Боянич рідної землі

29 січня для шанувальників творчості Станіслава Зінчука оповитий смутком. Саме в цей день зупинилося серце талановитого поета, перекладача, журналіста, етнографа, фольклориста. Його пуповина закопана в гарному селі Орадівка. В гарному селі і люди народжувались гарні: працьовиті, співучі, талановиті. Ті стежки, якими ходив Станіслав Сергійович, завжди манили його. Він повертався знову і знову в рідне село, до родини, до друзів. Рідна земля магнітом вела його в рідний край. Ставши відомим поетом, проживши більшу частину свого життя в Києві, рідним заповів, щоб поховали його в рідному селі, на рідній землі, біля рідної сестри Ліди, яку так любив...

Того морозяного і снігового січня 2010 року велика родина родичів, друзів, земляків і шанувальників прощалась з Поетом, Патріотом, Громадянином. З того часу і почав діяти літературний музей при Христинівській центральній бібліотеці, в якому представлені книги з особистої книгозбірні Станіслава Зінчука, його твори, особисті речі, статті, рецензії до його творів, фотографії. Завдячуючи його доньці Соломії, зятю Сергію, дружині Людмилі Дмитрівні в нашому музеї є ці безцінні експонати. Щороку, приїжджаючи в поминальні дні в Орадівку, пані Соломія привозить в дар нашому музею книги, статті, новинки книговидавництв.

Іще є багато людей, які пам’ятають Станіслава Сергійовича. Для них його твори – це чергова зустріч з митцем, поетом, земляком. Нехай рідна орадівська земля буде для нього пухом, а його творам – вічне життя і спілкування з тими, хто любить поезію, друковане слово і Україну.

Крути: символ української нескореності

29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути розпочала відлік нового духовного злету української нації. Назва цієї станції і подвиг юних її захисників уже більше століття є символом любові і вірності Україні, прикладом жертовності в ім'я незалежності нашої  держави. Саме цей невеликий за кількістю, але сповнений любові до України, загін ввійшов в історію прикладом сили духу і вірності ідеалам патріотизму. 

Їх подвигу присвячена книжково-документальна виставка "Юні оборонці України" в центральній бібліотеці. Біля  неї проходять уроки історії, години історичної правди, бесіди.  Їх подвиг осяяв їм путь в безсмертя. Про них пам'ятатимуть українці впродовж віків. 

Голокост на Христинівщині

     

Книжково-документальна виставка в ЦБ

Друга світова війна прокотилась по всій Україні, по кожному місту, по кожному селу. Після себе нацистські нелюди залишили руїни, згарища, шибениці, місця масових розстрілів. Найстрашнішою могилою є Бабин Яр в Києві. А скільки маленьких «Бабиних Ярів» є по всій нашій багатостраждальній українській землі! Зі скромними обелісками, пам’ятниками. Нащадки загиблих поставили на місцях масових розстрілів євреїв пам’ятники, обеліски, посадили квіти. Ми повинні пам’ятати про ті трагедії. Донести нащадкам правду про ті трагічні події – наш обов’язок. Адже такі могили є в населених пунктах і нашої територіальної громади. Це місто Христинівка, села Івангород, Талалаївка, Кузьмина Гребля, Осітна.

В бібліотеках та біля пам’ятних знаків пройшли години жалоби, інформини, години вшанування та години історичної пам’яті.

Година жалоби в Талалаївці.

    

Все починається з любові

Зовсім скоро заполонять планету купідони, валентинки, рожеві серця! День Святого Валентина – це, мабуть, одне з найулюбленіших і довгоочікуваніших свят, яке активно відзначається молоддю 14 лютого. Свято особливе своєю масштабністю святкування.

Оскільки, як і на будь-яке інше свято, в цей день прийнято дарувати подарунки, сувеніри, валентинки, то для користувачів нашої бібліотеки готуються різні заходи. Це і майстер-клас з виготовлення та оформлення оригінальних та, що важливо, ексклюзивних подарунків. Це і романтична фотосесія «Lovestory» з можливістю використання зразків народного одягу та старовинних прикрас. Це і відновлення давньогрецької традиції пов’язувати кольорові стрічки на стилізоване «дерево бажання» і загадувати щось хороше. Це і романтичний квест для закоханих пар «Спочатку відшукай», коли презент схований у затишному місці.

Радимо уважно стежити за нашим блогом, адже це не остання творча подія у нашій бібліотеці.

 

Вітаємо друга бібліотеки

24 січня свій день народження святкує гарна, талановита жінка, закохана в книгу, художнє слово, українську мову і татову поезії - Соломія Зінчук. Не один рік вона підтримує зв’язок з нашою книгозбірнею і літературним музеєм, який функціонує при центральній бібліотеці. Коли пані Соломія приїздить на гостину до батькових родичів в Орадівку, обов’язково приходить у гості в бібліотеку. Для музею і бібліотеки вона привозить в дарунок книги, статті, переклади, журнали.

Вітаючи пані Соломію з днем народження, зичимо їй довгого і щасливого віку, енергії, творчого натхнення, нових здобутків, відкриттів, подорожей, сімейного затишку і благополуччя. Бажаємо їй залишатися такою ж гарною, молодою, енергійною, доброзичливою, талановитою і щирою.

З роси й води Вам, шановна Соломіє Станіславівно!

Україна: єдина і неподільна

Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Тож, споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, і відзначають його з 1999 року.

Про ідею Соборності України, про тих, хто боровся за неї, хто керував Україною в ті роки розповідає виставка інсталяція «З вічною думкою про єдність на своїй землі», яка організована в нашій бібліотеці. Книги і статті, копії документів і спогади очевидців допоможуть зрозуміти і осмислити важливість цієї історичної події, яка і для нащадків матиме велике значення. 

Єднаймося, українці, бо наша сила в нашій єдності і неподільності!

  

Ми – єдині! Ми – це Україна!

Україно моя, у нас ти одна,

            Київ наш золотий, Львів усім дорогий,

            Крим, Карпати, Дніпро

            Кажуть нам:  «Ми – одно».

І молитва одна: «Ми – вкраїнська сім’я»

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібрані було урочисто проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки, закріплений в Універсалі Директорії Української Народної Республіки, унормував омріяні попередніми поколіннями ідеали української соборності, визначивши: «Збулися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України».

Цього року відзначення Дня Соборності України проходить під гаслом «Ми – єдині. Ми – це Україна».

В центрі міста біля «Пам’ятного знаку борцям за свободу і незалежність» зібралися керівники громади, учасники антитерористичної операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях, представники підприємств, установ, організацій, учнівська молодь та громадськість.

З вітальним словом виступив голова громади Микола Наконечний. Зворушливо прозвучала пісня «Єднаймося, люба родино» у виконанні народного ансамблю української пісні «Ласкаво просимо» районного центру культури і дозвілля. Відбулася акція «Живий ланцюг Соборності».

Центральна бібліотека Христинівської міської ради долучилася до урочистого заходу, який присвячений цій події. Співробітниками читального залу та абонементу була підготовлена тематична книжкова виставка, на якій представлені історичні альманахи, історико-хронологічні довідники, дослідження науковців, які висвітлюють історичні події тих років, становлення та розвиток українського державотворення.

Ознайомитися з літературою, представленою на виставці, можна в стінах нашої бібліотеки. Запрошуємо на перегляд.

Вивчати, пізнавати минуле й сучасне своєї землі, свого народу – це пізнавати себе.

Крим, який ми любимо

Передісторія.

20 січня 1991 р. На території півострова Крим відбувся законний референдум, підсумки якого стали основою для створення Автономної Республіки Крим у складі України. Майже півтора мільйона мешканців Криму взяли участь у голосуванні.

12 лютого 1991 р. Спираючись на волю народу, тодішня Верховна Рада Української РСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки», де статтею 1 визначено – відновити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР.

1 грудня 1991 р. Мешканці півострова Крим взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України та висловилися за відновлення Кримської автономії, що і визначило статус Криму саме у складі України.

Історія.

Кінець лютого – початок березня 2014 р. Перекинуті з Росії та з кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, скориставшись моментом зміни влади в Україні внаслідок Євромайдану, окупували Кримський півострів.

16 березня 2014 р. На території Криму і міста Севастополя пройшов незаконний за формою і фейковий за суттю псевдореферендум про статус півострова, який буцімто узаконив приєднання півострова до Росії. Дослідження вказують на ймовірну масштабну фальсифікацію результатів голосування. Цей, так званий референдум, став грубим порушенням Конституції України, основоположних принципів міжнародного права, двосторонніх угод. Консолідована позиція міжнародної спільноти і рішення ключових міжнародних організацій, у т.ч. ГА ООН, ЄС, НАТО, Ради Європи, ЮНЕСКО, міжнародних парламентських структур чітко свідчить – у цивілізованому світі ніколи не погодяться на визнання де-юре чи де-факто незаконної анексії Криму. Автономна Республіка Крим є і залишається територією незалежної України.

15 квітня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон, який визначає Автономну Республіку Крим і місто Севастополь як «території, що знаходяться під тимчасовою окупацією».

 

Бажання держави-окупанта мати свій контроль за незаконно захопленою територією призвело до драматичного погіршення ситуації на півострові, де системно порушуються права і свободи людини, здійснюються політичні переслідування, у тому числі за релігійною і етнічною ознаками. Те, що відбувається зараз в Криму – це біль нашого народу, це біль кримськотатарського народу!

 

Ми ніколи не визнаємо окупації Кримського півострова та до кінця стоятимемо на стороні права та правди. Окупантам не уникнути відповідальності за їх злочини та репресії, які досі там тривають.

Дорогі кримчани, перемога буде за нами і ми житимемо в єдиній країні – вільній, правовій, соборній.

Крим – це Україна!

А що третій празник – святе Водохреща...

Не так давно колядники нам співали: «А що третій празник – святе Водохреща...». Ось і наближається ця таємнича ніч на 19 січня, коли, за повір’ям, вся вода в природі набуває особливої цілющої сили. За часів земного життя Сина Божого, в цей день відбулось Водохреща (Хрещення, Йордан). Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Це свято є останнім в різдвяно-новорічному циклі і завершує Святки. А передує цьому дню другий Святий вечір, або, як називають в народі, «голодна» кутя.

Про історію, звичаї, повір’я розповідають матеріали книжкової виставки «Свіжість й первозданність Йорданської води», яка організована в центральній бібліотеці.

Тож, нехай свята вода змиє наші гріхи, хвороби і негаразди!

Нехай в наших домівках і в усій Україні запанує мир, достаток і щасливе життя!

Цитадель: 242 дні оборони

Сьогодні в Україні відзначають День пам’яті захисників донецького аеропорту, яких за мужність та неймовірну стійкість називають Кіборгами.

«Кіборги вистояли, не встояв бетон», – фраза, яка увійшла в історію разом із подвигом українських бійців.

Бої за Донецький аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року, тобто 242 дні. В обороні також брали участь волонтери і медики, тому в День пам’яті кіборгів вшановують і їхню пам’ять.

За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт, загинули більше 200 військових.

26 травня 2014 року проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька.

Цього самого дня українські силовики завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

Серед тих мужніх вояків були і христинівчани Віталій Паламарчук і Євген Кулібаба. Ми пишаємось їхнім подвигом. Щоб розповісти про подвиг земляків, в центральній бібліотеці організовано виставку за однією книгою «АД Історія мужності, братерства і самопожертви». Саме в цій книзі розповідь про В.С.Паламарчука, про ті страшні і героїчні події там, де плавився метал, горів бетон, вмирали українські солдати, щоб не вмерла Україна.

Українці 13 січня відзначають Маланки та Василів вечір.

 Вечір 13 січня, напередодні Старого Нового року, називають Щедрий вечір. Українці 13 січня також відзначають Маланки та Василів вечір. У народній традиції свята Маланки та Василя об'єдналися у Щедрий вечір. Тобто, 13 січня ми відзначаємо: Василів вечір, свято Маланки та Щедрий вечір.

Значна кількість традицій та обрядів Щедрого вечора асимілювалася з язичницькими. У Щедрий вечір 13 січня молодь ходила по домівках, співала щедрівки, за що господарі їх щедро віддячували: пригощали оладками, пирогами, ковбасами. Щедрівками вітали господарів зі святом. Самі щедрування супроводжувалося магічними діями, танцями, музикою, пантомімою, обрядовими іграми з масками: наприклад, водили Козу та грали у Меланку. Також важливим ритуалом Щедрого вечора були дівочі ворожіння.

«Віншуємо радість всім людям на добро!»- під таким Різдвяним гаслом проходить сьогоднішній святковий день в нашій книгозбірні. Чекаємо щедрівників, пригощаємо не лише цукерками, а й «апетитною» літературою.

Щедрик, щедрик, щедрівочка

 

13 січня українці відзначають Щедрий вечір, а також свято Меланки. А у ніч з 13 на 14 січня настає Старий Новий рік, зі святкуванням якого пов’язано безліч традицій та обрядів. Це свято з’явилося через розбіжність юліанського і григоріанського календарів, яка становить 13 днів.

Існує дохристиянська легенда про Василя і Меланку. Відповідно до неї, Меланка була донькою язичницької богині всеєдиної Лади, матері богів в слов’янській міфології. Якось лютий змій викрав її із срібного терема й запроторив у підземне царство. Звільнив її хоробрий богатир Василь-Місяць і одружився на ній. Тому наступного дня і святкують Василя.

На Щедрий вечір, як зоря засяє, вся родина сідає до столу, до «щедрої куті». Оскільки піст уже закінчився в цей день накривають пишний стіл із безліччю частувань. Ставлять кутю, до якої господині додавали багато меду, горіхів, родзинок, страви із свинини, млинці, ковбаси. А от страв з риби та птиці не готували. Вечерею ділилися і з тваринами, щоб були вони завжди здоровими.

Молодь же увечері починає збиратися у гурти, переодягатися у тварин і фольклорних персонажів і «водити козу». Це головний святковий обряд і походить він з прадавніх часів. У наших предків саме коза вважалася символом слов’янського бога Місяця-Василя. Неодружений хлопець переодягається в жіноче плаття і стає «Меланкою», а дівчина або жінка – в чоловіче, як образ «Василя». Меланка ходить від хати до хати зі своїм «почотом». Найдавнішими слов’янськими масками є також – Орач, Сівач, Ведмідь, Бик, Кінь, Чорт, Журавель, Дід, Баба, Циган, Циганка. Щедрувальники ходять селом і розігрують жартівливі сценки, а то й цілі вистави, веселять всіх танцями і піснями. За це їх обдаровували пирогами та грошима.

В народі існує вірування, що ця новорічна ніч наповнена магічними силами і розкриває небо. Люди можуть просити усе, що допоможе їм забезпечити добробут на наступний рік. А молоді дівчата ворожили, щоб дізнатися чи вийдуть заміж чи залишаться «у дівках», чи будуть щасливі і багаті.

Ось як це дійство описав найяскравіший знавець українського фольклору, самобутній поет і прозаїк Михайло Стельмах у своїй автобіографічній поемі-повісті «Щедрий вечір».

«….Аж ось на вулиці обiзвалися колядники. Я перший вибігаю надвір. Колядники вже пiдiйшли до хати тітки Дарки – звiздоноша, «береза» й мiхоноша попереду, а «коза» й «дід» у страшній машкарi позаду. I чого тільки не виробляють ота «коза» й вертлявий «дід», лякаючи дорослих i дітей. Та ось задзвонив дзвонар – i всі притихли, з’юрмилися біля вікон, а зеленкуватими й синіми снігами, скільки свiту видно, покотилися, задзвеніли молоді голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселі:

А чи вдома, вдома та бідна вдова?
Нема вдома – пішла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…

А чи вдома, вдома та бідна вдова?
Нема вдома – пішла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…

Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспівали щастя, наспівали, що в нашому дворі будуть стояти i місяць, i ясна зоря…»

 

Українці, одягніть найкраще своє вбрання, веселіться, співайте щедрівок, зустріньте Щедрий вечір красиво!

В жорнах політичних репресій

 

Отак і ви прочитайте!

Щоб не сонним снились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників кого, коли,

За що розпинали.

(Тарас Шевченко «І мертвим, і живим…»)

 

До Дня українського політв’язня експонуємо віртуальну книжкову виставку «В жорнах політичних репресій». Книги, що пропонуються, розраховані на широке коло читачів, які цікавляться історією формування основ української держави, якої не могло б бути без інформаційного прориву до світової спільноти достовірних матеріалів про події в Україні.

Це і нариси, і документи-свідчення очевидців, і історичні дослідження науковців, і збірки самвидавних документів, які народжувалися у в’язницях і таборах СРСР, і твори багатьох українських письменників, які були проголошені «ідейно ущербними» і піддані анафемі. А ще на нашій відеополичці книги, у які ввійшли статті про репресованих і гнаних політичних в’язнів, чий внесок в українське національне відродження та утвердження державності треба й необхідно вивчати. Читаючи про чорні сторінки їхнього життя, про страшні переслідування, переймаєшся великою шаною до цих непересічних постатей, які мали волю і сміливість відстоювати свої переконання.

12 січня 1972 року була велика хвиля арештів української інтелігенції, що, власне, і стало приводом призначити цей день сумною датою. За ґратами тоді опинилися лідери шістдесятництва: Іван Світличний, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл; цього ж дня були заарештовані Василь Стус, Зіновій Антонюк, Данило Шумук, Іван Коваленко, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Олесь Сергієнко, згодом Іван Дзюба. Список сягнув сотні осіб. За цим стояли сотні обшуків, тисячі людей були стероризовані допитами.

День українського політв’язня в нашій країні відзначають з 1975 року. Традиція була запроваджена з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму.

– Ми заохочуємо до читання, активного спілкування та намагаємося виховувати у молодого покоління почуття любові до Батьківщини, активної громадянської позиції, – розповідає методист бібліотеки Ліна Олександрівна Танасійчук, окреслюючи мету заходів, які заплановані в центральній бібліотеці.

Дякуємо книгам, що вони є

Наше життя наповнене зустрічами, спілкуванням, подіями. Ми так часто дякуємо оточуючим за добрі побажання, гарне обслуговування, надану допомогу, слушну пораду, слова співчуття... Вони роблять наше життя приємнішим, щасливішим. Ми навіть не замислюємось, скільки разів за день ми кажемо ці слова: «Дякую», «Спасибі». Це особливі теплі слова, вони розгладжують зморшки, піднімають настрій, роблять нас добрішими і щирішими. Ці слова - одне з мірил нашої вихованості, поваги до людей, щиросердності.

В цей зимовий день, 11 січня, світ відзначає міжнародний день «Дякую». Достеменно невідомо, хто саме запровадив це чудове свято. За однією версією, воно було засноване ООН чи ЮНЕСКО, за іншою, свято завдячує своїм народженням невідомій фірмі, яка виготовляла вітальні листівки, щоб покращити прибутки. Сталося це в 2000 році. І свято прижилося, сподобалося людям. Існує багато віршів, приказок, пісень, де звучать слова вдячності. Батькам, дітям, коханим, нашим захисникам, пращурам, митцям, патріотам, керівникам, вчителям, колегам.

Кожній книзі і її авторам ми уклінно дякуємо за знання, які вона несе.

А сьогоднішня наша розповідь про книги, в заголовку яких є ці слова.

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

Черкащино, моя ти вишиванко, земля козацька, вільна і свята

У самому центрі України, по обидва боки Дніпра-Славутича, що поділяє наш край навпіл, розкинулися зелені луки, безмежні поля, родючі сади, ліси з розлогими деревами, мальовничі села і міста. Це наша Черкащина, наймолодша донька України. Вона була утворена 7 січня 1954 року. Сьогодні вона святкує свій 68 рік народження.

Черкащину прославили своїми подвигами, творами багато синів і дочок краю. Оду рідній землі складали видатні митці пера, пензля і нотних знаків. За волю і свободу свого краю боролося не одне покоління нащадків козаків.

Черкащина славетна своїми видатними особами. Письменники, поети, науковці, політики, воїни, митці і спортсмени, яких об’єднує Черкаська земля, назавжди вписали свої імена у скрижалі світової культури і історії.

Тут закопані пуповини Івана Гонти і Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка і Івана Нечуя-Левицького, Івана Піддубного і Івана Запарованого, братів Симиренків і В’ячеслава Чорновола, Станіслава Зінчука і Петра Моргаєнка... Всіх не перелічити, але про кожного можна багато розповісти, почитати в книгах, статтях, які зібрані на книжковій виставці в центральній бібліотеці. Матеріалу багато, більшість з якого стала доступною для нас в роки незалежності України.

Тож, читаймо, думаймо, вивчаймо і вчімося. Вчімося доброти, чесності і любові. До людей, до рідного краю, до України. Бо рідна земля, як мати, як сонце, як небо – одна.