Творчий колорит письменників Христинівщини

  Наші предки передали нам у спадок гарну і щедру землю, любов до рідного краю, задушевної пісні, гарного слова.  Наша  Христинівщина здавна  надихала майстрів слова до створення поетичних, прозових, драматичних і гумористичних  творів. Кожен населений пункт нашої громади з гордістю може назвати письменника-земляка. 

    Найчисленнішу спілку літераторів, звичайно, має наше місто. Тут жили, народились або творять талановиті люди, які майстерно володіють словом.  Після закінчення Другої світової війни в нас жив і працював військовий льотчик, письменник, перекладач, член спілки Спілки письменників Петро Федорович Гуцал.  Петриченко  Геннадій Васильович, випускник міської школи №2, член Національної спілки письменників України пише книги для дітей. З повоєнного покоління і Леонід Якович Дяченко, який радує нас своїми краєзнавчими публікаціями. Не відстає від свого брата і Раїса Яківна Ковбасюк, яка в хвилини натхнення пише гарні вірші. До плеяди краєзнавців Христинівщини належить і подружжя Горохівських, Петро Іванович і Ярослава Михайлівна. Вони приїхали із заходу України, але історію нашої місцевості знають добре. Тому й їх  книги  цікаві і змістовні. Дмитро Миколайович Франчук , інженер, доцент, автор калька сотень статей і монографій, подарував землякам книгу про управління картингом. Цей вид спорту - це його життя, його захоплення. Багато христинівчан пам'ятають учителя образотворчого мистецтва Віктора Тимофійовича Москальчука. Він не тільки гарно малював, а й багато написав віршів, оповідань, статей.   Його ровесник Табачковський Віталій Георгійович залишив у спадок книги, підручники, статті з філософії.     Тішать нас своїми творами талановиті жінки, які живуть поряд з нами - Галина Василівна Жук, Катерина Михайлівна Собова та Валентина Олександрівна Бортник. В Христинівці закопана пуповина драматурга О.Є Корнійчука, який був у свій час дуже відомим літератором.

    Ботвинівці пишаються тим, що в їхньому селі народились  Жук Адам Купріянович та Шкатюк Григорій Титович. Великосевастянівська земля пам'ятає своїх майстрів слова Віталія Івановича Криницького і Марію Іванівну Лисицю. В маленькій Веселівці народився Карпенко Віталій Панасович, журналіст, письменник, екс-редактор газети "Вечірній Київ".  Має своїх письменників і Верхнячка: Чернишов Валентин Степанович, Головцов Олександр Леонтійович, Дубчак Раїса Артемівна, Бойко Ганна Мефодіївна.

    Шукайвода - це село, де народився Микола Павлович Мазурик. В Заячківці пролунав перший крик Олександра Барчука (О.Де ), письменника діаспори.  Мальовниче Зоряне  - маленька батьківщина Ніни Ільківни Філоненко.  В Талалаївській і Малосевастянівській бібліотеці зачитуються книгою та статтями Чумака Василя Герасимовича, який народився в тодішніх Свинарках. Є свої майстри слова і серед уродженців Орадівки. Це Зінчук Станіслав Сергійович, член спілки письменників та його побратими по перу Гребенюк Микола Семенович і  Моргаєнко Петро Давидович, відомий перекладач. Жив і працював в Кузьминій Греблі Сажієнко Іван Агафонович, який залишив нащадкам книгу про історію свого села.

   Є літературна спадщина і в уродженців Івангорода Альтмана Петра Ізраіловича та Паламарчука Дмитра Хомича. Дарує свої книги, статті і Чорний Володимир Лазарович.    

  Пеніжківськими стежками ходили і Василь Євгенович Любченко і Василь Янович Слободяник, які підтримують  зв'язки не тільки з родичами, а й з сільською бібліотекою.  Творчий доробок угловатця Келюха Антона Сергійовича  не перестає бути актуальним і сьогодні.  У фонді Розсішської бібліотеки є багато книг мистецтвознавця Якима Прохоровича Запаска.   Шельпахівка надихала на створення поетичних творів Скалія Миколу Івановича, а Страдецького Романа Вікторовича - на написання краєзнавчих творів.

    Книги всіх письменників-земляків є в літературному музеї, який створений при центральній бібліотеці. Тож запрошуємо всіх відвідати бібліотеку і наш музей, прочитати книги наший талановитих майстрів слова, які  багато творів присвятили Христинвщині...

 

   

 

Українці відзначають День Державного Герба.

 

   Державний Герб – це символ, який презентує певну країну як суверенну незалежну державу, офіційна емблема, зображувана на офіційних документах, печатках, грошових знаках держави. Практика оформлення Герба спирається на національні традиції, відбиває специфіку геральдичних особливостей розвитку певної країни.   

      Державний Герб України складається з Малого та Великого Гербів.  Малим Державним Гербом України є золотий тризуб на блакитному фоні, затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 року.    Тризуб є стародавнім символом, який зустрічався на нашій території з найдавніших часів і шанувався як магічний знак свого роду, оберіг. У вигляді державної символіки він використовувався князями часів Київської Русі, став Державним Гербом УНР, у ХХ ст. як символ репрезентував різні політичні організації. Ставши Державним Гербом сучасної України тризуб символізує тяглість і спадкоємність традицій нашої території.

 

День комп'ютерника.

 

Сучасний світ ступив куди далі, ніж наші давні родичі, розвиваючи механічні програмовані пристрої та обчислювальні машини, а з розвитком електричних технологій і зовсім став придумувати щось універсальне, більш швидке і досить надійне. Так, 15-го лютого 1946-го року американськими військовими інженерами була представлена перша універсальна електронна обчислювальна машина ЕНІАК. Дата 15-го лютого, в просунутих інженерних колах неофіційно закріпилася, як професійне свято комп’ютерників. Зі словом «компьютерщик» зв’язуються досить широкі уявлення. Зараз це не тільки розробники і аналітики комп’ютерних систем, програмісти і оператори різних комп’ютерних пристроїв. Це і інженери з автоматизованих систем керування, інженери з супроводу баз даних, адміністратори серверів і багато інших, чиї професійні обов’язки пов’язані з досконалим знанням комп’ютерної техніки і умінням вирішувати різноманітні завдання, де без її застосування просто не обійтися.

Мова – духовний скарб нації

 

Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Любіть свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє і майбутнє України! Генерадьна конференція ЮНЕСКО проголосила 21 лютого Міжнародним днем рідної мови, який відзначається щорічно, починаючи з 2000 року. ЮНЕСКО хотіло привернути прогресивну спільноти до поневолених народів, у  яких намагаються відібрати рідну мову. Нині у світі люди говорять на 6000 мовах, і приблизно половина з них під загрозою зникнення. В Україні це свято існує з 2002 року. Заради прийдешніх поколінь ми повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Кожен з нас повинен, в першу чергу, створювати в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб – мова.

Об'єднані Лесиним словом

     25 лютого прогресивне людство відзначає   150-ту річницю з дня народження геніальної поетеси, громадського діяча, справжньої патріотки  України Лесі Українки. 

   До цієї дати в бібліотеках проводяться конкурси читців, вікторини, усні журнали, літературні вечори, квести.... А  ми з Мангушською та Миколаївською  центральними  бібліотеками  Донецької обласні, з якими не один рік співпрацюємо в рамках Всеукраїнської  акції "Український Донбас" створили фільм "Леся Українка: віхи життя".  Христинівчани з донецькими колегами в ролях  відтворили найважливіші періоди в житті великої Лесі Українки: її дитячі роки, навчання, кохання, боротьба із недугою, написання безсмертних віршів, поем, драм.  Ми намагались створити  атмосферу того часу, коли жила Леся, а виконавиця її ролі Тетяна Тімофєєва вкладала стільки дущевного трепету, старання, що Леся сподобалась в нам, і нашим донецьким друзям. 
      Провідний бібліотекар Христинівської центральної бібліотеки Світлана Кулеша, доповнюючи  нашу Лесю, розповіла про  Климентія Квітку, про його почуття до тендітної, але такої сильної духом Жінки  про його творчість і популяризацію  творів поетеси.  Фільм вийшов гарним. Це наш спільний з донецькими колегами подарунок до ювілею великої     поетеси.

   Гарного всім перегляду.

                                                                                                                                          Фільм вийшов гарним, сподобався всім, хто його побачив. Це на

                 Українська моя - нашого життя основа

                                                         21   лютого відзначається день рідної мови. До цього свята ми підібрали висловлювання видатних людей, народні прислів'я про рідну мову.

 Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші. Евлія Челебі

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. Ліна Костенко

Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш. Українське прислів’ я

Мова – то серце народу: гине мова – гине народ. Іван Огієнко

Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація. Юліан Дзерович

Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Олесь Гончар

Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить. Олександр Олесь

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. Василь Захарченко

Мова росте елементарно разом з душею народу. Іван Франк

Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова. Леся Українка

Слова росли із грунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона свята. І кров’ю предків тяжко пурпурова. Ліна Костенко

Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини. Станіслав Лем

Граматика керує навіть царями. Жан-Батист Мольєр

Наші мови – це наше відображення, і якщо ви говорите мені, що наша мова занадто бідна, щоб точно висловити найкращі думки, тоді вже скажіть: що швидше ми зникнемо з лиця землі, то краще. Магатма Ганді

Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невимиті руки чи зуби. Василь Стус

Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає. Хосе-Марія Арце 

Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави. Мікалоюс Даукша

Знання людині, що крила пташині. Українське прислів’я

Мова – духовне багатство народу. Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити. Василь Сухомлинський

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя. Франсуа Вольтер

Заговори, щоб я тебе побачив. Сократ

Ну що б здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.. Тарас Шевченко

Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики. Анатолій Бортня

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів. Василь Голобородько

Мова — це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. Кіндрат Крапива

Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає І своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Панас Мирний

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Костянтин Ушинський

Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови... Максим Рильський

Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла. Микола Гоголь

Скільки української мовної території, стільки й української державності. Іван Заєць

Рідна мова на чужині ще милішою стає. Павло Грабовський

Мова – це глибина тисячоліть. Микита Шумило

Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи. Володимир Сосюра

Слово – то мудрості промінь, слово – то думка людська. Олена Пчілка

Мова – коштовний скарб народу. Іван Франко

 дЯк всієюлагідно перейти на українську мову

 29.08.2019 5087 0

Палаюча зима: боротьба України за свободу (Герої Небесної Сотні)

    Саме в ці дні, в період з 17 по 20 лютого 2014 року, мирні мітингуючі, справжні патріоти, люди зі світлими душами та палаючими серцями, були розстріляні на Майдані Незалежності з вогнепальної зброї за наказом тогочастного керівництва нашої держави і, як нам вже стало відомо пізніше, за схвальною вказівкою Кремля. Більше сотні невинних душ, піднялись в небо янголами світла, наймолодшому з них було всього 17 років... Тепер, вони там, де сонце торкається хмар, охороняють небесну браму, вічно стоять на варті нашого спокою, а ми, продовжуємо боротись і жити за них. Бо немає більшого злочину , ніж забути тих, хто віддав за тебе своє життя...

Всьоме зібрались відзначити річницю розстрілу Небесної Сотні ті, кому просто досі болить душа, хто вважає своїм громадським і людським обов'язком пом'янути українців, завдяки яким, ми зараз тут стоїмо під синьо-жовтим знаменом. Минуло вже цілих сім років з початку криваних подій на Майдані, а рани настільки глибокі, що, здається, трагедія сталось лише вчора. Пам'ять про минулі події повернула нас на палаючий Майдан Незалежності, де горіли шини, прогірклий дим осідав в легенях, вітер колихав прапори, просочені кіптявою і йшла справжня боротьба влади зі своїм народом... Здається, страшніше самої смерті, може бути лише те, що пам'ять про Небесну Сотню, бринить, як маленький вогник на вітрі, а мав би палати розлогим багаттям. Згадаймо не тільки тих, хто загинув на барикадах, але тих, хто, з палаючого Майдану Незалежності, відправився захищати наші кордони на Сході України...багато з них, вже також споглядають на нас з небес.

Цей період - фінальний і найбільш драматичний етап революції Гідності...

Стукотять серця в унісон зі скорботним метрономом, ніби відраховуючи зворотний відлік часу, який Бог виділив нам всім для життя на цій багатостраждальній Землі, а в очах кожного бринить сльозою німе послання в небеса: "Спіть спокійно , воїни світла, ви - виграли цей бій... Пробачте нас, за те, що не вберегли..."

Небесна Сотня воїнів Майдану

       Їх назвали Небесною Сотнею - українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського і Інститутській. Вони загинули за честь, за волю, за право бути народом-джерелом і мірилом влади у власній державі, за коаїну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

      Згадаймо ті події. Спочатку це була виключно мирна акція під гаслами "Україна - це Європа", "Ми - вільні", "Ми хочемо в ЄС".  а потім було непідписання угоди про асоціацію, жорстоке побиття студентів, барикади, палаючі шини... Зростає обурення в суспільстві, яке виливається в Революцію Гідності. Її фінальним і найдраматичнішим  етапом стапи події 18-20 лютого, в ході яких загинули більше сотні патріотів України. На очах в усього світу влада розстрілювала свій народ...

       Болить ця кравава рана в серцях українців. Події тих днів висвітлені в книгах, статтях, документальних фільмах. Люди повинні знати правду. Саме  про правду, про героїв, про їх подвиг розповідають ватеріали книжкової виставки-інсталяції, яка організована в центральній бібліотеці. Користувачі бібліотеки мають змогу познайомитись з матеріалами ці\ї виставки, прийняти участь годинах патріота "Лютневий сніг скропили своєю кров'ю", "А Сотню вже зустріли небеса...", відеопереглядах "Хроніка тих подій", "Янголи Небесної Чоти", "Небесна Сотня велична сила та воля народу"...

    Вони були справжніми патріотами, вони були сміливими і чесними. Такими вони завжди житимуть в серцях українців

Книга письменника, патріота, "чорнобильця"

       Володимир Шовкошитний  нещодавно був гостем Христинівської центральної бібліотеки. Зустріч була сповнена позитиву, душевності, нової інформації і людського тепла. Були розмови, спогади, автографи, подаровані книги, серед яких і повість "Чорнобиль: я бачив". 

       Ця книга користується попитом в тих, хто був учасником ліквідації на ЧАЕС, тих, хто вдячний їм за той героїзм і мужність, що вони там проявили. Але книга була в одному екземплярі, і  доводилось чекати, поки її принесуть інші користувачі.

    І дуже приємно було, що серед книг, надісланих ІУК є і повість Володимира Шовкошитного  "Чорнобиль: я бачив". Тепер у нас є два екземпляри цієї книги і  ми зможемо краще задовольняти запит на неї. 

    Від імені наших користувачів дякуємо за всі книги, які надійшли до нашої бібліотеки.  Тепер і користувачів у нас стало більше, адже є нові і цікаві книги.

      

17 лютого - Міжнародний день спонтанного прояву доброти.

 17 лютого - Міжнародний день спонтанного прояву доброти. Кожного дня, безліч людей, наповнюють океан доброти маленькими краплинками добрих справ. Ця життєдайна волога, як прісна вода для всього живого, -необхідна і незамінна. Прісний океан доброти не дозволяє солоному океану сліз, розпачу та болю наповнитись на стільки , щоб ця сіль зруйнувала все живе на землі. То ж будьте добрими, робіть добро, примножуйте його, випромінюйте його, діліться ним зі світом. Бо доброта - це та краса, яка кожної секунди рятує світ...

Хто любить котів?

 Хто любить котів?

Цих маленьких, пухнастих, муркотливих теплих клубочків не люблять, певне, лише ті, хто з ними по справжньому не познайомився , не пізнав їхню ніжність та не оцінив їх виняткового інтелекту, бо ж немає кращого психотерапевта та сімейного лікаря, ніж - кіт. Він обирає свою людину сам і назавжди займає своє місце в твоєму серці. У Міжнародний день кота, який кожного року святкують 17 лютого, не забудьте почастувати свого муркотуна чимось особиво смачним та прочитати йому історію про одного такого ж гарного та розумного кота .

Книга про два протилежні світи.

 Книга про два протилежні світи - по дві різні сторони колючого дроту. Про те, що людська відмінність чи подібність, це продукт нашого суб'єктивно бачення через призму стереотипів, подій, ситуацій та зовнішнього впливу. Це книга не про Концтабір, вона про чистоту дитячої душі, про земне і неземне, про найдорожче... Про те... що, колючий дріт, за допомогою якого ти будуєш комусь в'язницю, - це, перш за все, - в'язниця для тебе ...

Гарне поповнення фондів бібліотеки

Гарний подарунок отримали користувачі Христинівської центральної бібліотеки: нові, цікаві, актуальні книги. Вони ще пахнуть друкарською фарбою, ваблять око гарними ілюстраціями. Це книги, про які говорять, які читають, адже вони змушують думати, аналізувати, замислюватись над нашою історією, нашим минулим, нашим майбутнім.

Наша бібліотека була включена до переліку відібраних бібліотек України, які отримали можливість отримувати книги за програмою поповнення бібліотечних фондів. Важливим критерієм відбору бібліотек була активність бібліотеки, промокаційних заходів, зв'язок з УІК. Завдяки цьому у нашому фонді є книги А.Кокотюхи, І.Коляди, С.Жадана, Н.Гуменюк, І.Роздобудько, А.Стругацького, В.Шкляра, В.Тихого, В.Томазова, Д.Яневського, Дари Корній, А.Куркова, В.Лиса, О.Памука, С.Талан, Ю.Винничука, братів Капранових, С.Андруховича, С.Алексієвич, А.Азхімова, М.Дочинця, Т.Горіхо Зерня та багато інших нових книг.

З новими книгами знайомимо користувачів бібліотеки під час бесід, оглядів нових надходжень.

Щиро дякуємо Українському Інституту книги за книги! Вони стали гарним поповненням фонду для наших користувачів.

День, коли зима з весною зустрічаються

          Сьогодні у християн східного обряду останнє велике свято зими – Стрітення. Повна й офіційна назва цього одного з двунадесятих свят богослужбового року –  Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. За Євангелієм, цього дня маленького Ісуса принесли в Єрусалимський храм для обряду посвячення Богу. Сталося це на сороковий день після Його народження. В храмі Богородицю з Немовлям зустрів старець Симеон, котрому було відкрито Святим Духом, що він не помре, поки не побачить очікуваного в Ізраїлі Месію («помазаника», «царя»).  За переказами, Симеон чекав на цю подію 350 років. Побачивши немовля Ісуса, він упізнав у Ньому Спасителя. Старець взяв Богонемовля на руки і передрік, що в цій дитині – спасіння для всіх народів. Смисл свята в тому, що прославляється «зустріч» Симеона з Богом – визнання того, що втілення Бога в людину було реальним. Свято відзначається на сороковий день після Різдва Христового і встановлене в IV столітті. В народі зі Стрітенням, яке ще називали Громницями, або Зимобором пов’язували надії на весну. Вважалося, що в цей день зустрічається зима з літом. З цього приводу казали: «Прийшла громниця – зимі половиця», оскільки «В цей  день лютий до березня приїхав». На честь Стрітення в церквах робили відправи, святили воду й свічки. 

 З цим днем пов'язано багато народних прикмет. Про них можна дізнатись з матеріалів книжково-ілюстративної виставки "Золота криниця мудрості", яка організована в читальному залі центральної бібліотеки. Перегорніть сторінки книжок, написаних фольклористами, науковцями, етнографами і разом з ними навчіться передбачувати погоду, урожай, приліт птахів  тощо. 

       Із святом всіх, нехай воно принесе нам надію на краще. І це краще, нехай обов'язково збудеться!

Обпалені вогнем чужих країн

                   Уклін усім, хто повернувся з поля брані. З Єгипту, Сирії, Анголи, Сомалі, хто бачив                       смерть  в крутих горах Афгану, і тим, хто не прийшов до рідної землі...

         Пам’ять… Вона не дає спокою. Існують дати, про які не варто нагадувати зайвий раз, бо вони не стираються з пам’яті народної. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий сумний підсумок. Багато матерів не дочекалися своїх синів, і не сказали вони: «Мамо, я живий…» 

    Якщо навіть викреслити цей день із календаря, усе одно щороку воїни-інтернаціоналісти згадуватимуть загиблих друзів -побратимів, лунатимуть по-чоловічому небагатослівні тости за військове братерство, випробувану вогнем дружбу, людську честь, перевірені Афганістаном. Історикам ще належить дати свою оцінку десятирічній війні, яку вів Радянський Союз на території сусідньої держави. Що б не казали теоретики, наші хлопці чесно виконували свій обов’язок миротворців, до кінця були вірні присязі.

      Уже вкриті сивиною скроні тих, кого обпалило вогнем тієї, афганської війни.  Але часові не стерти з їх пам'яті палюче сонце чужої країни, вибухи і кулеметні черги, які обривали життя друзів.

      Про ту сторінку історії написано багато книг, створено документальні фільми, складено вірші і пісні. Всі ці твори - відгук тих подій, наповнених гіркотою втрат, мужністю, сміливістю. Вони дуже швидко мужніли, молоді необстріляні солдати, серед яких було так багато українців. Свій військовий обов'язок виконували і юнаки з Христинівщини. Не оминули наш край і втрати серед воїнів-афганців. Вантаж  "200" мав адресу  наших населених пунктів... Згадаємо їх всіх. Згадаємо поіменно...  І допоможуть  нам в цьому виставки, які організовані в бібліотеках нашої громади.

     В центральній бібліотеці організована книжкова виставка-інсталяція  "Афганістан - то біль і смуток, чиєсь обірване життя". Книги, копії документів, статті, фотографії наших земляків-афганців допоможуть відтворити ті страшні хвилини, дні, роки...

      Ми вчимось на прикладі воїнів-інтернаціоналістів, які виконували свій військовий обов'язок в "гарячих точках", мужності і вірності військовій присязі. Їх служба, важка і небезпечна, гартувала їх, вчила цінувати дружбу і плече бойового побратима. Всі вони пам'ятають свою службу воїна-інтернаціоналіста. А ми повинні пам'ятати про них, про те, що вони пережили і винесли,залишившись при цьому людьми, патріотами, справжніми чоловіками.

 

Найсвятіше з усіх почуттів

 Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.

Так що ж це таке — кохання? З цього приводу є багато думок і визначень. Звичайно,  це стан душі людини. Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення,  який змінює людину фізично і духовно.

Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове сп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень.  Емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.

 Саме в такому стані композитори, поети, письменники, художники створюють свої найкращі твори. Які задушевні пісні, романси передають це почуття!

Коханню присвячено, і це без перебільшення, найбільше віршів, поем, романів, повістей. Саме ці твори знайшли своє місце на книжковій виставці в центральній бібліотеці.  Про кохання люблять читати всі. Молоді люди, які ще тільки мріють про зустріч зі своєю половинкою, зачитуються любовними історіями, які були сто і більше років тому. Люди, в яких за плечима чималий життєвий вантаж, читаючи такі книги, згадують свою молодість, своє кохання, яке вже витримало випробовування часом. 

  Тож нехай в наших серцях вічно живе Його Величність Кохання!

Така гарна традиція

    У нас багато гарних свят і традицій, які несуть позитив, гарний настрій, добро.  Серед них і

Міжнародний день дарування книг. Ця добровільна ініціатива  започаткована у 2012 році американкою Еммі Бродмур, спрямована на підвищення інтересу та доступу до книг і бібліотек.

Мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу – бібліотеці, другу, членам родини. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання.

 Адже книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних. Сьогодні без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона — постійний супутник, найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для малечі, і для школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Недарма в народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає». Частіше заглядайте до скарбниці духовності — книг, з яких б'є невичерпне джерело мудрості, знань, правди.  Людина, яка читає, має не тільки знання, володіє  інформацією, має великий словниковий запас, вона покращує свою пам'ять, тренує свій мозок, віддаляє старість з її не дуже приємними симптомами.

       День дарування книг прижився в світі, в Україні, в бібліотеках нашої громади. Книги дарують в бібліотеки і наші постійні користувачі, і ті, не так часто переступає поріг  книгозбірні.  Уявити  родину, в якій немає дома книг, неможливо. Підручники, дитячі казки, словники, посібники, духовна і художня література завжди поруч. Але час іде - закінчилось навчання, виросли діти, з'явились нові захоплення і книги перестали читатись. Хтось їх запихає на вищу полицю, хтось здає в макулатуру. Але в освічених людей не підіймається рука так поступити з хорошою книгою. Більшість з них дарує книги в бібліотеку. Тут їх читатимуть, користуватимуться інші люди. У кожного свої захоплення і вподобання, тому і книги люди читають різні.

     Останнім часом до центральної бібліотеки христинівчани подарували кілька сотень книг. І які книги! Історичні романи, любовні повісті, пригоди, фантастика, детективи, словники, довідники, українська і зарубіжна класика, друковані варіанти колись таких  популярних індійських кінофільмів, журнали... Всього не перелічити. А просто хочеться подякувати всім, хто подарував книги в бібліотеку. Це Вовк Н.І, Собова О.П.,Рябець Н.В., Лінчук Г.Ф., Сімоник В.О., Глобенко О.В., Глобенко А.О. та багато інших небайдужих людей Люди дякують Вам.  Хай за ваші добрі справи Всевишній посилає здоров'я і своє благословіння. 

     Хай ряди тих, хто дарує книги, зростають. Як і тих, хто черпає в книгах знання, хто відпочиває з книгою чи шукає в ній пораду.

З Днем Святого Валентина

 Любов занадто величне , життєвонеобхідне та фундаментальне почуття , щоб згадувати його лише раз на рік . Виспівувати оди та дифірамби любові - улюблена справа більшості письменників , починаючи від сивої давнини та закінчуючи сучасністю . Воно й не дивно , бо ж такого багатогранного та неоднозначного почуття , як любов , певне , на землі не існує . Зануритись в любов , це - ніби потонути в сторінках цікавої книжки . А книг про кохання ми маємо досить , щоб читати не один день , а розтягнути задоволення на цілий рік . То ж не забуваймо про коханих і свою до них любов , робимо приємності один одному кожного дня , а про книги про кохання , подбаю я - твоя бібліотека . Можливо , хтось не знав , та 14 лютого - не лише свято любові , а ще й міжнародний день дарування книги . Співпадіння здається дуже доречним , бо Книга - найкраща Валентинка!