Про землю поговоримо з юристом

Згідно з ч.1 ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

На сьогодні питання надання безоплатної правової допомоги врегульовано  Законом України «Про безоплатну правову допомогу», який набрав чинності 9 липня 2011 року. Так, Законом передбачено надання первинної та вторинної безоплатної правової допомоги.

Безоплатна первинна правова допомога (БППД) включає такі види правових послуг, як надання правової інформації; консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання консультацій, роз’яснень та підготовка проектів договорів користування земельними ділянками (оренда, суборенда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) для сільського населення - власників земельних ділянок; надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Отримати безоплатну первинну правову допомогу мають право усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, в тому числі іноземці, особи без громадянства, у тому числі біженці чи особи, які потребують додаткового захисту.

Звернутися за правовою допомогою можна до найближчого місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Сьогодні в центральній бібліотеці відбулась зустріч з головним спеціалістом відділу Христинівського бюро правової допомоги Уманського МЦ з надання безоплатної вторинної правової допомоги Оленою Лещенко. Питання, які обговорювались цього разу були такими: «Як реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки», «Припинення та поновлення договору оренди землі», «Земельний податок для фізичних осіб». Ці питання хвилюють багатьох. Пані Олена розповіла про роботу цього бюро, відповіла на питання, а також дала буклети, які допоможуть користувачам бібліотеки розібратись у цих питаннях. В разі необхідності, при виникненні невирішених питань, вони дізнаються контактні телефони, адреси установ, конкретних спеціалістів, які зможуть допомогти.

З відділом Христинівського бюро правової допомоги бібліотека співпрацює вже не один рік. Ця співпраця дає гарні результати, адже допомагає вирішити христинівчанам питання захисту від юристів.

А провідний бібліотекар читального залу Світлана Кулеша познайомила присутніх з новинками правової літератури, які надійшли до бібліотеки.

Наші знання права – то наша сила!

За покликом Вітчизни і серця

 

14 березня в Україні відзначається День українського добровольця.

Це свято людей, які за покликом власного серця стали на захист рідної Батьківщини та боронять її від загарбників.

Дата вибрана зовсім не випадково. Саме 14 березня 2014 року перші добровольці з Майдану Незалежності вирушили на тренувальну базу, що під Києвом, для формування першого українського добровольчого батальйону. Навіть сьогодні доволі важко переоцінити внесок визвольної боротьби першої хвилі добровольців.

     

Хоч це свято і є новим для національного календаря України, проте явище, якому воно присвячене, споконвіку супроводжує український народ – гуртуватися при спільній загрозі. Недаремно існує народна мудрість: «Моя хата скраю – ворога першим зустрічаю!». Яскрава національна риса і традиція українського народу – бути небайдужим до свого сьогодення та майбуття, до долі своїх дітей, честі і пам’яті своїх славних батьків.

Ми горді з того, що серед добровольців багато христинівчан, які з честю і гідністю виконують свій священний обов’язок - захищати свій народ, свою землю, ідеали справжніх патріотів України. Вони різного віку, мають різні професії і освіту, але їх об’єднує любов до України. Вони щиро вболівають за її долю, незалежність і суверенітет. Їх героїзму, силі і мужності вклоняються всі ті, для кого Україна – понад усе. Книжкова виставка у вікні бібліотеки «Вони – герої рідної землі, вони держави вільної солдати» розповідає про подвиг добровольців. На ній зібрані книги, фотографії, статті.

Запрошуємо всіх, хто любить Україну, хто захоплюється подвигом добровольців, завітати в центральну бібліотеку, прочитати книги і статті про тих, хто є взірцем патріотизму.

Вклоняючись великому Кобзареві

В ці березневі дні весь світ вшановує геніального сина України Тараса Григорович Шевченка.

9 березня 1814 року і 10 березня 1861 року – це дати його народження і смерті. А між ними 47 років земного життя, з них 24 роки він був кріпаком – власністю пана, 10 років у нього забрала царська армія. І лише тринадцять років він був на волі, якої «…сказать по правді, й не було...».

Але нам, своїм нащадкам, він залишив такі твори, які не перестають бути актуальними досі.

Творчому й життєвому шляху великого Кобзаря були присвячені урочистості біля погруддя Т.Г.Шевченку. Ведуча, директор центральної бібліотеки Раїса Шумовська, розповіла присутнім про ту роль, яку відіграє в житті українців Тарас Шевченко.

Керівники міста, представники громадських організацій, мешканці міста поклали живі квіти до підніжжя погруддя, познайомились з матеріалами книжкової виставки.

Бажаючі взяли участь в флешмобі #Шевченку207. І залунали його безсмертні поетичні рядки, знайомі зі школи чи відкриті в дорослому житті. Приємно, що участь у флешмобі взяли міський голова Микола Наконечний, перший заступник Володимир Валюк, активіст Валерій Костюк, підприємець Сергій Білобров, молоді христинівчани.

Шевченкове слово завжди житиме серед нас, закликатиме нас любити свій народ так, як любив його великий Тарас!

                       
 

Будь, як Тарас!

«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха…» – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя.

І ми почули та й скинули. І, знаєте, саме таким він був би, якби народився всього пару десятків років тому. Шевченко дуже полюбляв гарно вдягатись, був надзвичайно обдарованим, освіченим та емоційним хлопцем, а далі – не менш емоційним, але вже дорослим чоловіком. Так-так, вам не почулось, Тарас ніколи не був старим дідусем. Його життя обірвалося всього в 47 років. Він був веселий, добрий, полюбляв танці і теплу компанію. Танці були особливою пристрастю хлопця, в його присутності не було і хвилини, щоб компанія не сміялася, він міг пожартувати з кожним, вмів знайти такі слова, щоб людина зрозуміла, що треба радіти життю. Любив ходити на вечорниці, а там досхочу танцювати. Кажуть, жодної дівчини не було, з якою він не потанцював би. Так його описує Наталія Шевченко, праправнучка поета по лінії брата Йосипа. Пан Тарас був освічений та інтелігентним, чудово володів французькою мовою, то ж його часто запрошували до шляхетних товариств Петербурга.

Віршові рими Тараса Шевченка – дуже непрості, перечитуючи їх знову й знову, можна знайти все нові міжрядкові меседжі. Ох, скільки жіночих сердець зачарувала та поезія, скільки різних емоцій викликала, скільки збурила почуттів...

Талант Шевченка-поета не поступається його здібностям живописця, перш за все графіка. За мистецьке виконання офортів (різновид гравюри на металі) Тарас Шевченко одержав звання академіка імператорської Академії мистецтв. Проте, Шевченко, писав не лише серйозні картини, в його творчому «портфоліо» є й кумедні карикатури та іронічні замальовки.

Тарас стовідсотково міг би бути популярним блогером, одним зі студентів Могилянки, а може й іншого університету, де був би твоїм одногрупником, молодим художником чи письменником, який викладає свої роботи на сторінках Facebook і радіє лайкам та репостам. Тарас міг би бути твоїм другом або ж ви зовсім не розділяли б життєвих поглядів один одного. Тарас в сучасному світі міг би стати ким завгодно, варто було б йому просто цього захотіти та прикласти зусиль.

Він був талановитий, впертий, цілеспрямований і любив життя!

Будь, як Тарас!

Наші виставки у вікні бібліотеки

      9 березня  наш народ, світова громадськість урочисто відзначатимуть 207-му річницю з дня народження  Т.Г.Шевченка - геніального поета, художника, прозаїка, драматурга, мислителя, поборника добра і справедливості, голосу істини й совісті.   

       Книжкові виставки, масові заходи в бібліотеках допомагають нам відкрити красу українського слова, вершини літератури, куди підніс великий Кобзар  нашу мову, нашу думу, нашу пісню. Однією з таких виставок є виставка у вікні центральної бібліотеки - "Тарас Шевченко -  голос душі народу".   Книги, статті, портрети, вишиті рушники надають виставці особливого виду, запрошують знову і знову звертатись до безсмертної спадщини великого сина України.

      Так історично склалось, що 77 років тому солдати-визволителі зробили христинівчанам і самому Тарасу довгоочікуваний подарунок - очистили наш край від нацистський зайд. В умовах бездоріжжя, шаленого супротиву  окупантів,  вояки здобули перемогу. Про це голосом Левітана  було повідомлено всьому світові: "Війська 2-го Українського фронту

прорвали сильну оборону німців на Уманському напрямку... В результаті проведеної операції, війська фронту оволоділи...містом і залізничним вузлом Христинівка..." Так в березні була розгромлене Умансько-Христинівське угрупування ворога. Ось уже 77 років схиляють христинівчани в пошані і жалобі голови перед ветеранами і біля Братських могил. Вдячна пам'ять живе в серцях нащадків. І зберегти цю пам'ять допомагають спогади, книги, старі фотографії які представлені на виставці у вікні центральної бібліотеки "Вогонь війни у пам'яті навічно"

     Завітайте до бібліотеки, познайомтесь з матеріалами цих і інших актуальних виставок, які допоможуть Вам краще знати історію, культуру, літературу нашого народу.

Гарній жінці - гарні побажання

     2 березня директор Христинівської центральної бібліотеки, колега, подруга, відповідальна людина, гарний керівник святкує день народження. То ж від імені колег, друзів, однодумців вітаємо її та бажаємо всіляких гараздів: віку довгого і в парі,  щастя безмежного, радості, сили, енергії, достатку, добробуту, сімейного благополуччя і затишку. Хай збуваються мрії, хай натхнення керує справами, хай радують діти й онуки. Хай в маминому вікні  ще довго світяться вікна. З роси й води, з сонячної енергії, з маминого благословіння!

Їх імена вкарбовані в безсмертя

 

         

Друга світова війна пройшла по людських долях, знищила цілі села, зруйнувала заводи, фабрики і дороги та засіяла нашу землю Братськими могилами. На Україні їх більше 28 тисяч…

В кожному селі і місті є святі місця, де спочивають вічним сном захисники, які в години лихоліття боронили наш край від загарбників. Таке святе і скорботне місце є в кожному населеному пункті. До їх підніжжя лягають вінки і квіти в дні сумних і радісних дат, сюди приходять молодята, діти, щоб подякувати за мир і спокій.

Братська могила в центрі нашого міста змінювала і свій вигляд, і своє розташування. В 20-х роках минулого століття вояків, які загинули в боях за Христинівку, похоронили в Братській могилі, яка була на території колишньої хлібної бази № 86, якраз напроти сучасного відділення поліції. В 1939 році над Христинівкою розбився військовий літак. Льотчик-випробовувач загинув, і його з почестями похоронили на цьому кладовищі. Кладовище мало форму трикутника. Там були могили і тих, хто загинув в 1941 році, коли німецькі окупанти нещадно бомбили станцію, і тих, хто поліг в березневі дні, коли точились бої за визволення нашого краю. Як згадує Світлана Олександрівна Колода, там було багато могил, серед яких була і Братська могила з дерев’яним обеліском. В неї були підзахоронені учасники підпілля Олександр Минович Барченко і Роман Павлович Білоус, яких стратили окупанти і поліцаї поблизу Верхнячки. При визволенні Христинівки загинули 32 воїни, серед них 9 українців, 2 білоруси, 16 росіян, 5 представників народів Середньої Азії і Кавказу.

В 1950 році стало питання розширення території для розширення хлібної бази, і 8 травня відбулось перепоховання солдатів і підпільників в Братську могилу, яка є і понині. Тоді і встановили гранітну скульптуру солдата, яку виготовили в Черкаській художній майстерні. Могилу огородили дерев’яним штахетником, який пізніше замінили на металевий паркан, обсадили кущами, які акуратно підрізалися. Ті христинівчани, що постарше, пам’ятають, скільки там було квітів. Майстром по озелененню був Гриняк, невисокий, доброзичливий чоловік, який робив з Христинівки квітник. З ранньої весни і до снігу квітували гарні квіти. Їх було багато, вони були різними, але доглянутими. Росли квіти не тільки біля Братської могили, а й в парках, біля адміністративних установ, закладів культури.

В жовтні 1980 року на Братській могилі за проектом районного архітектора Сергія Михайловича Янова встановлено нову поліровану гранітну плиту з висіченими на ній прізвищами. Кілька разів сюди підзахоронювали останки солдатів, які знаходили уже в мирні дні. Так було і під час будівництва районного будинку культури, коли було знайдено останки солдатів. Тому там спочивають солдати, чиї імена не встановлені. Велику пошукову роботу по встановленню імен проводив гурток «Пошук», яким керував (на жаль, уже покійний) учитель Олександр Федорович Форостяний.

Щороку 9 травня Братська могила вкривається квітами. Це данина пам’яті, шани, поваги і вдячності. Серед тих, хто приносить сюди квіти, родина підпільника Олександра Миновича Барченка, уродженця с. Талалаївка , учителя, в роки служби у війську – танкіста, учасника фінської війни. Після її закінчення він став знову військовим. Червень 1941 року застав його у відпустці в рідному селі. Він встиг повернутись у свою частину, яка в складі 6-ї армії під час відступу біля Підвисокого потрапила в оточення. Навіть поранений, він знайшов в собі сили і сміливості, щоб втекти з полону і повернутись додому. Він не ховався за чужі спини, а зумів встановити зв’язки з підпіллям, яке діяло на Вінниччині. День 19 листопада 1942 видався напрочуд сонячним. Але радості той день не приніс. Поліцаї оточили хату, почали робити обшук, а Олександр Минович, якого і шукали запроданці, саме повернувся додому. Арешт, допит, тортури… А наступного дня темної пори, о 23 годині його розстріляли біля Верхнячки. Добре, що знайшлась людина, яка повідомила сім’ї місце захоронення. А було йому лише 27 років. Його дружина Ганна Зіновіївна залишилась вдовою з двома доньками, з вічним душевним болем і тугою. Вона згадувала, що свого чоловіка хоронила тричі, двічі це було перезахоронення. Немає уже в живих його дружини. Але жива його донька Світлана Олександрівна, яка довгий час працювала в ощадкасі. Вона береже його фото, розповідає про нього своїм дітям, онукам і правнукам. Для них він – герой, приклад мужності, героїзму і вірності своєму народу і військовій присязі.

В ці дні, коли Христинівка відзначатиме річницю свого визволення, біля підніжжя Братських могил нащадки визволителів покладуть квіти і вінки, прозвучить державний гімн, пролунають військові салюти.

Скільки б не пройшло років, народ України пам’ятатиме тих, хто заплатив за нашу свободу своїм життям.