Свято мужності і відваги

 Я звертаюся ночами до Бога, та молюся за твоє життя.

Щоб скоріша була перемога, прошу Господа кожного дня.

Я благаю, щоб ти повернувся, до родини своєї, живим!

Та в бою, щоби ти не спіткнувся, ангел став охоронцем твоїм!

14 жовтня, в день Святої Покрови, наша країна відзначає День захисника України. Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами.

Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Наші воїни, серед яких і христинівські патріоти, ведуть боротьбу за цілісність споконвічно українських земель. Про їх подвиги написані книги, статті, репортажі, знято відеосюжети, створено фільми. Ми пишаємось, що ці герої живуть серед нас. Користувачам бібліотек ми пропонуємо матеріал книжково-документальної виставки «На варті миру й служби України». 

Сьогодні ми з гордістю вшановуємо подвиг нескорених українців і висловлюємо слова щирої вдячності людям, які захищали Соборність і Незалежність України в 20 столітті і продовжують її відстоювати в 21 столітті.

Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України - Героїв Небесної Сотні і Героїв неоголошеної війни на Сході України.

Коли закінчиться війна
розжарена від бомб земля –
воскресне.
Ти знімеш з себе автомат, герою,
бронежилет і …
І не секрет для всіх тепер ти - 

великий воїн і солдат…

 

Українці - нація козаків

    

Улюблена Богом перлина 

Для всіх українців одна –

Козацька моя Україна,

Хлібів золотих сторона.

Негодами лютими бита,

Віками ти йшла до мети.

Тобі в небі зорею світити

І волю, і долю знайти.                                                                                           

Українське козацтво – високодуховне національне явище, незвичайне, одне з найцікавіших в історії України. Українські козацькі традиції, духовні цінності протягом століть були вищим виявом національного духу, культури, звичаїв. Україну століттями називали «козацька земля», «козацька країна», «козацька нація». Історична оборонно-захисна місія українського козацтва з його військовим інтелектуальним і духовним розвитком забезпечила багато національних пріоритетів. Для сучасних і майбутніх поколінь представники козацтва дали високі взірці подвижництва і героїзму, любові до рідної землі та свого народу. Іван Підкова, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Пилип Орлик, Петро Калнишевський та інші провідники козацтва є для нас високим взірцем глибокого патріотизму, героїзму і відданості національним інтересам України.

Розповідаючи користувачам бібліотеки про історію та традиції козацтва в Україні, працівники центральної бібліотеки організували книжкову виставку «Наш могутній козацький дух», на якій вміщені книги, статті про видатних гетьманів, найважливіші походи і битви, звичаї тих, кого ми гордо називаємо українськими козаками.

Мужність і відвага нашого земляка

Літопис нашого народу нараховує чимало кривавих сторінок. І одна з них – війна на Сході, або як її називають АТО. Сотні справжніх патріотів присвятили своє життя боротьбі зі злочинною владою, зовнішньою агресією та сепаратизмом. В незалежній державі народилося і виросло нове покоління, яке має своє бачення та не боїться відстоювати свої переконання – жити у вільній незалежній державі.

Серед тих, кому довелось взяти зброю, щоб захищати Українську землю, Сивак Василь Миколайович, виходець із селянської родини, де в пошані чесність, працелюбство, доброта і повага до людей, любов до рідного краю і землі, яку заповіли нам наші предки.

Народився Василь перед новорічними святами 29 грудня 1978 року в селі Розсішки. Ріс слухняним, добрим, товариським. Любив з друзями поганяти м’яча, порибалити, але знаходив час, щоб допомагати батькам. Навчався в сільській школі, а в старших класах після навчання у Верхняцькому комбінаті і здачі екзаменів, отримав права тракториста. З цими правами і пішов працювати в місцеве сільськогосподарське підприємство. Пізніше перейшов на роботу на комбікормовий завод. Звідти в березні 2015 року пішов добровольцем в зону АТО.

Пройшов рік з того часу, коли російські війська захопили Слов’янськ, Краматорськ та низку менших населених пунктів Донецької області. Ввечері 12 квітня 2014 року РНБО прийняла рішення про початок антитерористичної операції із залученням Збройних Сил України. Зоною проведення АТО було охоплено частину Донецької і Луганської областей.

На захист рубежів України стали вчорашні робітники, вчителі, медичні працівники.... Серед них в 311 окремий батальйон потрапив і Василь Сивак. Пішов добровольцем, тому що так розумів своє покликання патріота. Так його виховали в сім'ї. Його батько, на жаль уже покійний, пройшов пекло ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Не ховався за чужі спини, чесно і добросовісно працював там, хоч розумів небезпеку, яка йшла з кожного сантиметра тієї території. Чи не тому пішов завчасно із життя від страшної невиліковної хвороби. Його мама Тетяна Леонідівна, розуміла і підтримувала сина. Вона пишається ним. Пишаються батьком і його діти – Максим і Аліна.

Не всі працівники в ТОВ «Укртрансдизель» знають про те, що їх колега Василь Миколайович, солдат Збройних Сил України, має відзнаки і фронтовий вишкіл. У нього свій погляд на події на Сході України. Погляд з окопів. Там, на передовій, він зрозумів найважливіші людські цінності. Там не важать статки і уміння гарно говорити, хлопці, які часто дивляться смерті в самі зіниці, цінують силу характеру, мужність, чесність, відданість справі. Вояки стоять пліч-о-пліч, боронячи кордони України, розуміють, що це їх священний синівський обов’язок перед батьками, дітьми і державою.

Василь Миколайович в ці дні прийматиме вітання від друзів, колег, бойових побратимів, мами, дітей, дружини Валентини, односельців. Від імені його земляків вітаємо його з гарними святами, які наш народ відмічає 14 жовтня і зичимо здоров’я, сили, миру, достатку, благополуччя, сімейної злагоди. Низький уклін за ратну службу, за небайдужість, за активну життєву позицію. Ми пишаємось, що поряд з нами живуть такі патріоти – справжні чоловіки!

Зі славного Гонтівського роду

Є на нашому календарі свято – день сільської жінки. Це маленька данина великій трудівниці, яка працює на землі-годувальниці. Жити в селі не дуже легко, там завжди багато роботи: великий город, на якому росте стільки овочів, що лише встигай переробляти, немалий садок, а іще обов’язково подвір’я прикрашає розкішний квітник, який радує око різнобарв'ям весь час, коли земля не вкрита снігом. А домашня живність, яка дає і молоко, і яйця, і м’ясо, зате не дає ні одного вихідного дня, вимагає уваги, сили і турботи. А іще сільські жінки – майстрині і рукодільниці, кожна домівка якої прикрашена вишивками, гаптуванням, картинами. Зараз в сільських будинках підведені газ і вода, стоять сучасні меблі і новітня техніка, але дух сільського життя і сільської праці невидимим джерелом наповнюють їх неповторністю і життєдайною силою. В селі проживає багато жінок, всі вони працьовиті, доброзичливі, талановиті, гарні господині, люблячі мами, щиросердні бабусі, турботливі дружини... Вони елегантні, гарно одягнені, слідкують за модою. Вони керують скутером, автомобілем, можуть запрягти коня... Про кожну з них можна написати не те що статтю в газету, а цілу книгу. А сьогоднішня розповідь про корінну жительку села Розсішки, нині уже пенсіонерку, яка 30 вересня відзначила гарний ювілей.

Скрипник Наталія Іванівна серед дітей була старшою, в сім’ї підростали два менших брати. Тому була для них нянькою і вихователькою. Дивилась за ними, годувала їх, читала їм казки, пасла разом з ними гусенята, разом з ними гралася, лазила по деревах, ганяла м’яча. В селі була на той час лише восьмирічка, яку вона і закінчила в 1972 році. А середню освіту здобула в Паланській школі. Пам’ять береже спогади про ті роки, коли все було легко і просто, коли мрії переповнювали юні серця. Встигала все – і вчитись добре, хоч дорога забирала багато часу, і батькам допомагати, і книги читати, і до клубу бігати, і приймати участь у художній самодіяльності. А ще любила слухати мамині розповіді про минуле своєї родини. Сама мама – з роду Максименків, була праправнучкою Івана Гонти. Оповите легендами і переказами, ім’я хороброго прадіда викликало повагу і гордість. Чесний, відважний захисник обездолених земляків завжди згадувався в поминальних молитвах в їх родині.

Батько Наталії Бедрик, Іван, був першим трактористом в селі, навчився керувати залізним конем, а скільки в свою адресу вислухав в гарних і недуже слів, адже то був непростий час. В роки Другої світової війни зі зброєю в руках відстоював право на мир, працю і саме життя для себе, своїх рідних і всієї Батьківщини. Мужньо бився з ворогом танкіст, про що свідчать три ордени, серед яких – орден Солдатської Слави, багато медалей. Ось з таким поважним іконостасом бойових нагород повернувся він з війни.

Мама Наталії – сільська трудівниця, яка весь час працювала в колгоспі. Працювала чесно і добросовісно, так, щоб не було соромно перед людьми, дітьми і своїм прадідом Іваном Гонтою.

Наталя закінчила школу, отримала атестат зрілості, а через кілька місяців – студентський квиток. Студентські роки пролетіли швидко, по направленню повернулась працювати в рідний край – продавцем книг.

Її чоловік, теж житель Розсішок, ішов на службу в армію, коли Наталя ще школяркою з кісками бігала до школи. Служив Василь Семенович в групі військ в Чехословаччині. Війська були серйозними – реактивна артилерія. Тямущий юнак, який добре володів математикою, гарно розбирався в кресленнях, демобілізувався у званні старшого лейтенанта. Розсішки – це не тільки село, а ще й залізнична станція. На ній вчорашній воїн побачив Наталю, Наталочку, гарну студентку, яка за роки його служби виросла і розквітла. Дівчина вийшла з вагона, юнак зайняв своє місце, поїзд рушив, а перед очима – дівчина. Ось такий «поштовий» роман, який закінчився весіллям. В мирі і злагоді, в турботах, і повсякденній праці летять роки. Виросли дві доньки Валентина і Світлана. Вони ніби розділили мамин диплом: Валентина – продавець, а Світлана працює в бібліотеці, серед книг, які так люблять читати в цій родині. Дочки порадували трьома онуками, які ростуть на втіху і батькам, і дідусеві з бабусею. Наталія Іванівна має статус пенсіонерки. Весь час працювала: в сільському магазині, в місцевому колгоспі. 20 років віддала праці доярки. Нелегка то справа: доїти Зірок, Берізок, Перлинок, Ласок і Лялечок. У кожної свій характер, часто норовистий. Щоб дійти до взаєморозуміння з цими розумними рогатими тваринами, потрібно уміння і доброта, сила і працьовитість. Про те, як працювала всі роки, свідчать Грамоти, Подяки. Її фото неодноразово прикрашало Дошку Пошани.

Руки пані Наталії не зараз не знають втоми. Вона крім саду і городу, любить поратись у квітнику. Домашня ферма теж забирає багато часу. Свині, кури, качки вимагають догляду. У вільний час любить рукоділля, до душі їй аплікації. З різнобарвних клаптиків тканини виготовляє килимки, подушки, сумки. Виходять вони в неї гарні, яскраві, неповторні. А іще пані Наталію знають як майстриню випічки: короваї з пташками, квітами, калиною прикрасили не одне весілля і свято. Любить читати книги. Із задоволенням прочитала книгу Віктора Гонти «Іван Гонта», звіряючи свої знання із авторським висвітленням подій. Радіє, коли в гості забігають менші онуки, коли приїжджає з Одеси старша внучка Даша, вже доросла, працює і вчиться, але для бабусі вона – маленька дівчинка, за яку хвилюється рідна. Ось так, в турботах і щоденній праці йдуть дні за днями, подія за подією. Радіє за дітей, які знайшли себе в житті, чекає, коли виростуть онуки, дасть Бог і правнуків дочекається.

Звичайна жінка, звичайна доля, звичайна сім’я, яка вчить своїх нащадків любити людей, працю і землі предків. На таких сім’ях, на таких жінках тримається родина, село і наша держава. Це вони бережуть наші традиції, обряди, передають нащадкам все найкраще, що є в нашого народу.

     

Самовідданий син України

У драматичній історії нашого народу є величні постаті, яких ніколи не огорне темінь забуття. До них належить і Михайло Сергійович Грушевський – перший Президент України, видатний історик, вчений світового рівня.

З товщі багаторічних перекручувань і замовчування повертається не лише його ім'я і творчість, а й безцінний історичний досвід, нехтувати яким ми не маємо права. Продовжуючи і розвиваючи ідеї Михайла Грушевського, ми повинні бути сильними, вільними і багатими, щоб нас поважали; ми повинні бути миролюбними, щоб нас не боялись; ми повинні бути розумними, підприємливими, щоб з нами шукали співробітництва; ми повинні бути справедливими і демократичними, щоб своїм прикладом допомагати іншим здобувати свободу.

Михайло Грушевський єднав інтереси Західної України і України Східної. Він нині вивищувався над політичними пристрастями, бо дав для українського народу національну ідею – історичну закономірність здобуття українським народом державності. Він поклав своє життя на вівтар справи українського національного відродження, створення незалежної української держави. В пам’яті нащадків М.С.Грушевський назавжди залишиться і як автор монументального дослідження «Історія України-Руси», і як один з головних творців нашої історії.

Прогресивне людство відзначає 155-ту річницю від дня народження великого українця – М.С.Грушевського. В бібліотеках організовуються книжкові виставки, проводяться історичні години, уроки історичної правди, бібліографічні огляди літератури, історичні читання тощо. В бібліотеках є багато книг, які розповідають про літописця і поборника України-Руси Михайла Грушевського.

Нещодавно, завдячуючи Українському Інституту Книги, у фонд центральної бібліотеки надійшла книга Данила Яневського «Грушевський. Скоропадський. Петлюра». Книга вийшла у харківському видавництві «Фоліо» в серії «Великий науковий проект». Книгу читають учні, студенти, вчителі, всі ті, хто цікавиться історією нашої держави. І тому ім’я Михайла Грушевського, який в 1917 році очолив нову Українську республіку – а його було обрано Головою Центральної Ради, дороге українцям. Завдяки йому світ дізнався, що є така держава Україна, яка з давніх часів відстоює свою незалежність і свободу.

Бібліотеки і цифрова освіта

 

Українська бібліотечна асоціація з січня 2020 року – партнер проєкту Міністерства цифрової трансформації України «Дія. Цифрова освіта», що є складовою національного проєкту «Дія», за яким передбачається створення онлайн-сервісів державних послуг.

Наша бібліотека долучилась до цього національного проєкту. Структурні підрозділи центральної бібліотеки, в яких є комп’ютери, підключені до Інтернету, надають змогу користувачам бібліотек безкоштовно пройти навчання на національній онлайн-платформі з цифрової грамотності.

Наша бібліотека входять до мережі цифрових хабів, де власне й можна безкоштовно отримати доступ до сайту «Дія. Цифрова освіта» та пройти навчання з цифрової грамотності. Також у бібліотеках можна проконсультуватися щодо окремих можливостей та послуг «Дії», бібліотекарі, які постійно самі навчаються, беруть участь у вебінарах, допомагають вчитися іншим. Постійно проводимо безкоштовне навчання, як для окремих громадян так і груп, освіта й вік не має значення.

Щоб користувачі нашої громади мали змогу користуватись послугами, які надає цей проєкт, в рамках програми, які підтримав Президент України, 11 бібліотечних філій отримали 22 комп’ютери. В сільських бібліотечних закладах жителі можуть використовувати сучасні інформаційні технології.

Не всі жителі Христинівщини мають дома комп’ютерну техніку, не всі мають достатньо знань володіння нею. Щоб не їхати за десятки кілометрів, багато справ можна вирішити в місцевій бібліотеці.

Адже сьогодні електронні форми надання послуг громадянам розвиваються швидкими темпами за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційних систем. І незабаром для всіх жителів Христинівщини не буде проблемою сплатити комунальні платежі, оформити пільги, пенсії, субсидії, записатись на прийом до будь-якого спеціаліста, керівника чи лікаря тощо.

Саме книгозбірні завдяки діям Української бібліотечної асоціації, що підписала Меморандум про співпрацю з Міністерством цифрової трансформації у сприянні розвитку цифрової грамотності, стали першими хабами для бажаючих навчатись на онлайн-платформі.

Тому зростає роль бібліотек у житті громади, в освоєнні нашими земляками сучасних інформаційних технологій.

День відкритих дверей в бібліотеці

Вересень скидає свої останні листки, а натомість приносить нам багато гарних днів і світ, серед яких і Всеукраїнський день бібліотек. В цей день ми віддаємо шану книзі і бібліотеці. Адже бібліотека – це книжковий храм , скарбниця думок, що прокладають стежки у майбутнє. Книги і бібліотека зберігають нашу історію, яку творили і творять люди – патріоти нашої держави. Без минулого у нас не буде майбутнього.

В цей день, 30 вересня, ми запрошуємо христинівчан стати гостями бібліотеки. Всі структурні підрозділи центральної бібліотеки Христинівської міської ради проводять дні відкритих дверей з цікавою програмою. В центральній бібліотеці день відкритих дверей має назву «Бібліотека збирає друзів» і запрошує на:

- конкурс «З книгою по життю» – відділ бібліотеки для дітей;

- майстер-клас «Осінні фантазії» – відділ бібліотеки для дітей;

- квест «В чарівному світі книги» – кафедра юнацтва;

- книжкова дегустація із присмаком кави – читальна зала;

- екскурсія «Майстри пера Христинівщини» – літературний музей;

- відеоперегляд «Найбільші бібліотеки світу» – Інтернет-центр.

 

Бібліотека ріднить людей з книгою, відкриває красу і силу слова, вчить нас ставити кращими, сильнішими, мудрішими, добрішими, освіченішими. 

Без книг і бібліотеки в народу немає майбутнього.

Бажаємо всіх, хто любить читати, розуміє, яку роль відіграє книга в житті людини:

Долі світлої, щоб освітлювала вам шлях.

Ангела спасителя, щоб оберігав вас.

Мрії блакитної, щоб обов’язково збулась.

Любові неземної, щоб полонила вас.

Краси золотої, щоб зігрівала серця.

Надії на краще майбуття.