Ми їм завдячуєм своїм життям

    

29 серпня Україна схиляє голови в жалобі перед пам’яттю захисників і захисниць, які полягли у війні з російським агресорами.

Україна понад 12 років веде збройну боротьбу за свою незалежність і територіальну цілісність. Ці роки мають багато трагічних сторінок. Іловайська трагедія – одна з них. 29 серпня 2014 року російські нелюди розстріляли українську військову колону під час їх виходу з оточення. На полях із соняшниками у «зеленому коридорі» під ворожим вогнем полягло 366 українських воїнів, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні.

Останній шлях наших воїнів пролягав через донецькі соняшникові поля, які стали чорними від вогню і кіптяви. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України.

Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності і сили духу.

 Саме про це йшлося у виступі провідного бібліотекаря центральної бібліотеки Зайцевої Оксани Юріївни під час проведення міської години-реквієм біля Пам’ятного знаку борцям за волю і незалежність України.

На мітингу виступила активна читачка центральної бібліотеки, доктор філософських наук, ВПО, екс-викладач Українського університету Горбенко Катерина Панасівна. Її погляд на цей день прозвучав у фактах з книг і періодичних видань, у щемливих словах вірша про Іловайськ.

29 серпня – не просто дата в календарі. Це нагадування про високу ціну, яку ми платимо за право жити у своїй вільній країні. Це біль, що не стихає, це пам’ять, яка не згасає.

Христинівщина веде свій страшний облік втрат у цій війні. Кожен населений пункт нашої громади стояв на колінах у живих коридорах завмирав у хвилинах мовчання, намагався знайти слова, щоб втішити рідних. Ми провели у вічність Героїв, які стали на захист своєї сім'ї, Христинівщини, всієї України. Вони були частиною сім'ї. Тепер кожен Герой може лише наснитись ніжним дотиком доні, озватись мамі подихом вітру, примаритись сонячним променем коханій... Але вони живуть в пам’яті тих, кого любили, за кого віддали своє життя.

Пам’ятати про них – наш священний обов’язок, данина їх подвигу і жертовності.

Історія свідчить: з кожної страшної трагедії Україна виходила ще сильнішою. Так буде і цього разу.

Все буде Україна!