Рік пам'яті і болю

Добігає кінця жовтень. Зазвичай, він нас радував урожаєм, квітами, сонечком... Наше життя змінилось від того часу, як навіки проклята росія, ракетами, мінами і бомбами паплюжить нашу землю, руйнує наші міста і села. А найстрашніше – рашисти цинічно вбивають наших людей. В цій жорстокій кривавій бійні гинуть і наші захисники: військові і люди мирних професій, які стали на захист Незалежності України.

Сьогодні, 30 жовтня, в поминальній молитві рідні, друзі, земляки, побратими згадають Іллю Андрійовича Любарського. Навіть в незнайомих людей стискається серце, коли вони бачать дати народження і смерті Героя. Він народився в 2001 році 20 серпня. Раділи батьки народженню сина, пишались новим статусом бабуся з дідусем. Здається, всі в селі Зоряному вітали їх з народженням первістка. Тут, у мальовничому Зоряному пройшли його перші дитячі роки, тут зробив перші кроки, сказав перші слова, знайшов перших друзів.

Часто доля вносить корективи в життя людей, так склалось і в їхній сім'ї. З мамою і сестричкою Катею Ілля переїхали в село Кривчунка, що на Жашківщині. Два зведених брата, сини вітчима, а згодом і маленький Максим – стали для Іллі новою великою сім'єю. Знайшли спільну мову, навчилися жити, працювати, підтримувати один одного. Але Ілля любив приїжджати на свою малу батьківщину, в Зоряне. Як добирався – це іноді була ціла пригода, але знав, що його тут люблять і чекають.

Після закінчення 9-го класу він став студентом Уманського аграрного коледжу. Друзів було багато, але із земляком – моїм сином – зав’язалася найміцніша дружба. Відвідуючи їх в Умані, я щиро раділа цьому. Ілля був чесним, прямолінійним, добрим. Він умів поспівчувати і порадіти за тих, хто був для нього другом.

Після отримання диплому, юнак отримав і повістку з військкомату. Стрункий, сильний, з гарною фізичною підготовкою, він з честю проходив службу в Національній гвардії України. Це був тривожний 2020 рік. В липні 2021 року він демобілізувався і приїхав у Зоряне. Приїхав не сам, разом з ним приїхала його наречена Віталіна. Це була напрочуд гарна пара. Всі чекали звістки про їх весілля. Але тривожні вибухи 24 лютого 2022 року перекреслили багато мрій. Відклали одруження до кращих мирних часів і ці молоді люди. Уже в липні 2022 року Іллю мобілізували. Він не шукав причини, щоб не йти на фронт... В одному із запеклих боїв на Луганщині ворожа артилерія щільним вогнем накрила бійців. Ілля, висловлюючись мовою медиків, «отримав поранення, несумісні з життям». Так обірвалося зовсім молоде життя старшого стрільця взводу окремої аеромобільно-десантної окремої бригади. Йому навіки тепер 21 рік. Стають старшими його друзі, брати, сестра, а він навіки став їх ангелом-охоронцем.

11 листопада минулого року село Кривчинка зустрічало Героя, щоб навіки прийняти його тіло в свою землю. А його душа, світла і чиста, споглядає на нас з небес. Ми перед ним в боргу. Він не долюбив, не втілив свої мрії, не помстився ворогу за все те зло, яке принесене на нашу землю.

Всі, хто приходить в нашу сільську бібліотеку, знайомляться з матеріалами, що розповідають про відважного воїна, про Героя, про земляка – Іллю Любарського. Ми пам’ятаємо його, ми вклоняємось його пам’яті, його подвигу. Низький уклін нашим Героям! Слава Україні!

                  Наталя Шейніна, бібліотекар Зорянської бібліотеки

   

Воїн, що став ангелом-охоронцем

Трагічна звістка прийшла в нашу громаду. Обірвалося життя нашого земляка РОМАНЮКА Михайла Михайловича. Зі світлини на нас дивиться юнак з усміхненими і добрими очима, щирою усмішкою. Він належить до першого покоління, яке народилося в незалежній Україні.

Михайло побачив світ 25 листопада 1993 року в сім’ї залізничника. В цій родині вже ріс старший син Олександр, який для меншого став нянькою, наставником, захисником. Їх батько – Михайло Петрович – працював в локомотивному депо. Спочатку помічником машиніста, потім машиністом тепловоза, черговим по депо. Робота на залізниці – це дисциплінованість та добросовісне ставлення до роботи. Саме в такій атмосфері до своїх обов’язків виховувалися сини в цій сім’ї. Хлопчики ще були малими, коли їх мама – Алла Йосипівна – покинула цей світ. Тому хлопці рано навчилися самостійності та відповідальності.

Саме таким Михайло був у шкільні та студентські роки. Однією з рис його характеру було почуття гумору. Своєю веселістю він міг підкорити і своїх товаришів. Клас у них був дружній, вони разом їздили на екскурсії, відзначали свята, організовували вечори. Завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.

Випускник Христинівської загальноосвітньої школи № 1 та Київського технічного закладу залишився в пам’яті однокласників, однокурсників, вчителів та викладачів чесним, добрим, товариським.

Після отримання диплому, продовжуючи сімейну традицію, працював у локомотивному депо, ТОВ «Укртрансдизель».

3 2019 року Михайло пов’язав свою долю зі Збройними Силами України – підписав контракт. Проходив службу на Харківщині, яка ще до початку повномасштабного вторгнення росії зазнала масованого обстрілу ворога. Ці обстріли стали ще жорстокішими та інтенсивнішими після 24 лютого 2022 року.

За мужність і відвагу Михайло Романюк був нагороджений нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

Михайло брав близько до серця події в країні. Переживав за друзів, за тих, з ким служив, за знайомих христинівчан, які загинули на фронті…. Його серце, відкрите для добра і любові, не витримало гіркоти подій. Якийсь місяць він не дожив до свого тридцятиріччя. Він був вірний Україні та своєму народу, а став ангелом-охоронцем для рідних, друзів, земляків. Його ім’я і світла пам’ять житимуть у наших серцях.

Тож, схилимо низько голови, пом’янемо його світлу душу.

Щиро співчуваємо родині у великій непоправній втраті. Михайло Романюк завжди залишиться Героєм, Патріотом, справжнім сином України.

Вічна пам’ять і слава воїну-Герою, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

Ми пам’ятаємо мужнього Героя

Ця жорстока війна, нав’язана Україні рашистами, забирає найкращих: сильних, мужніх, відважних Героїв. Серед них і наш земляк, друг, однокласник Артур Станіславович Мирошниченко. 30 жовтня минає рік з того страшного дня, коли життя молодого мінометника обірвалося на полі бою. Йому назавжди 34...

Доля була до нього не дуже прихильною. Йому було десять років, коли померла його мама. І всі ці роки він відчував її відсутність. Але мав добрий характер, завжди намагався допомогти і підтримати тих, кому було важко і гірко в житті. З третього класу навчався в Ягубецькій школі. Він тут знайшов друзів, влився в шкільний колектив. Завжди добросовісно виконував всі доручення, читав книги, рибалив і завжди щось майстрував. Захоплювався футболом. Команда, в якій він грав, отримувала призи і кубки. В цій грі він відчував себе не просто членом команди, а частиною сили, яка здатна боротися і перемагати. Це відчуття підтримки плеча друзів він проніс через усе своє життя.

Після школи він працював будівельником. В його умілих руках робота просто «кипіла», він встигав зробити за зміну більше, ніж досвічені будівельники. Він все робив добросовісно: працював, служив в ЗСУ, воював в АТО. Ніколи нікого не підвів, не покинув, не обманув.

Він дуже любив своїх синів – Тімура і Дениса. Заради них пішов на фронт, на передову, в саме пекло, щоб зупинити нелюдів, захистити від них своїх дітей, свій край, свою Україну.

Для нас, його однокласників, цей рік був ювілейним – нам виповнилось по 35 років. Артур не дожив до цієї дати... В той день в сільській бібліотеці пройшла година пам’яті, на його могилу лягли квіти.

30 жовтня ми знову підемо на кладовище, вклонимося могилі і пам’яті Героя, патріота, батька, друга, однокласника, доброї людини. Хай ягубецька земля, яка стала тобі рідною, буде пухом, а ми завжди тебе пам’ятатимемо, Артуре.

                                                 Ірина Маковей, однокласниця

Зелений красень оселився в бібліотеці

Цього розкішного і розлогого фікуса ми привезли з Орадівки. Він перебрався із затишної оселі нашої колишньої колеги Надії Миколаївни Білевич. Любовно вирощений на орадівському ґрунті і воді, виріс крислатим на втіху господині. Але займав уже багато місця, тому пані Надія вирішила його подарувати. Серед бажаючих придбати цього вихідця з Індії, господиня вибрала центральну бібліотеку. Адже колишніх бібліотекарів не буває, і серцем Надія Миколаївна залишається бібліотечним працівником.

Ми дякуємо тобі, Надійко, за такий гарний подарунок. Так і називатимемо фікус – «Надійчин»! Сподіваємося, паросток від нього росте в маленькому горщику на підвіконні. Щиро зичимо здоров’я, сили, енергії, затишку в домівці. І всім нам скорішої Перемоги!

 

Дорогами України

27 жовтня українці святкують День української писемності та мови. У цей день працівники центральної бібліотеки вже традиційно об’єдналися з величезною кагортою поціновувачів української мови, долучившись до щорічного всеукраїнського флешмобу – «Радіодиктант національної єдності-2023».

Авторка тексту цьогорічного Радіодиктанту національної єдності – українська поетеса, перекладачка, авторка поетичних збірок та прозових творів Катерина Калитко. У прямому ефірі голосом Радіодиктанту став український театральний режисер, актор театру та кіно, Заслужений артист України Олексій Гнатковський.

Завдяки можливостям Українського радіо до акції міг доєднатися кожен, незалежно від того, в якій точці земної кулі перебував у цей непростий для нас, українців, час. Сьогодні це особливо важливо, адже ми бачимо, що війна в Україні йде за збереження нашої ідентичності. Це флешмоб поваги до нашої мови, до нашої культури, це можливість долучитися до спільної дії, яка об’єднує всіх нас.

Все буде Україна!

Навчатися цікаво! Презентація нового освітнього продукту від Дія.Освіта – «Базові цифрові навички для людей елегантного віку»

44% українців від 18 до 70 років хотіли б підвищити свій рівень цифрових навичок. Це вказує на те, що цифрові технології у повсякденному житті є вкрай важливими. Зокрема для людей, кому трішки за ...

Щоб успішно подолати цифровий розрив Хаб цифрової освіти не лише сприяє активному залученню людей старшого віку в цифровий простір, а й забезпечує їм доступ до якісних навчальних програм.

Центральна бібліотека Христинівської міської ради активно долучилася до розбудови цифрової держави. 19 жовтня в Хабі цифрової освіти бібліотеки відбувся перегляд освітнього серіалу на національній освітній платформі Дія.Освіта - «Базові цифрові навички для людей елегантного віку».

Теми серій освітнього серіалу відповідають на найпоширеніші запити та розбираються в ситуаціях, з якими часто стикаються люди старшого віку. Серіал містить 10 серій, під час яких онуки розповідають бабусі та дідусеві як встановити месенджери на смартфон, користуватися пошуковиками, записатися до лікаря, поповнити мобільний рахунок та користуватися хабами цифрової освіти.

Після перегляду серій з учасниками тренінгу було проведено практичні заняття на перевірку нових цифрових навичок, володіння якими наразі стало необхідністю задля розв'язання побутових питань.

Ми переконані, що новий освітній серіал на Дія.Освіта допоможе всім охочим підвищити свій рівень цифрових навичок та успішно подолати цифровий розрив, а саме: пошук інформації в Інтернеті, замовлення ліків додому, зв’язок з близькими тощо.

Ми закликаємо бібліотекарів та освітян організовувати подібні зустрічі-тренінги й демонструвати освітній серіал у своїх закладах.

В рамках Хабу цифрової освіти бібліотека інформує

Торгівля людьми.

Що про це треба знати?

Торгівля людьми не обмежується жодними кордонами — це глобальна проблема, що стосується країн усього світу.

Цей злочин завжди був і залишається одним із найприбутковіших бізнесів, доходи від нього прирівнюються до продажу зброї та наркотиків. Крім того, щороку виявляються нові форми торгівлі людьми, із використанням більш сучасних способів вербування.

Бережіть себе! Якщо вам відомо про випадки торгівлі людьми, або ви потрапили у таку ситуацію – звертайтеся за такими номерами:

1547 – Гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей

102 – Гаряча лінія Національної поліції України

0 800 213 103 Контактний-центр системи безоплатної правової допомоги

527 – Гаряча лінія з протидії експлуатації

116 123 Гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

116 111 Національна дитяча гаряча лінія

112 – Cлужба екстреної допомоги в ЄС

#придивись

IOM Ukraine

Я – козак і ти – козак!

 Насиченою та веселою була зустріч з читачами 3 –І класу Христинівського ліцею №1. Діти взяли участь у патріотичні грі «Я – козак і ти – козак!». Прослухали історію створення козацтва, легенди про українських козаків, чиї подвиги відомі всьому світу. Ще діти дізналися про українського джуру, так зазвичай називали хлопчиків-козаків, які змалку навчалися козацької майстерності на Січі. Для того, щоб дізнатися чи гідні наші читачі, своїх пращурів, були проведені розважальні конкурси: «Забави кошоварів» , «Козацька кмітливість» , «Пригадай» , «Вірите чи не вірите» та історична вікторина «Чи знаєте ви історію України?» І наостанок читачі отримали побажання рости гідними спадкоємцями козаків – запорожців, бути сильними, здоровими, здатними захистити себе, свою країну, щоб не було переводу козацькому роду.

«Енеїда» святкує ювілей

Пройдуть роки, та житимуть народи.

І так, як ми, як з нами це було –

Над книгою твоєї «Енеїди»

нащадки схилять радісно чоло.      

225 років тому, році Іван Котляревський, якого визнано «батьком» сучасної української літератури, написав свою безсмертну «Енеїду». Було це в 1798 році. А «асновоположнік соврємєнного русского язика» Сашко Пушкін ще й не народився. То хто кому перший письменник?

1798 року з Петербурга почала свій славний шлях українська «Енеїда» Івана Котляревського. Говоримо про друкований текст поеми, бо в рукописах вона набула поширення ще раніше.

«Енеїда» – перша масштабна пам'ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою. Ця поема започаткувала становлення новочасної української літератури. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою росією в 1775-1786 роках.

Чим же приваблює українців «Енеїда» Івана Котляревського ось уже третє століття? Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте у викладі українського класика, вони подаються в антуражі тогочасної української культури. Після зруйнування Батьківщини ворогами, Еней разом з козацьким військом шукає місця, де зміг би заснувати майбутню імперію. У поемі названі українські імена та назви міст.

Дослідники його творчості підрахували, що у творі майже 7000 слів. Кожне слово несе нам інформацію про предмети українського побуту: тут одяг, взуття, головні убори дівчат, заміжніх жінок і чоловіків, тканини, меблювання, начиння, продукти харчування, сільськогосподарські знаряддя, музичні інструменти, народні обряди, звичаї, танці, ігри, гуляння, хвороби... Автор змальовує предмети домашнього вжитку, хатній інтер'єр які свідчать про неабияку майстерність українців у всякому ремеслі. А як зумів описати українські страви Котляревський! Читаєш, і слина котиться. Це своєрідна маленька енциклопедія українознавства.

Ім’я письменника-гуманіста, першого класика нової української літератури стало поступово виходити за межі Вітчизни й на сьогодні вже широко відоме у світі. Вихід у світ «Енеїди» стало епохальною подією в культурному житті України. Адже це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою. На той час українська мова, внаслідок цілої низки указів російської влади, поступово витіснялася з ужитку. Навіть церковні служби змушували правити церковнослов'янською. Відтак, твори Івана Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови.

Вже 225 років українці в усьому світі щиро сміються над пригодами Енея, «парубка моторного», троянця в козацьких шароварах і жупані, що змушений покинути сплюндрований ворогами рідний край. В підтексті поеми зашифрований цілий пласт нашої історії. Не дарма Іван Котляревський працював над своїм дітищем 40 (!) років. Так під полтавськими зорями засяяла в українському красному письменстві славнозвісна «Енеїда». Її читали не тільки освічені люди – навіть неписьменні селяни-кріпаки вивчали її напам'ять, передавали наступним поколінням.

Ми маємо змогу взяти книгу, розгорнути і почитати її. Можна, звісно, скористатися Інтернетом і послухати поему у виконанні акторів.. Але давайте висловимо повагу до цього твору і його автора саме читанням книги. Є в бібліотеці різні видання цієї книги, з ілюстраціями талановитих художників, які і зібрані на книжкових виставках. Крім самої «Енеїди» бібліотекарі пропонують статті літературознавців і істориків про цей твір, про самого Котляревського та про той час, коли він писав свій безсмертний шедевр. А ще запрошуємо на літературні читання, вікторини, конкурси знавців тощо.

Гарного Вам читання, а нам усім – Перемоги. Все буде Україна!

Сіяно, хай сяє зірочка вашого таланту!

10 жовтня в літературно-мистецькій вітальні центральної бібліотеки відбулася зустріч з нашою землячкою Сомик Оленою Миколаївною, яка друкується під псевдонімом – Сіяна Жорна. Молода письменниця представила свої книги «Люті пацюки» та «Англійський локон».

Сіяна Жорна — надзвичайно позитивна людина, яка випромінює хорошу енергетику. Саме тому і зустріч,і, власне презентація, відбулися у теплій невимушеній атмосфері.

Наш бібліотечний колектив всіляко пітримує молоді таланти, бо вони живлять нашу українську культуру. Цього разу ми підтримали авторку у її бажанні стати учасником обласного літературного конкурсу імені Василя Симоненка в ІІ-ій номінації – «Кращий художній твір у форматі книги». Основним завданням конкурсу є створення підґрунтя для пошуку і розвитку талановитої, вмотивованої та амбітної молоді, розширення її участі в сучасному житті нашої країни. Тож, був підготовлений лист-подання на здобуття Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка твору Сіяни Жорни «Люті пацюки». На наше переконання твір заслуговує на визнання.

За словами Сіяни, книжка «Люті пацюки» близька кожному, бо в ній описано багато такого, що бувало у наших життях. Про що вона? Про проблеми маленького провінційного містечка, часом неефективний судовий захист тощо. А вирішує ці проблеми самобутній геніальний слідчий на прізвище Сметана. Історія матиме продовження...

Зустріч закінчилася щирими посмішками, приємними словами та спільними фото.

Книги Сіяни Жорни знайшли своє місце на поличках нашої бібліотеки. Усіх охочих запрошуємо до знайомства з ними, особливо тих, кого захоплюють детективні історії.

Сторінки історії Христинівської райСЕС

Христинівка від «А» до «Я»

До 1917 року державної профілактичної санепідслужби в царській Росії не існувало. Але соціальні умови дореволюційного часу вимагали створення такої організації на державному рівні і силами окремих подвижників, лікарів профілактичної медицини створювались санітарні організації. Так. в 1901 році в Катеринославі (нинішній Дніпропетровськ) була створена перша на Україні губернська санітарна організація. За прикладом Єкатеринославської губернії при більшості земських управ в Україні було виділено по одній посаді санітарного лікаря і помічника санітарного лікаря.

В 1923 році в Україні громадянська війна залишила тяжкі наслідки – голод, масові спалахи інфекційних хвороб, особливо висипного та зворотного тифів, холери, натуральної віспи. В цей час видатний вчений, санітарний лікар, пізніше дійсний член Академії медичних наук СРСР і УРСР Олександр Микитович Марзєєв очолює роботу по створенню української державної санітарно-епідеміологічної служби. За його ініціативою в усіх губерніях України організуються санепідвідділи при органах охорони здоров’я. Ці перші санепідвідділи були представлені санбаклабораторіями, загонами для проведення щеплень, пастерівськими станціями, будинками санітарної освіти, дезінфекційними загонами, міськими та районними дільничними санітарними лікарями.

В 1927 році на другому Всеукраїнському з’їзді санітарних лікарів була ухвалена Постанова про об’єднання усіх організацій профілактичної медицини в єдину організацію під назвою санітарно-епідеміологічних станцій. Христинівський район організовано в 1923 році. А в 1932 році, за спогадами нашого колеги, ветерана Мазурика Микити Сидоровича, була організована санітарно-епідемслужба. Але архівних даних про той період немає. А так хочеться дізнатися більше про період становлення і розвиток цієї служби на Христинівщині.

Сумнозвісний 1933 рік – це і рік створення державної санітарної інспекції. Взагалі, ця служба за період свого існування пережила 8 реорганізацій. Не завжди вони давали позитивний і бажаний результат на місцях, але ці постанови потрібно було виконувати. Перед початком ІІ-ої світової війни санепідемслужба була потужною організацією з багатопрофільною науково-педагогічною базою, під централізованим керівництвом, що охоплювало всі види санітарного нагляду. В 1940 році Христинівською райсанстанцією завідував О.А.Рибак. Його призвали до лав армії в перші дні війни. Доля його невідома, так як він пропав безвісти. Рідні намагались відшукати його сліди, але даремно.

Бойові дії на території Христинівщини майже повністю знищили санепідемстанцію. Свою роботу вона відновила в 1944 році. Катастрофічно не вистачало обладнання, препаратів. Працівники відкопували приховані інструменти. Поступово робота налагоджувалася. Санстанція мала окреме приміщення – три кімнати, конюшня, адже їздити доводилося саме гужовим транспортом. В стайні, яка була розділена на дві половини, розміщувалася пара коней, а в другій – корми. Був парокінний віз, а в зимовий період використовували сани. Холодильників не було, препарати зберігали в підвалі та для охолодження використовували великі шматки льоду, які привозили з льодопункту. В той час були випадки захворювання висипного тифу (1952 рік), скарлатини, дифтерії, кору, малярії, поліомієліту тощо. Низька була санітарна культура людей, було багато випадків виявлення педикульозу. В залізничній лазні пропарювали одяг солдатів, які їхали військовими ешелонами.

В 1960 році санстанція перейшла в нове приміщення. Для роботи була лабораторія в двох кімнатах та одну кімнату займав загальний відділ.

В 1963 році коней замінив трофейний автомобіль «Шкода». До послуг працівників потім був «Москвич» та УАЗ. Сьогодні для працівників в наявності є сучасні автомобілі.

В 1965 році приміщення внаслідок добудови збільшилося ще на дві кімнати.

Від людей та керівників залежало багато. Одним з умілих організаторів був Барченко Віталій Івович, який керував установою до 1975 року. Колектив на той час мав 9 лікарів, 5 помічників санітарних лікарів, 4 помічники епідеміолога, помічники паразитолога, ентомолога, статист, зав. дез.відділом та 7 лаборантів, три бак.лаборанти, два дезинфектори, три санітарки, три водії, завгосп і бухгалтер. На посаді головного лікаря довгий час, до 2001 року, працював Житніков Олександр Михайлович. Після нього цю посаду займав Кириленко Сергій Олексійович.

В 2003 році головний лікар санепідемстанції Кириленко С.О. підіймав питання про розширення цієї установи. За обласні кошти було придбано новозбудоване приміщення районного сільгоспуправління. Другий поверх уже займав новостворений центр зайнятості, а перший, після ремонту, зайняла санепідемстанція. В цьому приміщенні розмістилися санепідемвідділ, бухгалтерія, дезвідділ, адміністрація. В старому приміщенні залишилися лабораторія та гаражі.

В 2013 році пройшла ще одна реорганізація. Зменшився штат, хоч роботи не зменшилось. В зв'язку з ліквідацією району, наша санітарно-епідеміологічна станція має інший статус, але роботу свою вони виконують.

Адже від діяльності цієї організації залежить дуже багато: профілактика і нерозповсюдження захворювань, виховання санітарної культури, санітарно-епідеміологічне здоров'я  населення, з рештою – і саме життя людей.

Фото 1988 р. Працівники райсанепідемстанції

І-ий ряд: ст.водій Дем'янюк А.Ю., пом.епідеміолога Нескорожена Г.Е., лікар Буряк Л.Д., лаборант Жаго В.П., гол.лікар Житніков О.М., дезинфектор Бенедь М.Г., лікар Буряк М.Г.

ІІ-ий ряд: водій Куліш М.І., пом.санлікаря Плужник Л.О., лікар Андрійчук Н.Н., пом.санлікаря Передрій Г.А., пом.паразитолога Нагірна О.Д., лікар Сич В.О., медстатистик Столярчук Н.П.

Райдуга його таланту

4 жовтня на могилу Станіслава Зінчука – поета, журналіста, перекладача, фольклориста, етнографа, краєзнавця ляжуть квіти. Нашому відомому земляку було б 84 роки... Його ровесники ще помаленьку топчуть ряст, а йому, на жаль, не судилося...

Народився Станіслав Зінчук в селі Орадівка в далекому тепер 1939 році в селянській родині. Саме в сім'ї він навчився шанувати людей, з повагою ставитись до історії нашого народу, шанувати його традиції, звичаї. З дитячих років його супроводжували влучне слово і чарівна народна пісня, адже батьки його дуже гарно співали. Він став відомим літератором, турботливим сином, гарним братом, вірним товаришем. Свої твори і книги він присвятив рідним, друзям, мальовничій Орадівці.

Нащадкам Поет залишив вагомий літературний доробок. Його вірші актуальні і сьогодні. Бо для українців завжди були важливими доля України, її свобода і незалежність.

В літературному музеї центральної бібліотеки пройшли поетична година «Як мені рідну забути Орадівку...», екскурсія по музею «Мого родоводу пракорінь...», літературно-краєзнавчий серпантин «Променисті слова його поезій».

Відвідувачами музею та учасниками масових заходів сьогодні були вчителі і вихователі дитячих садочків нашої громади, учні, ветерани – всі ті, хто кохається в поетичному слові Станіслава Зінчука.

Прийдуть нові покоління українців, і серед них житимуть твори вірного сина нашої вільної і незалежної держави – Станіслава Зінчука.   

Фото, якому 85 років

                                 Христинівка від «А» до «Я»

Черговий допис про залізничний клуб. Його історію ми писали на нашому бібліотечному блозі та розміщена вона і на сторінках місцевої газети «Трибуна хлібороба». Це одна із частин проєкту «Христинівка від А до Я». Після нашої публікації читач центральної бібліотеки відшукав у  соцмережах фотографію джазового оркестру залізничного клубу станції Христинівка Одеської залізниці. Фото датоване 1938 роком.

Зрозуміло, що вже немає в живих музикантів з того оркестру, адже вони там всі вже дорослі. Але, можливо, в когось в сімейних альбомах чи архівах зберігаються оригінальні фото. Або хтось впізнає свого дідуся чи прадідуся. Віримо, що у таких сім’ях передають з покоління розповіді про той оркестр і родича, який грав у ньому.

В рамках Хабу цифрової освіти бібліотека інформує

       Нагадуємо, що тим, хто отримував житлову субсидію протягом неопалювального сезону, у жовтні автоматично буде проведено розрахунок субсидії на опалювальний сезон.

Громадянам, які вже є отримувачами житлової субсидії або яким у літній період було призначено нульову субсидію, додатково звертатися по виплату не потрібно.

А от якщо у вас відбулись суттєві зміни в майновому стані або складі родини або Ви перемістилися в межах України і стали ВПО, – необхідно подати до Пенсійного фонду новий пакет документів: заяву про призначення та надання житлової субсидії і декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням допомоги.

Іноді можуть знадобитись копії документів, що засвідчують особливі обставини. Наприклад, довідка ВПО, договір оренди житлового приміщення, акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства та ін.

Тим громадянам, які ніколи не отримували субсидію і звертаються за її призначенням вперше, – відповідно також необхідно буде звернутись до ПФУ.