілкуватись з людьми.  Коли їй виповнилось 18 років, вийшла заміж. Через рік бавила донечку, яку інакше як   "Оленка" не називала.   Вона все встигала: бавила доньку, давала лад у господі, вникала в тонкощі бібліотечної справи, заочно навчалась у  Миколаївському коледжі культури і мистецтв.   Ніби  беручи приклад з мами,  сім'я Наталі поповнилась ще однією донею - Іринкою. Приклад того, якими повинні бути відносини між сестрами, в дівчат був перед очима, тому і росли добрими, щирими, працьовитими.

  Були в цій сім'ї важкі втрати - зовсім молодим помер батько Наталії, який залишив у серцях рідних пам'ять про свою доброту і працьовитість. Пережили непрості і не дуже приємні події і  розчарування. Ця на вигляд тендітна жінка виявилась сильною, зуміла  вистояти, не зломитись. Доньки вирости, отримали освіту, створили свої сім'ї, порадували неньку онуками.

    А пані  Наталя живе бібліотекою, її турботами. Зайдіть до неї в книгозбірню і ви не захочете її покидати. Це маленький музей, оазис культури і творчості. Народознавчий куточок переносить у минуле, око радують вишиті вироби,  матеріали виставок розповідають про минуле і сучасне, про видатних людей і Героїв-земляків, які  віддали своє життя за світле майбутнє України,  Болить її душа за хлопців, які зараз воюють, адже серед них і  її молодший зять.

   Справжня відрада для Наталії Анатоліївни -пісня. Гарна, народна, задушевна. Вона - активна учасниця  народного ансамблю "Осітняни". Це не просто візитна картка  цього села, а його співоча душа.  

    Вона приймає участь у житті села,  цікавиться історією своєї малої батьківщини, збирає спогади, світлини, проводить масові заходи, які несуть людям краєзнавчі і народозначі знання, розуміння сучасного життя.  В бібліотеці працює Хаб цифрової освіти, в якому надаються консультації щодо навчання та спілкування у віртуальному світі. Як працювала всі ці роки наша Наталя, розкажуть Подяки, Грамоти, сертифікати, публікації в газетах. 

   В другий день весни ця шановна  жінка, чудова мама, донька, дружина, бабуся, сваха, сестра прийматиме вітання з нагоди ювілею. Приймайте, Наталю Анатоліївна, віншування і від колег. Зичимо вам всіляких гараздів: здоров'я, енергії, творчого вогнику, наснаги, успіхів, сімейного благополуччя, достатку, любові, поваги і хороших новин. Хай у вікнах маминої хати ще довго світиться вогник у вікні, і вся ваша родина збирається за святковим столом.  Миру,  віри і  здійснення бажань.

      

Дітям до дня Державного Герба України.

 

19 лютого в Україні відзначають День Державного Герба — символу сили, незалежності.

Історія герба сягає понад тисячі років. Знак тризуба використовувався ще за часів Київської Русі. Його можна побачити на монетах князя Володимира Великого, печатках та прикрасах Х–XI століть. Тризуб був родовим знаком княжої династії Рюриковичів. Він не був гербом у сучасному розумінні, але виконував роль державного символу — позначав владу, власність і походження.

Цікаво, що форма тризуба змінювалася залежно від князя, але основна структура з трьома елементами залишалася незмінною. Від княжого знака до символу незалежності.

Після падіння Київської Русі тризуб надовго зник з державної символіки. Проте у ХХ столітті він повернувся як символ української державності.

У 1918 році під час Української Народної Республіки тризуб офіційно затвердили державним гербом. Його автором став художник Василь Кричевський, який створив стилізований варіант на основі давніх княжих знаків.

Після здобуття незалежності України у 1991 році постало питання державної символіки. І вже 19 лютого 1992 року тризуб знову офіційно став гербом України.

Існує кілька трактувань значення українського герба:

Символ влади і державності — спадщина Київської Русі

Знак волі — у формі тризуба часто вбачають слово “ВОЛЯ”

Єдність трьох начал — минулого, сучасного і майбутнього.

Символ життя — подібний до сокола, що падає в стрімкому польоті.

Для українців тризуб став не просто знаком, а символом боротьби за незалежність, який пережив заборони, переслідування і відродився разом з державою.

У час війни державні символи набувають особливого значення. Герб України сьогодні — це знак незламності, гідності та віри в перемогу.

Він на шевронах військових, на прапорах, у серцях людей. Це не лише історія — це символ нашого сьогодення і майбутнього.