Коли батько – взірець мужності і доброти

    

Серед рис характеру які притаманні справжнім чоловікам – сила, мужність, доброта. Саме таким є і житель нашого села Клапоусь Дмитро Юрійович. Народився він 7 вересня 1982 року в селянській родині Лариси Іванівни і Юрія Леонідовича. Батько хлопчика рано пішов з життя. Дмитро виріс добрим, чесним, щирим. Дитинство в селі має свої принади і переваги: гарна природа, щире спілкування з ровесниками, а ще коли поряд є стадіон і можливість грати у футбол, то життя здається взагалі чудовим. Швидко пролетіли шкільні роки, і юнак отримав повістку з райвійськкомату. Навіть не намагався ухилитися від військової служби, вважав це чоловічим обов'язком. Після прийняття Військової присяги пройшов навчання в сержантській школі в селі Дівічки в Бориспільському районі. Під час служби був командиром відділення артилерійської розвідки в Білій Церкві. Служив чесно, з відповідальністю ставився до служби, до поставлених завдань. Для фізично підготовленого молодого воїна і служба здавалася легкою.

Тому й після демобілізації підписав контракт з частиною, яка займалася військовою охороною. Пізніше працював у місцевому господарстві, у військовій частині.

А свою другу половинку і шукати далеко не довелось – сусідська дівчинка, яка жила на їхній вулиці, за роки його військової служби стала такою, що молодий сержант не міг відвести від неї очей. Таня, Тетянка, Тетяна Олександрівна увійшла в його серце, в його душу, змінивши прізвище Кожухівська на Клаповусь. 22 червня 2003 року молоді люди стали на весільний рушник. А через рік лелека відвідав їх сім'ю. Народився син Віталій, гордість і спадкоємець. Мама вчила його бути добрим і щирим, а батько був прикладом того, яким повинен бути справжній чоловік: роботящим, умілим. Так як пан Дмитро дуже захоплювався футболом, результативно грав у складі сільської команди, то і сину передав це своє захоплення.

Дмитро Юрійович за своєю природою – воїн і захисник. З 2018 року служив в АТО. Йому і зараз сниться Попасна Донецької області, де прийняв своє бойове хрещення. 24 лютого 2022 року Дмитро Клапоусь зустрів з автоматом в руках. Там, в його рідних Розсішках, вибухали боєприпаси, а він, сержант артилерії зустрічав ворога вогнем і ненавистю під Краматорськом. Бої, вибухи, нальоти ворожої авіації – такі реалії війни. А ще – фронтові побратими, які стають рідними людьми. І дуже боляче і гірко на душі, коли гинуть ті, з ким мріяв про Перемогу.

Коли його молодший брат Євгеній Сьомін в 2024 році став воїном ЗСУ, то він написав рапорт, щоб служити в одній бригаді. Сподівався, що зможе уберегти, прикрити. Але його брат, кулеметник, лейтенант, командир роти зник безвісти. В сім'ї живе надія на його повернення.

А Дмитро Клапоусь був двічі поранений: 13 вересня 2025 року в плече, вдруге отримав опік обличчя і контузію – занадто близько пролунав той фатальний вибух. Тому довелось лікуватись в Харківському військовому шпиталі з подальшою реабілітацією в Дніпрі.

7 травня цього року, враховуючи те, що брат пропав безвісти, Д.Ю.Клапоусь залишив військову службу. Він залікував обпечене обличчя, але душевні рани болять і тривожать.

Його мужність і сміливість, вірність військовій присязі оцінена командуванням ЗСУ – «Золотий хрест» (2025 рік), Відзнака Президента України «За оборону України».

Є в цій сім'ї ще одна болюча рана – загибель брата дружини Івана Олександровича Кожухівського. Він повернувся «на щиті», знайшов свій вічний спокій у Розсішках. Його могилу часто відвідують рідні. Коли з Умані приїжджає дружина загиблого Героя з сином Ярославом і дочкою Мирославою, їх чекають родичі. Це спільне горе об'єднало родину.

Дні, проведені на передовій, бойові побратими живуть в споминах, приходять у сни. Дмитро Юрійович вірить у нашу Перемогу, в силу наших Збройних Сил. Займається домашніми справами, господарством. У вільний час любить посидіти з вудкою, порибалити, подумати серед природи. Знає, що жив правильно, залишився вірним своїм принципам, своїм переконанням. Сім'я, яку створив, є його надійним тилом, підтримкою. Пишається сином, випускником Уманського національного університету садівництва. Серед пріоритетів нашого шанованого земляка – сім'я. Любить відпочивати, коли рідні поряд, коли лунають спогади, розповіді про події і звучать мрії.

Дай, Боже, щоб всі мрії нашого земляка здійснились. Здоров'я йому і його родині, достатку, хороших новин, багато років життя під мирним небом після нашої Перемоги.

Все буде Україна!