Якщо друг у тебе є, життя радісним стає

30 липня у всьому світі відзначають Міжнародний день дружби.

Дружба має важливе значення у житті кожної людини. Адже дуже складно знайти того, хто розділить твій світогляд, зрозуміє у важку хвилину, буде зберігати всі твої таємниці і залишиться вірним на все життя.

Дружба не має меж. Вона крокує світом. Привітайте своїх друзів з святом!

А якщо у вас ще немає справжнього друга, то добірка книжок вам у поміч.

Нащадки тризуба Володимира

Нескорений наш народ святкує День державності – свято, коли з гордістю усвідомлюємо, що ми – народ, який ворогам не зламати і не поставити на коліна. Ми величаво підіймаємо свій державний прапор, вшановуємо героїв, які віками боролись за нашу незалежність, покладаємо квіти до пам’ятників і обелісків, правимо молебні, підносимо слова молитви до Всевишнього, прохаючи в нього захисту від ворога і сили на боротьбу. Після століть боротьби за нашу волю, за нашу державність, ми ніколи не віддамо своє право на життя, на свободу і незалежність.

Працівники центральної бібліотеки прийняли участь у проведенні урочистостей Христинівської територіальної громади, приурочених цьому величному дню. Бібліотекарі організували виставку-інсталяцію «Українська державність», на якій представлені матеріали про історію становлення України, як держави, – величної, сильної, нескореної і вільнолюбної. Ведуча урочистостей, директор ЦБ Раїса Шумовська розповіла про шлях, який пройшла Україна, борючись за свою державність.

Серед волонтерів-патріотів, які отримали, які отримали подяки за свою діяльність, є бібліотечні працівники. Коли христинівчани створили під час флеш-мобу Герб України – тризуб, бібліотекарі стали в ряди тих, хто любить свою Україну і бореться за її майбутнє. Ми всі – нащадки тризуба Володимира, в якому закодоване вимріяне слово «ВОЛЯ»!

Хрещення України - Руси - свято минулого, сьогодення і майбутнього

                                                     ...Благословенний Господь Ісус Христос, що полюбив Руську 

                                             і просвітив її хрещенням святим...

                                                                                       "Повість минулих літ"

     Понад тисячу років тому відбулася важлива подія, яка змінила хід історії, ціннісні орієнтири й визначила долю багатьох поколінь українців. Йдеться про хрещення Київської Русі. Цього року Україна святкує вже 1033-ю його річницю.

День Хрещення Київської Русі щороку відзначається на державному рівні. Датою свята обрано 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича. Він, як відомо, не лише сам навернувся до християнства, а й посприяв тому, що воно стало державною релігією Київської Русі.

      В Україні свято офіційно називається День Хрещення Київської Русі – України. Це державне свято, яке було засновано 25 липня 2008 року указом третього президента України Віктора Ющенка. Відзначається щорічно 28 липня. Дату обрано не випадково. За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і повернувся до Києва, щоб охрестити народ Русі. До речі, точну дату хрещення так і не встановили, її відзначили лише ймовірно. Це 14 серпня (за старим стилем або 27 липня за новим) 988 року.

    Серед усіх реформ Київської Русі, здійснених князем Володимиром найважливішою була релігійна. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.

       Згідно з «Повістю минулих літ»,  ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

      Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко. За літописами, ми знаємо, що християнство на українські землі прийшло раніше: у 882 році князь Аскольд намагався запровадити цю віру, а пізніше у 955 році бабуся Володимира княгиня Ольга проповідувала християнство.

  Сам Володимир хрестився в Херсонесі, там він збудував церкву святого Василя – саме таке ім’я Володимиру дали при хрещенні. Повернувшись до Києва, князь також охрестив своїх синів і підданих, а потім знищив усі язичницькі ідоли та вівтарі.

    На стародавньому капищі також було збудовано церкву святого Василя, а потім і Десятинну. З історичних літописів відомо, що кияни спускалися до Дніпра, щоб охреститися саме на місці сучасної Поштової площі в Києві. Саме про історію  цієї важливої події і розповідають матеріали книжкової виставки "Хрещення Русі - сходинка до духовності", яка розгорнута в читальному залі центральної бібліотеки.

   

Україна – це ти! Україна – це я! Незалежна і вільна держава моя!

Україна і українці виборюють свою свободу, незалежність і державність у страшній війні з диктаторським режимом рф. Саме в такий кривавий час супротиву російській агресії українці вперше святкуватимуть день української державності. Увести це свято запропонував Президент України Володимир Зеленський в минулому році під час святкування 30-річчя Незалежності України. За його словами – «точка відліку» української державності – це заснування Києва, столиці Київської Русі і сучасної України. Тому українці відзначатимуть його 28 липня – у день хрещення Київської Русі. Це підкреслює, що нашій державності не 30, а понад ТИСЯЧА років.

Непростий шлях пройшли Україна і її державність за ці роки: війни, напади загарбників, розрухи, бої, репресії, голодомори – все, щоб зломити гордий дух українців, їх прагнення в своїй країні жити, ростити дітей, садити сади, вирощувати хліб, співати українські пісні і колискові, розмовляти співочою мовою предків, звертатися у молитвах до Бога. Ми горді і нескорені, ми відважні і сміливі, ми вірні своєму народу і своїй землі.

Про непрості роки історії України і її державності розповідає виставка-інсталяція «Українська державність», яка організована в центральній бібліотеці. Запрошуємо переглянути матеріали цієї виставки, перегорнути сторінки історії нашої держави, доторкнутися серцем до священних її сторінок, вшанувати тих, хто боровся і бореться за нашу державність.      

 

 

Наші славетні земляки – ювіляри серпня

Олександр Федосійович Бублій (5 серпня 1937 року) Народився в селі Кримки Шполянського району. Після закінчення інституту приїхав працювати в Христинівку. Більше 30 років був головним  ветеринарним лікарем Верхняцького елітно-насінницького радгоспу (з 1985 року - ДП ДГ «Христинівське»). 27 листопада 1984 року йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства». Він кавалер ордена «Знак Пошани». Його роль у становленні тваринництва у цьому господарстві велика. Тваринники пам’ятають, як він власними методами врятував молочну череду від смертельної хворобу-лейкозу. Саме Олександр Федосійович ініціював і очолив селекційно-племінну роботу, результатом якої стали червоно-рябі корови – христинівська порода, христинівська гордість. Ветлікар в умовах звичайної ферми зайнявся науковою роботою, встановив зв’язки з Інститутом експериментальної ветеринарії, з лабораторією Білоцерківського сільгоспінституту. 

Основною породою на фермах на той час була симентальська. Це м’ясо-молочна порода. І загорівся пан Бублій вивести власну породу корів, від яких молоко тектиме ріками. Про цю роботу Олександр Федосійович може розповідати багато, але в 1990 державна комісія МСГ затвердила за господарством «Христинівське» статус племзаводу молочної червоно-рябої породи корів. Група спеціалістів отримала авторські свідоцтва. Це була перемога. Це був успіх. Скільки перемог і успіхів було в господарства і в головного ветлікаря О.Ф.Бублія, перерахувати, мабуть, неможливо. Зараз Олександр Федосійович на заслуженому відпочинку. Але роки не владні над ним. (тьху-тьху, щоб не наврочити). Люди звертаються до нього по допомогу, коли потрібно вилікувати вухатих, хвостатих, чотирилапих жителів хлівів, обор і вольєрів.

Матвійчук Георгій Антонович (народився 10 серпня 1947 року) в с.Івки Старосинявського району Хмельницької області. За направленням приїхав працювати в Христинівку. Довгий час займав посаду головного лікаря вузлової лікарні станції Христинівка Одеської залізниці.

Запарована Людмила Іванівна (народилась 15 серпня 1952 року в смт. Верхнячка). Довгий час проживала з батьками в с. Сичівка. Закінчила Сичівську восьмирічну та Христинівську міську СШ № 2, отримавши разом з атестатом золоту медаль. Випускниця Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка факультету журналістики (1974 рік). Людмила Іванівна – викладач Києво-Могилянської Академії. Під час святкування 95-річчя утворення Христинівського району Людмила Іванівна була почесною гостею нашого міста. 

Гібко Римма Олександрівна (народилась 20 серпня 1937 року) в с. Кузьмина Гребля. Вона – доктор технічних наук Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, автор багатьох наукових статей і підручників.

Шахові пристрасті в бібліотеці

Сьогодні - Міжнародний день шахів. Іменинниками стали всі ті, хто захоплюється цією інтелектуальною грою. Шанувальників баталій на чорно-білих клітинках цього дня приймали на бібліотечному ґанку, де розмістили книжкову-інсталяцію «Шахові пристрасті». До послуг шахістів – шахова дошка, годинники.

Шахові турніри на старті

 

Оголошення

•      Центральна бібліотека Христинівської міської ради 20 липня чекає шанувальників мудрої інтелектуальної гри на шахові турніри “Шахи – це спорт і мистецтво в чорно-білу клітинку”.

•      Запрошуємо цікаво і змістовно провести час !

Сторінка історії України: 350 років тому

17 червня 1672 році в Козачій Діброві поблизу Конотопа були підписані Конотопські статті – договір гетьманського уряду і царської московської адміністрації про міждержавні відносини між Гетьманщиною та Московським царством. Гетьманом став Іван Самойлович.

Конотопські статті, які нараховували 10 нових пунктів, були складені на основі Глухівських статей 1669 року з доповненнями. Статті суттєво обмежували політичні права гетьманського уряду, особливо в зовнішній політиці. Новообраному гетьману заборонялось без царського указу висилати посольства до іноземних держав і підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду в Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького.

За Конотопськими статтями значно обмежувалась гетьманська влада на користь старшин.; вони створили умови для посилення колоніальних впливів московського уряду в Гетьманщині. Україна впевнено дрейфувала в в бік московії.

Одним з підписантів Конотопських статей з українського боку був новообраний гетьман Іван Самойлович, який на ту пору вбачав у зближенні Гетьманщини й московського царства позитивний ефект. Через століття нам відгукується його рішення. А московські правителі не поцінували цього гетьмана. У 1690 році він помер на засланні в російському тобольську. На засланні перебуватимуть і його сини з родинами. Найменшого сина, Григорія росіяни стратять за звинуваченням у «непристойних» словах проти московських царів. Пройшли століття, та нічого не змінилося у наших відносинах.

Вивчаймо історію України, аналізуймо і борімось за нашу ПЕРЕМОГУ над московією, яка століттями плюндрувала нашу землю, нищила наших людей.

Шахи – це спорт і мистецтво, поділені на чорно-білі клітинки

Ми не граємо в футбол,                                                  Біцепс не качаєм.                                                  Добре знаєм шахи ми,                                                   В цю ми гру і граєм.                                                  Шахи мозок розвивають,                                                   Молоді генії між нас ростуть.                                                  Клітинки нам не набридають,                                                   Гросмейстери між нас живуть...

      " Шах мат!"  - цей грізний вислів перською мовою, що дослівно означає "правитель помер", став назвою гри, яка підкорила весь світ. Вона стала для своїх численних шанувальників справжнім еталоном гостроти і гнучкості  розуму, уміння мислити швидко, логічно і стратегічно. 

     Чудернацькі  фігурки для доволі мудрої інтелектуальної гри «наро­дилися» в Стародавній Індії приблизно в IV—V століттях. Вони були обов’язковим атрибутом гри «чатуранга», в якій брали учать водночас четверо осіб. До речі, так тодішні мудреці намагалися за допомогою гри-новинки уникнути воєн…

     Кожен гравець  мав власне «військо» зі слонів, коней, колісниць та піхо­ти. І справді, навіщо витрачати силу-силенну коштів, руйнувати міс­та і знищувати лани, якщо достатньо зійтися з супротивником за шаховою  дошкою? Ходили учасники по черзі, а кількість зроблених ходів визначалася за допомогою гральних кісток.

     На основі старовинних рукописів точно встановити правила чатуранги нині неможливо. Зрозуміле тільки те, що кожний із супротив­ників намагався якнайшвидше винищити інші «армії». Переможець, як ведеться, диктував свої умови переможеним.

    Нова гра набула популярності,  її невдовзі перейняли сусідні наро­ди і вона  пішла завойовувати світ.   У Київську Русь шахи привезли з Персії у Х столітті. Це підтверджують розкопки у Києві, Турові,  Вишгороді,  де  були знайдені шахові фігурки.

       Приблизно до XV століття в Іспанії шахи набули звичного для нас вигляду, тоді ж усталилися сучасні правила гри. І в усі часи було багато людей, які бажали позмагатись у цій грі, щоб показати свої знання, уміння мислити. Змагання з шахів проходять на різних рівнях. Гра в шахи - це вид спорту.  Причому, спорт світового масштабу. Недарма  вже багато років  змагання з шахів включено  в офіційну програму Олімпійських ігор. Але які переваги  має ця гра! Вдосконалювати свою майстерність можна весь вік, до глибокої сивини не полишати улюблене заняття. Адже потрібна лише шахівниця з фігурами і достойний суперник.  Грають  вдома, в в парках і скверах, в школах і клубах, грають і в бібліотеках.  Така гра в бібліотеці має свої переваги: крім шахів і столів Вам нададуть і книги, статті з періодики, інтернет-ресурси, які  розповідають багато цікавого про шахи, гросмейстерів, шахові комбінації...

      20 липня світова шахова спільнота  відзначає Міжнародний день шахів. В усьому світі це свято відзначається з 1966 року. Україна приєдналась значно пізніше - в 2011-му.  В цей день  іменинниками відчують себе  стратеги шахових баталій всіх рівнів, які знайшли в своєму житті місце для королівської гри, яка захоплює людей і дає можливість розвивати своє мислення.  

        Запрошуємо всіх любителів і майстрів спорту завітати  до центральної  бібліотеки, позмагатись у грі в шахи, познайомитись з книгами про цю чудову гру та цікаво і змістовно провести час.

Ой на Петра вода тепла...

На літо припадає мало свят, адже настає найвідповідальніша пора - жнива. Відтак часу для розваг залишається обмаль: «Один літній день рік годує». Свято Петра та Павла символізувало початок жнив. До цього дня годилося зжати бодай один сніп, адже «як зажнеться, так і обіжнеться». До Петро-Павлового дня готувалися заздалегідь. Цей день – не тільки свято вшанування святих, а закінчення Петрового посту.

Існує багато звичаїв і обрядів, пов’язаних з цим днем. Матеріали книжково-ілюстративної виставки в бібліотеці «Від Петра і Павла хлібом повні жнива» зорієнтують наших відвідувачів, що можна робити в цей день, а що православна церква забороняє, які страви наші предки готували до святкового столу, якими смаколиками пригощали рідних і дітей.

А скільки історія України береже імен своїх видатних синів з такими іменами: гетьманів, полководців, письменників, винахідників, своїх захисників...

Багато художніх творів, героями яких є Петро і Павло розповідають про історичне і героїчне минуле України, і не менш героїчне сьогодення. Саме про ці книги і йшла мова в нашій книгозбірні, з якими ми пропонуємо познайомитися тих, хто шанує звичаї предків.

    

Фотографія – мить життя

12 липня відзначають Всесвітній день фотографа. Таку подію започаткував папа Римський. Дата святкування обрана на честь християнського Дня святої Вероніки (її вважають покровителькою фотографії) та дати народження Джорджа Істмана (засновник відомої компанії Kodak народився саме цього дня у 1854 році). Сьогодні кожен власник сучасного телефону може вважати себе фотографом. Кілька секунд, і потрібний кадр збережено.

Але ж так було не завжди. До недавнього часу це був таємничий процес, оповитий ореолом магії та чаклунства. Чого тільки варта фраза: «Зараз вилетить пташка», після якої засліплював спалах. Історія розвитку фотографії почалась набагато раніше, ніж багато хто може собі уявити. Якщо в якості відправної точки взяти перші випадки застосування світла для отримання зображень, то вийде, що цьому мистецтву більше 1000 років! Першим «фотографом» можна вважати арабського вченого Альгазена з Басри. Камера обскура була важливою предтечею справжнього фотографування. Своє ім’я у створення цього винаходу вписали Йоганн Гейнріх Шульце, Жозеф Нісефор Ньєпс, Луї Дагер, Вільям Тальбот та багато інших винахідників, поки процес фотографування став доступним навіть малим дітям.

А кожна стара фотографія викликає в нас інтерес. Навіть, якщо ми не знаємо людей, які зображені на світлинах, з цікавістю розглядаємо фасони одягу, навколишню природу, будівлі тощо.

От і сьогодні ми розглядали старі фотографії, зроблені в Христинівці в різні роки. Може, хтось упізнає себе чи когось знайомого, друга, родича. І будемо раді, якщо ви поділитесь старими фотографіями і розповідями про події, пов’язані з ними. Тому, до зустрічі з фотографіями, розповідями, спогадами...

Шоколадні пристрасті

 Шоколадне тістечко ‒ найкращі ліки... 

Еріх Марія Ремарк

11 липня любителі солодкого відзначають Всесвітній день шоколаду (World Chocolate Day). Це свято виникло у Франції в 1995 році. День шоколаду швидко набув популярності і був підтриманий в Німеччині, Італії, Швейцарії, інших країнах як всередині Європейського союзу, так і за його межами.

Вважається, що першими навчилися робити шоколад ацтеки, вони називали його «їжею богів». Іспанські конкістадори охрестили ласощі «чорним золотом» і їли його для підвищення витривалості. У середньовіччі споживання шоколаду в Європі було доступно тільки аристократам. У матері Терези була пристрасть до шоколаду. А мадам Помпадур була впевнена, що лише шоколад може розпалити вогонь пристрасті.

В Україні День шоколаду найбільш яскраво святкують у Львові. Львів'яни відкрили для себе шоколад ще в середньовіччі. Тоді у місті з'явилися східні солодощі та французькі десерти. Потім місцеві майстри-пекарі та кондитери самі почали виготовляти різноманітні солодкі смаколики. Львів став, після швейцарського Берна, другою європейською столицею шоколаду. Львовознавці розповідають, що у місті Лева шоколад їдять, п'ють, дарують, ним пишаються, насолоджуються, захоплюються, з ним фантазують, ідуть у гості, освідчуються у коханні, приймають серйозні життєві рішення. І тільки у Львові – найсолодшому місті України, шоколад називають особливо – «чоколяда». Львів’яни навіть вигадали власну вільноконвертовану валюту – хочеш комусь віддячити, кажеш: «З мене чоколяда».

Але шоколадом не тільки насолоджувалися, але його й досліджували. Швейцарські вчені опублікували сенсаційні дані про користь шоколаду: чорний шоколад в помірних дозах здатний запобігти серцево-судинним захворюванням. Близько 60 г шоколаду високої якості і з великим вмістом масла какао перешкоджають звуженню і затвердінню артерій. Шоколад покращує циркуляцію крові і знижує ймовірність утворення тромбів.

Грецькі медики також відзначили користь гіркого шоколаду стосовно серцево-судинної системи. На щорічній конференції Європейської асоціації кардіологів у 2004 році лікарі повідомили, що 100 г цих ласощів покращують роботу судин у дорослої людини протягом 3 годин. Шоколад входить до раціону льотчиків і космонавтів, його дають донорам, які щойно здали кров. І взагалі, шоколад корисний, смачний, смак його не повторний.

Насолоджувались ним сьогодні і в бібліотеці. Познайомитись з матеріалами книжкової виставки «Шоколад - смачно і корисно» та випити філіжанку кави або чаю з шоколадом мали змогу сьогодні відвідувачі нашої книгозбірні. Гарних нам читань і, дай Боже, мирних чаювань із смачним і корисним шоколадом...

 

Моя родина - найцінніший скарб.

 День родини в Україні – молоде свято, яке почали відзначати у 2012 році. Встановили це свято в день вшанування святих Петра і Февронії, які є покровителями сім’ї. З роду в рід ми передаємо нащадкам розуміння того, що наша сім’я та родина є найбільшою для нас цінністю. Повага до батьків та любов до дітей – одні з головних родинних цінностей, які передаються українцям з покоління в покоління. Родина завжди була осередком духовних та культурних традицій нації. Наші рідні дають нам сили та натхнення, допомагають долати життєві труднощі, дають мудрі поради та завжди подають нам свою руку та міцне надійне плече впродовж всього життя.

«Ой плету-плету віночок, водою пускаю»

День Івана Купала завжди вважався магічним і присвячувався божеству родючості на ім'я Купало. Тоді люди вірили, що на Івана Купала духи землі, води і вогню говорять з людьми і в ніч на свято до них можна максимально наблизитися. Вважалося, що це може як нашкодити, так і дати людині невичерпні сили і прихильність природи. Саме природа є «основним об'єктом» шанування в цей день. 

Вважається, що на Івана Купала особливу силу мають обряди, які виконуються поблизу природних джерел води і вогню. Головними атрибутами обрядів і ворожінь є «дари природи»: квіти, трави, земля, камені та інше.

У бібліотеці для дітей відбувся майстер-клас «Ой плету-плету віночок, водою пускаю».

 

У ніч купальську,тиху

Запалимо вогонь,

Щоби біда і лихо

Стояли осторонь.

Добро,що є навколо,

Єднається в цей час,

Хай сила зла ніколи

Не опанує нас!

Щоб люди гречно казали: «Добридень!»

Сім'я, родина, рід –

Які слова святі. 

Вони потрібні кожному в житті.

Якщо зміцніє хоч одна родина,

Міцніша стане наша Україна.   

 

Народились ми і живемо на такій чудовій, багатій мальовничій землі – в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського.

На карті України маленьке село Талалаївка позначене маленькою краплиною. Живуть тут гарні, привітні і працьовиті люди. Саме такими повинні бути сільські жителі, щоб поважали люди, щоб гречно казали: «Добридень». Такою є сім'я Олександра і Наталії Пізняк. Гарна пара, дружна сім’я, справжні українці.

Комусь життя в селі здається важким, нудним і одноманітним. А ті, хто живе в сільській місцевості і закохані в свою маленьку Батьківщину, доведуть вам, що це не так. Саме в селі відчувається зв’язок з природою і самим життям. Щоб відпочити від спеки, порибалити, назбирати лісових суниць чи грибів, попити парного молока – не треба далеко їхати, все поряд. Звісно, в селі багато роботи по господарству, але віддача і задоволення від такою праці не порівняєш ні з чим. А якщо додати, що в селі є газ, в будинку – зручності, то жити в селі добре.

Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, де у спадок отримуємо все найкраще: мамину пісню, бабусину казку, розповіді дідуся, родовід, сімейні традиції і родинні обереги. Для голови цієї сім'ї Олександра Олександровича питання про місце проживання ніколи, напевно, і не стояло. З діда-прадіда талалаївець брав приклад зі своїх батьків – Олександра Петровича і Ніни Йосипівни, які тут жили, тримали господарство, ростили дітей, вчили їх жити за людськими законами. Атестат про середню освіту він отримав разом з правами тракториста –інакше й бути не могло, любов до техніки – це від тата. Військова служба прикордонником закінчилася. Зняв зеленого кашкета і пішов працювати. Змінивши кілька місць, таки сів за кермо гуркітливого трактора, якого розуміє, як живу істоту. Несправності чує на слух, кожну деталь, перебрану власноруч, знає і відчуває, як вона працює.

Його дружина, Наталя Леонідівна, приїхала в їх село на роботу – в ТОВ «Обрій» потрібен був бухгалтер. Зовсім молоденька володарка цифр, звітів, відомостей гарно справляється з роботою вже багатенько років. Народилася пані Наталія в Криму, коли вона ще була школяркою, батьки переїхали в Христинівку, купили будинок. Талалаївка їх познайомила, Талалаївка з’єднала їхні долі. Тут вони стали на рушник, тут народилися їхні діти: син Олександр (до речі, це ім'я він отримав у третьому поколінні), студент-економіст і донька-школярка Вікторія. Для цієї сім’ї їх село – найкраще. Тут власноруч зведений будинок, кожне деревце в саду посаджене своїми руками, кожна стежка знайома, автомобіль придбаний за чесно зароблені кошти. Турбот і клопотів в них вистачає: господарство, робота, а ще і батькам потрібно допомогти. Роки беруть своє, і починає підводити здоров’я у мами, лагідної, дорогої, турботливої бабусі Ніни. Тому її підтримують, збирають кошти на лікування. А найсильніші ліки – це любов дітей і онуків. Тай молодшому брату Віталію треба допомога і підтримка, адже він найменший. І Наталині батьки Галина Олексіївна і Леонід Іванович Остроушки чекають на їхній приїзд. Ніби і відстань невелика, але хочеться дітей і онуків бачити хоч і щодня.

В цій дружній родині взаємоповага, турбота і підтримка – не просто слова, а дії і вчинки. Коли трагічно загинув старший син і брат Сергій, вони намагалися хоч якось пом’якшити цей жорстокий удар долі, втішаючи один одного. Вистояли саме тому, що були разом, були однією справжньою родиною.

Ми всі – український народ, який складається з родин – малих і великих, дружних і працьовитих. Родина – це не тільки рідні, родичі. Родина до родини – народ.

А щоб нашому українському роду не було переводу, потрібно берегти його й шанувати!