Село, в якому живуть хороші люди

Нас називають по-різному: переселенці, вимушені переселенці, внутрішні біженці, переміщені особи, вимушено переміщені. Та це не змінює суті. Ми втратили все, або майже все, що мали на малій батьківщині.

Я – одна з тих, кого ця клята війна змусила виїхати з рідних місць. Моє село з такою справді українською назвою – Стельмахівка, що в Луганській області – було окуповане рашистами. Ці «асвабадітєлі» принесли нам жах, руїни, сльози. Місяці окупації були жахливими. В селі було дуже мало людей. Але ми дочекались приходу наших ЗСУ. Було це 8 жовтня 2022 року. Солдати і волонтери допомагали нам з харчами і предметами першої необхідності. І весь час вмовляли виїхати з села, бо рашисти весь час обстрілювали і наше село, і навколишні. Залишатися на зиму там було страшно і вкрай небезпечно. 3 листопада останні стельмахівці покинули свої домівки, своє рідне село, свою маленьку батьківщину. Ви не уявляєте, який душевний біль викликало оте прощання, отой від'їзд... Прощалася зі своєю хатиною, в якій прожила 47 років, з кожним деревцем і кущиком, з кожною стежкою, прощалась з речами, які берегли пам'ять про минуле і щасливе, а головне – мирне життя.

Про існування села Заячківка на Черкащині ніколи і не чула. Тут живуть знайомі мого внука Миколи. Лячно було їхати в чуже село, до зовсім незнайомих людей. Подружжя Фурсових, Галина і Володимир, зустріли мене з потяга, привезли в село. Немає слів, щоб висловити подяку Клименко Марії Йосипівні, яка надала мені свій гарний, чепурний, з усіма зручностями будинок для проживання. Заячківці допомогли мені вирішити побутові питання, допомагають продуктами.

Побут налагоджено, і мені захотілося познайомитись ближче з селом, людьми, з якими мене звела доля. Гарне село, де всі будинки, подвір'я, городи, садки і квітники  доглянуті. Мене, наприклад, вразила велика кількість колодязів у селі. Це ж так зручно. І вносить якусь таку нотку краси і історії. І хоч дуже багато будинків мають водопроводи, я весь час любуюсь криницями. В селі дуже багато посаджено дерев, кущів. Заячківка, напевно, і з космосу виглядає зеленою краплиною. А про заячківських жителів, які стали для мене на цей час не просто односельцями, а й друзями, я можу говорити довго, висловлюючи слова подяки за підтримку, людяність, доброзичливість, толерантність, допомогу.

Я полюбляю ходити до сільської бібліотеки. З її завідувачкою – уродженкою Західної України, Кухар Марією Василівною, ми не просто знайшли спільну мову, ми подружились. У нас є багато спільного: ми любимо Україну, її мову, твори Тараса Шевченка... В бібліотеці можна і книгу почитати, і скористуватись Інтернетом, переглянути свіжу газету і просто поговорити, поспілкуватись з людьми, які сюди заходять. А ще я читаю їм свої вірші. Можливо, з художньої точки зору вони не шедеври, але написані від душі, про наболіле, про те, чого хоче душа. Я із задоволенням взяла участь у конкурсі світлин «Черкащина очима переселенц»Тут є чим милуватись. Ці світлини я повезу в свою Слобожанщину. Як спогад про гарний край і чудових людей.

Вірю і знаю, що Луганщина, як і вся Україна, буде звільнена від рашистів. І сотні тисяч моїх земляків повернуться в рідний край. Ми відбудуємо Україну, кожне село і місто, кожен будинок. Для наших дітей і онуків. І я, повернувшись додому, розповідатиму про дуже добрих людей у селі Заячківка на Черкащині, про їх людяність і про ту природу, яку вони бережуть. Щоб ніколи не пересихали їхні ставки і річечки, щоб буяли ліси і сади, і щоб в них водились білки, лелеки, чаплі, фазани, які я тут побачила.

Здоров'я і наснаги Вам, мої дорогі нові знайомі, гарних врожаїв за Вашу таку нелегку працю. І всім нам – Перемоги! Все буде Україна!

Шляхова Раїса Павлівна, переселенка 

з села Стельмахівка Сватівського району Луганської області   

Там острів Зміїний, закладений як міна

30 червня 2022 року російські війська покидають захоплений український острів Зміїний, зазнавши великих втрат у живій силі і техніці. 

Від кадрів, коли наші захисники встановлюють синьо-жовтий стяг на острові Зміїний, в українців і досі навертаються сльози. Після чотирьох місяців окупації – минулого літа – Україна повернула собі своє. 

А розпочалася ця історія на світанку першого дня повномасштабного вторгнення – 24 лютого. Тоді нашим захисникам запропонували здатись. Фраза-відповідь «русскому кораблю» розлетілася світом, як символ нескореності й сміливості українського народу і його Збройних Сил. З неї й почалась боротьба за Зміїний, який росіяни утримували фактично чотири місяці...

   Про історію боротьби і звільнення острова, про мужність воїнів і філігранність пострілів наших ЗСУ, які з кінця квітня починають систематично трощити ворожу техніку, згадували відвідувачі центральної бібліотеки під час інтернет-години «Річниця звільнення острова Зміїного: історія мужності і боротьби». Адже його звільнення – це не жест «доброї волі» рф, а заслуга наших військових. Це перемога, яка надихає. Це – крок до нашої остаточної Перемоги над ворогом. Все буде Україна!

   

Кольори її душі

Катерину Михайлівну Собову в нашому місті знають, напевно, всі. Колеги, колишні учні, учасники самодіяльного Народного театру, де вона працювала режисером, сусіди, глядачі вистав, де вона була артисткою, концертів, де лунали її гуморески. Багато христинівчан і гостей міста милувались її картинами і вишивками під час міських свят... Тепер відвідувачі центральної бібліотеки мають можливість відвідати виставку її робіт, яка розміщена в читальній залі нашої книгозбірні.

Кожна її робота – неперевершена. Вони створюють ауру любові, миру, спокою... На кожну картину можна дивитись довго, знаходячи якість милі серцю деталі. Хтось згадає своє життя в селі, хто – свою бабусю з її курчатами, гусенятами, коровою. Для когось море чи ліс – це теж спогад. А краєвиди Христинівщини передані з такою теплою струною любові і поваги, що слів не вистачає, щоб передати почуття, які вони викликають.

Багато відвідувачів зачудовано дивляться на її вишиті картини. Це – шедеври. Котики, діти , квіти – ніби живі. Хочеться погладити і понюхати.

В кожній картині, чи то намальованій фарбами, чи вишитій нитками є якась магія. Магія любові до того, що нас оточує, робить наше життя змістовним, наповненим красою.

Тож запрошуємо Вас до нашої бібліотеки, щоб доторкнутися до живописно-вишивального дива картин Катерини Собової, до її поетично-гумористичної творчості. Відчуйте красу пензля, кольорової нитки і влучного слова. 

 

На таких героях тримається Україна

Гортаючи сторінки «Фейсбуку», побачила знайоме обличчя... Герой, який отримав відзнаку «Золотий Хрест». І ніби блискавиця пронизала все моє єство, затремтіли руки, забилось часто-часто серце. Ні, я не помилилася. Це він, хлопчина з нашого села, якого я, десятикласниця, вела за худорляву ручку до першого класу Шукайводської середньої школи в далекому 1975 році. Тепер він інший – змужнілий, виснажений від болю і страждань, але усміхнений, наш Герой – Хуторянський Ігор Васильович. Все, як колись. Тільки одну руку лікарі не змогли врятувати. Мимоволі нахлинули спогади... Ігор ріс і мужнів на моїх очах. Ми жили з ним на одній вулиці. Його мама Марія Тихонівна, як і багато інших жінок, як і моя ненька, працювала в рільничій бригаді місцевого колгоспу. Обробляли по 9 гектарів цукрових буряків кожна. О 7 годині ранку їхали на поле, працювали до пізнього вечора. Дома залишалися діти і господарство. Діти були дружніми, дивились за меншими, допомагали їм справлятися по господарству. Тож і Ігор змалку звик пасти, годувати, напувати домашню живність. Всі разом ходили до школи, в кіно, читали книги. В дитячі роки Ігор був дуже активним, в нього було багато друзів. І як товариш, мені здається, він був хороший. Зі шкільних років і до цього часу він підтримує зв'язки з друзями, спілкується з ними, завжди допомагає тим, хто потребує його підтримки.

Коли до нього прийшло кохання, він птахом полинув за своєю половинкою, покинувши батьківське гніздо і облаштував своє життя в селі Христинівка. Але був частим гостем у батьків і друзів. На жаль, його мама покинула цей світ, а батька забрала донька, сестра Ігоря. Тож і Ігоря я стала бачити рідко. В селі всі знали, що Ігор став на захист рідної землі, пішов воювати з рашистами. Він і в бою намагався прикрити молодих, уберегти їх.

Страшно навіть уявити, скільки болю і мук перетерпів наш Герой, втративши руку і отримавши ще ряд важких поранень. Та наш Ігор не падає духом, він безстрашний і усміхнений. Він завжди буде нашим. Указом Президента України Ігоря Васильовича нагороджено «Золотим Хрестом». Він гідний цієї нагороди.

Ми пишаємось тобою, земляче! Пишаємось і низько схиляємо голови перед тобою. Дякуємо за твою відданість Україні і його народу. Слова щирої подяки і татові Хуторянському Василю Пилиповичу за такого сина.

Віримо, що Всемогутній і Милостивий Господь, який дарував Ігорю друге життя після такого важкого бою, своєю милістю пошле тобі і надалі тільки доброзичливих людей, які підтримуватимуть тебе і допомагатимуть. Попереду ще операції, лікування, протезування, реабілітація. Без підтримки і допомоги буде важко. Адже всім нам потрібно пам'ятати, якою ціною ти заплатив за наш спокій та життя і підставити своє плече допомоги.

Коли такі воїни захищають нашу землю, то ніякі зайди не зможуть нас перемогти. На таких героях тримається Україна. Перемоги нам всім!

Людмила Хуторянська, зав. бібліотекою-філією с. Шукайвода

Конституція – для всіх! І дорослих, і малих!

Українці щороку вшановують головний закон країни у День Конституції України 28 червня.

Конституція України визначає наш шлях як демократичної держави, гарантує права та свободи українців та закріплює їхні обов'язки.

Це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції, і другий рік поспіль Україна святкує його в умовах воєнного стану, запровадженого через повномасштабне вторгнення рф.

З нагоди Дня Конституції України було проведено захід «Конституція – для всіх! І дорослих, і малих!» та оформлено книжкову виставку. Маленькі читачі переглянули презентацію про історію Конституції України. 

Конституція – паспорт держави

Сьогодні українці відмічають 27 річницю Конституцію України. Конституція – це паспорт і статут, це найважливіший закон, за яким ми живемо. Адже кожна держава, окрім своїх символів: гімну, прапора та герба, має Конституцію. Без Конституції немає правової держави.

Відзначаючи іменини Основного Закону України, в бібліотеках нашої громади організовані книжкові виставки, проведені правові години, уроки права, правознавці вікторини, юридичні конкурси знавців.

В центральній бібліотеці біля книжкової виставки «Вимріяна поколіннями українців» пройшла правова година «Жити за Основним Законом». Директор ЦБ Раїса Шумовська провела своєрідну екскурсію по сторінках історії нашої держави. Вона іде від «Руської Правди» і Конституції Пилипа Орлика. Свій внесок у розвиток Української Конституції внесли Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, учасники Кирило-Мефодіївського братства, Іван Франко, Михайло Грушевський, Павло Скоропадський та багато найкращих прогресивних діячів України.

В урср в різний час було ухвалено чотири конституції, які лише формально проголошували Україну суверенною державою.

А 28 червня 1996 року після напруженого засідання, яке увійшло в історію під назвою «Конституційна ніч», Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України, за якою ми живемо і захищаємо нашу державу. Україна – це наша держава, тут жили наші пращурі, тут живемо ми, тут житимуть наші нащадки.

Україна була, є і буде! 

Літо квітами сміється.

    Наша бібліотека – це простір для спілкування та втілення креативних ідей. В рамках програми літнього читання відбулася літня розвага «Літо квітами сміється». Під час якої діти відгадували загадки, анаграми, складали пазли, грали в гру «Природнича естафета», переглядали мультфільми «Фотосинтез», «Піп саджає зернятко». Усім нашим друзям нагадуємо – літні читання тривають. Приєднуйтесь до нашої бібліокомпанії!

Коли книги пишуться душею

    Сучасна українська література відкриває для читачів нові імена. Це письменники, які пишуть книги на тему, які хвилюють українців різних поколінь. Їх твори, не піддані партійній цензурі, читають легко, змушують людей думати, згадувати, робити висновки, іноді і заплакати, і посміхнутись. Саме такими є книги Людмили Охріменко, яка була гостею нашої книгозбірні. Традиційна маленька екскурсія по відділах бібліотеки, знайомство з працівниками ніби провели ниточку розуміння.

Директорка центральної бібліотеки Раїса Шумовська представила письменницю та коротко розповіла про її життєвий і творчий шлях. Пані Людмила не тільки талановита письменниця, а й чудовий співрозмовник. Вона легко і невимушено розповідала про своє життя, навчання, написання книг. Вона стверджує, що книги, праця по їх написанню – це її хобі. Переломний період в її житті і творчості відбувся в 2014 році. ДНР, ЛНД, АТО... І питання до себе: «Хто я? Українка! А чому ж тоді я пишу і розмовляю іноземною мовою, більше того – мовою ворогів?». Українська генетична гілка роду гордо підняла голову. Так в літературу прийшла українська письменниця. Її книги, а їх уже сім, це її діти. Це недоспані ночі, бо натхнення не дивиться на годинник, це праця, це необхідність весь час поповнювати свої знання, та намагання тримати себе в руках, бо іноді таке стає відомим, що людський розум не може сприймати...

Кожна книга Людмили Леонідівни пройшла через її серце, кожен герой став її другом.

В минулому році її книга «Оскар» стала лауреатом Міжнародної премії «Коронація слова 2021» за кращий роман на військову тематику. А виходу книги передували знайомство з неординарним військовим, який пройшов пекло полону, поранення, тортури. Для того, щоб писати про цю людину – військового розвідника, кримського татарина, мусульманина, письменниця прочитала «Коран», познайомилася з розвідниками, мусульманськими жінками, вивчила побут цього народу. Книга отримала премію і відгук прототипа – «ОК».

Про кожну книгу авторка може розповідати багато. Але краще ці книги прочитати, поринути в світ подій, важких і трагічних доль героїв. Вони різні, але більшість з них в складних життєвих ситуаціях залишаються справжніми людьми.

Як справжня українка, вона займається волонтерством. Про своє волонтерство не говорить, а про інших написала книгу «Волонтерські історії». Саме ця книга стала лауреатом літературної премії імені Миколи Томенка в цьому році. З чим ми і вітаємо авторку.

Людмила Охріменко обіцяє своїм шанувальникам, що в наступному році вийде ще дві її книги. А ще мріє вона про Перемогу, що Харків відбудується і, як справді українське місто, говоритиме рідною мовою, мовою своїх пращурів. І Крим, частина України, з яким пов'язано стільки років життя, прийматиме туристів, серед яких буде і вона зі своєю родиною...

Письменниця поїхала, а про себе залишала теплі спогади, світлу ауру і чудові книги.

Чекаємо жителів нашої громади, шанувальників сучасної літератури в бібліотеках. В нас є що почитати.

Все буде Україна!

 

Виготовлятимемо браслети-обереги для воїнів

Дружба з Мангушською публічною бібліотекою Донецької області триває багато років. Інтернет допомагає нам спілкуватись з мангуськими колегами. За ці роки в нас там з’явилося багато друзів. Ми разом проводили літературні вечори, вікторини, конкурси, поетичні марафони, флешмоби, квести, народознавчі і фольклорні години...

Цього разу до дня Конституції України Мангушська публічна бібліотека спільно з мангушською школою мистецтв, Солгутівським сільським клубом, гуманітарним центром «Я – Маріуполь» (м. Кривий Ріг), міською бібліотекою для дітей (м. Володимир Волинської області) запрошує дітей нашої громади на майстер-клас з виготовлення патріотичних браслетів. Спілкування буде в онлайм-режимі.

Всі виготовлені браслети будуть передані нашим захисникам. Чекаємо юних христинівчан в центральній бібліотеці о 13 годині. Для виготовлення одного браслету знадобиться:

- 7 ниток довжиною по одному метру (4 жовтих і 3 синіх);

- кругла картонна основа діаметром 10-15 см (вирізати).

Допоміжні матеріали: затискач, олівець, ножиці, лінійка та гарний настрій. А також діти зможуть декламувати вірші про Україну, ЗСУ, дружбу.

Ми вистоїмо і переможемо! Все буде Україна! 

Фатальна дата: 22 червня

83 роки тому репродуктори повідомили про напад Німеччина на срср. Тодішнє керівництво країни наголосило на підступності німецького нападу – без оголошення війни і попри те, що між державами існував договір про ненапад. Але під бомбардуваннями уже були міста і села, в терміновому порядку проводилась мобілізація і евакуація. 1418 днів війни, яка стала визначальною в рамках Другої світової. Деякі події розписані по днях і навіть по хвилинах. Але і сьогодні є багато питань, на які дослідники і історики й досі шукають відповіді. Зараз виходить багато книг, статей, які правдиво висвітлюють ті страшні криваві дні. Саме такі матеріали розміщені на книжково-документальній виставці «Вогонь війни у пам'яті навічно». Наші діди, які воювали в тій війни, так надіялися, що то була остання війна на нашій землі...

Тепер їх онуки і правнуки зі зброєю в руках боронять землю України від рашистів, які ще й мають нахабність називати себе «старшим братом». Цей «брат» прийшов на нашу землю, плюндрує її, вбиває, грабує і звинувачує нас в тому, що ми не хочемо переговорів. Хай повертаються в свою рашу, і ніколи не поганять нашу землю, наші поля, нашу Україну своєю присутністю.

Ми переможемо!   

Спочатку книжка казку розкаже, а потім комп'ютер мультик покаже.

 У чарівний світ книги дитина потрапляє в самому ранньому віці. Слухаючи їх, малюк, немов по сходах, йде по життю і залишається з нею назавжди. З дитячої казки починається його знайомство зі світом літератури, з миром людських взаємин і з навколишнім світом в цілому. Бібліотека для дітей запросила читачів взяти участь в бібліокінозалі «Спочатку книжка казку розкаже, а потім комп'ютер мультик покаже». Діти, що прийшли до бібліотеки, опинилися у дивовижному світі дитячої книги, казки і фантазії. Читачі познайомилися з найкращими примірниками книг, які є на полицях бібліотеки. Вони не тільки уважно слухали цікаві українські казки, але й приймали участь в їх обговоренні.

Проведений час у бібліотеці виявився для дітей пізнавальним і веселим.

Вклоняємось татам наших Героїв

        Ми готуємось вшановувати  людей, які дорогі нашому серцю - батьків. Тато, батько - він  не тільки дав дітям життя, він вів дітей по життю. Отримавши в пологовому будинку найрідніше - своє дитя, він перед небом і Богом взяв на себе відповідальність за виховання  дитини.  Батько радів першим крокам, на  ранках в дитячому садочку аплодував віршикам і пісенькам, виконаним  малечою, разом з  дітьми починав проходити  шкільну програму, змахував сльозу на випускному...

     Сьогодні ми хочемо згадати батьків наших Героїв, наших земляків, наших воїнів, які загинули під час повномасштабного вторгнення рф в Україну. Це батьки, які виростили своїх синів справжніми людьми і патріотами.   Цим батьків випала така гірка доля - провести в останню  путь свою дитину, свого сина, свою кровиночку.  Ми склоняємо свої голови перед подвигом Героїв, їх жертовністю. Низький уклін батькам, які виховали таких патріотів. Вони не отримають вітань в день батька від своїх дітей, які стали ангелами. Підтримати їх - наш обов'язок. Вони заслужили нашу повагу, нашу шану.

     Батьки Героїв, які загинули а АТО: Каравайський Ігор Іванович, Кобринюк Микола Степанович, Попик Іван Миколайович, Ялинчук Михайло Арсентійович, Маслюченко Анатолій Йосипович, Грицаюк Володимир Володимирович.

    Батьки Героїв, які загинули з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну: Гончарук Сергій Станіславович, Добрянський Василь Дмитрович, Гончарук Григорій Васильович, Анін Юрій Станіславович, Чуба Віктор Іванович, Підліснюк Анатолій Михайлович, Габрильчук Василь Павлович, Передрій Валерій Іванович, Хитрич Михайло Іванович, Грідасов Іван Григорович, Збаражський Яків Олексійович, Дядюра Сергій Федорович, Мірошніченко Станіслав Іванович, Гончарук Ігор Петрович, Радецький Едуард Макарович, Сиротюк Валерій Іванович, Пустільнік Іван Степанович, Кравченко Сергій Володимирович, Прилуцький Сергій Валентинович, Ящук  Сергій Миколайович, Щербань Юрій Якович,  Козак Микола Михайлович (батько Руслана Мельника), Мусієнко Сергій Петрович,  Раменюк  Сергій  Васильович (вітчим Іллі  Любарського), Уманець Анатолій Михайлович.

    Так вже розпорядилась доля, що багато батьків наших Героїв уже теж покійні. Пом'янемо їх:  Кузьмін Володимир Петрович, Олійник Юрій Іванович, Шкуропацький Василь Іванович, Максименко Микола Фокович, Мельник Михайло Степанович, Кожухівський Олександр Іванович, Білецький Валерій Іванович,  Іщенко Леонід Васильович, Кошовий Володимир Гнатович, Сиротенко Анатолій Васильович, Грама Іван Трохимович,  Марина Іван Іванович, Жук  Володимир Тодосійович,  Кобильник  Юрій Іванович,  Черненко Микола Антонович.

      Хай Всевишній прийме їх душі Своє Царство

    

Бібліотека у затінку.

«Бібліотека у затінку» – саме таку назву мав цей захід, головна мета якого – різноманітність літнього відпочинку читачів та ознайомлення їх з кращими творами дитячої літератури. На початку зустрічі читачі із зацікавленністю знайомилися з яскравою книжковою викладкою, на якій були представлені твори відомих дитячих письменників. Читачі знайшли для себе свою книжкову родзинку і почалося голосне читання. Бажаючі читали вголос уривки з улюбених оповідань, віршів, а дехто з присутніх просто переглядав книжкові новинки. Відпочинок з книгою – це завжди пізнавально, весело і цікаво.