Українське село - це неповторне поєднання мальовничої природи, збереження традицій прадідів, затишні будинки з отими шевченківськими вишнями, над якими гудуть хрущі та щирої гостинності. Багатовікова матеріальна, а головне - духовна спадщина, народні ремесла, унікальні архітектурні пам'ятки роблять кожне село перлиною національної культури. Головним скарбом села є люди - працьовиті, добрі, відповідальні. Кожне село - це ніби велика родина, де не просто всі всіх знають, а й співпереживають, , підтримують, допомагають. Серед таких людей і корінна жителька села Рижа Тетяна Михайлівна. Народилась вона 20 липня 1938 року в сім'ї Мазуренків - Ганни Демидівни та Михайла Захаровича. Дитяча пам'ять зберегла лише уривки з років війни і окупації, а от повоєнне дитинство в селі - то такі спогади, що їх забути не можна. Босоноге дитинство - то про неї і її ровесників. Було важко, але їх сім'я дочекалась живим з фронтових доріг чоловіка і батька. Яка то була радість! Колишній фронтовик знову пішов працювати в колгосп. Дівчинка росла на радість батькам доброю, працьовитою, привітною. Сім'я тримала господарство, обробляла город і Тетянка була гарною помічницею. В 1953 році закінчила Орадівську семирічку і 8 клас Ягубецької середньої школи. А далі за навчання потрібно було платити, а колгоспники зі своїх трудоднів такої змоги не мала.
Мала вправні руки, то пішла навчатись в Умань на курси швачок, які закінчила з відзнакою. Але працювати пішла в колгосп у ланку. Було їй неповних 17 років. Восени 1955 року стала на весільний рушник з односельцем Рижим Василем Євсейовичем. Молода господиня вправлялась і дома і на роботі. Їй наділили 2,5 га буряків, які потрібно було двічі просапати, прорвати, вирвати-викопати, почистити і повантажити на підводи. І гектар гороху, який косила ручною косою. Ніяких поблажок на молодість і вагітність ніхто не давав. До останнього дня працювала на буряках, поки й не народила 23 жовтня 1956 року свою донечку Оксану. Така ж ситуація була і з народженням другої доньки Лариси: робота на полі до самих пологів. Старшій дочці було вже 10 років, ніби і нянька, але покидати на неї маленьку дитину на цілий день не можна було. В селі працювали ясла, коди і віддала свою меншечку. А через три роки лелека знову відвідав цю працьовиту сім'ю, принісши їм сина. Назвали його Романом. Сестрички бавили малого, були для нього і виховательками, і подружками по дитячих забавах. Діти росли, а мама працювала: в ланці, в дитячих яслах, сторожем ... А коли в Орадівці відкрили новий свинарний комплекс, Тетяні Михайлівні запропонували працювати на станку молодняка. Комусь робота на свинофермі може здатись брудною і неважливою, але Тетяна Михайлівна, яка там попрацювала 31 рік (навіть після оформлення пенсії там трудилась) знає, яка це робота важлива і відповідальна. Про добросовісне відношення до роботи свідчать Похвальні Грамоти і Подяки. Особливе місце серед нагород займають медаль "Ветеран труда" та диплом переможця Всеукраїнського конкурсу працівників сільського господарства "Кращий за професією", на якому стоять підписи голови комітету Української аграрної біржі та головного редактора "Сільські вісті".
Йшли роки. Василь Євсейович і Тетяна Михайлівна працювали і ростили дітей, мріяли про їх майбутнє. Добротний їх будинок завжди радісно приймав гостей, вправна господиня частувала частувала смаколиками, за столом лунали жарти, пісні і спогади. А яке весілля організували для дочок! Декілька днів гуляло півсела, Весілля було із дотриманням народних традицій, з музикою, танцями... Сина проводжали на військову службу гучно і весело: з гарним частуванням, з хорошими побажаннями. А потім на їх обійсті засумували, затужили труби духового оркестру, проводжаючи в потойбіччя господаря. Овдовіла Тетяна Михайлівна, але дала раду собі, своїй господі. Дочекалась сина з армії і весілля йому робила вже сама, втирала сльози болю, ховала їх від усіх, але як же боліла душа...
Не зачерствіло її серце, вона зберегла доброту і повагу до людей. Дає лад в господі, любить поспілкуватись з людьми, по можливості донатить на ЗСУ.
Вона щаслива бабуся і прабабуся: має п'ятеро онуків і семеро правнуків. Хвилюється за сім'ю старшої дочки Оксани, яка опинилась на окупованій Херсонщині, за тих кровинок, які виїхали за кордон...
Мріє пані Тетяна дожити до Перемоги, а на своє сторіччя зібрати всю родину за своїм столом, кожного поцілувати і обійняти... Дай, Боже, їй віка і здоров'я, сили і терпіння, хай збудуться її мрії. А я від імені односельців дякую їй за працю, привітність, жіночу мудрість.
Немає коментарів:
Дописати коментар