З хвостиком і людським характером

    Саме так можна сказати про наших домашніх улюбленців. В багатьох родинах стали  членами сім'ї кішки, собаки, хом'яки, морські свинки та багато  інших різних тваринок, які і розвеселять, і змусять похвилюватись, коли їм зле, і піднімуть в будь-яку погоду для прогулянки... Сім'ї, в яких є такі маленькі і не дуже друзі, знають, що з ними багато турбот, але і віддають вони за це стільки  доброти, відданості і розуміння, що нагорода  того варта. 

       В бібліотеці є багато книг, які розповідають про догляд за домашніми тваринами, про їх утримання та годівлю. А скільки зворушливий історій описали поети і прозаїки, в яких  відданість безмовних цих  тварин вражає життєвою силою і непідкупністю. Саме цьому була присвячена година доброти "З хвостиком і людським характером" в центральній бібліотеці.

    Після цих книг багато людей захоче завести й собі друга, охоронника, чи просто живу істоту в домі.

Волонтерство - стан душі

     Волонтером стають не за освітою чи дипломом, а за поривом душі. Не існує курсів чи навчальних закладів, які вчать бути помічником тим, хто поряд, хто потребує допомоги і захисту. Не можна стати волонтером з принуки чи наказу, єдиний, хто може дати такий наказ – це власне серце. Волонтер немає нормованого робочого часу, вихідних і відпусток. Нагальна потреба, телефонний дзвінок чи повідомлення – і волонтер включається в роботу по допомозі, визволенню, лікуванню, транспортуванню, збору коштів, потрібних матеріалів...

Саме таким волонтером, безкорисливим і чесним, справедливим і толерантним є Оксана Зайцева, юрист за освітою, провідний бібліотекар центральної бібліотеки. Її активне волонтерство триває десь 7 років. Спочатку це було зооволонтерство, яке проросло з любові до тварин, особливо бездомних. Ця любов до друзів наших менших – від батьків, Наталії Іванівни і Юрія Миколайовича Сухецьких.

Коли її наречений Максим Зайцев добровольцем пішов в АТО, допомога тваринам стала для неї порятунком самої себе від туги і хвилювань. Наставниками своїми вона вважає Яніну Тиховську та подружжя Лісовенків, для яких у справі рятування тварин немає вихідних і відпусток. Саме завдяки їм було встановлено пам'ятник песику Жовтому, який став символом людської жорстокості і людської доброти. Дочекалась Оксана свого судженого, вони стали на весільний рушник, поєднали долі, життя, адже крім кохання їх об'єднує спільність поглядів і інтересів. Зараз і їх син Любомир любить тварин, розуміє, що так повинна чинити добра людина.

Після 24 лютого ми змінились всі. Ми стали добрішими, відповідальнішими, турботливішими. Ми зрозуміли, що наша сила в згуртованості і єдності. Без цієї сили нам не перемогти. Трагедія в нашій країні стала і для пані Оксани поштовхом активізуватися у своїй волонтерській діяльності. Вона зрозуміла, що один у полі може бути воїном, але не довго. Центральна бібліотека стала волонтерським центром, бібліотечні працівники – волонтерами, а організаційним ядром стала наша Оксана. Запити і потреби, джерела забезпечення і інформування вона взяла на себе. Їй довіряли, тому люди буквально через декілька хвилин зносили і звозили все, чого потребували наші вояки і тероборонівці: кошти, обладнання, телефони, продукти, одяг, взуття, запчастини, інструменти для хірургічного втручання, ліки, предмети гігієни... Всього і не перелічити. Христинівчани показали, наскільки вони вболівають за наших хлопців, які зі зброєю в руках відстоюють нашу землю. Для нас вони всі рідні і близькі. Волонтерська допомога продовжується: скільки зібрано коштів на каски, бронежилети, запчастини, дрони, рації, тепловізори, корм для собак на передовій! Оксана Юріївна дійсно не одна, в неї багато друзів і однодумців, які допомагають і радять. Це і колишні друзі по навчанню, і нові побратими, серед яких і громадяни інших країн, зокрема Польщі і країн Балтії.

Сама Оксана свою діяльність вважає скромним внеском у ту справу, яку ми робимо всією громадою, всією державою. Вона захоплюється тими, хто доставляє все потрібне на передову. Але якби не робота волонтерів у тилу, то і на фронт би возити було б нічого.

Бідкається Оксана, що не може допомогти всім. Але те, що робить вона з іншими волонтерами – це внесок у нашу Перемогу.

Щоб була молодою душа

      "У всякого своя доля" - казав Тарас Шевченко. І, дійсно, ніхто не знає, яку життєву стежину треба пройти, скільки всього пережити. Головне, в усіх життєвих ситуаціях  не зачерствіти душею.

  Тетяна Петрівна Затірка теж не думала, що  стане  людиною з інвалідністю. Корінна жителька Вербуватої -  коріння її родини сягає  в сиву давнину цього села. По історії її роду  нащадки вивчають історію села і держави: війни, голодомори, колективізація збирали свою криваву данину  кров'ю і смертю солдатів, хліборобів і дітей.  Пам'ятають  і поминають їх нащадки, розповідають своїм дітям.  Народилась Тетяна Петрівна 9 лютого 1951 року, в селянській родині. Її мама, Олена Петрівна, дуже раділа народженню донька, відчувала, що це її надія, опора і доглянута старість. Тетяна Петрівна, як і всі її ровесники, росла хоч і не в розкошах, але в атмосфері любові і поваги до людей.  Допомагати мамі звикла змалку. І все своє життя звикла давати лад в городі, на полі, в обійсті.   І в школі вчилась добре, ще й знаходила час  читати книги. І мріяла. Про кохання, сильне і справжнє, таке, як у книгах.  А доля не забарилась подарувати їй "половинку" тут, в рідному селі. Микола Панасович Затірка, хлопець з майстровитими руками, з добрим серцем став чоловіком, господарем, опорою і батьком трьох дітей - Анатолія, Василя  і Наталії. Життя непередбачуване, повороти долі не завжди гарні. І коли племінник голови сім'ї залишився сиротою, його забрали в свою господу. Так Віктор і ріс, вчився в школі, йому робили і проводи  в армію, а потім і весілля. Живе він зараз у Кищенцях, працює водієм, приїжджає в гості до своїх родичів, яких вважає другими батьками.

    А руки в господаря були дійсно вправними. Будівельник не просто за професією, а й за покликом,  показував своє вміння не тільки на будівельних об'єктах колгоспу, а для своєї родини збудував гарний добротний будинок - будинок своєї мрії: великий, просторий, світлий із зручним плануванням. Збудований будинок - це заслуга господаря, а лад і затишок в ньому наводила пані Тетяна. Вона виявилась вправною господинею, давала лад і на городі, і на кухні. Город великий, садок теж немалий, на кухні завжди щось шкварчало, пеклося, смажилось. Знала смаки кожного члена сім'ї, гостинно приймала всіх, хто мав нагоду завітати до їхньої господи. 

 Подружили  дітей, відгуляли їм гарні весілля, дочекались онуків. Але і без чорних і страшних подій не обійшлось: трагічно загинув зять, попав в ДТП  Микола Панасович, наслідки якої вклали його на ліжку. Доглядала Тетяна Петрівна його з дочкою, та не змогли поборотись з його смертю. Нерівні в них були сили. 

     В якусь мить   організм не справився із стресами і переживаннями, дав збій, наслідком якого став інсульт. Хвороба підла і підступна забрала можливість нормально рухатись, пересадила  її у інвалідний візок. Але в неї світлий розум, гарна пам'ять. І хвороба не змогла погасити її доброту, чесність, привітність.  Переживає вона за дітей, онуків і правнучку Анну. І, дивлячись  новини, переживає за наших вояків.  Сидячи без світла, вважає, що там хлопцям в стократ важче. А ми переживемо. ..

     Так і живе ця жінка, підтримує тих, хто поряд порадами, намагається  продуктами і коштами допомагати нашій Армії, в яку дуже вірить. Головна її мрія - дочекатись нашої Перемоги. Після неї треба ще онуків одружити, розповісти правнукам історію її родини,  побачити, як відродиться Україна.   Сили Вам, Тетяно Петрівна, терпіння, довгих років життя, подяка Вам за Ваш труд, за Ваше добре серце.

Україна в пеклі голодоморів

    90 років відлічила історія з того страшного періоду, коли, завдячуючи жорстокій політиці кремлівських керівників, в Україні лютував голод. Страшний. Нелюдський. Україна, яка годувала росію і Європу, щодня втрачала сотні людей: споконвічних волелюбних хліборобів, їх дітей і немічних батьків. З їх клунь, з їх рук забрано останні зерна і городину. Яка це була мука: виростити урожай, а натомість бачити, як в голодних муках вмирає родина... Чекати допомоги було даремною справою. Попереду всіх чекала холодна осінь і холодна зима, безнадія і відчай. А з московії надходили нові і нові накази, постанови, норми хлібозаготівель... Скільки людей забрала та страшна голодна пора, достеменно невідомо, адже все це замовчувалося і перекручувалося. В кожній родині українців бережуть імена рідних, яких убив голод під знаком серпа і молота...

Тим страшним подіям присвячена книжкова виставка в центральній бібліотеці «Голодомор - геноцид українства», на якій зібрано книги, статті, документи, спогади очевидців, списки земляків, які стали жертвами тієї страшної нелюдської політики. Біля цієї виставки пройшла година-реквієм: «Пам'ятаємо завжди, не дамо повторитися знову», огляд літератури «Болюча правда Голодомору в художній творах» та обговорення книги Василя Барки «Жовтий князь».

Під час проведення масових заходів використовувались спогади очевидців тієї моторошної пори, які в свій час записали бібліотечні працівники від старожилів.

Час назвав винуватців Голодомору, історики висвітлили документи, які передували цій трагедії, патріоти і небайдужі люди встановили пам'ятник на місцях масових поховань. Але ніхто і ніщо не вб'є наші душі і нашу волю, наш український дух і споконвічне прагнення свободи.

Сину, сину, ангел мій...

      Кажуть, що коли Бог хоче захистити жінку, він дарує їй сина. Так вже повелося, що син, представник сильної статі – це захист, допомога і опора.

Всі ми пам’ятаємо щемні слова Василя Симоненка: «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...». Так, діти виростають, стають на крило і вилітають з рідного дому. Але не з серця мами і тата.

Синам присвячено багато творів художньої літератури. Тарас Шевченко писав: «А он розпинають вдову за подушне. А сина кують, єдиного сина, єдину дитину, єдину надію, у військо віддають!» Скільки болю і відчаю в цих словах!

Перерахувати всі поетичні і прозові твори, які розповідають про синів, неможливо. Їх треба просто читати, адже в них автор вклав свою душу і любов.

Сьогодні наша віртуальна виставка про книги, в назвах звучить слово «син», яка присвячена Міжнародному дню сина, що відзначається щороку 22 листопада. Свято не належить до офіційних свят, але вже полюбилося українцям.

Одна з них – трилогія Ігоря Федорова і Валентина Золотопольця «Син України» – розповідає про пригоди козака Миколи на безлюдному острові. Ця книга – одна з варіацій відомого твору Даніеля Дефо «Робінзон Крузо».

         Філіп Майєр написав книгу "Син", яку необхідно читати для кращого розуміння історії американського заходу середини XIX початку XX століть. Читача вона точно не розчарує.

Це сімейна сага, яка показує нам історію сім’ї Мак-Каллоу за період двох сотень років. І з першої ж сторінки ми поринаємо в такі динамічні події, що стає неможливо відірватися від читання. Енциклопедична інформація подана так майстерно, що сприймається легко та цікаво.

Ключовий герой – Ілай. Ми спостерігаємо за хлопчиком, якого індіанці викрали з його будинку, при цьому жорстоко вбивши всю його родину. Ілай, переживши численні пригоди, у результаті стає повноправним членом племені команчів, але потім так складаються обставини, що він змушений повернутися до життя з білими людьми...

 

Так багато інтриг! Головному герою, Ніку, довелося несолодко у минулому, пекельно у теперішньому... Книга «Віддай мені сина» не з легких, в усіх героїв важкий шлях. Але вони неодмінно знайдуть своє щастя). У цієї книги продовження. Тобто, все ще попереду, все тільки починається.

Подякуємо Олександрі Багіровій за такі сюжети: вони тримають у напрузі весь час. І ще побажаємо авторці натхнення, легкого пера і хорошої музи. 

Про автора – Мег Мікер – дитячий лікар, мама чотирьох дітей та автор шести бестселерів з виховання.

Книга «Мама й син» про найголовніші питання у житті мами та сина. Любов і підтримка, турбота і незалежність, протистояння та конфлікти – всім цим темам приділено найпильнішу увагу. Окремо автор говорить про те, як включити батька у виховний процес, як уберегти підлітка від небезпек, як забезпечити дитині чоловічу увагу, якщо вона росте без батька.

Довірча інтонація Мег Мікер, безліч прикладів з власного життя допомагає краще засвоїти корисні та мудрі поради, а саме, дізнатися як говорити однією мовою зі своїм сином, як його навчити висловлювати свої почуття, що означає «відпустити сина» і як це правильно зробити.

Чи варто взагалі повторюватися про те, який колосальний талант мав Діккенс? Читаючи його, не можна не вірити у те, що він пише. Герої роману «Домбі і син» живі, справжні. Містер Домбі з його гнітючою атмосферою в будинку; Флоренс із ангельською душею; Уолтер з юнацьким благородством та відданістю; капітан Катль з дивовижністю, але з істинним розумінням життя; Едіт із зовнішньою холодністю, але із золотим серцем усередині. Кожен із них – немов окремий світ, який містер Чарльз нам розкриває протягом усієї розповіді.

Основною сюжетною лінією твору є життя власника великої компанії, містера Домбі, холодного ділка, який керувався лише вигодою і жадобою до грошей та усі надії покладав на сина Поля. Малюка долає хвороба, від якої він згодом помирає.

Для головного героя це стає ударом, але не настільки сильним, щоб він усвідомив помилковість своїх дій. Тому життя підкидає чоловікові все нові й нові важкі ситуації, щоб він нарешті зрозумів, що насправді є важливим і цінним, а також згадав, що у нього є ще й донька, яка теж потребує уваги і любові батька…

Книга «Тонке мистецтво виховання синів» про те, як пройти із синами період їхньої юності, що починається у вісім-дев’ять років і закінчується, коли їм трохи за двадцять. Докторка Кара Неттерсон пояснює все, що відбувається з нашими синами під час дорослішання. Фізичні та психічні трансформації, зміна голосу й поведінки, перша закоханість, важливість соціалізації та пошук себе в нових компаніях, спокуси дорослого життя – бути хлопцем-підлітком не так уже й легко. Виховати сина, яким ви пишатиметеся, не зашкодивши його ще не сформованій особистості, – дійсно тонке мистецтво.

Сорж Шаландон – сучасний французький письменник, журналіст, репортер. Писав про події в Лівані, Іраку, Сомалі, Афганістані. Отримав премію Албера Лондре за статті про Північну Ірландію. Роман «Повернення в Кілліґбес» здобув Гран-прі Французької академії та опинився в шортлисті Ґонкурівської премії ліцеїстів.

Наступна його книга, яка видана українською мовою –«Син паскуди». Шаландон пише про тяжкий пошук правди: батько, що пережив події Другої світової війни, знай розповідає синові про своє нібито героїчне минуле, нехай навіть у лавах дивізії СС, і тільки ненароком кинуті слова діда спонукають онука з’ясувати, що батько – колабораціоніст і зрадник, мерзенний нишпорка; проте ще тяжчого болю сину завдає усвідомлення, що батько все життя брехав йому. Адже зраджено довіру, втрачено зв’язок любові між найріднішими.

Тож, вітаємо всіх синів та всіх батьків, яким доля подарувала хлопчиків зі святом. Немає в світі нічого кращого і чистішого за любов батьків до дітей і любов дітей до батьків. Нехай наші сини завжди радують нас і приносять нам тільки позитивні емоції.

                                                                                        

День Гідності та Свободи.

 21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Саме в цей день розпочалися перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. Відзначення цього дня є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.

Ми є народ!

21 листопада – початок подій, які спочатку назвали Євромайданом, а трохи згодом – Революцією Гідності та Свободи. В цей день 2013 року, коли уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, на знак проти такого рішення на майдані Незалежності почали збиратися люди. А після жорстокого побиття вночі 30 листопада «беркутівцями» активістів, в своїй більшості – студентів, вже 1 грудня до Києва з’їхалися сотні тисяч небайдужих, готових відстоювати європейські ідеали.

А потім була «Небесна сотня»! 20 лютого 2014 року на Інститутській силові підрозділи режиму Януковича розстріляли протестувальників. Цей день став переломним.

Революція Гідності, у якій, за даними штабу Євромайдану, взяли участь майже 10 мільйонів громадян України, стала наймасштабнішою подією в новітній історії нашої країни. Майдан простояв 92 доби! Майдан, що став революцією українського духу, вистояв! Майдан переміг!

Вже тоді всі побачили паростки згуртованої нації, яка здатна себе боронити! Боронимо і зараз! Доводимо усьому світу, що українці, як нація, була, є і буде! З власною історією, мовою, церквою, традиціями.

Народ мій є,

Народ мій завжди буде,

Ніхто не переможе мій народ!

Директору центальної бібліотеки Раїсі Шумовській випала висока честь бути ведучою мітингу з нагоди відзначення Дня Гідності і Свободи, який відбувся в місті Христинівка. Попри негоду учасники заходу долучилися до всієї української спільноти, щоб разом відзначити цей день, який встановлений на згадку про початок двох доленосних революцій для України.

Лежать квіти біля пам’ятного знаку «Борцям за волю та незалежність України», біля стел Героям Небесної Сотні та учасникам АТО, як наша шана патріотизму й мужності тих, хто своїми життями дали нам віру у себе! Віру у пророчі слова, що «в ріднім краї панувати не дамо нікому»!

Вистояли на Майдані - переможемо і рашистів

     21 листопада  українці відзначають  День Гідності та Свободи - свято, встановлене на на знак вшанування  патріотизму та мужності  громадян, які в 2004 та в 2013  роках  стали на захист демократичних цінностей і європейського вибору  нашого народу.                                                                                 Про  події, які  стали справжньою національною трагедією, коли  у  мирний час, у центрі Європи прицільним вогнем було вбито десятки громадян України, а Будинок профспілок – спалено вогнем, розповідає книжкова виставка в центральній бібліотеці.  На ній зібрані спогади, світлини, книги, статті з газет. Ми пам'ятаємо Героїв Майдану, ми продовжуємо їх справу. 

        Вистояли на Майдані - переможемо  і російських  окупантів!

               

 

Золотий письменник України.

 17 листопада святкує свій день народження один із найвідоміших, сучасних українських письменників - Андрій Кокотюха, - автор понад 70 художніх, документальних та науково-популярних книжок, який багато років поспіль входить до топ-10 авторів, чиї твори є лідерами продажів в Україні, за що і відзначений як «Золотий письменник України» (2012).

А ще Андрій Кокотюха автор багатьох захопливих дитячих книжок: «Таємниця козацького скарбу», «Таємниця зміїної голови», «Таємниця підводного човна», «Подвійний капкан», «Мисливці за привидами», «Врятуйте бетмена» та інші. Якщо ти любиш пригоди, розслідування та розкриття таємниць, - то твори Андрія Кокотюхи саме для тебе. Тож поринай у пригоди разом із героями книжок! Приємного читання.

Крила його мужності

     15 листопада  виповнюється 100 років з дня народження легендарного льотчика, уродженця села Велика Севастянівка, Івана Григоровича Драченка. Він один з чотирьох  повних кавалерів ордена Слави, удостоєних звання Героя радянського союзу. І єдиних льотчик в тій війні, чия орденська книжка має записи про такі нагороди.

   

                                                                                                                                                                                     Його бойовий шлях - більше сотні   бойових вильотів , знищені ворожі автомобілі, танки, склади з боєприпасами... 14 серпня 1943 року, рятуючи командира полку, пішов на таран фашистського літака. Поранення, полон, втрата ока,  втеча з полону, лікування в госпіталі.  І обманувши медичну комісію, знову сів за штурвал літака. Ненависть до ворога, жага помсти і віра в Перемогу надавали сили.  Його бойовий шлях - це військові нагороди. Він беріг їх, але ніколи ними не хизувався. 

    Після Перемоги жив у  Києві, але часто приїжджав на рідну Христинівщину, в своє село.  Ще живі великосевастянівці , які його пам'ятають, які зустрічались з людиною-легендою.

     Він залишив по собі гарну пам'ять у нащадків і земляків.  В день його 100 -літнього ювілею в  бібліотеках Великої Севастянівки  пройшли години мужності, а в центральній бібліотеці в краєзнавчому куточку пройшла година патріота  "Мужність і відвага Івана Драченка".

     Ми пам'ятаємо подвиг наших дідів і прадідів, які захищали Батьківщину від фашистів. Сьогодні їхнім онукам і правнукам довелося взяти в руки зброю, щоб захистити Україну, її волю і незалежність.

Співець любові до України

       Художній світ, створений поетом Андрієм Малишком – це великий і щедрий дар рідній Україні, своєму народові. Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ, придивимось і переконаємось – це свята правда.

Кожна сторінка його біографії вилилася гарними поетичними рядками.

«Ота стежина в нашім краї», де пройшло його дитинство, почалася в Обухові, що за 45 км. на південь від столиці України , серед своєрідної природи, де поєдналися напівгірські краєвиди з широчінню Дніпра, де за переказами з діда прадіда мешкав рід Малишків.

У поетового діда було три сини: Микита, Самійло та Гнат. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. середній Самійло одружився з дочкою місцевого селянина Ївгою. Вони й стали батьками майбутнього поета Андрія Малишка.

14 листопада 1912 року в них народився син Андрій, який душевно, гарно і трепетно оспівав свою сім'ю, Україну.

«Сім’я наша, – згадує він, – була велика, – одинадцятеро дітей та батько з матір’ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин – всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш, доводилося займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще навесні мусив був іти зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи».

Повертаючись думками у своє дитинство, поет пише чудові вірші, які беруть за душу вже не одне покоління українців.

Поет з дитинства був залюблений у музику. Він вправно грав на баяні, любив народну пісню і думу, які чув від матері , високоталановитої людини, що знала безліч пісень , чудово їх виконувала.

Найкращі риси свого різнобічного хисту , насамперед поетичного , він успадкував від матері. Від неї він навчився любити і шанувати пісню. Від неї ж перейняв ці дорогі скарби народу й з ними пішов у світ, щедро засіваючи широкі лани поезії добрим, людяним словом.

Його дитинство було нужденне, але освітлене родинною злагодою і материнською ласкою, наукою шляхетних вчителів. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу, перлини його поетичної творчості, його духовне багатство, лад рідної мови, щоб потім на цьому родючому ґрунті виростити свою оригінальну, самобутню , чарівну поезію.

Про Андрія Самійловича Малишка, Поета-пісняра, про Людину і Патріота можна розповідати багато цікавого. Ці знання творчої біографії А. Малишка поглиблювали працівники бібліотек-філій центральної бібліотеки Христинівської міської ради під час засідання клубу «Письменник і час».

Його вірші можна читати, декламувати, співати. Їм жити вічно. Адже вони про українців і про Україну.

Скоромовки – частина нашого фольклору

     День 10 листопада багатий на свята і ювілейні дати. Крім них, в світі відзначають день скоромовки. Хто коли вперше склав скоромовку, і якого вона була змісту, тепер невідомо. Але в народі їх люблять, адже вони здебільшого жартівливого змісту, тому підіймають настрій. Професіонали їх промовляють їх для правильного розвитку дикції.

Їх існує безліч, цих шедеврів фольклору. Від простеньких дитячих, на зразок: «Хитру сороку спіймати морока. А на сорок сорок - сорок морок» чи «Ішов Прокіп, кипить окріп, як до Прокопа кипів окріп, так і після Прокопа кипить окріп» до більш складних, які потребують і більше часу для їх запам'ятовування, і уваги і навичок для їх вимови.

Саме в умінні швидко і правильно вимовляти скоромовки вправлялися відвідувачі бібліотеки сьогодні. Скоромовки брали з книг, з Інтернету, згадували ті, що ще вчили в дитячі чи шкільні роки.

І знання свої показали, і настрій підняли і собі, і друзям.

Тож спілкуймося українською, вивчаймо народний фольклор, згадуймо старі й складаймо нові скоромовки.

Розмовляй мовою країни, якою захоплюється світ.

 9 листопада Україна відзначає День української мови та писемності. Українська мова та її носії за час свого існування зазнали гонінь, заборон та тотального знищення. Зараз ми, як ніколи, на власній шкірі відчули це, ворог перш за все знищує мову, бо мова це душа народу, священна амфора її культури та звичаїв. Мова - це зброя, прихисток, пам’ять, безпека, як писала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.»

Цікаві факти про українську мову в цифрах:

Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. Цікаво знати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%).

Походження української мови – окрема теми для статті! Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

До речі, перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова “мед” і “страва”.

На відміну від решти східнослов’янських мова, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли, вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.

У “Короткому словнику синонімів української мови”, де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово “бити” – аж 45! Цікаве завдання для вас та ваших дітей: спробуйте назвати хоча б 20, можете використовувати фразеологізми.

Ви ніколи не замислювалися над тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу! Цікавий матеріал, чи не так? Нумо згадувати разом – проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти).

Інформація взята з

https://dyvys.info/.../15-tsikavyh-faktiv-pro-ukrayinsku.../

и ещё 5