Коли доля повертає до рідного порогу...

                                                               Розкажу про читача

         Зараз у нашому селі проживає багато людей, які приїхали сюди, рятуючись від вибухів і бомбардувань на Сході України. Серед них і Кравченко Ганна Володимирівна.

      Народилась вона тут, у Великій Севастянівці 7 вересня 1952 року. Батьки Бевз Володимир Андріянович і Зінаїда Іванівна працювали в колгоспі. Ганна була другою дитиною в цій сім'ї, їй дістався  захист старшого брата Петра, а вона була нянькою для молодшої  на десять сестри Марії.  Вона вже була школяркою, в неї були спільні заняття і ігри з ровесниками, але часто доводилось дивитись за молодшою сестрою, брати її з собою. 

   Час пролетів швидко, і  з атестатом зрілості, маючи неповних 17 років, зібрала валізу, документи і поїхала поїздом в Донецьк. Взагалі, багато христинівчан їхали туди на роботу та навчання.  Молода Ганна  навчалась в Українському заочному будівельному технікумі .  Життя було насиченим і цікавим: навчання, контрольні, танці в БК... Тут вона познайомилась  з Миколою Петровичем Кравченком.  Родом він був із Сумщини, а на Донбасі проходив строкову службу. Високий сержант з погонами внутрішніх військ покорив серце нашої землячки.  1971 рік  став для неї багатим на  важливі події: вона отримала диплом бухгалтера,  і змінила дівоче прізвище на Кравченко.  Не було гучного весілля, розписались у ДРАЦС (тодішньому ЗАГСі) і почали втілювати мрії про сімейне життя.  Жили на Сумщині, потім повернулись у Покровськ, де після двох років  роботи будівництві, Ганна  отримала ключі від нової квартири. Дістала свій диплом бухгалтера і пішла  працювати у страхову компанію, чоловік працював бульдозеристом. 

     Побудували гарну дачу, яка для господині була віддушиною після життя серед  бетону і асфальту, Виросла в селі, тому поралась біля землі  з радістю:  грядки з овочами, маленький доглянутий сад і на кожному вільному  клаптику ґрунту - квіти.  Вже стали дорослими і їх діти: Лариса, яка стала львів'янкою, майстриня із вправними руками,  в яких з ниток  і тканини  виходять пошити, вив'язані, мереживні  дуже гарні вироби; син Олег - підприємець в  Дніпрі. Найбільше болить мамине серце за свого  молодшого "мізинчика" Євгена, який з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну, служить в ЗСУ у десантно-штурмових військах.  Вона, здається, живе від дзвінка  до дзвінка, якого так чекає і  його: "Мамо, в мене все добре".

      А самій довелось покинути в Покровську і квартиру, і дачу, і все нажите,  щоб повернутись  13 березня 2022 року в  батьківську хату у Великій Севастянівці.  Вона має статус ВПО, і невичерпну енергію і бажання жити, спілкуватись, допомагати, творити добро. 

   Там, на Донеччині, вона брала участь у художній самодіяльності, бо гарно декламує вірші, яких, до речі, знає багато напам'ять, приймала участь у роботі клубів за інтересами...

  Тут, в селі, де закопана її пуповина, садить город і розводить квіти, є активною читачкою сільської бібліотеки. Вона цікавий співрозмовник, кохається в поезії, розповідає про своє життя. А книги для читання просить підбирати, щоб там не було трагічних подій. Каже, що в житті пережила багато сумних   моментів  і  гірких втрат.

     Бажаємо нашій шановній пані Ганні здоров'я, сили, достатку, хороших новин, гарних книг. Хай повертається живим і здоровим з Перемогою її син,  хай доля дарує ще багато мирних років життя.

        Ірина Сивак, завідувачка Великосевастянівською бібліотечною філією