Міжнародний день захисту дітей.

Уже традиційно 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей – прекрасне свято радості та надії. Це одне із найстаріших міжнародних свят. Саме в дітях продовження роду людського й здійснення їх мрій і сподівань на краще. Дорослі прагнуть, щоб діти зростали здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.

Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-у році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров’я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.

В Україні цей день відзначається з 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно якої кожна держава зобов’язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля та відпочинок.

У цей перший літній день влаштовуються різні розважальні заходи для дітей. Серед їхнього числа: конкурси з подарунками, концерти, всілякі виставкові та пізнавальні заходи.

Напередодні свята бібліотекарі підготували виставку дитячої літератури та дитячих малюнків «Я і мої права». Для дітей середнього шкільного віку бібліотекарі провели «Казкову правову вікторину».

Мій друг – безпечний рух.

 

Головною темою тижня була безпека дітей на дорозі. Усі заходи у бібіотеці, а саме гра «Мій друг – безпечний рух», подорож «Правила дорожнього руху знають всі: і дорослі, і малі», мали на меті привернення уваги суспільства до проблем дитячого травматизму та смертності на дорогах і поліпшення дорожньої безпеки.

 До участі в них  були залучені учні 3 класів міської школи №1. Був оформлений інформаційний куточок з безпеки руху на дорозі. Під час тижня відбулися бесіди, конкурси, вікторини, виставки малюнків, які пропагують дотримання правил дорожнього руху. Читачі показали, що в достатній мірі знають Правила дорожнього руху, володіють навичками поведінки на вулиці, дорозі, вміють знайти вихід з будь-якої ситуації, пов’язаної з дорожнім рухом.

Наші співчуття!

 

Працівники Христинівської центральної бібліотеки висловлюють щире співчуття директору Шумовській Раїсі Володимирівні з приводу смерті самої рідної та близької людини – мами – Йокало Ніни Володимирівни. Поділяємо Ваше горе і передаємо слова співчуття і підтримки Вашим рідним!

Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, що є найголовнішою у житті кожного з нас, проте світлі спогади про людину, яка чесно і гідно прожила своє життя, залишивши по собі плоди своїх добрих справ, завжди будуть сильнішими за смерть.

Нехай світла пам’ять про Маму назавжди залишиться у Вашому серці!

Газета, що пишеться серцем

Христинівка від «А» до «Я»

      Колективи газети "Трибуна хлібороба" і районної друкарні. Листопад 1970 року

            Колектив редакції газети "Трибуна хлібороба". 1 березня 1978 рік

Єдине друковане видання Христинівщини – газета «Трибуна хлібороба» 2 червня святкує ювілей – 90-річчя з часу свого заснування.

Перша газета вийшла у ще зовсім недавно створеному Христинівському районі. Реально можна порахувати скільки випусків «райони» побачило світ. Але це не важливо. Головне, що через роки і десятиріччя, газета пронесла свій стиль, свою важливість і актуальність. Довоєнна газета мала назву «Колгоспник Христинівщини», підкреслюючи сільськогосподарський напрямок розвитку нашого краю. В тих номерах були розповіді про життя в колгоспах, школах, будівництво і відкриття ясел, клубів,шкіл, магазинів. Не обділяла своєю увага газета і роботу залізниці і її працівників. В роки фашистської окупації газета не друкувалась, яка знайшла вже своїх прихильників серед христинівчан.

9 березня 1944 року останній окупант був вигнаний з нашої землі, і наші земляки в непростих умовах почали відбудовувати рідне місто і спаплюжені загарбниками села. В серпні того року відновила свою роботу і газета, яка регулярно почала надходити до читачів. Формат вона мала невеликий – один друкований аркуш, ніби фронтова листівка. Висвітлювала вона і події на нашій мирній землі, і на фронтах, де наші земляки мужньо боролись за звільнення не тільки України, а й за знищення фашизму в Європі.

Відійшли в минуле пічне опалення редакції, друкарські машинки, на яких друкувався матеріал, чорно-білі фотографії, які в темряві,  з реактивами проявляв та закріплював фотокореспондент. Та й таких фотоапаратів уже немає в нашому вжитку. Але фотографії того часу вражають своєю чіткістю і непідвладністю часові. Якісні фото не втратили своєї виразності.

В 1955 році редакція районної  газети, тоді мала тоді назву "Колгоспник Христинівщини" встановила перехідний кубок  з легкої атлетики на приз газети. І кілька років поспіль в день преси, 5 травня, проводився розіграш кубка між спортивними колективами району.

Йшли роки, покращувалась матеріально-технічна база редакції і районної друкарні, яка багато десятиріч друкувала нашу газету. Змінювалась і назва нашого часопису: «Радянське життя», «За честь хлібороба», але не змінювався характер цього видання, яке з квітня 1965 року має нинішню назву. І вона дійсно є трибуною, з рядків якої лунають інформація про сьогодення, наші досягнення, наше минуле. Головне в цих публікаціях і розповідях – розповіді про людей, які творили і творять історію, будують, вирощують хліб, виховують дітей, захищають кордони України, бережуть мову і традиції українського народу.

Газета і газетярі дорожать думкою своїх читачів. Випадкових людей тут не буває. Тому й пишуть вдумливо, бачать приховане, вчать читати між рядків, залишаючись максимально щирими і чесними перед тими, для кого вони пишуть. Високий стандарт професії журналіста – це не просто слова, це стиль роботи й життя цього колективу. Журналістика – постійний виснажливий труд, безперервний процес обдумування статті, пошук варіантів подачі матеріалу, влучних запитань до інтерв’ю, аналіз зустрічей. Все це потрібно пронести крізь своє серце, інакше читач відчує фальш і обов’язково подивиться, чиїм ім’ям матеріал підписаний.

Історія Христинівщини береже імена редакторів, які в свій час очолювали нашу газету: С.Т.Заболотній, О.Ф.Осьмаков, С.П.Хуторянський, А.Т.Іщенко, М.М.Погорілий, І.Л.Гарбарук, В.О.Петров, С.Ф Романенко, П.А.Мондзелевський, А.Н.Коломієць, М.В.Безживотний, Заслужений журналіст України Л.О.Міхеєва, член Спілки журналістів України Т.І.Колосова. Ось уже не одне десятиліття цю газету на посаді редактора очолює В.П.Добринська. Відповідність цій посаді вона підтверджує саме своїм стажем. Колектив газети зараз невеликий. Зарплати в них невисокі, а відповідальність на них лежить надзвичайна. Крім того, щоб зробити матеріал цікавим і змістовним, їм потрібно бути журналістом, комп’ютерщиком, мовознавцем, економістом, психологом, юристом, фотографом, легше назвати професії, бодай азами яких не потрібно володіти тому, хто пише газету для нас.

Газета неодноразово отримувала Почесні грамоти районного і обласного керівництва. Рішенням Секретаріату Спілки журналістів України від 23 травня 1996 року первинній журналістській організації Христинівської районної газети «Трибуна хлібороба» присуджено ІІ премію за підсумками Всеукраїнського огляду на кращу первинну журналістську організацію.

Газета «Трибуна хлібороба» витримала випробовування часом, конкуренцію газет, які вже перестали друкуватись. Колектив зумів втримати високу марку газети, найстарішого видання Христинівщини.

Так тримати, шановні працівники друкованого слова!

Приміщення газети та типографії у 1960-і роки

Вхід до редакції газети "Радянське життя"

Колектив редакції на демонстрації 7 листопада 1970 року

Сорочку мати вишила мені...

День вишиванки – красиве свято, сповнене українським духом і колоритом. Воно не має жодного політичного підґрунтя, свято покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного одягу. Головний атрибут цього свята вишивана сорочка вважається унікальним витвором українського народу. Свого часу вона була не лише елементом народного вбрання, проте й слугувала своєрідним оберегом. Символіка та орнаменти вишиванок різнилися залежно від регіону, вирізняючи та одночасно об’єднуючи всіх українців. Саме за цю здатність вишиванки виділяти українців з-поміж інших народів, вона стала найяскравішим та красномовнішим виразом наших національних почуттів, ідей та переконань.

Стало вже традицією для всіх христинівчан вбиратися у вишиті сорочки та сукні. Тим самим долучатися до масштабного святкування разом з іншими містами та селами України, демонструючи єдність та любов до рідної Батьківщини.

Працівники Христинівської центральної бібліотеки, до якої входять і бібліотеки філії, одягнули вишиванки та розпочали день зі спільних фото.

Таке поширене ім'я - Микола

22 травня – день святого Миколая. Подія, що пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликала особливе вшанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням свята. Слава про його чудотворення на землі і на морі широко відома. Їх сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному люду. Образ Святителя, всесильного Чудотворця, дорогий нашому народу, він вселяє глибоку віру і надію на його допомогу.

Можливо тому, ім’я Микола таке поширене в українців.

Багато письменників, поетів своїх героїв назвали саме цим ім’ям. Користується попитом серед читачів твір Павла Загребельного «Тисячолітній Миколай», а повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря» відомий всім. В цьому році виповнюється 145 років з часу написання цього твору.

В переддень, коли православні вшановуватимуть Святого Миколая, почесним гостем Христинівської центральної бібліотеки став Васелишенко Микола Антонович, наш активний читач, людина з великим життєвим досвідом. З ним приємно спілкуватись, адже він має свою точку зору на літературу, історію, події в Україні. Твір «Микола Джеря» – один з його улюблених творів. Тому так приємно було йому від імені бібліотечних працівників подарувати цю книгу.

З роси й води Вам, шановний Миколо Антоновичу! Довгих Вам років життя, сили, енергії, поваги, хороших книг, добрих вістей!

Марія

МАРІЯ – жіноче особове ім’я. Походить від єврейського імені Міріам. Поширене у християнських країнах Європи, Африки та Америки. Найвідоміший носій – Діва Марія, мати Ісуса Христа. В Святому Письмі згадуються також Марія-Магдалина і Марія Клеопова, Марія, сестра Лазаря, Марія Єгипетська та інші святі з таким ім'ям.

Історія береже імена королев,які мали ім’я Марія:            

• Марія I Тюдор — королева Англії, «Кривава Мері».
• Марія Стюарт — королева Шотландії 
• Марія Медічі — королева Франції .
• Марія Угорська — королева Угорщини 
• Марія II — королева Англії 
• Марія Терезія — імператриця Священної Римської імперії 
• Марія Австрійська — королева Польщі, велика княгиня Литовська.
• Марія Антуанетта — королева Франції.
• Марія I — королева Португалії та інші.

Ім’я Марія потрапило до української мови через грецьку. Ми знаємо багато українок з цим гарним ім’ям:

• Маруся Чурай — автор багатьох українських пісень.
• Марія Новицька —  мистецтвознавець.
• Марія Садовська-Барілотті —  співачка.
• Марія Заньковецька —  актриса..
• Марія Матіос —  письменниця.
• Марія Бурмака —  співачка
• Марія Приймаченко —  художниця..
• Марія Струтинська —  письменниця.
• Марія Єфросініна —  телеведуча..
• Марія Савчин —  діячка ОУН.
• Марія Крушельницька —  піаністка і педагог.
• Марія Фішер-Слиж —  лікар.
• Марія Людкевич — поетеса.   

Не оминули своєю увагою ім’я Марія письменники, поети, композитори. В день, коли православний світ вшановує ім’я Марія, ми хочемо познайомити Вас з книгами, в назвах яких є це ім’я. 

«Марія» – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та Голодомор 1933 року. Цей роман-хроніка, роман-спалах написав український письменник-емігрант Улас Самчук у 1933 році. Сильнішого твору про Голодомор в Україні нема й досі. На думку Степана Пінчука, який написав післямову до вітчизняного видання цього роману, саме Улас Самчук «втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в ХХ столітті». Автор помістив трагедію однієї селянської родини в рамки трагедії всієї української нації.

«Маруся» - драматична повість Григорія Квітки-Основ’яненка, написана в 1832 році. Перший твір української літератури. Маруся – головна героїня, донька Наума Дрота. Це справжня красуня, яка до того ж скромна, з усіма привітна, ввічлива, а понад усе – працьовита. Василь – наречений Марусі. Він сирота, бідний, працює в місті свитником. Чесний, скромний, працьовитий, добрий. Василь повинен поїхати до Одеси та Москви, тому наречені розлучаються. Маруся сильно тужить без коханого. Утім, більше вони не зустрілися. Одного дня Маруся застудилася, сильно захворіла і невдовзі померла. Василь повернувся у той же день, коли померла його наречена. З туги за нею він іде до монастиря, де стає ченцем і теж незабаром помирає.

В своєму творі «Марія» Оксана Іваненко розповіла про видатну українську письменницю Марію Вілінську, яка ввійшла в літературу як Марко Вовчок. Це жінка нелегкої долі, великого таланту і доброго серця.

Ліна Костенко подарувала читачам чудовий твір – «Маруся Чурай» – історичний роман у віршах, опублікований 1979 року. Сюжет вибудовано навколо легенди про Марусю Чурай – відому українську піснярку. У міні-пролозі роману є вказівка на історичну основу твору: «Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту». Справжні події ХVII ст., на тлі яких розвивається сюжет твору, відтворено в образах Богдана Хмельницького, Якова Остряниці, Северина Наливайка, Павла Павлюка, Яреми Вишневецького. У 1987 році за роман авторка була відзначена премією імені Тараса Шевченка.

Пантелеймон Куліш залишив нащадкам твір «Маруся Богуславка». На думку літературознавців, вибір Кулішем теми, пов’язаної з Марусею Богуславкою, не випадковий. Відомо, що саме Куліш вперше опублікував записану ним від кобзаря Андрія Шута народну думу про Марусю Богуславку.

Є в творчому доробку Тараса Шевченка твір з назвою «Марія» – відома соціально-філософська поема з елементами біблеїзму, написана у 1859 році.

В багатьох письменників є твори, героїнями яких є жінки і дівчата, яким при народженні дали таке гарне ім’я – Марія, яке так легко римується зі словом «мрія». Прочитайте ці книги, полиньте у світ почуттів цих героїнь, які жили в різні епохи.

Тож, у день ангела вітаємо всіх Марій, Марусь, Марічок та зичимо всіляких гараздів.

З Всесвітнім Днем вишиванки!

Всесвітній День вишиванки це, певне, найкрасивіше й наймодніше свято в цілому світі. Вишиванка для українця – не просто одяг, це – оберіг, закодоване в хрестиках послання сотень поколінь, національне ДНК. Вишиті сорочки бувають різні: чоловічі, жіночі, дитячі, призначені для різних важливих подій, виконані різними техніками - хрестик чи гладь, мають особливості орнаментів та візерунків, в залежності від регіону де її було зроблено, та неймовірні варіації поєднань кольорів. Наприклад, є обрядові вишиті вбрання для хрещення, одруження, сватання, повсякденного вжитку тощо. Наразі вишиванки осучаснились, стали модерними та дуже різноманітними. Їх одягають в усьому світі не лише українці! Сорочка в офіс, на свято в садочок чи школу, вишивки на футболках, весільних сукнях та навіть штанах. Твоя вишиванка з тобою всюди, бо вишита на самісінькому серці, руками сотень поколінь, які виборювали право одягати її та ідентифікувати себе українцем.

            З Всесвітнім Днем вишиванки! Нехай все буде – Україна!