Читаємо золоті книги

31 січня весь світ відзначає як Міжнародний день ювеліра. Не дивно, що ця професія вважається однією з найперших людських занять. Прикрашати себе, одяг, начиння і зброю люди полюбили ще з давніх-давен. Батьківщиною ж професії прийнято вважати Стародавню Грецію. Цікаво, що приватні або особисті бібліотеки, що складалися з писемних книг, з’явилися також в Стародавній Греції. Греки зрозуміли і змогли донести через віки, що книга, котра вміщує в собі безмір знань, цілий всесвіт мудрості людства, дослідницьких пошуків та відкриттів, завжди залишається скарбом. Як не зцінюються прикраси з коштовного металу і каміння так і друковане слово, яке, народжуючи думку, творить собою книгу, теж ніколи не знеціниться.

Сьогодні, в день ювеліра, на нашій віртуальній поличці «золоті» книги:

У повісті «Золотий Лев» Юліана Опільського розповідається про спротив Данила Галицького розбійним нападам зовнішніх ворогів – з татаро-монгольською навалою, про ті часи, коли Галицько-Волинське князівство, хоч і пошарпане татарами, протистояло їм. Повість приваблює гострим сюжетом, відтворенням колориту життя у давні часи, людяністю та уболіванням героїв за долю рідного краю. Вони спонукають нас замислитися над історією та зберігають свою актуальність і сьогодні.

Ульф Старк «Золоте серце» — повість про першу дитячу закоханість, про любов до музики і про те, як важливо навчитися грати серцем. А ще про те, як вміти любити когось по-справжньому, коли тобі лише дванадцять років. Людвіґ намагається з’ясувати, як же можна показати комусь свої почуття і як довести, що вони правдиві.Виявляється, любити когось — це не просто знати, які в цієї людини очі, волосся, руки. Це знати, яка в неї душа.

Зірка Манзатюк «Ангел Золоте Волосся». Чи може в сучасному світі статися диво? Таке, щоб минулися усі Галині нещастя: погані стосунки з учителькою та однокласниками, те, що в неї не «круті» батьки, а, головне – хвороба братика Степанчика, через яку життя перетворилося на геть нестерпне. І що для цього треба зробити Галі? На дівчинку чекає багато пригод, цікавих і часом небезпечних, мандрівка в далеку давнину, де Галя побачить княжий Київ, дізнається секрети старовинного мистецтва, а заодно й захопливу історію одного з найзнаменитіших шедеврів Київської Русі – геніального творіння Алимпія Іконописця. А ще у неї з’явиться незвичний друг Ангел Золоте Волосся. Він допоможе Галі здобути одне з найвапжливіших людських умінь – уміння бути щасливою.

Найкраща рецензія цієї книги від директора київського видавництва «Український пріоритет» Володимира Шовкошитного:

« - Остання книга Івана Драча називається «Золотий цап». Вона вимйшла через 10 днів після смерті Івана Драча. А це настільки сильна книжка, що я не міг стриматися і вирішив заснувати премію «Золотий цап».

Микола Бут «Золоте багно». Звичайний офісний працівник Андрій кидає своє столичне життя та вирушає у шалену мандрівку через усю країну. Він сподівається, отримати великі гроші, неймовірне кохання та щасливе життя. Та чи отримає?. Читача ж не обдуриш. Хiба що доведеться стати одночасно фермером, автомеханiком, медсестрою, хворим i навiть депутатом - направду чи за допомогою всевiдаючого Гугла. А вже тодi переповiсти стару як свiт сторi про пацана, якому забаглося мати багато грошей. Роман-подорож, love story, кiнорепортаж, комп'ютерна блукалка - все це автор кинув у шейкер власноi фантазii. Вийшов вибуховий коктейль!

Останній на сьогодні роман Салмана Рушді «Золотий дім» — це розіграна в декораціях Нижнього Манхеттена антична трагедія, щедро приправлена, як то в Рушді ведеться, алюзіями до стародавніх міфологій, текстів західного канону літератури та сучасної поп-культури. Нерон Голден прибуває до США за таємничих обставин, оселяється зі своїми трьома синами в особняку на Манхеттені і незабаром входить до кола найвпливовіших людей Нью-Йорка. Історію Голденів розповідає Рене, їхній сусід, молодий чоловік, який мріє стати кінорежисером. У житті сім'ї багато сюжетних поворотів. Є й сварки між братами, і поява прекрасної та підступної пані, є зради та вбивства. Але Рене - не тільки спостерігач, він стає і учасником безлічі бурхливих подій.

Пам'ятаємо героїв.

 Щорічно 29 січня відзначають річницю бою під Крутами, знову і знову повертаючись до бою між українськими військовими курсантами та військами червоної армії під командуванням капітана Муравйова під Крутами.

29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах до 520 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою дали бій росіянам, які мали десятикратну перевагу в живій силі, бронепотягах та артилерії.

Бій під Крутами тривав близько шести годин, у ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ тоді сягнули 300 людей. Українці затримали росіян на чотири дні, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір.

Бій під Крутами - трагічна і важлива подія в історії нашої країни, яка нагадує про боротьбу за незалежність України. Історія повторюється - сьогодні ми продовжуємо тримати оборону від російської навали.

Смертний шлях сотень тисяч людей

Історію неможливо повернути назад. Але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, як не прикро, має багато по справжньому сумних сторінок. Україна – це країна пісні й краси, але в роки Голокосту стала країною смерті. Смерті чоловіків і жінок, безвинних дітей і немовлят. Немає в нашій мові таких слів, які б передали трагедію того часу. Нашу Христинівщину не оминув той жах, той страшний злочин. Як і по всій Європі, в нас були гетто з нелюдськими умовами, знущаннями, розстрілами. Представники «нового порядку» брехнею, провокаціями, погрозами збирали людей для того, щоб відібрати в них коштовності, щоб потім жорстоко позбавити життя. Немовлят кидали в криниці, людей змушували копати собі могили, куди падали потім мертві, непритомні, поранені. Могили прикидали землею і охороняли, бо з-під них чулися стогони... Після цього солдати фюрера могли спокійно їсти, спати, ділити коштовності... Така ж чума й зараз прийшла на нашу Україну. Її, цю чуму, цих нелюдів потрібно знищити назавжди.

Ми пам’ятатимемо тих, кого замордували фашисти в 40-х роках минулого століття. Їх смерть закликає до пам’яті, до пильності, до недопущення такого лиха знову.

В цей день горять поминальні свічки, до могил і пам’ятних знаків лягають вінки і квіти...

В бібліотеці організовано книжкову виставку «Смертний шлях сотень тисяч людей», за матеріалами якої проведено історично-краєзнавчу годину «Злочин проти людства». Людство має пам’ятати ці страшні сторінки історії.

Крути! Крути! Смолоскип в майбутнє!

Нестримною ходою продовжують свій рух роки, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку ХХ століття, коли у полум’ї революції народжувалася Українська Народна Республіка. Народжувалася, щоб усього на коротку мить посіяти в серцях справжніх українців надію на відродження колишньої величі козацької Гетьманщини, вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самодостатньою, самостійною та незалежною державою.

Знову і знову повертаємося думками на Чернігівщину, в той далекий день - 29 січня 1918 року. Відрізок залізничного шляху між Ніжином і Бахмачем, район невеличкої, поки що нікому невідомої станції Крути. Чому так щемно при згадці цієї назви? Бо Крути – це вже символ! Символ непохитності, патріотизму та всеосяжної любові до Батьківщини.

Оборонці, проголошеної 22 січня 1918 року незалежної України, а по суті підлітки, перед якими лежало неораним полем ціле життя, без жалю поклали його на вівтар служіння Україні. Їхня віра надихнула їх піднятися проти у двадцять разів сильнішого ворога, а після трагічного бою дала сили ледве живим і пораненим не просити помилування, а в муках і стражданнях умирати.

Не буде перебільшенням сказати – зупинений на кілька днів наступ більшовиків на Київ, коли саме тривали перемовини між УНР і країнами Четверного Союзу, був значною і масштабною за своїми наслідками подією! На той момент було надважливо, щоб українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський договір був підписаний. Він означав – ВИЗНАННЯ САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ СУБ’ЄКТОМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

Слід сказати, що бій під Крутами довгий час старанно замовчувався радянською історичною наукою, обростав міфами та вигадками. Через багато років ми нарешті дізналися про цю трагічну сторінку молодої Української держави. Подвиг і саможертва цих юнаків – дороговказ всім наступним поколінням.

Спом’янімо в пісні славу Крутів,

Найсвятіше з наших бойовищ!

Крути! Крути! – смолоскип в майбутнє.

Підіймемо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Час розплати близько,

вже червоний ворог кари жде.

Крути! Крути! Вічне бойовисько

За майбутній, за світліший день.

Працівниками бібліотеки оформлена книжкова виставка «Юні оборонці Батьківщини». Проведена година історичної пам’яті «На кров’ю политім крутянськім снігу в безсмертя вписалось геройське ім’я». Присутні ознайомилися з подіями тих часів, вшанували хвилиною мовчання всіх, хто віддав своє життя за волю, за єдність нашої держави.

Соборна мати Україна - одна на всіх як оберіг!

 Цього року День Соборності - особливий. Ми відчуваємо і осмислюємо його значення через призму повномасштабної війни, де по при все, читаємо книги та зустрічаємо прекрасних людей, які люблять Україну понад усе.

Дякуємо справжнім, переможемо разом!

Україна соборна! Разом до перемоги!

22 січня ми відзначаємо день Соборності України. Саме слово «соборність» донедавна було не просто відсутнє, на нього було накладене табу. Похідні від цього слова вживалися хіба що у значенні «соборна дзвіниця», «соборні фрески». І боронь Боже – соборна Україна. Лише в зарубіжній україністиці та іноді в дисидентських колах про соборність писалося й говорилося як про ідею, певну мету. У словнику української мови термін «соборний» подається в значенні об’єднаний, неподільний, а соборність – як властивість, тобто об’єднаність, цілісність, неподільність. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року слово соборність стало рясніти на шпальтах газет і журналів.

Наразі особливо складно відзначати цей день в період жорстокої війни з росією. Ідеї соборності єднають українців в наш напружений час.

«Нуте врагов, нуте бити! Самопали набивайте, гострих шабель добувайте, а за віру хоч умріте і вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, же през шаблю маєм права!» – гучно звучать нині слова, проголошені гетьманом Іваном Мазепою в Батурині. Тобто – «що лиш шабля дасть нам право»! Ніхто з українців не мав і не має сумніву, що український народ має незаперечне право на життя на споконвічно українських землях в суверенній і незалежній, демократичній, соціальній, правовій державі!

Наш народ, що виявляє такі докази спротиву і патріотизму, який показує такі героїчні вчинки, не може зникнути, пропасти, а має перемогти!

  

Зігріваємо теплом наших рук, душ і сердець

        Так вже судилось, що нам випала така гірка доля – жити в час, коли йде війна, жорстока і немилосердна. Вона забирає в нас мир, спокій, багато українців залишились без домівок, майна і найнеобхіднішого. Найстрашніше – гинуть люди: діти, жінки, воїни і сивочолі ветерани, ті, які ще пам'ятають жах війни і важкий післявоєнний період.  Ми в неоплатному боргу перед ними і їхньою пам’яттю. Їх у військовому строю замінили онуки і правнуки, які боронять нас, нашу землю, наше майбутнє.  Вшановуючи загиблих, турбуємось про живих, підтримуємо словом, втішаємо в горі, робимо щось приємне у святкові дні.

Бібліотечні працівники долучилися до новорічно-різдвяної акції «Зігріємо серця нашою майстерністю», яка була оголошена науково-методичним відділом ОУНБ ім. Тараса Шевченка.

Руками тих, хто всім серцем вірить в перемогу ЗСУ, хто хоче допомогти їм, виготовляються маскувальні сітки, плетуться  шкарпетки, пишуться вітальні листівки, складаються вірші, виготовляються обереги, печуться смаколики, пакуються посилки на фронт. В кожен виріб, виготовлений продукт, в кожну листівку, малюнок чи  саморобку ми дійсно вкладаємо свої найкращі побажання. Адже психологи стверджують, що думки мають здатність матеріалізуватися. 

То ж здоров'я, сини, Божої опіки нашим патріотам на передовій, а всім нам - Перемоги, миру і процвітання  нашої держави. 

Все буде Україна!

Володимир Сосюра і Христинівка

Люди старшого покоління вчили в школі вірш Володимира Сосюри, який починався словами: «Бій відгримів... Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов...» Пам'ятаєте? Але в ті роки вже мало хто знав, а хто і знав, то боявся озвучувати, що це перероблений варіант цього твору. Адже в ті роки молодий Володимир Сосюра, уродженець Донбасу, був вояком УНР, і його бойовий шлях проходив через станцію Христинівка. Дослідники його творчості стверджують, що саме після бою в нашому містечку і був написаний цей вірш, який пізніше автору довелось кардинально переробити. І жовто-синій прапор згадувався в ньому зовсім не в тому значенні, який був в душі поета.

Ось як звучав вірш Володимира Сосюри більше 100 років тому:

Бiй одлунав... Червоні знамена

Затрiпотiли на станції знов…
I до юрби полонених
сам комісар пiдiйшов.

Аж до кісток пропікає очима…
Хлопці стоять перед ним, як мерці…
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці…

- Є українцi мiж вами, я знаю.
Кожного кулi чекає печать.

Стиснуто губи в останнiм вiдчаї.
Всi полоненi мовчать.

— Всі ж ви такі, як і я, чорнобриві!...
Жалко розстрілювать всіх!…
Гляньте навколо… І сонце, і ниви…—
Відповідь — сміх…

- Ну, так пощади не буде нiкому!
Вас не згадає замучений край!
Вийшов один, i сказав комісару:
—Я українець, стрiляй!

Саме про історію цього вірша, про творчість поета, якого всі знають як автора безсмертного «Любіть Україну», говорили під час літературної години, присвяченої 125 -річчю з дня народження поета і патріота Володимира Сосюри.

Тож, любім «Україну у сні й наяву», як заповідав нам її талановитий поет з Донеччини.

Незборима душа Василя Стуса

Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, одиночних камерах, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. «То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям», – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається «голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності».

6 січня виповнюється 85 років з дня народження українського поета, патріота, борця за волю і Незалежність України Василя Стуса. В бібліотеках нашої громади організовані книжкові виставки, проводяться Стусівські читання, літературні години, уроки історичної правди, присвячені його життю і творчості.

Його ім'я – символ нескореності і любові до України, вільної, Незалежної, гордої і сильної. Нам, нащадкам борців за щасливу долі України, і належить зробити її такою, про яку мріяли найкращі сини і дочки нашої держави.

Воїнам від дітей.

 Воїнам від дітей. Малюнки, що несуть дитячу енергетику, підтримку, присмак дому, любові, пахнуть домашньою випічкою та світяться теплом дитячих рук.