Володимир Івасюк: у серці поколінь

Нам сумно і боляче усвідомлювати, що 4 березня ми могли б відзначати 75 років з дня народження легенди української музики, композитора і поета Володимира Івасюка. Натомість ми говоримо про нього в минулому часі: жив, творив, писав, любив... Минуло довгих 35 років з часу фізичного знищення композитора радянськими спецслужбами, а ми, українці, і досі потерпаємо від терору імперії зла, якою була, є і залишається росія.

У тридцять років не стало талановитого сина України, але залишились його вори. Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор ста семи пісень, музики до спектаклів, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні, був неординарним художником... Але найбільшу популярність йому принесла пісня «Червона рута». Пояснити феномен дивовижної популярності «Рути» важко. Схоже, що вона приголомшувала і вражала перш за все новим неординарним художнім символом, навіяним українськими легендами. Це навіть не традиційний образ рути-м'яти, що символізує дівочість, це образ таємничої «квітки-надії», яка споконвіку проростала на нашій землі, чекаючи на лицаря, що відкриє її і дасть місце у людській свідомості. «Червона рута» Володимира Івасюка символізує Україну, її мову, пісню, одвічне прагнення до волі. Чари цієї небаченої в природі квітки торкнулися мільйонів сердець слухачів і залишилися там навіки символом душі Володимира Івасюка, а також національним символом України, як, скажімо, калина і тополя, як Дніпро і Карпати.

Про творчість Володимира Івасюка, про любов до України користувачі центральної бібліотеки змогли дізнатись з книжкової виставки «Недоспівана пісня Володимира Івасюка». 

А наша христинівська художниця Галина Бортник порадувала шанувальників боянича української пісні його портретом. В Інтернет-центрі користувачі поринули в незвичайний світ Івасюкової пісні, подивилися в очі справжнього Патріота України.

Незалежна Україна віддала своєму синові належне: посмертно Володимиру Івасюку присуджено найголовнішу нагороду – Державну премію ім. Т.Г.Шевченка за видатний внесок у розвиток українського національного мистецтва.

Його пісні вічні, як і сама Україна, яку він так палко любив і оспівував в своїх піснях. Він залишив у спадок всім українцям свої твори, свою любов до Батьківщини.

Все буде Україна!

Ще одна книга віршів земляків

        Третього березня увесь книжковий світ відзначив Всесвітній день письменника. Без книг, розумних і вічних, неможливе життя, розвиток, прогрес.

В цей день до центральної бібліотеки завітала поетеса, художниця, членкиня Уманського об'єднання Спілки слов'янських письменників Галина Бортник. Вона прийшла з подарунком – з другим випуском альманаху «Пектораль». Серед віршів цієї книги – твори поетів Вінниччини, Волині, Київщини, Херсонщини, Германії і Польщі. Найбільше творів майстрів поетичного слова з Черкащини. Поціновувачі поезій пані Галини мають змогу полинути в її поетичний світ. Тут вміщено її вірші: «Ми Господа раби», «Христос воскрес», «Легенда двох», «Свято Трійці», «Вишневий світ». ЇЇ поетичні рядки – про віру, кохання і війну. Написані щиро і душевно, вони прославляють життя, віру в Перемогу, найкращі почуття людини...

Вітаємо Галину Василівну і її побратимів по поетичному перу з Всесвітнім днем письменника! Бажаємо, аби душі ваші невтомно працювали, народжуючи нові й нові образи, аби Велика Любов зігрівала кожну літеру, написану вами, аби все, що випливло з-під вашого пера, було якісним і непересічним. Вдумливих і вдячних вам читачів, творчої наснаги. Хай наступний випуск «Пекторалі» вийде в мирній нашій державі.

Шуміти горіховим садам

    Як і багато рослин, що нас оточують, горіх дуже стара культура, що підтверджує Біблія. На її сторінках горіх згадується двічі: у Старому Завіті та у Пісні Пісень Соломона. У багатьох народів це дерево вважалося священним. В Київській Русі його культивували монахи в Межигірському і Видубицькому монастирях ще дев'ять століть тому.

Горіх – велетень серед фруктових дерев, він росте до 30 метрів, та й довговічності його можна позаздрити – до чотирьох століть росте цей красень, щороку плодоносячи. В нашій місцевості таких довгожителів немає, а от дерев, яким понад 50 років – не перелічити. Вирощують горіх заради його плодів, які є поживним, цілющим і дієтичним продуктом. В селах нашої громади горіхи ростуть, напевно, в кожній садибі, біля шкіл, дитячих садків, адміністративних споруд.

Але горіхи в нашій місцевості посіли таке важливе місце не так давно. Як розповідають старожили і ті, хто пам'ятає оповіді своїх батьків і дідів, що в часи царизму і на початку минулого століття горіхів по селах не було. В селі Углуватка жив чоловік на ім'я Охрім. Він звідкілясь привозив горіхи і роздавав колядникам і щедрівникам. Діти із захопленням передавали один одному: "Гайда до Охріма, він дає горіхи!".

Відомий поет, уродженець села Орадівка, в своїх спогадах "Екран пам'яті" згадує свою двоюрідну бабусю Євдокію Пилипівну Мельниченко, яка жила в Христинівці неподалік базару, а в її садку росли саме горіхи. Ось як він сам пише: "Таких екзотичних для нас дерев, як горіхи, в Орадівці майже не було. На храмовий празник бабуся обдаровувала численних онуків брата рідкісними делікатесами – горіхами. Через те з усіх "празникових" її ми виглядали насамперед задовго до свята".

Кажуть, що наші предки вірили, що посаджений біля будинку горіх забирає благополуччя. Дехто передає переказ про те, що той, хто посадить горіх своїми руками, довго не живе.

Як і кожна рослина, горіх за часи свого існування обріс легендами, загадками, прислів'ями. Вирішити якесь важке питання чи завдання – "попав міцний горішок", застерігали від покарання – "отримаєш на горіхи". Хрещена мати, вишиваючи для похресника рушник, щоб перев'язати його перед тим, як він ішов до війська, обов'язково вишивала на рушнику горішки. Щоб похресник був міцним та "не по зубах" ворогам.

Одна бабця розповідала таку собі притчу: "Був в однієї жінки син, уже і дорослий, але ледачий. Послала вона його в ліс, що нарвав та назбирав лантух горіхів. Прийшов парубок у ліс, ліг на траву під горіхом і мріє: "От якби горіхи були завбільшки такі, як гарбузи – взяв би два, і був би повен мішок. Мріяв, мріяв і задрімав. Від легенького вітерця впав горіх і поцілив хлопцеву в лоба. Підскочив він, потер ґулю і промовив:"Добре, що горіхи не такі, як гарбуз. Хай будуть краще маленькі". Та й почав рвати та збирати горіхи.

Горіх – сильне і довговічне дерево, тому, коли купали новонародженого хлопчика, воду з купелі виливали під горіх, щоб ріс сильним і здоровим. Горіхами прикрашали різдвяну і новорічну ялинку. Їх вішали поряд з іграшками, яблуками і цукерками.

Православні християни відмічають три Спаса: Медовий, Яблуневий та Горіховий. Третій Спас називають Спасом на полотні. Це церковне свято, присвячене перенесенню з Едесси до Константинополя Нерукотворного образу Ісуса Христа в 944 році. В цей день в церкві освячують горіхи, горіхове листя та гілки. З освячених продуктів роблять настоянки і відвари, додають у консервацію та соління. На Горіховий Спас святили та очищали криниці. В цей день, згідно із старовинним обрядом, вибирали досвічену жінку, яку відправляли на перший збір горіхів. Кількість горіхів, яку вона назбирала, визначало мінімальний збір горіхів рештою членів громади. В цей день виготовляли відвари, настоянки з горіхів. Зокрема, відвар з горіхових перетинок, який вважався сильним засобом при застудах і хворобах суглобів. В цей день церква не боронила людям працювати, бо йшов активний збір врожаю та заготівель на зиму.

Горіховий Спас має свої прикмети. Багато горіхів на Спас – через рік буде хліба про запас. Журавель відлітає до Горіхового Спасу – на Покрову вдарять морози. На Горіховий Спас сонце іде на осінь.

Раніше борщ українці не засмажували, а затирали. Робилось це в макітрі, де смажене сало з цибулею перетирали макогоном. В такий же спосіб терли мак, часник, різні приправи. Часто-густо дно в макітрі від таких дій просто випадало. Таку макітру чи горщик без дна не викидали, а садили горіх, прикопуючи разом з посудиною. Це для того, щоб горіх не ріс в корінь. Адже корінь цього дерева дуже розгалужений і сильний. Якщо його посадити близько будівлі, то він може і підняти чи пошкодити фундамент чи підмурок. Люди вірять, що горіх, "посаджений" воронами, має бути тонкошкурий та м'ясистий. За цим критерієм, мовляв, ворони обирають собі горіх. А ворони горіхи полюбляють, так як і білки, що роблять собі запаси на зиму.

2. Хоч землі Черкащини вважаються придатними для вирощування горіхів, на території нашої громади раніше великої кількості горіхових насаджень не було. На присадибних ділянках їх почали садити після ІІ світової війни. Врожаю з такого навіть одного дерева вистачало на потреби сім'ї. В останні кілька десятиліть горіхи набули великого попиту на ринку. Їх почали вирощувати, лущити і здавати тим, хто збуває їх далі. В Христинівці багато людей скуповували горіхи і везли їх збувати у Львів. Тоді з нашого міста до Львова ходило кілька потягів. Тепер цим займаються ті, хто має автотранспорт та налагодив джерела збуту. Але зиск мають всі.

В 2006 році підприємець в селі Шельпахівка засадив горіхами 60 гектарів землі горіхами. Вони вже плодоносять. Господар наймає людей для збирання урожаю. Платить горіхами чи грішми. Переробка горіхів в цьому приватному господарстві триває весь осінньо-зимовий період.

3. Горіхи настільки вже ввійшли в наше життя, що нам важко уявити свій побут без цих плодів. Ми давно вже не вважаємо їх екзотичними наїдками, та з'їсти таку величезну кількість горіхів – нереально, навіть в умовах однієї сім'ї. Тому горіхи здебільшого вирощують, щоб здати їх плоди приватним заготівельникам. Люди мішками везуть в базарні дні, почищені і посортовані горіхи.

Смакові якості горіхи неперевершені. Тому їх додають до цукерок і печива, печуть з ними торти, тістечка, пиріжки, готують налисники. І здавна додають до обрядової страви – куті. Перед цим горіхи обсмажують, обчищають від шкірки, трішки подрібнюють і перемішують з вареною пшеницею, перетертим маком, родзинками, медом... Кожна родина має свій рецепт куті, але без додавання горіхів кутя – то і не кутя.

Крім гарних смакових якостей, горіх має і цілющі властивості.  В лікувальних цілях використовують листя, зелені плоди, перетинки з горіхів, цвіт. Коли розпускаються горіхові "сережки", їх збирають і висушують. Це один з небагатьох рецептів, які допомагають хворим на епілепсію. Сік горіхового листя корисний при захворюванні вуха. Горіхове масло – від гангрени і бешихового запалення. Якщо горіхи змішати з інжиром і рутою, то це гарні ліки від всіляких отруєнь, їх рекомендують вживати тим, хто працює на виробництвах із шкідливими умовами праці. Старенькі бабці кажуть, що при укусах скаженого собаки потрібно змішати горіхове масло з потертою цибулею і сіллю та прикладати до укусу такі пов'язки. Пов'язки з горіховим маслом рекомендують для загоєння ран від хронічного отруєння ртуттю. Горіхи корисні при при хворобах ясен, які викликані дефіцитом вітамінів. Особливо це корисно в кінці зими та на початку осені, коли організм відчуває нестачу вітамінів. Саме тому зараз для воїнів ЗСУ ми виготовляємо енергетичні батончики, до складу яких входять: помелені горіхи, чорнослив та інші сухофрукти, змішані з медом.

Зелені волоські горіхи, зібрані  на початку липня, коли їх шкірка ще м'яка, – випробуваний народний засіб проти багатьох недуг: від цукрового діабету, лікуванні від глистів, при діареї, шкіряних висипах, при хворобах печінки і нирок, щитовидної залози.

Горіх – незвичайне дерево. В ньому навіть листя має лікувальні властивості. Основні ефекти цього листя: ранозагоювальний, протимікробний, протизапальний, має властивість підвищувати згортання крові та знижувати рівень цукру. Настоянки цього листя лікують запальні захворювання кишківника, проноси, кон'юктивіти та інші захворювання очей, стоматити, хвороби шкіри (вугрі, екземи), допомагають при обморожуванні шкіри, при авітамінозі, виснаженнях організму... 2 чайні ложки висушеного горіхового листя залити 250 грамами відстояної води, кип'ятити 3-4 хвилини на слабкому вогні. Приймати по 2-3 склянки на день. А якщо чай з листя горіха передбачається застосовувати для полоскання ротової порожнини, промивання очей чи приготування ванночок, то його потрібно розбавити ромашковим настоєм в пропорції 1:1.

Кажуть, що, якщо в подушку додати листя сухого горіхового листя, то не буде клопів.

Меблі, виготовлені з горіхового дерева коштують дуже дорого. В нашій громаді є одне деревообробне підприємство, але воно спеціалізується на виробах з ясена і вільхи. До обробки горіхів в промислових об'ємах там справа ще не дійшла.

В декоративно-вжитковому мистецтві горіх використовується мало. Горіхи маленького розміру, тверді. Обгорнуті фольгою, слугують прикрасами на новорічних ялинках. Для розвитку дрібної моторики в дітей практикується виготовлення тварин, корабликів з шкаралуп горіхів. З листків горіхів виходять гарні квіти.

4. Збивання, збирання горіхів – процес трудомісткий. Виготовити якісь інструменти для цього важко, враховуючи висоту цих дерев. А от для того, щоб розбити горіх і не пошкодити його, люди придумують різні пристосування: б'ють до горловини пляшки від "Шампанського", бо вона міцна, використовують гайкові ключі, видовбують різні ємкісті в дереві чи камені, роблять форми з бетону.

В бібліотеках громади проводяться майстер-класи по виготовленню саморобок та екологічні години "Горіх: легенди, користь і вірування", "Горіх в нашому житті і культурі".

Залишила нам свої поетичні скарби

В день народження Лесі Українки ми схиляємо голови в шані голови перед талантом і силою душу жінки, Поетеси, Патріотки України.

Леся Українка...Це ніжне й дзвінке ім'я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ.

  В бібліотеках громади організовано книжкові виставки, біля яких пройшли вікторини, конкурси знавців, літературні години, поетичні марафони: «Я словом правди камінь оживила», «Високе світло імені і слова», «Леся Українка: мужність, творчість і сила духу», «Слова живі, немов зернини».

111-й рік Лесі немає з нами, але її вірші, її казки, її мрії живуть в Україні. Вони вічно житимуть і лунатимуть у вільній і мирній нашій незалежній державі.

Коли душа закохана в творчість великої Лесі

25 лютого Україна і весь прогресивний світ відмічає день народження Лесі Українки. Цього дня українці знову вчитуються в безсмертні рядки її творів, бібліотеки проводять літературні години, вікторини та конкурси знавців творчості цієї талановитої поетеси. Це наша маленька шана вдячності, поваги і гордості нашій Лесі. А жителька нашого міста Галина Бортник до цього дня втілила свою мрію – написала портрет Лесі Українки. За словами Галини Василівни, цей задум вона виношувала давно.

Шанувальники образотворчого мистецтва знайомі з картиною пані Галини за мотивами «Лісової пісні», на якій зображені Мавка і Лукаш. Картину з цими літературними героями художниці написала кілька років тому до конкурсу, який був присвячений Дню закоханих.

А ось в 153-ю річницю з дня народження поетеси, користувачі бібліотеки мали змогу побачити її портрет. Галина Василівна не просто закохана в творчість Лесі України, вона й сама черпає натхнення в її віршах, в її силі духу, в її любові до України. Вона може довго цитувати уривки з віршів, аналізувати їх, проводити паралелі з сьогоденням.

Бажаємо Галині Василівні здоров'я, сили, натхнення, нових картин і вдячних поціновувачів. Хай наступна її виставка буде в мирній нашій державі.

Все буде Україна!

Мовне питання – біль душі

         Мова – спільний духовний орган народу. Є мова – є нація. Це незаперечний факт. У кожного народу є рідна мова. Рідна мова – це не тільки засіб спілкування, це національна ознака і символ народу. Для українців прадіди передали нам у  спадок мову – праматір нашої духовності. Вона – основа нашої культури, нашої величі і вірності Україні.

Історія української мови – це низка утисків, перешкод і заборон. Валуєвський циркуляр 1863 року, сумнозвісний Емський указ 1876 року, які були спрямовані на знищення та витіснення української мови з культурної сфери, з громадського життя.

Нашу українську мову клював кровожерний двоголовий орел, її шмагали зневагою, сікли циркулярами і заборонами, труїли в тюрмах, зневажали в московських виданнях, ненавиділи в оршанських болотах, крали наші милозвучні слова, привласнювали їх.

Десятиліття існування срср не змінили ставлення до нашої «калиново-барвінкової». Насадження російської мови йшло з дитячих садочків, розвивалось у школах, а у технікумах і вишах досягало свого апогею. Лекції велись російською мовою, більшість підручників і посібників – російськомовні. Насаджувалася думка, що українською розмовляють лише в селах. І не було дивиною, що випускники сільських і селищних шкіл уже на перших же канікулах розмовляли російською, ще й хизувалися цим. Пам’ятаєте гумореску Павла Глазового «Кухлик», і заключні слова мудрого діда: «Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика та не знає мови!»

В збереженні, поширенні і популяризації нашої мови заслужене почесне місце займають класики української літератури. Кожен регіон нашої держави має свої слова, мені ж найближча мова Тараса Шевченка, адже це мова моїх дідусів і бабусь, моїх батьків, моїх друзів і рідних.

На нашу думку, в селах збереглася і мова, і культура українців. Коли в містах весілля проходили уже з тамадою і іграми-конкурсами, то по селах на весіллі співали весільних пісень, ходили коровайниці, свахи сватали за старшу дружку старшого боярина, який ввечері на плечах ніс придане молодої до свекрухи.

В українській мові немає нецензурної лайки. Хоч за словом українці не лізли до кишені, маємо багато дотепних і влучних слів. Але, навіть, коли лаялись, то вуха ні дітям, ні старшим людям не затикали.

Напевно, ні в одній мові немає стільки приказок і прислів'їв, як в українській. Кожен вчинок чи вислів, можна передати приказкою. Ними можна висловити невдоволення, насмішку, жарт, застереження, заохочення, сум.

Навіть в часи срср українські школярі були розумніші і освіченіші, бо знали на одну мову більше жителів рф. «Окати» і «акати» нам легше, ніж їм вимовити наше легендарне слово – «паляниця».

Довгий час українська була не тільки інструментом культури, а й зброєю, якою виборюють незалежність. Мовне питання об’єднує нас у дискусії про майбутнє України. Мова – це позиція і патріотизм людини.

Мовне питання наразі дуже актуальне, бо воно стосується ідентифікації. Почуття російськомовних в цьому питанні є ознакою того, що це для них болюча проблема, бо вони не просто розмовляють російською мовою, а живляться російськими джерелами інформації та світоглядом. Російська ідентичність налаштована агресивно. І вона є таким самим ворогом, який вбиває українців, руйнує наші міста і села, грабує і зневажає нас і нашу мову. Ті ж, хто має українську ідентичність, не зраджують мову предків, їх культури, звичаям і обрядам. Тому ми і любимо свою рідну, чисту, співучу, сонцесяйну, величну, щебетливу мову.

Мовне питання для українців зараз стоїть дуже гостро. Для тих, хто вважає, що мова немає значення, кажемо: «То хай буде українська!». А шанувальників нашої розмаїтої мови, прошу: «Розмовляйте і пишіть українською в побуті, на сайтах, в кабінетах чиновників. Творіть український простір, вчіть дітей говорити українською. Шукайте однодумців!».

Силою і примусом людей не змусиш поважати мову, якщо людина не поважає Україну. За такими ми шкодувати не будемо, хай ідуть у всім відомому напрямку.

А ми віримо в нашу Перемогу і в ту Україну, за яку йдуть запеклі бої. Воїни виборюють волю, незалежність і право на свою мову – українську, прадідівську, величаву, горду і неповторну. Яка звучатиме гордо і сильно, дзвінкоголосо і неповторно, чесно і величаво!

Все буде Україна!

І чарівна вона, і піднесена, тільки фальш для неї чужа. В ній є думка Франкова і Лесина, і Шевченкова в ній душа

Серед свят і ювілеїв, які ми відзначаємо, Міжнародний день рідної мови – особливий для українців. Мовне питання в наший державі не просто болюче, воно вмите кров’ю Героїв, які захищають Україну, її землі, її мову.

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову...» - ці слова-попередження Ліни Костенко звучать дуже актуально. Нашу українську мову клював кровожерний двоголовий орел, її шмагали зневагою, сікли циркулярами і заборонами, труїли в тюрмах, зневажали в московських виданнях, ненавиділи в оршанських болотах, крали наші милозвучні слова, привласнювали їх!

Але наша мова живе і бореться. Адже мова – це наше коріння, наша пуповина з рідною землею, з духовними надбаннями предків. Це ріка, яка живить нас. Вона переживала і бурхливе повноводдя, і цензурне обміління, і засмічення суржиком. Але не втратила перлин староукраїнських слів, збагатилася різноголоссям різних куточків України.

До дня рідної мови, яке відзначається з 2000 року, в бібліотеках громади проходили мовні вікторини, аукціони, конкурси і турніри знавців, години спілкування.

В центральній бібліотеці біля книжкової виставки пройшла година обміну думками «Нам її в спадок дали батьки», мовно-історична мандрівка «У мові – вся доля народу», відкритий мікрофон «Як буде мова – буде Україна».

Учні 10-В класу міської школи № 1 стали учасниками брейн-рингу «Калиново, барвінково наша мова пломенить», під час якого писали епітети до української мови, згадували частини мови, продовжували українські прислів’я, відміняли слова.

Приємно відзначити, що христинівчани знають і люблять українську мову, бережуть її. Тому вона і далі житиме, розвиватиметься, прославлятиме наших борців за волю, наших Героїв на передовій. І, дай Боже, щоб українською мовою ми прославляли Перемогу над ненависним ворогом.

Все буде Україна!