Розкажу про читача
Любов
Іванівна народилась в співучій родині Івана і Надії Яроменків. Сім'я була
співучою. Пісня їх і поєднала, і подарувала кохання, яке привело їх на весільний
рушник. Люба народилася взимку, 13 грудня. Це був той період в житті селян,
коли можна було хоч трішки перепочити від важкою роботи біля землі. Дівчинка
була середульшою серед дітей, їй дісталась і турбота старшої сестри Галини, і
любов меншого брата Володимира. Важкі то були часи в селі: робота в колгоспі за
трудодні, нестача товарів в магазині, постійна економія коштів. Виручало
домашнє господарство, урожай городу і саду та працьовиті руки батьків. А
іще пісня, яка вселяла надію на краще життя. А життя не дуже
балувало її: народилась в голодному 1934-му, дитинство затьмарила війна і
окупація, страх і сльози. Та проклята війна не дала їй змоги здобути освіту,
закінчила початкову школу, і в підлітковому віці пішла працювати на ферму.
Працювала тяжко, порепані руки кровили, мозолі лопали і боліли... А молодість
брала своє: хай яка була втомлена, збиралась з подружками біля клубу. Кіно,
танці під гармошку, часто танцюристки витанцьовували босоніж, розмови, мрії...
І пісні. Тут Любі рівних не було. Її голос летів десь дуже високо, брав за
душу, викликав і посмішку, і сльозу. Співала після роботи, наспівувала
Берізкам, Зіркам і Красулям, вплітала свій голос в сімейний ансамбль, коли
збиралась родина, співала дуетом з братом, тепер уже Володимиром Івановичем,
який після навчання в Каневі, працював там директором будинку культури,
виспівувала на весіллі у подружок, була активною учасницею художньої
самодіяльності рідного села. Вона була переможцем і лауреатом конкурсів
районного і обласного рівнів. В 1955 році її запросили працювати в обласний
професійний музичний колектив. Пропозиція була привабливою, але Любов Іванівна
нею не скористалась. В її житті з'явився Пантелеймон Сергійович Паламарчук.
Гарний і статний парубок із сусіднього села Чайківка. Як можна було не
закохатись у нього, адже мав добру душу, роботящі руки, і гарний голос.
Народилась ще одна гарна і співуча сім'я в нашому селі. Працювали разом на
фермі: вона - дояркою, він – фуражиром. І весь час співали. Про кохання, про калину,
про той терен, що вічно цвіте...
Доля подарувала їм двох донечок, двох красунь, двох помічниць
- Параскеву і Оксану. В турботах і роботі пролетіли роки. Доньки виросли,
подарували люблячим батькам онуків... Життя - це не тільки приємні події. Це ще
і горе, і втрати. Більше двох десятків років пішов у засвіти голова сім'ї,
залишились діти без батька, онуки - без дідуся, а Любов Іванівна стала вдовою.
Туга, журба, біль втрати... Вистояла, вижила, не втратила силу духу. Бо вона
потрібна своїй родині. Дочекалась уже і правнуків.
Вправна господиня все життя кохається у квітах. З
ранньої весни і до приморозків квітує її двір різнокольоровою дивокрасою.
Любить ця поважна жінки читати книги. Читає їх з тих пір, як навчилась складати
склади в слова. Завжди знаходила хоч трішки часу, щоб почитати, поринути в
книжковий світ. Вона і зараз читає, про кохання, і про історичне минуле, про
сільське життя і долі людей. Роки – не
перешкода для пісень. Вона і зараз співає. Співає гарно і натхненно.
Багато років людей її покоління виховували в дусі
атеїзму. Але вихована на православних традиціях, вона щиро молиться
Всевишньому. За дітей, за онуків і правнуків. Особливо звертається до Бога з
молитвою про онука Олександра, який воює на фронті.
Від імені углуватців бажаю шановній землячці ще довго
топтати ряст, мати здоров'я, силу. Хай у ваш дім приходять тільки хороші люди і
хороші новини. Зичимо дочекатись повернення живим і здоровим вашого онука
і всіх тих, хто захищає нас від проклятих рашистів.
Нехай ваша родина збирається за столом по гарних
подіях. Радуйте ще довго їх своєю любов'ю, турботою, вашими піснями.
Немає коментарів:
Дописати коментар