Щовесни, наприкінці квітня – початку травня, коли все буяє і цвіте, ми
відчуваємо смертоносний чорнобильський вітер 86-го. І мимоволі здригаємося. Так
само, як людина, яка пережила Голокост, вже не може спокійно дивитись на мирний
дим із високих коминів – він нагадуватиме про пекельні табірні печі; або та,
яка відчула на власній долі Голодомор, здригатиметься щоразу, коли крихта
навіть черствого хліба падатиме долу.
36 років тому до наших нашарувань національних страхів і нещасть, додався
страх атомної катастрофи, невидимої смерті. Ми не забули про нього. Як і
про саму біду, що потрясла світ, а насамперед Україну. Про неї треба говорити
не тільки з нагоди таких дат, як нинішня. Чорнобиль продовжує «фонити». І в
переносному, і в прямому розуміння цього слова. У центрі Європейського
континенту залишається закрита зона з особливим життям і гострими проблемами.
Нагадаємо як це було. О 1 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року стався вибух на 4-у енергоблоці Чорнобильської АЕС, який за 3 секунди повністю зруйнував реакторний блок та машинну залу. Залишки активної зони розплавилися, суміш з розплавленого металу, піску, бетону та фрагментів палива розтеклася по підреакторним приміщенням. Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. 30 співробітників АЕС загинули відразу. Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусії та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки. 8,5 мільйонів жителів отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення.
24 лютого 2022 року російські окупанти розпочали війну за підкорення українців у дусі воєн середньовіччя. Тому не дивно, що, захопивши Чорнобильську АЕС, вони стріляють в атомні блоки, ведуть бої на майданчиках ядерних об’єктів, ламають енергопостачання. Їм настільки незрозумілі ці об'єкти, що вони
використовують їх як об’єкти шантажу!
В черговий раз Україна мусить рятувати світ від величезної біди!
А іще світ в довічному боргу перед тими, хто
став на смертельний герць з страшним, хоч і не видимим, ворогом. Їм було важко,
вони розуміли ступінь ризику, але не відмовлялися від обраного шляху, бо
розуміли, що захищають не тільки свою країну, а й всю планету і життя на ній.
Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС було
багато христинівчан. Водії, електрики, хіміки, будівельники... Кожен вніс свою
частину в спільну справу. Платили ж за чужі помилки своїм здоров’ям. Скількох
друзів-«чорнобильців» уже провели в останню путь, скільки порогів пооббивали,
щоб отримати групу інвалідності, як відгукується те перебування в зоні на
здоров’ї і психіці – не порахувати.
В бібліотеках нашої громади зібрані
матеріали про «чорнобильців»-земляків: світлини, спогади, копії документів.
Сподіваємося, що все це стане сторінками книги, сторінками про мужність, силу
духу, патріотизм.
В усіх бібліотеках організовані книжкові виставки, перегляди літератури. Проводяться години чорнобильського братства, зустрічі з «чорнобильцями», години мужності.
Срібні голоси церковних дзвонів сповіщають світу про урочисту подію - Воскресіння Христове. Лунають звідусіль щирі вітання: «Христос воскрес!», «Воістину воскрес!». Читачі бібліотеки для дітей вітають зі святом Великодня та запрошують переглянути онлайн-виставку «Великодні візерунки».
Свято Світлого Христового Воскресіння – головна подія року для православних християн. Величне свято, яке з споконвіку символізує перемогу над силами темряви і зла. Бібліотека для дітей популяризує народні традиції. До Великодніх свят у бібліотеці оформлено виставку «Великодні візерунки», на якій представлені роботи майстрів різних вікових категорій та видів мистецтва – малюнки, витинанки, різноманітні декоративні поробки з різних матеріалів. Тож приходьте до бібліотеки та отримайте задоволення від побаченого.
Цього року 24 квітня ми будемо відзначати головну подію року для всіх православних християн – Великдень. Традиційно цей день відзначають і в нашій Христинівській громаді.
Перед
Великоднем у приміщенні центральної бібліотеки було проведено ряд заходів для
юнацтва та дорослих читачів нашої книгозбірні. Дівчата та юнаки ознайомилися із
виставкою «Магічна сила Великодніх дзвонів», яку підготували працівники закладу.
З підлітками була проведена вікторина «Великдень та його головні символи».
Свято Воскресіння- найдорожче свято
Вічності дарунок, музики краса,
І коли приходить свято це до хати,
На душі і серці сяє в нас роса.
Розквіта Великдень яблуневим цвітом,
Кожен йому радий, кожен його ждав,
І пливе молитва лебедем над світом
До Христа, що серце за людей відддав.
Напередодні Великодня до читального залу завітали наші постійні читачі, члени клубу «Надвечір’я» на народознавчу годину: «Великдень – воскресаюча весна». Зазвичай такі зустрічі наших бібліотекарів зі своїми давніми друзями відбуваються у веселій атмосфері. Але на цьогорічних Великодніх сходинах розмови велися про довгоочікувану перемогу нашого народу над дикою ордою, яка вдерлася в нашу країну. А ще присутні ділилися спогадами, традиціями святкування.
Наближається одне з найбільших християнських свят – Великдень. Всі ми чекаємо це свято з надіями та сподіваннями.
Цьогоріч
найбільше християнське свято проходитиме в умовах війни.
Своїми
статтями, віртуальними виставками, пропозиціями щодо ресурсів, онлайн акціями,
майстер-класами – бібліотеки сприяють, щоб у кожного відбулося відчуття Великодня.
В бібліотеках нашої громади організовані книжкові виставки, виставки у вікні,
виставка творчих робіт «Великодні візерунки» (дитячий відділ ЦБ)
виставки-інсталяції: «Магія Великодніх дзвонів» (ЦБ), «Світле свято Великодня»
(Углуватська БФ), «Воскрес Христос – воскресне Україна» (Осітнянська БФ), «Великодній
настрій» (Кузьминогребельська БФ), «Великдень іде, свято в душі несе» (Івангородська
БФ), «Велич Великодня» (Шельпахівська БФ). Проводяться бесіди, фольклорини, літературно-народознавчі
оповідки «Великодний дзвін лунає звідусіль» (Заячківська БФ; дорослі.), «Свято Великодня
в українській класиці» (Ліщинівська БФ; користувачі),
На
дитячому майданчику проходить поетичний марафон «Воскресни, писанко! Воскресни»
(Працівники дитячого відділу ЦБ).
Але найбільшою
популярністю користуються майстер-класи по виготовленню крашанок і писанок: «Сяйво
великодньої писанки», «Йде Великдень до нас з крашанками», «Великодні писанки:
символіка кольору» (Сичівська БФ; учні 5-7 класів), «Писанкова веселка»
(Веселівська БФ; 2-4 класи), «В писанці – душа Великодня» (Ягубецька БФ;
дорослі і юнацтво), «В нас Великдень – милий гість, його стрічаєм писанками»
(Ботвинівська БФ; дорослі користувачі і їх діти), відеоогляди «Розмалювання
писанок» (Орадівська БФ; 1-4 класи).
В
нашій громаді є багато переселенців, які теж охоче відвідують ці майстер-класи.
Багато з них вперше робили писанки, прикрашаючи їх з допомогою листочків
рослин.
Історія нашого волелюбного народу – це історія боротьби
за життя і свободу. В ній є події, які повинні знати і пам’ятати всі громадяни
нашої держави. Наш народ пройшов через багато випробувань: війни, розрухи,
окупації, розстріли, голодомори... Ми заплатили за свою свободу і незалежність
життями патріотів України. Народ, що пройшов через стільки митарств –
безсмертний.
Невимовно
боляче сприймати події, які відбуваються зараз. Російське вторгнення в Україну
2022 року – це відкритий воєнний напад рф на Україну, початий о 5:00 24 лютого.
Страшне слово «війна» знову увійшло в наше мирне життя. Україна чинить запеклий
опір. Руїни українських міст, містечок, сіл внаслідок бомбардувань, ракетних та
артилерійських обстрілів, нагадують чорно-білі світлини періоду Другої світової
війни.
Тисячі
скалічених доль, загиблі, поранені, безвісти зниклі... І де є та межа, за якою
знайде спокій душа матері, батька, які втратили сина, дочку? Де та межа, за
якою вщухне горе від усвідомлення втрат?
Не
залишатися байдужими, ростити патріотами юних христинівчан, шанувати тих, хто
відстоював нашу свободу, вливати свій голос у пісню любові до Батьківщини, її щасливого
майбутнього обіцяємо ми, бібліотекарі центральної бібліотеки Христинівської міської
ради.
Ідея
збору матеріалів, а саме – спогадів очевидців, фотографій, статей з
періодичних видань для нас не нова. Христинівчани пліч-о-пліч стояли на Майдані
під час Революції Гідності, воювали в зоні АТО. Якою дорогою ціною досягалися ті перемоги – все це дбайливо зібрано, задокументовано і зберігається в нашій
книгозбірні.
Війна покликала наших земляків знову!!! Їх подвиги на полі бою і самопожертва вражають! Дуже гірко від того, що там кулі обривають їхні молоді життя. Назавжди в пам'яті будуть імена – Олександр Добрянський, Дмитро Шкуропацький, Василь Гончарук, Руслан Анін.
В нашій бібліотеці розпочалися підготовчі роботи зі створення книги пам’яті про загиблих військових нашої громади у війні. Це буде документалістика з біографічними даними, дописами про їх мирний і військовий шлях. До збору матеріалів просимо долучитися рідних, близьких, друзів, однокласників, волонтерів, працівників військкомату, виконавчого комітету громади.
Жахаємося тих фактів, які щодня оприлюднюють ЗМІ. Та, скільки б болю не містили вони для нас – ми розуміємо свою відповідальну місію тут, на своєму робочому місці. Після того, як останній рашистський окупант буде вигнаний з нашої землі, до нас у бібліотеку прийдуть на історико-патріотичні години школярі, будуть звертатися наші постійні відвідувачі, мешканці громади, приїжджі. Вони мають знати всю правду про честь і славу наших живих і загиблих воїнів, ницість і мерзотність ворога.
Кожен
день наближає нас до Перемоги! Ми віримо в це!
Слава
Україні!
Сумна, гірка звістка сколихнула Христинівщину – загинув наш земляк Василь Григорович Гончарук. Він народився і виріс в Христинівці, ходив в дитячий садочок, отримав атестат зрілості в ЗОШ № 2, закінчив Уманську аграрну академію. Звичайний юнак, звичайна біографія. А серце в нього було люблячим: він любив своїх батьків, сестру Тетяну, дружину Надію і свою кровинку – донечку Іванну. І в серці його жила безмірна любов до України. Саме тому він пішов в АТО. Там було важко, але він розумів, що він там потрібен. Що його місце – серед тих, хто боронить Україну і її землю. Це був вчинок справжнього чоловіка і патріота. Тому, коли рашистська орда посунула на нашу землю, він не вагаючись, взяв зброю в руки. Працював завідуючим відділом в Житомирській податкові інспекції, мав гарну посаду, користувався авторитетом в колег. Перебування в АТО не пройшло для нього безслідно - отримав поранення і контузію. По закону він не підлягав мобілізації. Але тиждень, починаючи з 24 лютого він доводив працівникам військкомату, що його місце там, в бою, що має сили, знання і досвід. І таки переконав їх, потрапив на фронт, у свою дивізію, яка вела бої за Харківщину. Дзвонив рідко, був небагатослівним, але твердо переконаним, що Україна переможе цю орду.
Він був добрим і сильним, він був чесним і відважними, він був патріотом України і її захисником. Він був... Відчахнулась гілочка трудолюбивого роду. Він більше не обійме дружину, не візьме на руки доньку, не втішить на старості батьків, не сяде за стіл з рідними і друзями, не прийде на зустріч однокласників і одногрупників... Серце обливається кров'ю, болить душа у всіх, хто знав Героя, його батьків, його сім'ю. Вічна пам'ять Герою, доземний уклін за сина його батькам Григорію Васильовичу і Олені Іванівні. Це їх довічний біль, який не виплакати і не забути.
До слів співчуття приєднуються і
бібліотекарі центральної бібліотеки. Василь Гончарук в свій час був нашим
читачем, потім, після АТО приходив у бібліотеку, розповідав про героїзм і
відвагу своїх побратимів. Про себе майже не говорив. Запам'ятався він своєю
безпосередністю, небагатослівністю, скромністю, щирістю... Ми пам'ятатимемо про
нашого Героя, захисника, патріота. Хай Бог прийме його світлу душу в своє
царство...
На початок
– прикра статистика. За даними ООН, за місяць війни росії проти України понад
3,7 млн людей залишили країну, шукаючи прихистку. Ще 6,5 млн українців стали
внутрішніми переселенцями. При цьому 13 мільйонів громадян залишаються в зонах
бойових дій і не можуть виїхати.
Польська держава, пересічні поляки, а також
українська діаспора з 24 лютого активно включилися у масштабну допомогу Україні
та українцям.
Вже в перші години війни польська влада оголосила
про створення дев’яти центрів прийому українців. Відразу було дозволено
перетинати кордон пішки, хоча в мирний час це було категорично заборонено.
Згодом, коли з’ясувалося, що багато українців не має відповідних документів,
аби потрапили до Шенгенської зони, а часто навіть і закордонного паспорта,
польська влада дуже швидко пішла назустріч, максимально спрощуючи умови
перетину кордону.
У прикордонних пунктах, куди прибували українці,
дуже швидко з’явилися сотні волонтерів. Вони розгорнули пункти харчування і
допомагали знайти помешкання. На кордон прибували тисячі небайдужих людей, які
пропонували забрати українців до себе, оскільки мають можливість надати їм прихисток.
І це все робилося і робиться безкоштовно!
Попри прибуття до Польщі за короткий період понад двох мільйонів українців, у
Польщі не було розгорнуто жодного великого табору для біженців. Усіх людей
гостинно прийняли у себе тисячі польських сімей, власники готелів та
пансіонатів. Органи місцевого самоврядування організували десятки великих місць
для проживання українців.
Про те, наскільки відкрито і щиро поляки
відгукнулися на біду українців, свідчить величезна кількість вдячних коментарів
у соцмережах, які красномовно говорять самі за себе.
- Безмежно вдячні полякам,
за гостинність, за допомогу українцям, за душевне тепло, за молитви за наш
народ та за мир у всьому світі! Дуже вдячні польській владі, волонтерам, всім,
всім, всім, хто допомагає простому народу України у цей непростий час!
- Я
побачила поляків, як дуже щедрих людей, і була і здивована і розчулена. Велика подяка цим людям!
- Велика подяка усім
полякам, і простим людям і керівництву країни. Дякуємо всім
нашим добрим сусідам за те, що рятуєте нас і наші сім'ї. Разом до перемоги!
- Велика вдячність
Польському народу за допомогу українським біженцям, низький уклін і хай Бог їх
береже!
- Велике
спасибі за доброту і заботу. Моя сім'я буде їхати назад в Україну, бо то є
рідна, мила сердцю земля. Але польську доброту і заботу за українців, особливо
за дітей, не передати словами, все своє життя буду дякувати. Низький уклін
Президенту і польському народу.
- Поляки надзвичайно
гуманні, гостинні і сердечні у стосунках з українцями! Напевно, треба добре
пошукати такий народ, щоб настільки душевно зрозумів і підтримав біженців. Отож,
варто дуже подякувати польському народу!
- Сердечна подяка
польському народові і владі за теплий прийом, за підтримку, за щире співчуття!
- Поляки дуже
гарні люди! Дуже гарно відносяться до українців! Підтримують нас у скрутний
час! Дякуємо їм за це!
- Велика
подяка польському народу і польському уряду. Внучка пішла до школи, дуже
задоволена, обіди в школі безкоштовні. Медицина для українців безкоштовна, не
потрібно навіть медичної страховки.
- Війна показала всім хто є
хто. Саме Польща стала нам «сестрою»!!! Дякуємо Польщі за підтримку, за
допомогу! Українці цього не забудуть!
- Велика дяка
нашим друзям – полякам! За тепло, людяність, допомогу!
- Боже, оберігай Польщу! Щира подяка вам, поляки, президентові А.Дуді,
уряду!
Як нещодавно заявив посол України в Польщі Андрій
Дещиця, визначення «старший брат», яке росіяни часто використовували щодо
українців, остаточно відмерло. Натомість, Україна на повороті своєї історії
може розраховувати на допомогу сердечної сестри – Польщі, яка у важку хвилину
простягнула українцям дружню руку допомоги.
Нинішнє та наступні покоління українців точно цього
не забудуть. Відтепер у Києва та Варшави є спільна справа – боронити свободу і
демократію проти тиранії на форпості демократичної світу.
І, наостанок, ось тут зібрано в одному місці всю
інформацію, на яку підтримку в Польщі можуть розраховувати біженці з України.
https://rankomat.pl/dopomoga-bizhencyam-z-ukrajini
