Коли доля повертає до рідного порогу...

            Зараз у нашому селі проживає багато людей, які приїхали сюди, рятуючись від вибухів і бомбардувань на Сході України. Серед них і Кравченко Ганна Володимирівна.

Народилась вона тут, у Великій Севастянівці 7 вересня 1952 року. Батьки Бевз Володимир Андріянович і Зінаїда Іванівна працювали в колгоспі. Ганна була другою дитиною в цій сім'ї, їй дістався захист старшого брата Петра, а вона була нянькою для молодшої на десять років сестри Марії. Вона вже була школяркою, в неї були спільні заняття і ігри з ровесниками, але часто доводилось дивитися за молодшою сестрою, брати її із собою.

Час пролетів швидко, і з атестатом зрілості, маючи неповних 17 років, зібрала валізу, документи і поїхала поїздом в Донецьк. Взагалі, багато христинівчан їхали туди на роботу та навчання. Молода Ганна навчалася в Українському заочному будівельному технікумі. Життя було насиченим і цікавим: навчання, контрольні, танці в БК... Тут вона познайомилася з Миколою Петровичем Кравченком. Родом він був із Сумщини, а на Донбасі проходив строкову службу. Високий сержант з погонами внутрішніх військ покорив серце нашої землячки. 1971 рік став для неї багатим на важливі події: вона отримала диплом бухгалтера, і змінила дівоче прізвище на Кравченко. Не було гучного весілля, розписались у ДРАЦС (тодішньому ЗАГСі) і почали втілювати мрії про сімейне життя. Жили на Сумщині, потім повернулися у Покровськ, де після двох років роботи на будівництві, Ганна отримала ключі від нової квартири. Дістала свій диплом бухгалтера і пішла працювати у страхову компанію, чоловік працював бульдозеристом.

Побудували гарну дачу, яка для господині була віддушиною після життя серед бетону і асфальту. Виросла в селі, тому поралася біля землі з радістю: грядки з овочами, маленький доглянутий сад і на кожному вільному клаптику ґрунту – квіти. Вже стали дорослими і їх діти: Лариса, яка стала львів’янкою, майстриня із вправними руками, в яких з ниток і тканини виходять пошиті, вив’язані, мереживні дуже гарні вироби; син Олег – підприємець в Дніпрі. Найбільше болить мамине серце за свого молодшого «мізинчика» Євгена, який з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну, служить в ЗСУ у десантно-штурмових військах. Вона, здається, живе від дзвінка до дзвінка, якого так чекає і його: «Мамо, в мене все добре!».

А самій довелось покинути в Покровську й квартиру, й дачу, та все нажите, щоб повернутися 13 березня 2022 року в батьківську хату у Великій Севастянівці. Вона має статус ВПО й невичерпну енергію і бажання жити, спілкуватися, допомагати, творити добро.

Там, на Донеччині, вона брала участь у художній самодіяльності, бо гарно декламує вірші, яких, до речі, знає багато напам’ять, брала участь у роботі клубів за інтересами...

Тут, в селі, де закопана її пуповина, садить город і розводить квіти, є активною читачкою сільської бібліотеки. Вона цікавий співрозмовник, кохається в поезії, розповідає про своє життя. А книги для читання просить підбирати, щоб там не було трагічних подій. Каже, що в житті пережила багато сумних моментів і гірких втрат.

Бажаємо нашій шановній пані Ганні здоров’я, сили, достатку, хороших новин, гарних книг. Хай повертається живим і здоровим з Перемогою її син, хай доля дарує ще багато мирних років життя.

                                           Ірина Сивак, завідувачка Великосевастянівською бібліотечною філією