Наш біль і наша гордість

Знову в жалобі Україна, Христинівщина і вулиця Транспортна в нашому місті. Ворог, жорстокий, злий і неадекватний, забрав життя нашого земляка, нашого захисника, нашого Героя. Пішов у засвіти Вовк Андрій Миколайович. Чорною вдовиною хусткою пов'язала ця втрата голову дружини Тетяни Анатоліївни, без батька рости синам Дмитру і Артему, без надійного плеча бойового побратимам воювати за перемогу його друзям. Кожна війна має своїх героїв. Багатьом із них не судилось повернутися живими додому. Серед них багато наших земляків. Страшна і безжальна звістка за лічені хвилини облетіла нашу громаду: під час боїв за багатостраждальний Бахмут загинув уродженець села Шукайвода, житель нашого міста. Біль і жаль, бажання помститись ворогу і відстояти ті ідеали, за які він загинів викликала ця звістка у тих, хто знав нашого Героя.

Народився Андрій Миколайович 27 червня 1981 року в селі Шукайвода. Змалку звик бути помічником у мами, її опорою і надією. Закінчив місцеву школу, отримав атестат зрілості і уроки життя, навчився поважати людей праці, любити України, вірити в силу дружби, чесності, доброти і справедливості. Як справжній чоловік, не шукав відмовлень, а отримавши повістку військкомату, чесно і віддано служив у ЗСУ. Для нього військова присяга і військовий обов'язок були не просто словами, а кодексом честі українця.

Він відчував своє покликання бути Захисником. Саме тому служив в поліції, був контрактником в Розсішській військовій частині, пішов добровольцем в АТО.

В нього все добре складалось житті: була хороша робота, гарна сім'я, кохана дружина, власний будинок, чудові сини. Жити б і радіти життю, але його серце не могло витримати наруги над рідною Україною, яку принесли рашисти на нашу землю. За покликом душі він стає на захист своєї Батьківщини, свого краю, своєї сім'ї і майбутнього своїх дітей. Його синам рости без батька. Цей біль житиме з ними завжди. Але разом з цим болем жити і гордість за нього

Він залишиться в пам’яті людей хорошою людиною і справжнім захисником. Він в усьому був справжнім: у коханні, у дружбі, у вірності, у відношенні до всього, що робив. Він був чоловіком, батьком, другом, побратимом... Він був... Більше ніколи не обійме дружину, не дасть пораду синам, не привітається з сусідами і колегами, не втілить в життя свої мрії. А йому б стати агрономом, як мріялось. Виводити нові сорти і збирати високі врожаї, садити сад і пригощати всіх плодами з них...

Андрій Миколайович загинув з вірою в Перемогу, в те, що Україна буде вільною державою, над якою буде мирне небо. А нашу землю краятиме плуг, а не снаряд. Саме в такій країні житимуть прийдешні покоління, які з вдячністю пам'ятатимуть імена свої Героїв, серед яких і Вовк Андрій Миколайович.

Вічна пам’ять Герою! Хай його тіло прийме рідна земля, а душу Хай прийме Всевишній. З небес він буде молитись за нашу Перемогу. А його ім’я і світла пам’ять житимуть в наших серцях.

Такий пророчий вірш...

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Цей вірш Василя Симоненка вийшов з-під його пера більше 67 років тому. Вірш-пересторога, вірш-пророцтво, вірш-послання нащадкам.

Через його дитинство полум'ям пожеж, вибухами бомб, попелищами, ненависним режимом окупації і «новими порядками» фашистів пройшла ІІ світова війна. Люди його покоління довгий час оговтувались від її наслідків. Так всім вірилось, що жах війни ніколи не повториться на нашій квітучій землі. Тепер, в сьогоднішніх реаліях ми гостро сприймаємо поетичні рядки цього поета, якого по праву вважаємо своїм земляком. Як справжній митець, поет і патріот, Василь Симоненко був пророком. Ми кожного разу відкриваємо його вірші, як твори нашого сучасника.

Сьогодні поетична година по віршу «Можливо, знову загримлять гармати» пройшла в центральній бібліотеці. Його читали молоді читачі, і ті, в кого за плечима чималий життєвий досвід. А об'єднує всіх ідея вірша і сьогоднішні події в нашій державі. Вони стосуються кожного жителя громади: в когось на фронті брат, син чи чоловік, хтось прийняв родичів, знайомих чи і чужих людей в своїх домівках, хтось активно включився у волонтерство.

А всі разом ми віримо і знаємо, що Перемога буде за нами, за нашими ЗСУ, за нашим народом!

Психологія – дзеркало нашого життя

#НаціональнийТижденьЧитання

Погодьтесь, всі ми в певній мірі в житті є психологами незалежно від освіти. А от життєвий досвід тут грає велику роль. З роками ми стаємо мудрішими, тому можемо когось втішити, щось порадити, зробити висновки із вчинків. А от поради професійних психологів ніколи не бувають зайвими, адже всі вони – це концентрація досвіду і людських взаємин.

Хто ж не знає, що «психологія» в перекладі з грецького є «вчення про душу»? Тому книги з психології користуються популярністю серед людей, які хочуть бути чесними, справедливими, толерантними. А таких серед христинівчан – більшість. Такі книги цікаві та зрозумілі. Вони пояснять читачеві ази, важливі моменти та теорії, які існують у світі. Навіть, якщо ви не психолог, але цікавитесь світом і світоглядом людини – ці книги вам ідеально підходять. Тому і запрошуємо вас до нашої книгозбірні, щоб прочитати найцікавіші книги з загадкової науки – психології.

Комікс – вид мистецтва

#НаціональнийТижденьЧитання

Тема коміксу як мистецького твору може розвиватися в абсолютно різних площинах. Можна іти з академічного боку і намагатися зрозуміти, чим є комікси, вивчити їхню генеалогію, історію. А можна підійти з іншого боку і почати говорити про те, чому комікси не вважають мистецтвом, тобто спробувати спростувати ті закиди, які дуже часто лунають від людей, що скептично налаштовані до коміксів. Це не тільки та аудиторія, яка взагалі не знайома з коміксами і вперше бере їх до рук, а й часто – аудиторія академічна, серйозна, люди, які розуміються на мистецтві, літературі і, взагалі, «в темі», але вони категорично не приймають комікси як мистецтво. Але наші читачі люблять комікси, охоче беруть такі книги, вважають їх сучасними і актуальними. Про такі книги і йшла мова в суботній день в бібліотеці. Комікси – це доволі молоді книги, та вони мають своїх прихильників, а отже і право на життя.

Містика в книгах і в житті

#НаціональнийТижденьЧитання

Люди старшого покоління не уявляли, що зможуть читати книги жахів і містики. Але це все жило в нашій уяві. Десь в глибині. Пам’ятаєте: «В чорному-чорному лісі, в темній-притемній кімнаті...»? Але таємничі сили живуть десь поряд, тільки іноді відкриваючи нам краєчок свого нутра. А нам хочеться знати більше. Тому таким попитом і користуються книги жахів, химерної прози, готики і містики. Таке речі не завжди підлягають нашому розумінню і науковому тлумаченню. Але від цього не зменшується бажання їх зрозуміти.

Чи то на противагу цим книгам, чи то в доповнення їх, книги про культуру, мають великий попит серед наших читачів. Таким книгам і присвячений п’ятий день Національного тижня читання. Про них розповідали своїм відвідувачам бібліотекарі під час бібліографічного огляду «Містика поряд». 

Ці книги нас інтригують,трішки лякають, підіймають адреналін, а іще розвивають нашу фантазію, уяву, логічне мислення. Ось такі корисні почуття. То ж читаймо і будьмо в тонусі.   

Фантастика втілює мрії

#НаціональнийТижденьЧитання

Читаючи фантастичні твори, ми дивуємось, як письменники-фантасти могли передбачити появу наукових винаходів багато років тому. Про це можна говорити багато, але краще прочитати ці книги. Ми підібрали 5 художніх книг із жанру фантастики. Цей список нам допомогли скласти читачі і їх уподобання. Можливо, для когось ці книги виявляться незнайомими - це хороший привід заповнити цю прогалину.

Фантастика – це книги про передбачення. А є багато книг, які популярно розповідають про науку, відкриття, винахідників. Про ці книги теж говоримо сьогодні. Вони розширюють наш кругозір, допомагають краще розібратись в тому, що нас оточує, сприяють тому, що ми стаємо трішки механіками, інженерами, спеціалістами в різних галузях.

Про ці книги ми розповідали сьогодні нашим читачам під час інформаційної години «Наука в житті і в фантастиці».

 

Історичне минуле - зі сторінок книг

    #НаціональнийТижденьЧитання

     Любителі історичних повістей і романів, сьогодні в бібліотеці ваш день. Третій день Національного тижня читання присвячений художній літературі історичного жанру: романам, новелам, оповіданням та їх друкованим побратимам – репортажам, соціально-політичним виданням.

Дуже багато людей люблять читати такі книги, адже саме з них можна дізнатися і про події минулого, і про людей, які жили в різні часи і періоди, про звичаї, традиції, моду.

Кожна книга на історичну тему – це часто багаторічна праця в архівах, книгосховищах, бібліотеках. Там історичні факти переплітаються з домислами автора, а поряд з реальними історичними героями живуть і діють персонажі, яких, може, і вжитті не було. Але читаються такі книги із зацікавленістю, ми співпереживаємо з героями, живучи в наш час, знаємо, як закінчаться події, описані автором, але дякуємо авторам за цікавий історичний екскурс.

Сучасні репортажі – це написання історії для майбутніх поколінь. Такі книги ми читаємо, доскіпливо перевіряючи, чи правильно висвітлено події, адже ми свідки, і у нас є своє бачення того, що відбувається. Такі книги – це дзеркало нашої історії, яку треба знати, це поклик наших предків з тих віків, коли за нашу волю боролись вони. Тепер прийшов наш час, ми повинні завершити багатовікову боротьбу за волю, щоб наші нащадки жили у вільній квітучій дежаві.

Світ детективів, бойовиків, тревелогів та дорожніх нотаток

 #НаціональнийТижденьЧитання

Другий Національний тиждень читання, який проводить Український інститут книги, триває. У вівторок йде розповідь про популярні серед читачів книги, які відкривають перед нами світ пригод, детективів, розслідувань, подорожей, описаних в дорожніх нотатках. Таку літературу люблять читати всі: молоді і ветерани, чоловіки і жінки. Ці книги розширюють нашу уяву, загострюють спостережливість, адже в їх основі лежить якась заплутана таємниця.

Книг такого жанру в наших бібліотеках багато. Посилаючись на думку читачів, ми вибрали 5 книг, які читають найбільше. Осо вони: Андрій Кокотюха «Називай мене Мері», Умберто Еко «Празький цвинтар»,  Ден Браун «Код да Вінчі», Олексій Волков «Емісар», Розі Волш «Сім щасливих днів». Кожна з цих книг заслуговує того, щоб її прочитати, перевірити свою ерудицію, логічне мислення, знання психології і юриспруденції.

Тож гарного вам дозвілля з цікавими книгами!

Нам дивиться в очі зловісний стронцій атомних страхіть

 Сьогодні, 14 грудня, в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.

Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 26 квітня 1986 року. Внаслідок катастрофи прямого радіаційного ураження зазнала дванадцята частина території України, де постраждали 3,2 млн осіб, серед яких понад 1 млн – це діти.

Указом президента України установлено День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який відзначається щорічно 14 грудня, у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Над будівництвом цієї незвичайної споруди працювали інженери, будівельники, монтажники, електрики, мулярі, хіміки. Серед них були і наші земляки, які розуміли, що наслідки для їх здоров'я будуть незворотніми. Але вони вважали, що їх самопожертва варта того, щоб наступні покоління українців жили спокійно, не жахаючись того, що "мирний атом" принесе на нашу землю невидимого, але страшного і жорстокого ворога життю і здоров'ю всім європейцям.

     Про їх подвиг розповідають матеріали книжково-документальної виставки "Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка", біля якої провели годину вшанування "Вони собою заслонили світ".

Андріївські вечорниці по-бібліотечному

Одне з таємничих, овіяних легендами, оспіване в піснях, висвітлене в фольклорі свят, прийшло знову до нас. За старим стилем день Андрія Первозванного припадає на останній день осені. Це свято наші далекі і не дуже пращурі святкували вечорницями, гаданнями, кусанням калити, спілкуванням. Так наш народ вважає правильним – в дні свят, скорбот і праці триматися разом, підтримувати один одного, допомагати тим, хто поряд. Адже радість, поділена з друзями, помножується, а горе – зменшується.

Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата – святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. І вирушив святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра.

За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».

Віддавна це не тільки релігійне, а й народне свято – люди вважають, що ніч з 12 на 13 грудня наповнена чарами. Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишилися, зокрема, це виражено в обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, які мали таку назву. Потім із цією обрядовою стравою влаштовували різноманітні ігри та ворожіння.

Існує чимало описаних ворожінь, якими користувалися дівчата на Андрія. Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави.

Ось і бібліотечні працівники в день Андрія кусали калиту, розповідали своїм відвідувачам про звичаї, пов'язані з цим днем, про прикмети, і про книги, які висвітлюють цю інформацію. Серед наших сьогоднішніх користувачів – переселенці з Миколаєва і Донецької області. Нам було дивно почути, що калита, її кусання і традиції Андрійового дня для них – дивовижа. Тому вони мали змогу бути присутніми на уроці народознавства. А щоб вони знали, що таке коцюба і рогачі, то ці речі побуту продемонстрували їм у народознавчому куточку.

Тож хай живуть наші свята, наші звичаї і обряди, які ми передамо своїм дітям і онукам. 

Наша дорога іменинниця

В день, коли дівчата гадали на майбутню долю, люди старшого покоління згадували свою молодість, парубки і дівчата кусали калиту, в далекому, вже двічі довоєнному селі Сичівка в родині Івана Йосиповича і Катерини Йосипівни Сокурів народилася дівчинка, донечка, втіха і надія. Галя, Галинка! Багато випало цій сім'ї випробовувань і втрат, сподівань і роботи: не повернувся з фронтових доріг голова сім'ї, мати сама підіймала трьох дітей. Діти росли, вчилися, вибивалися в люди. Дочка, тепер уже Галина Іванівна, закінчила Харківський інститут культури, стала директором Христинівської централізованої системи бібліотек. Зараз вона вже на заслуженому відпочинку, але її пам'ятають в колективі колеги і читачі. Скільки було зроблено за роки її керівництва! Один тільки перероблений шатровий дах над цією установою чого вартий. А іще були масові заходи, пошукова робота, зібраний матеріал про видатних земляків... Всього просто неможливо перелічити.

Вітаємо нашу шановну Галину Іванівну з днем народження! Щиро зичимо здоров'я, сили, енергії, хороших нових, щирих друзів, і всім нам – Перемоги і миру. Низький уклін Вам за працю, доброту, виручку, порядність. Многії і благії Вам літа!

Книги вічні, як зорі на небі

#НаціональнийТижденьЧитання

Свідоме життя людини починається з її знайомства з книгою. Перші казки, перші віршики, перші малюночки... Перші букви, перші самостійно прочитані слова і речення. Починаючи самостійно читати книги, людина потрапляє в дивний світ, де оживають мрії і фантазії. Так було сто й двісті років тому, так відбувається і в наші дні. Попри розвиток технічного прогресу, книга була, є і буде джерелом знань про життя, про себе, своє оточення, про минуле, сьогодення та навіть і майбутнє.

Ніщо не може замінити людям книгу. Всі великі уми планети починали свій шлях до слави, читаючи книги. В світі є мільйони книг, кожна з яких унікальна.

Десятки тисяч книг є і в нашій бібліотеці. Новенькі і пошарпані від читання, художні і наукові, тоненькі брошури і товсті фоліанти. Кожна з них чекає свого читача. Саме з цією метою наша центральна бібліотека долучилася до участі у другому Національному тижні читання, який Український інститут книги проводить з 12 до 19 грудня.

Незважаючи на виклики воєнного часу, наші земляки читають. Українська книга викликає дедалі більшу зацікавленість. Хтось в книгах шукає розраду, заспокоєння, надію; дехто, перечитуючи книги про минуле, проводячи паралелі та аналіз подій, хочуть побачити нашу Перемогу та визначити долю народу в його боротьбі за волю.

Головною умовою участі в цьому тижні читання було скласти списки книг найбільш популярних українських видань у 7 жанрах популярної художньої літератури та в 7 жанрах популярної літератури нон-фікшн – по парі добірок на кожен день. Ці списки ми склали завдяки нашим читачам, їх уподобанням і літературним смакам.

І сьогоднішній день ми присвячуємо любовним романам, мелодрамам, сімейним сагам – тим книгам, які люблять читати романтичні натури, незалежно від віку: юні дівчата, які тільки мріють про кохання і свого «принца», і люди, в яких за плечима життєвий досвід, нерозтрачена ніжність, вірність і своя історія романтичних відносин.

До найчитаніших книг цього жанру потрапили такі твори: «І будуть люди» Анатолія Дімарова, «Молоко з кров'ю» Люко Дашвар, «Забудь-річка» Братів Капранових, «Джен Ейр» Шарлотти Бронте, «Чуття і чуттєвість» Джейн Остін.

Не дивлячись на популярність цих книг, є багато читачів, які їх не читали.Тому сьогодні ми розповідали про ці книги, про їх авторів. Вони різні за часом описаних подій, географією, але високе почуття любові в них описано так, що їх хочеться читати і перечитувати.

До другого блоку книг ввійшли біографії видатних українців: Ричка Володимира «Великий Володимир» (про святителя України-Руси князя Володимира), «Наш перворозум» (про Григорія Сковороду), Коляди Ігора «Соломія Крушельницька», Процюка Степана «Роман про Василя Стефаника» та Редінґ Барбари «Безумці» (про Михайла Коцюбинського). Кожна біографічна чи автобіографічна книга – це розповідь про творчість, життєві повороти долі і, звісно ж, про історію кохання – сильного, справжнього, хоч і не завжди взаємного.

Сьогоднішні розповіді про ці книги допомогли знайти свого читача. Вони відкриють для себе нові сторінки чийогось життя і кохання, почуття вічного, як зорі на небі...

Українкам личить хустинка

Не одне покоління українок носить їх, хустинки. різних кольорів, відтінків і розмірів. В будень і в свято, в урочисті і жалобні дні голови українок покриті хустинками. Про них складено стільки пісень, приказок, повір'їв, що жоден етнограф не перелічить.

Не так давно, коли наші мами і бабусі дівували, в посагу дівки були хустки і хустини. За часів панщини на гарну тернову хустку потрібно було працювати цілий сезон, щоб купити її, хустку мрії, символ жіночності, прикрасу на багато років. Багато що змінилось у нашому житті, але гарна хустка не вийшла з моди. Вона завжди радували око і душу, когось повертали спогадами у молодість, комусь всиляли надію на щасливе майбуття.

От і в день святої Катерини, коли українки ще й відзначають день української хустки, в бібліотеках Христинівської міської ради пройшли фольклорні години, уроки народознавства, майстер-класи із пов'язування хусток...

Милі наші бібліотекарки і відвідувачі книгозбірень, ви неймовірні, гарні, неповторні в хустках. Носіть їх завжди, пишайтесь тим, що ми українки, що маємо гарні традиції, які підкреслюють справжню українську вроду.

Дивосвіт малюнків Катерини Білокур

         Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…   Так згадує Катерина Білокур свою стежину в світ малюнка. Ті малюнки і принесуть їй світову славу, хоч шлях до неї був тернистим.

 Про  видатну українську художницю, про її картини, її думки і прагнення говорили сьогодні в центральній бібліотеці під час мистецької години "Дивовижний світ малюнків на полотні життя Катерини Білокур". Її картини зачаровують, надихають, навіюють мрії і спогади. Це мистецтво вічне, як і сама Україна.

 

Збройні Сили України – наш щит, надія і захист

          Війна розділила наше життя, нашу історію на «до» і «після». Тепер ми точно знаємо – кожне покоління українців має своїх героїв. Є справжні герої і серед наших сучасників. Зухвале вторгнення рф вирвало їх з мирного життя, і всі вони – цивільні, військові, пекарі, будівельники, медики, культпрацівники, вчителі, студенти – якось в одну мить перетворились на воїнів, на захисників, які зброєю і власним серцем прикривають від підступної навали всю країну і всю Європу.

Збройні сили України – це армія сильних, відважних, мужніх захисників, які до останнього подиху готові захищати рідну державу. Наші воїни є прикладом незламності духу, самовідданості та віри в рідну державу, в її майбутнє. Вперше наші славні воїни відзначають своє свято в умовах війни. Весь світ з пошаною дивиться на наші Збройні Сили, які показують зразки незламності і героїзму, любові до України, і силу духу в боротьбі з оскаженілими рашистами. Ми пишаємось своєю Армією, ми розповідаємо про неї нашим відвідувачам, знайомимо з книгами, статтями, документами, які показують, що Збройні Сили України – непереможні, бо за ними – правда, народ і земля, яку нам передали наші пращури. Нам є що захищати і кого любити. Про це і розповідають матеріали книжкової виставки «На варті миру й щастя в Україні».

Віримо ЗСУ, віримо в Перемогу!

Учитель багатьох поколінь українців

Любити Україну – означає знати її історію, історичні події, видатних осіб, які жили і працювали на території нашої Батьківщини. Багато славних імен береже людська пам'ять. Українці пам'ятають тих, хто любив Україну, боровся за її волю, хто сіяв зерна знань і просвіти, хто в своїх творах описав нашу історію, наші звичаї, хто зібрав пісні, легенди, перекази, хто вклав у скарбницю світової культури пласт українського духовного багатства. Серед цих імен яскравою зіркою світиться ім'я Григорія Сковороди – письменника, філософа, мудреця, насамперед, справжнього українця, який палко любив свій прекрасний народ.

В бібліотеках нашої громади організовані книжкові виставки, біля яких проводились конкурси, турніри знавців, літературні читання.

Найбільш вдало пройшли в центральній бібліотеці поетичні години «Г.Сковорода – архітектор і скульптор в мистецтві слова», «Літературний провідник народу». А літературні вікторини «Григорій Сковорода: життя і творчість» та «Григорій Сковорода і українська народна пісня» засвідчили, що відвідувачі бібліотеки знають про Григорія Сковороду більше, ніж це давалося по шкільній програмі.

Свої знання про видатного українського поета і філософа користувачі бібліотеки доповнювали під час Інтернет-подорожі «Про естетичний ідеал Григорія Сковороди».

На превеликий жаль, рашистські окупанти розгромили і розграбували музей в селі Сковородинівка Харківської області, де він провів останні чотири роки свого життя. Тут і могила, в якій він похований. Рашистські зайди, які не мають нічого святого за душею, запустили по музею ракету. Українці відбудують музей, реставрують експонати, але ніколи не пробачать такої наруги. В Інтернеті можна знайти, яким був Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, і які руйнування приніс туди «руzzкій мір».

Мудрості великого Сковороди вистачить на багато майбутніх поколінь українців. Він завжди буде вчити любити Україну та український народ, черпати силу у народній мудрості.

Нам є в кого вчитися...

Цього року виповнюється 300 років з часу народження на нашій землі великого сина українського народу, мислителя, філософа, письменника, педагога Григорія Савича Сковороди. Він, і через три сотні літ від дня народження, залишається нашим сучасником, чиї мудрі поради допомагають і ще будуть допомагати нашому народу. Прилучитися до його мудрості, світлого поетичного слова справа честі для нас.

Сьогодні ми маємо щасливу нагоду пройтися стежками його життя, перечитати сторінки його творів. У цій дорозі нашими провідниками буде найулюбленіший учень Григорія Савича і його перший біограф Михайло Ковалинський, науковці Леонід Махновець, Олекса Мишанич та майстри художнього слова Ізмаїл Срезневський, Василь Шевчук. А також надійними путівниками стануть для нас твори і листи Григорія Сковороди.

Двадцять п'ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній.

За способом життя — чернець без ряси, мандрівник, самітник.

За способом мислення — філософ, богослов, містик, єретик.

За способом діяння — учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Великий оригінальний чоловік

Його вітали архимандрити і єпископи, сільські священики і звичайні прості люди, прикуті своїми обов'язками до монастирів, церков, сіл, пасік, хуторів.

Кого вони бачили в Сковороді — паломника, прочанина, музику, піїта, дивака, невдаху, порадника чи пророка?

І чи розуміли вони, до якого високого обов'язку покликав його внутрішній ангел, що віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності.

Не одне покоління українців вчиться в Григорія Сковороди життєвої мудрості, любові до України, її людей, природи, звичаїв...

В дні святкування 300-річного ювілею великого мислителя ми знову звертаємось до його творів, його поглядів, його великої сили пророцтва. Про Григорія Сковороду, як перворозума України говорили під час літературно-філософської години «Розмова п'ятьох подорожуючих про справжнє щастя». Її провели в центральній бібліотеці працівники відділу «Христинівське бюро правової допомоги». Бібліотекарі розповіли цікаві факти з життя видатного українця, познайомили з висловлюваннями великого українця, що стали крилатими і в наш час звучать по-сучасному.

Нам є чому вчитись у Григорія Сковороди, велич якого визнала світова громадськість.