Саме їм присвячена і книжково-ілюстративна виставка "Жінки в історії України", огляд якої зробила провідний бібліотекар читального залу Світлана Кулеша.
Ніколи не були українки рабинями. А якщо й були, то тільки рабинею найсвітлішого і древнього, як рід людський, почуття - кохання. Але доля коханої, дружини і матері не була єдиною, що судилася українській жінці. Старі картини доносять до нас одухотворені обличчя жінок різних часів, часто з книжкою в руках. Є серед них і державні діячки, політики і дипломати, захисниці рідної землі і віри, покровительки культури, науки,, освіти, мистецтва.
Тож і зібрались цього разу наші шановні ветерани, щоб дізнатись про жінок, які залишили яскравий слід в історії своєї землі.
На екрані з'являються обличчя жінок Чигиринського двору: Ганни Сомко, Мотрони (Олени) Чаплинської, Ганни Золотаренко. Це їм судилось бути дружинами Богдана Хмельницького. Вони були різними за характером, уподобаннями, звичками . Різні події відбувались в маєтку гетьмана, на хід яких впливали і господині. Історія зберегла їх портрети, перекази про характер і вплив на самого Богдана. Були там щирі почуття, підступна зрада, турбота про дітей і вболівання за долю України.
Коли на екрані вималювався портрет чарівної жінки, її всі одразу впізнали - це прекрасна Софія Потоцька. Її життя сповнене пригод, хоч і оповите воно серпанком таємниці. Не один багач втрачав голову від вроди, розуму і кмітливості цієї красуні. Але в історію вона ввійшла, як автор задуму створення прекрасного парку "Софіївка".
Її образ надихав багатьох письменників, поетів, які присвятили їй вірші, поеми і цілі романи. З цими книгами можна познайомитись у бібліотеці.
Про цю жінки сучасники говорили, що її відзначають розум і ангельське серце. Вихованка племінниці князя Потьомкіна, дружини Льва Давидова, матері декабриста Василя Давидова Олександра Іванівна, вразила і сучасників і нащадків своїм великим коханням. Вона розділила із своїм чоловіком суворі випробовування сибірської каторги і вислання. Такою вона змальована і в книзі Сергія Носаня "Голгофа любові" - сильною, вірною, готовою на самопожертву.
Серед предивних скарбів, що донесла до нас жіноча душа крізь всі лихоліття - народна пісня. Погортайте сторінки сивих віків, вдумайтесь в прості й хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій - і вам відкриється багато таємниць нашої історії.
Саме за допомогою пісні передавали свої почуття і члени клубу "Надвечір'я", до якого входять учасники хору ветеранів. Задушевні народні пісні, то сумні, то жартівливі, то з танцями лунали щиро і від душі.
З цими людьми дуже цікаво і легко спілкуватись. Їх об'єднала любов до всього прекрасного: музики, пісні, художнього слова. Хай і надалі вони надихають цих молодих душею людей на нові творчі здобутки. Хай і надалі вони тішать нас своїми новими виступами.
Немає коментарів:
Дописати коментар