Письменники-ювіляри 2023.

      Марина Павленко народилася 30 березня 1973 року у селі Старичі Яворівського району Львівської області в родині вчителів. Незабаром родина переїхала на Черкащину. Саме завдяки батьку (вчителю української мови та літератури) Марина і почала писати перші твори. З відзнакою закінчила Уманський державний педінститут (нині університет) імені П.Г.Тичини. З 2000 року Марина Степанівна – викладач кафедри української літератури й українознавства рідного університету. Вона — кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків», монографії про П.Тичину. Член національної спілки письменників України. Автор збірок поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Час-папороть», «Душа осики», романів для підлітків «Русалонька із 7-В…», книги казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)», повістей-казок «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається», повістей «Миколчині історії», «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» 

Марина Павленко добре знає підлітків-дівчаток, їх переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди і повір`я, виписати історію родоводів та відтворити колорит історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її книга «Русалонька із 7-В» вже не один рік користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток.

Книги Марини Павленко отримали визнання фахівців, адже неодноразово очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей.

«Книга змінює нас, ми змінюємо час!»

    Традиційно в останні тиждень березня проходить Всеукраїнський Тиждень дитячого  і юнацького читання, який цьогоріч має  гасло: "З книгою - до Перемоги!".  Це свято книги йде до нас з дитячих років, веде нас у світ книги. Сучасні бібліотеки  - це духовний, інформаційний центр громади, це простори для спілкування і  зустрічей, повноцінні коворкінги. Тут завжди панує  особлива атмосфера, яка єднає однодумців, надихає до праці, допомагає відпочити душею та поринути в чарівний і неповторний світ книги.                                                                  Сьогодні  в нашій державі налічується близько 40 тисяч книгозбірень.  І кожна з  них  має на меті  перетворити  свою бібліотеку в справжній храм книги, в якому кожен читач відчуватиме себе  бажаним гостем. Під час проведення цього Тижня  проходять захоплюючі мандрівки наших юних читачів у світ  літератури: усні журнали і вікторини, різноманітні конкурси і квести, вікторини і інтелектуальні ігри...                                                                                                         Уже яке покоління української дітвори  виросло на віршах і казках Наталі Забіли.  По її "Ясоччиній книжці" вчились читати, любити природу, поважати людей. В цьому році відзначалось 120 річчя з дня народження поетеси. Тому літературний круїз "Володарка дитячих душ"  в центральній бібліотеці для дітей сподобався юним читайликам. Діти дізнались нове про Наталю Львівну,  ділились своїми думками  про прочитане.  А поетичний вернісаж "Відчуй поезію на колір, смак і дотик" показав, що юні христинівчани люблять і знають поезію, гарно декламують вірші улюблених поетів, серед яких і наші земляки. Особливо душевно звучали поетичні рядки про війну, яка триває в Україні.                                                                                    Для старшокласників в центральній бібліотеці  провідний бібліотекар юнацької кафедри Тетяна Тімофєєва провела краєзнавчий турнір "Історію Христинівки пишемо разом", який знайшов своїх прихильників, тому й вирішили цей літопис продовжувати.                                                   Наші маленькі читачі занурилися в дивовижний світ книги, які взяли участь у книжковому калейдоскопі "У чарівний світ розкритої книги всім доступний світ", а також у казковому дивосвіті "Казкою жити - мрію любити", літературному  круїзі "По мапі -  за героями книг",  поетичному вернісажі "Відчуй поезію на колір, смак і запах", пізнавальній годині "Найцікавіші місця Черкащини" та багато і ще всього цікавого.                                                                              Діти брали участь у обласному етапі екологічного конкурсу дитячого малюнка "Майбутнє планети у наших руках", у якому наша читачка Єва Побігайло  зайняла ІІ місце за роботу "Земле рідна! Понівечена квітко моя!" Робота надіслана до Національної бібліотеки для дітей для участі у всеукраїнському етапі змагання. Зараз проходять  ще кілька творчих конкурсів, в  яких беруть участь наші читачі.                                                                                               Тиждень дитячого і юнацького читання проходить як в  центральній бібліотеці, так і в сільських бібліотечних філіях. Тривають акції "Подаруй книгу бібліотеці", "Бібліотека українського воїна", "Підтримуємо ЗСУ". Вони показують наше ставлення до України, до тих, хто нас захищає, до  наших друзів. Цей Тиждень - своєрідний стартовий майданчик з популяризації надбань національної і світової культури, серед яких українська книга, українська мова, український фольклор займають чільне місце. Нам є чим пишатись, нам є що захищати, за що боротись.              Читаймо, вивчаймо свою історію, плекаймо нашу солов'їну мову, допомагаймо тим, хто поряд. В тривогах ми прожили вже більше року, ми вже нічого не боїмося, ми обов'язково переможемо. А найголовніше, дякуючи нашому Кобзарю,  ми знаємо що буде після Перемоги. Пам'ятаєте: "І  на оновленій землі  врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі"

    

   Лариса Загороднюк, заступник директора ЦБ по роботі з дітьми,

Національна гвардія України

       Національна гвардія України, гвардієць – при цих словах ми уявляємо статних військових, сильних і безстрашних. В їх лавах служать юнаки і дівчата, серед яких є і наші земляки. Владислав Русланович Костишин проходив військову службу саме в таких військах. Нині він – працівник І-го відділу Уманського РТЦК та СП. Він людина зайнята, але напередодні свого свята погодився дати інтерв’ю. Відповів не на всі запитання, на деякі – лише схрещував руки і посміхався: «Не коментую».

Владислав Русланович, Ваша коротенька біографія?

Народився в селі Івангород. День народження відмічаю 26 січня. Маю повних 22 роки. Звичайне дитинство. Були гарні і не дуже події. Середню освіту отримав у Сичівській ЗОШ. Атестат не відмінника, але знань вистачило, щоб стати студентом Смілянського технологічного коледжу і отримати диплом програмувальника систем та комплексів. До речі, якщо брати середній бал шкільного атестату і диплому, то диплом набагато кращий, ледь-ледь не дотягує до ідеалу.

Ваш шлях у НГУ?

З дипломом, який отримав у 2020 році, прийшло осмислене і чітке розуміння того, що військова служба – то моє покликання і доля. Не чекаючи повістки, пішов до військкомату. Заяви, комісія, повістка. Моє бажання служити саме в Національній гвардії України було враховано і я став гвардійцем. Строкову службу проходив у місті Ізмаїл Одеської області. Місто на лівому березі Дунаю, гарне і мальовниче, з багатою і непростою історію. З протилежного боку цієї річки розташоване румунське село Плауру.

Чим запам’яталась Вам служба?

Я прослужив 1 рік 5 місяців і 10 днів. Це період становлення мене як людини військової, час мужніння і розуміння того, що шлях в житті обрав правильно. В частині не було «дідівщини», а хлопці, з якими звела служба виявилися доброзичливими, чесними, правдивими, одним словом – справжніми. З ними спокійно можна було йти в наряд, на патрулювання, бути членом конвою.  Навіть після демобілізації ми підтримуємо зв'язки, адже тій дружбі зрадити не можна. Добрими словами згадуємо своїх командирів, які нас вчили, підтримували, надавали психологічне забезпечення.

Що таке НГУ?

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань, терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Ваше військове звання?

На день Національної гвардії України в 2021 році я отримав звання старшого солдата роти оперативного призначення та посаду старшого кулеметника. Демобілізувався 20 грудня 2021 року, а 18 лютого 2022 року прийняв зважене рішення іти на контрактну службу. Я не знав, що до початку вторгнення рф в Україну було лише кілька днів. Я вважаю, що тут я принесу користь ЗСУ в її Перемозі.

Що побажаєте тим, хто хоче служити в НГУ?

Мрії повинні здійснюватись. Але не достатньо лежати на дивані і уявляти себе гвардійцем у строю. Займайтесь спортом, сила і витривалість так потрібні! Навчайтесь, нам потрібні кадри із знаннями! Любіть свою Україну, бо без почуття патріотизму з вас нічого путнього не вийде!       

 

Христинівщина прощається зі своїм відважним сином

Скільки горя і сліз принесла ця жорстока війна в Україну, нашу громаду. Скільки родин в жалобі, скільки осиротілих дітей, згорьованих вдів, батьків, наречених...

Сьогодні христинівська земля приймає навіки іще одного свого сина, свого Героя – Руслана Володимировича Граму, старшого сержанта поліції, поліцейського взводу № 1 другої роти полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ» Головного управління Національної поліції у місті Київ.

Народився Руслан 5 жовтня 1988 року в місті Христинівка. В сім’ї вже ріс його старший брат Олександр. Різниця між їхніми днями народження всього 11 місяців Тому вони були дуже дружніми, завжди захищали і допомагали один одному. Всі, хто їх знав, казали мамі Людмилі Вікторівні, що хлопці в неї «просто «золоті». Мама працювала на станції приймальником поїздів, а отже доводилось пізно приходити з роботи, працювати в нічні зміни і у вихідні дні. І сини намагались і мамі допомагати, і поводитись так, щоб рідненька не засмучувалась. Росли самостійними, принциповими, чесними, але добрими і справедливими. Дитячий садочок залишився позаду і в 1995 році він став школярем міської школи № 2.  Учителі і однокласники запам’ятали Руслана як доброго і скромного. Він вважав себе справжнім чоловіком, тому й на уроки фізкультури був у числі перших.

У 2005 році він отримав атестат про закінчення школи і подав документи до Уманського професійного ліцею, де здобув професію автослюсаря. Працював на ферментному заводі токарем. Мав товариський характер і вправні руки.

В 2008 році юнака демобілізували до ЗСУ. Статний, з гарною фізичною підготовкою наш земляк став хорошим військовим: дисциплінованим, розважливим, цілеспрямованим, відповідальним. Саме такі бійці потрібні в спецпідрозділі поліції «Грифон», куди він і прийшов на службу в 2010 році. Патрулювання, конвой, забезпечення безпеки працівників , які беруть участь у кримінальному судочинстві – ось що частково входили у його службові обов’язки в Києві.

В 2015 році його переводять в спецпідрозділ особливого призначення в Києві. Це було рішення командування. А за своїм рішенням він пише рапорт і йде в АТО.

Авдіївка, Краматорськ, Бахмут – це неповний перелік міст України, через який проліг його бойовий шлях. Шлях боїв, обстрілів, бомбардувань, втрат друзів. За кожного свого бойового побратима він клявся помститись ворогу. Він був відважним і сильним, хоробрим і чесним, добрим і сміливим... Він був... Руслан не обійме свою кохану Аню, не дасть пораду брату, не втішить на старості маму, не підтримає друзів, не салютуватиме з ними у день нашої Перемоги. Він люто ненавидів ворога і свято вірив у Перемогу ЗСУ, бо це – армія відважних і сильних людей, які захищають Україну – країну свободи і національної честі.

За 13 років служби в органах внутрішніх справ він зробив багато доброго, бо відстоював справедливість і правду.

Ми з болем у серці сприймаємо кожну звістку про загибель українського воїна. Обливаються кров’ю наші серця сьогодні, адже ми прощаємось з сміливим і відважним бійцем, турботливим братом і сином, який вірив у Перемогу, навіть одруження відклав до настання миру. Але підступний ворог перекреслив його плану, мрії, сподівання. 18 березня під Бахмутом під час артобстрілу обірвалось його молоде життя... Він – приклад чоловічої відваги, патріотизму і людяності. Фотографії і спогади нагадуватимуть всім про сина, брата, нареченого, а бойові нагороди нагадуватимуть – про відважного воїна, сміливого захисника, фронтового побратима. Від горя потускніли і його медалі: «За захист Авдіївки», «Учасник АТО», «10 років служби в поліції», «Учасник АОС»...

Хай хвилина мовчання буде даниною пам’яті Герою.

Всім, хто житиме далі, потрібно пам’ятати про наших героїв, підтримувати і допомагати їх рідними і робити все, щоб підтримувати наші ЗСУ і наближати таку довгоочікувану священну Перемогу.

Все буде Україна!

Іще одна стара світлина...

Багато людей люблять розглядати старі фотографії. Це ніби привіт з минулого. А якщо на фото є знайомі люди, то такий знімок стає ще цікавішим. Цього разу фотографією із свого сімейного архіву поділилась Галина Юхимівна Нагірна. На ній – працівники бібліотек і клубів на семінарі, який проходив у селі Талалаївка. Рік не вказано. Десь 50-60 роки тепер уже минулого століття. Не всіх ми впізнали, на жаль, багато хто вже покійний. Але живуть їх рідні, діти, колеги, які допоможуть встановити імена цих людей. Будемо вдячні за допомогу. Чекаємо Ваших повідомлень у коментарях. Можна просто зайти в бібліотеку і розповісти, що Ви знаєте про цих людей і той період. Чекаємо. Збережемо нашу історію.

День Землі: почуймо її голос

Весняний день - прозорий, голубий, навколо пахне ніжним цвітом,

Під вікнами туркочуть голуби, щебечуть на подвір'ї жваві діти.

Душа чутлива, мов ота струна, до барв весняних, запахів і звуків...

Так може чарувати лиш весна після холодних місяців розлуки.

 

Шановні земляни, давайте подивимося у вікно чи вийдемо на двір і помилуємось гарним весняним днем. До того ж, маємо гарне свято – міжнародний День Землі, яке запроваджене з ініціативи ООН. Цю дату обрали не випадково: 20 березня – день весняного рівнодення – символ пробудження природи та початку нового кола її розвитку. Офіційна тема тема цьогорічного свята «Інвестуйте в нашу планету».

Наша планета, колиска нашого життя, потерпає від людської недбалості, байдужості і жорстокості. Хімічні, промислові і побутові викиди забруднення – це те, від чого наша планета хворіє, отруює раніше корисні рослини. А вибухи ракет, бомб – це страшні рани неньки-землі, які не скоро загояться.

Про проблеми Землі, про нашу турботу про неї розповідає книжкова виставка «Відкрита долоня моєї Землі». Познайомтесь з книгами, статтями, рекомендаціями і станьте другом для планети, для довкілля.

Адже не даремно кажуть, що ми її не просто отримали у спадок, а позичили у тих, хто житиме в майбутньому.

                                                                                                                                                                    

День, повитий горем і смутком

20 березня для родини Добрянських з нашого міста назавжди буде днем жалоби. Саме цього дня обірвалось життя їх сина, чоловіка, брата, батька, племінника Добрянського Олександра Васильовича. Сьогодні на його могилу ляжуть квіти, її омиють слізьми найрідніші його люди. Згадають родичі, друзі, однокласники, сусіди. В пам’яті всіх він назавжди залишиться чесним і добрим, розсудливим і скромним, відважним і принциповим. Серце не сприймає такої страшної втрати, час не гоїть душевну рану, їм так не вистачатиме поради і підтримки, сильних рук і щирого слова.

Горе родини безмежне, слів, які могли б їх утішити, не існує. Але поряд з тугою хай живе гордість за Героя і Патріота. Побратими помстяться клятим зайдам за його смерть, за смерть його друзів, за зруйноване, пограбоване і поневічене життя.

Хай пам’ятником йому буде наша пам’ять, наша шана, наша повага і підтримка його рідним!

Слава Героям!

Богиня поетичного слова

  Знайомство з книгою

    Її поетичний світ – багатоликий і різноманітний: історичне минуле українського народу, видатні постаті в нашій історії, таке непросте сьогодення і нав’язана нам страшна війна, людина зі своїми почуттями, роздумами, духовними цінностями і Його величність – Кохання.

Ліна Костенко – одна з перших у плеяді молодих українських поетів, що засвітилась на літературному обрії на рубежі 60-70-х років. Її вірші знайшли свого читача одразу. В них було стільки щирості, таланту і чистоти, що вони не втрачають своєї чарівності і зараз. За ці роки поетеса, пройшовши важкий шлях в житті і творчості, відшліфувала своє перо до досконалості. Кожен її твір – це душевна розмова з читачем і не тільки з сучасним, а й з тим, який житиме в Україні в майбутньому.

Сьогодні чудова Жінка, Поетеса, Патріотка відмічає свій день народження. Приєднуючись до щирих віншувань, бібліотекарі розповідають про її книги, життя і творчість. Проводимо поетичні читання, обговорення книг, вікторини, бібліографічні огляди.

Знайомлячи читачів з її неповторними творами, пропонуємо вашій увазі книгу: «Ліна Костенко. Тексти та їх інтерпретація». Це унікальне видання – в ньому читач спочатку знайомиться з твором поетеси, а потім з його інтерпретацією, здійсненою відомим літературознавцем професором Григорієм Клочеком. Розділи книги присвячені біографії Ліни Костенко, окремим її поезіям. Книга цікава для тих, хто любить поезію, творчість цієї видатної сучасної поетеси, хто прагне розвинути свою літературну освіченість.

Родзинкою цієї книги є те, що нам її подарував письменник, громадський діяч Володимир Шовкошитний під час проведення в нашій бібліотеці зустрічі з літераторами «Гайдамацька Січ».

Як усі справжні поети – Ліна Костенко – пророк. Багато її творів сягають у майбутнє. Вона не оминула цієї страшної війни, яку принесла рф на нашу квітучу землю:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди.

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра - ви.

Цього вірша ще немає в книгах, але з ним, як і з іншими новими творами поетеси можна познайомитись в Інтернеті. І всі ми чекаємо нових гарних творів цієї української поетеси, серед яких будуть і вірші про нашу Перемогу.

Все буде Україна!

Стежками Шевченка.

   В історії кожного народу є імена, які становлять його славу, велич і національну гордість. Саме таким і є для України ім'я безсмертного Кобзаря – Тараса Шевченка! Читачі 2 класу Христинівського ліцею № 1 під час літературної гри «Стежками Шевченка» ознайомилися з творчістю письменника, дізналися, що зібрані у «Кобзарі» вірші перекладені більше ніж ста мовами. Активно брали участь у вікторині «З якого це твору?», малювали малюнки.

 

 

Герої нескореної Батьківщини

Високе поняття «доброволець» в умовах війни ми сприймаємо по-новому: з шаною, подякою і вдячністю. Адже люди, які добровільно йдуть захищати свою Батьківщину заслуговують на це.

Сьогодні вся Україна вшановує патріотів, які стали на захист свободи, незалежності, цілісності рідної землі. Добровольцями стали ті, хто донедавна жив мирним життям, мріяв і працював. За покликом серця вони взяли зброю до рук, щоб захистити своїх рідних, свою землю, свою державу. Про них, людей з чистими помислами і гарячим серцем, можна розповідати багато. Це і роблять ті, хто знаходився поряд з героями. Теле- і радіо репортажі, статті і книги розкривають перед нами образи тих, для кого Україна дорожча за все. Серед таких книг і арт-проект Андрія Котлярчука «Добровольці: доба героїв», якою наша бібліотека розпочинає онлайн рубрику «Знайомство з книгою».

Ця книга – про історію сучасної війни і добровольців. Тут вміщено не репортажні світлини, а знакові фото, які змушують іноді стискатися серце від болю. Фото доповнено спогадами та висловлюваннями учасників подій.

Сьогодні користувачі мали змогу перегорнути сторінки цієї книги, прочитати матеріал, який нікого не залишив байдужим.

Віримо в Перемогу!

Все буде Україна!

    

І став тракторист танкістом

          Війна, страшна і жорстока прийшла до нас, плюндруючи наші поля і сади, руйнуючи міста і села, вбиваючи людей.

На захист рідної землі стали не тільки військові, а й ті, хто займався мирними справами: робітники, працівники сільського господарства, вчителі, залізничники, інженери, студенти. Серед тих, кого мобілізували до лав ЗСУ, і Кравець Руслан Іванович. Народився він в родині сільських працівників Любові Василівни і Івана Степановича гарного травневого дня. На календарі було 24 травня 1977 року. Раділи первістку батьки, просили у Всевишнього гарної долі. Ріс хлопчина спокійним і роботящим, намагався допомагати батькам по господарству. А коли в сім'ї народився менший брат, то він і ім'я йому вибрав – Роман, і став для нього вихователем і наставником. Сам Руслан ріс звичайною людиною. Закінчив місцеву школу і обрав собі професію для душі – став трактористом в рідному селі. Знаходив задоволення в тому, щоб своїм металевим «конем» скиба за скибою орати поле, готуючи його до того, щоб нива віддячила щедрим урожаєм.

Прийшов час, і Руслан отримав повістку від військкомату. Не шукав причин ухилитися від служби. Проводжали юнака родина, друзі, односельчани, наказуючи служити чесно, щоб не осоромив честь хлібороба. Серед тих, хто проводжав його до війська була і Оленка, дівчина з уміхненими очима. Найкраща і наймиліша. Вона обіцяла чекати. Обіцянки дотрималась. Весь час, як білі птахи, летіли листи з Ягубця у Харків і навпаки. Їх кохання витримало випробовування розлукою і закінчилось весіллям. Вже і дві донечки виросли, покинули батьківську хату. Старша, Каріна створила свою сім'ю і подарувала дідусеві з бабусею внучку Руслану. В цій щебетушці вся родина душі не чує. Вона часто була в них, її гуртом бавили, поки мама закінчувала навчання. Молодша донька Софія іще студентка Київського ВИШу.

А Руслан Іванович всі ці роки не покидав кермо трактора. Змінювались їх марки, а тракторист здобував досвід, вдосконалював вміння володіти цією потужною технікою. Він не просто знає трактор, а відчуває його, як живий організм, який може прихворіти, закапризувати, щоб попросити уваги і турботи. Взагалі Руслан Іванович – сімейна людина, для якого на першому місці сім'я, її проблеми. Його захоплення – сад, який вирощений власними руками. Любить він і з вудочкою посидіти, і з друзями погомоніти...

Життя змінилось з початком війни. Змінились погляди, бажання, думки. 8 березня минулого року його мобілізували в ЗСУ. Служить він в танково-механізованому батальйоні. Стискає кулаки від люті, дивлячись на руїна Харкова, адже він його пам'ятає мирним і квітучим. Не сприймає душа і ланів, поневічених вибухами бомб і ракет. Але вірить, що відбудуємо ми наші міста і села, зоремо і засіємо поля. Саме за це - за мир на нашій землі, за щасливе майбутнє своїх рідних, за квітучі сади і поля воює наш земляк. Нещодавно пан Руслан приїжджав у короткочасну відпустку. Про службу говорив мало, а про своїх побратимів згадував з теплом і батьківською турботою, адже багато з них молодші за нього, ровесники його дочок.

Моляться за мужнього бійця, батька, чоловіка, сина, зятя і дідусі його рідні. І ми бажаємо йому здоров'я, сили, і всім нам – Перемоги. Щоб нашу землю краяв плуг, а не снаряд.

Все буде Україна!

Слова палкі, мелодія врочиста

Є нація! Хай знають всі у світі: Ми є!

Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

співаєм гордо наш Державний Гімн.

                                                 Л.Руденко

Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна».

На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію.

На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана Іваном Франко, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель. У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.   

  

Сьогодні українці відзначають День Гімну України. Саме цього дня в польському місті Перемишль в 1865 році уперше прозвучав цей твір.

Цій події була присвячена година державотворення «Символ українського воскресіння». Старшокласники міської школи №2 познайомилися з історією народження гімну України, познайомились з матеріалами книжкової виставки.

То ж нехай завжди звучить «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», нагадуючи нам про борців за волю України, щоб їх нащадки жили в квітучій і незалежній Україні!

Магія старих фотографій

       Краєзнавство – один з цікавих аспектів бібліотечної роботи. Збираючи матеріал про минуле нашого краю, часто натрапляємо на фотографії, зроблені кілька десятків років тому. На них зображені будинки і установи, які уже змінились до невпізнанності, або й взагалі перестали існувати. Цікаво розглядати світлини, із зображення земляків, яких ми часто зустрічаємо на наших вулицях. Це люди шановного вже віку, а зображення зберегли їх молодими.

Ось така фотографія потрапила днями нам в руки. На ній є дата:1984 рік. Зроблений знімок на ВДНГ. Це, напевно, делегація Христинівщини. На передньому плані – Анатолій Федорович Загороднюк (на жаль, покійний), який працював зав.фермою в селі Христинівка. Другий зліва – Олександр Федосійович Бублій. Прохання до всіх – допоможіть встановити імена решти людей на цьому знімку.

Пишімо історію краю разом!

В душі народнім словом заповітним залишив вічний і глибокий слід

 Знаймо його - і знані будемо,

Сповідуймо його - і правдиві будемо.

Любімо святу Україну, як він -

І в світі люблені будемо!                                                                              

       

Україна і Тарас Шевченко... В цих словах стільки гордості і смутку, прагнення волі і краси! Особливо гарна Україна весною. Весна нам подарувала Пророка, якому мати дала ім’я Тарас, що означає «бунтар». Отаким бунтарем проти свавілля і поневолення українців і став хлопчина з Черкащини. Все своє, таке недовге, життя він возвеличував козацький волелюбний дух своїх пращурів і земляків, закликав до боротьби за волю, за свободу. Про Шевченка можна говорити довго, але про його помисли найкраще розкажуть його твори. В них ми щоденно черпаємо мудрість і наснагу, дороговказ у майбутнє.

Вшановуючи великого Кобзаря, бібліотекарі організовують книжкові виставки та проводять масові заходи. Сьогодні ми взяли участь у міських урочистостях з нагоди 209-ї річниці з дня народження великого сина України. Біля нашої книжкової виставки «Шевченкове слово – джерело духовної сили» лунали вірші і пісні великого Кобзаря. Віншували великого поета і пророка керівники громади, представники організацій міста, культпрацівники, учні.

Народний ансамбль «Ласкаво просимо», хор міста і села, учні, працівники мерії, закладів культури декламували вірші Шевченка, віддаючи шану великому земляку. Він залишив вічний і глибокий слід в історії і житті нашого волелюбного народу.

Він – наш сучасник, який закликає:

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

                           

Голос душі великого народу.

     У бібліотеці для дітей відбулися голосні читання творів Т.Г.Шевченка. Всі бажаючі могли продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова, доторкнутись до спадщини, яку залишив поет. Ніжно і проникливо, щиро і захопливо лунали невмирущі рядки Шевченкової поезії. Неповторні рядки розкривали перед читачами світлі та гіркі поетові враження, народні пісні, краєвиди рідної землі. Наприкінці відбувся огляд тематичної книжкової виставки «Голос душі великого народу».

 

Шанований гість бібліотеки

   

 Романа Вікторовича Страдецького з центральною бібліотекою пов’язує багаторічна дружба і співпраця. Він не корінний житель Христинівщини. По направленню працює учителем Шельпахівської школи. Викладач історії з такими глибокими знаннями, що його уроки для дуже багатьох учнів стають улюбленими.

Діти віддячують йому повагою, гарними оцінками, перемогами на конкурсах, олімпіадах, призовими місцями в МАН.

Він вивчає історію краю, який став йому рідними, де народились і живуть його трійко дітей. Цими знаннями він ділиться з тими, кого цікавить минуле нашої землі. Зустрічі з ним завжди відкривали якусь нову сторінку історію. Зараз він сам учасник історії, яку пишуть наші захисники на передовій. Відклавши книги і конспекти, учитель пішов добровольцем на фронт. Не один місяць він з побратимами відстоює право українців жити на своїй землі.

Цими днями, перебуваючи в короткочасній відпустці, пан Роман знайшов час, щоб завітати в центральну бібліотеку і привітати жіноцтво з міжнародним святом. Троянди від нього – не просто приємна несподіванка, а символ віри в нашу Армію. З таким патріотами ми обов'язково переможемо.

Дякуємо Вам, шановний воїне, за Ваш патріотизм, віру і за те почуття впевненості у нашу Перемогу, яке струменіє від Ваших слів, вчинків і погляду.ї

Все буде Україна!