Коли душа відкрита для добра

Сорок років тому в Шельпахівській сільській бібліотеці завідувачі мінялись так часто, що їх не встигали добре й запам'ятати. А потім господинею цього книжкового царства стала зовсім ще юна Лілія Володимирівна, корінна жителька цього села. Як виявилось, надовго.

Народилася вона 15 квітня 1966 року в сім'ї, де вже росла старша сестра Галина. Дівчата росли дружними, довіряли свої секрети. Галина допомагала з уроками, вибором вбрання. А разом вони допомагали мамі, передовій доярці, чиє фото не сходило з районної Дошки Пошани – Майєр Людмилі Сергіївні. Дитинство дівчат було наповнене добротою і турботою. Бабусині казки і мамині  пиріжки і смаколики, овочі зі свого городу і найсмачніші фрукти – таке не забувається. А ще вони докладали зусиль, щоб їх наймолодша улюблениця мала гарний і модний одяг. В школі вчилась добре, особливо любила уроки літератури, а у вільний час читала. Книги змушували думати, давали простір для мрій. З гарними оцінками легко вступила до Канівського коледжу культури і мистецтв (тоді він мав назву «Культосвітнє училище») на відділення «Бібліотечна справа». Три роки навчання, та ще й в Каневі, пролетіли щвидко. І дівчина з дипломом з відзнакою, повертається в рідне село, отримавши посаду завідувачки сільської бібліотеки, яка разом з клубом розміщувалась в колишньому панському маєтку. Високі стелі, аркові вікна, великий парк з рідкісними породами дерев – все дихало старовиною, легендами і переказами.

Рідна Шельпахівка не відпустила її. Адже тут були рідні, друзі, робота до душі. Тут вона зустріла свою долю, чеченця Саламбека Хамзатова. Він служив у військовій частині в Івангороді, але у звільнення з хлопцями їздили на дискотеки в села. Кохання народилось, витримало випробовування, розлуку і закінчилось весіллям у Шельпахівці. Не все було просто, давались взнаки різні погляди, різні релігії, традиції. Але Ліля виявила жіночу мудрість, терпіння і турботу. Коли народився син Руслан, її щастя стало ще повнішим.

За ці роки Лілія Володимирівна здобула авторитет і повагу серед односельців і колег. Її бібліотека, яка вже перейшла в нове сучасне приміщення, однією з перших на Христинівщині отримала комп'ютери. В її бібліотеці завжди цікаво, тут проводяться різноманітні масові заходи, виставки малюнків, майстер-класи, працює Хаб цифрової освіти. Привітна і уважна, толерантна і справедлива – такою ми її знаємо. А іще вона любляча мама для вже дорослого сина і невістки. Але найбільше турботи і любові отримує внучка Єва. Для неї бабуся пече і варить, купує обновки, робить подарунки. І з кожної зарплати намагається придбати книжечки, які їй читає.

Минулого року Лілія Володимирівна втратила чоловіка. Душа її Саламбека пішла в райські сади до Аллаха. Він пройшов воєнними дорогами, пережив не один бій, отримав контузію. А справитись із смертельною недугою не зміг.

Вона дуже чутлива до чужого горя і біди. Завжди намагається прийти на допомогу, втішити, розрадити. З душею вона збирає матеріали про Героїв Шельпахівки, які загинули, захищаючи Україну. Про кожного вона розповідає зі сльозами на очах. Волонтерство – це і її вклад у допомогу ЗСУ.

Пані Лілія уже збирає документи до пенсійного фонду. Хоч і не схожа вона на пенсіонерку, але документи це стверджують. У день, коли їй виповниться 60, звучатимуть привітання з нагоди ювілею. До всіх гарних побажань приєднуються і бібліотекарі нашої громади. Здоров'я вам, шановна колего, сили, витримки, хороших новин, дочекатись нашої Перемоги. Хай тішать діти, хай росте здоровою і щасливою онучка. Хороших людей вам поряд, успіхів у роботі. Дякуємо, що ви у нас така є!