З любов'ю до прекрасного

     Почуття красивого притаманне лише людям.  Ми захоплюємось гарними картинами, мелодійними піснями, ліричними віршами, неповторними краєвидами. Для  того, щоб життя було наповнене прекрасним, людство придумало театр, спортивні змагання, винайшло книгодрукування,  кіномистецтво, телебачення і Інтернет.  

     Ми знаємо відомих композиторів, акторів, письменників. А поряд з нами живуть талановиті наші земляки, які  книги пишуть, малюють картини, збирають повний зал глядачів на своїх концертах і виставах, дарують нам насолоду від спілкування із світом культури.

       Серед таких людей і Катерина Михайлівна  Собова - учитель, актриса, режисер, художниця, вишивальниця. А іще вона наділена талантом  писати гуморески. В цьому році вийшла її книга "Сміхотерапія". Кожен її гумористичний твір актуальний і злободенний. Вони про людські відносини,  сучасне життя,  виховання дітей.  Катерина Михайлівна зуміла в життєвих ситуаціях віднайти не просто смішне, а й повчальне.  Читаються гуморески легко, підіймають настрій, вчать  вірити в те, що навколо нас  вирує життя, таке неповторне,  прекрасне, іноді смішне. Але сміх додає нам сил і здоров'я.

      Днями пані Катерина подарувала свою збірку гуморесок у районну бібліотеку. Тож запрошуємо христинівчан завітати до бібліотеки, прочитати гумористичні твори талановитої авторки. В нашому житті  без гумору, сміху і жартів прожити важко. Тож сміймося на здоров'я!

 

«Казку люди можуть зробити

у своєму житті самі,просто інколи

їм треба у цьому допомогти»

Брати Грімм

   Казка – це глибока і мудра книга життя.

Казка виникла в сиву давнину і є одним із найпоширеніших жанрів усної народної творчості.

У казках відображені погляди на речі, ставлення до людських цінностей, висока духовність та глибока мудрість народу, що формувались упродовж багатьох поколінь.     

   Бібліотекар   Зайцева О.Ю. провила з учнями 5 класу Христинівської спеціалізованої школи №1  та учителем  української мови та літератури Бортник В.О. свято казки «Хай в кожний дім приходить казка». Читачі відгадували загадки за мотивами казок та переглянули відео фрагменти українських народних казок.

Наприкінці заходу діти з задоволення познайомилися з виданнями, що були представлені на книжково -ілюстративній виставці «Райдуга казок».

Казки дарують нам відчуття дива і спокою. Тому добре б, щонайменше, раз у день, відволіктися від метушливої реальності й зануритися в чарівний світ казки.

Читайте казки!

 

 

Неабияке задоволення приносять нові книги, які надходять до бібліотек. Це радість для всіх - як для бібліотекарів, так і для юних читачів! Адже кожна нова книга – це завжди подія та нове знайомство. Це яскраві видання на будь-який смак для читачів різних вікових груп. Бібліотечні працівники впевнені, що нова література зацікавить широке коло читачів - і маленьких дослідників, і шукачів пригод,  і шанувальників різних видів мистецтва, спорту, техніки та багато іншого. Тож запрошуємо відвідати дитячу бібліотеку, ознайомитися з новинками та обрати книги, які стануть вам до вподоби.

Ним пишаються діти, онуки і правнуки

    З фотографії воєнних років  проникливо і серйозно дивиться молодий юнак. Скільки випробовувань випало на його долю!  Це наш земляк, ветеран ІІ-ї світової війни Лесь Семен Устимович. Його перший крик пролунав 1 серпня 1922 року в маленькому селі Вільшанка. Хоч на той час воно було не таким вже й маленьким, як в наші дні. Там створили свій колгосп, була школа, магазини. 

      22 червня 1941 року він отримав диплом фельдшера у Смілянському медичному  училищі. Коли почули повідомлення про напад фашистів, були впевнені, що за кілька місяців здобудуть перемогу, розгромлять нацистів. Адже щодня  чули з радіодинаміків, співали самі: "Якщо завтра війна, якщо завтра в похід..."   А їх воєнний похід розтягнувся на 4 роки. І не всі дожили до перемоги, заплативши за розгром ворога своїм молодим життям.  За кілька днів, 26 червня молодий фельдшер отримав повістку  Христинівського райвійськкомату. І солдатська "теплушка" з новобранцями рушила туди, де гриміли бої, лунали вибухи, лилась кров.

       Що таке війна, відступ, загроза оточення   молодший лейтенант, фельдшер санітарної роти відчув в повній мірі. Ніби був і не на самій передовій, а позаду тих, хто йшов  в атаку на ворога,  але ця відстань була такою незначною, що від вибухів закладало вуха. А поранених було так багато, що медики падали з ніг, намагаючись врятувати, допомогти, полегшити біль і страждання. Але руки тримали не тільки  медичні інструменти, бинти і ліки, часто доводилось їх відкласти, що взяти зброю. Бомбили їх, незважаючи на червоний хрест на наметові, який був військовим шпиталем, лінія фронту змінювалась і медики з пораненими  опинялися в гущі бою. А скількох поранених виніс з полю бою відважний медик! 

        Про мужність і відвагу нашого земляка  в ті роки свідчать військові нагороди, серед яких медаль за звільнення Києва, Орден Червоної Зірки. В наказі 144-ї Віленської  Червонопрапорної  орденів Суворова і Кутузова дивізії 5-ї Армії 3-го Білоруського фронту  про нагородження зазначено: "В період наступальних боїв 7-16 квітня 1945 року у Східній Пруссії С.У Лесь під вогнем противника виніс з поля бою 178 поранених бійців і офіцерів. По своїй ініціативі він беззмінно по кілька діб надавав пораненим медичну допомогу..."  Медаллю "За звільнення Кенігсбергу" Семен Устимович дорожив, вона нагадувала йому про надзвичайно важкі бої, мужність бойових побратимів, великі втрати.   Там, у Східній Пруссії отримали звістку про капітуляцію фашистської Германії. Скільки було радості, гордості за свій народ, за його силу  і нездоланність. Але війна для нього не закінчилась з салютами в Берліні. І солдатська  "теплушка"  повезла солдатів у Маньчжурію, де японські мелітаристи   прагнули реваншу.  І знову бої, обстріли і поранені, яких треба була виносити на плечах, тягнути на плащ-палатці, нести на руках. За один з таких боїв відважний фельдшер виніс з поля бою 14 тяжкопоранених бійців. Довелось  і стріляти по японських  самураях. А на грудях  героя з'явився другий орден Червоної Зірки.  

      Доля, ніби віддячуючи українцю за його такі важкі фронтові дороги в тих далеких краях, послала йому гарну дівчину, яка припала одразу до серця. Людмила Олексіївна, Люся стала його дружиною і повіз він її в свою Вільшанку, де з нетерпінням чекала мама і свекруха  Марія Андріївна. Так і жили в батьківській хаті, де і донечки їхні народились Лідія  і Валентина. Старша дуже любила читати книги, гарно писала в школі твори, тому і обрала фах бібліотекаря. Менша пішла по батькових стопах, закінчила медичне училище і все своє життя допомагала хворим.

    Семен Устинович працював фельдшером спочатку у Сичівці, Вільшанці, а потім у Малій Севастянівці. Робота фельдшера в селі не має ні вихідних, ні відпусток, допомогу доводилось надавати серед ночі. Як згадує колишній зав.районною аптекою В.Л.Кульбіцький, який був добре знайомий із Семеном Устимовичем, то був медик від Бога, чудовий діагностик, міг і деяких лікарів запхати за пояс.  А іще він дуже любив куховарити, іноді казав, що потрібно було обрати собі професію кухаря.   

    Але пам'ятають його саме як висококваліфікованого медичного і безвідмовного працівника, доброго, порядного, доброзичливого і чесного. 
    Немає в живих уже цієї прекрасної людини, відійшли  у потойбіччя його дружина і менша дочка. Якісь нелюди викрали бойові нагороди відважного фронтовика, залізши вночі в його будинок.  

   Виросли його три онуки, ростуть правнуки, які знають, що їх дід і прадід Лесь Семен Устимович  мужньо і хоробро поводився в грізні роки тієї страшної війни, яка прокотилась нашою країною 76 років тому.

      

Погляд в минуле освіти району

         Всі ми цікавимось минулим нашого краю. Погодьтесь, дізнатись, якою було наше місто багато десятиріч тому, дуже цікаво. А прочитати, як вчились наші бабусі і дідусі  в далеких довоєнних роках, хоче, напевно, кожен. Всі ми в свій час навчались в школі, відкривали для себе неповторний світ шкільних років. Можна порівняти, проаналізувати, згадати. 

        Допоможе в цьому книга Петра  Івановича Горохівського "Освіта Христинівщини в 30-х - на початку 40-х років. За матеріалами газети "Колгоспник Христинівщини", яку автор люб'язно подарував нещодавно в бібліотеку. Хочеться одразу зауважити, що ні в редакції, ні в районній бібліотеці підшивок районної газети за той період немає - вони згоріли в 1941 році, коли станцію нещадно бомбили гітлерівці.   Автор працював в Київському архіві.

         Перший розділ книги знайомить читачів з організаційними та ідеологічними основами розвитку освіти України у кінці 20-х - початку 40-х років.  Матеріал  сформований по періодах у кілька років.  З трепетом перегортають читачі книгу, щоб дізнатись, яким було навчання, становище вчителів,участь дітей в громадському і господарському житті краю в роки Голодомору,  великого терору чи в 1940-1941 роках.

         Ті далекі роки  ознаменувалися багатьма політичними  та економічними змінами, коли радянське керівництво робило ставку на систему освіти, як дієвий механізм поширення своєї ідеології.

      Вибрані статті з газети, які розповідають про навчання учнів, про те, як вони збирають довгоносиків на бурякових плантаціях, доглядають лошат, займаються в різних гуртках, відзначають державні свята, зустрічають Новий рік, виготовляють ялинкові прикраси тощо.

     Після страшних років років Голодомору  в районі, як і по всій Україні, залишилось багато дітей-сиріт, як тоді казали патронованих дітей .  Хоч у їх сирітстві були винні партія і уряд, про це вони воліли не згадувати.  Патроновані діти жили в кожному селі. Опікувалися ними сільські ради, комсомольські організації, небайдужі люди. Але в газеті були замітки і про те, що такі діти не були забезпечені найнеобхіднішим.

       Особливістю 1940-1941 рр  була акцентуація на оборонно-масовій роботі серед шкільної молоді. Історикам і краєзнавцям треба зібрати імена тих, хто разом з атестатом зрілості отримав повістку з військкомату і не повернувся до мирного життя.

        Книга П.І.Горохівського надзвичайно цікава, в ній висвітлюються факти і події, про які багато хто раніше не знав.  Список використаної літератури включає 374 назви  статей з районної газети тих років.  Там є дуже красномовні заголовки.

           Дякуємо Петру Івановичу за  книгу. Вона дійсно цікава для тих, кому не байдужа наша історія. Читачі знаходять часто там імена своїх рідних.  А тих, хто її іще не читав, запрошуємо взяти в руки цей згусток історії  і подій того часу.

 

Василь Симоненко - наш сучасник

Поет-шістдесятник  Василь Симоненко прожив дуже коротке, але яскраве життя.  Його поезія, така правдива, душевна,  відверта і сьогодні актуальна. Вона про любов до України, про людські почуття, про те, що болить в душі кожного патріота. 

      В цьому році Василю Симоненку було б 85 років. Його ровесники ще топчуть ряст, а він може озватись до нас лише рядками своєї  неперевершеної поезії.

Обласна бібліотека для юнацтва  оголосила конкурс вуличних акцій "Молодь Че на Симоненківській орбіті", присвяченій ювілею нашого славетного земляка. Включившись у цей конкурс, працівники центральної районної бібліотеки  намагались донести до юних христинівчан ті думки, мрії і сподівання, які звучать у таких прекрасних віршах чудового майстра поетичного слова - Василя Симоненка.  

   З цією метою в парках міста були проведені масові заходи: В парку імені Тараса Шевченка - поетичний марафон  "Духовний син великого Тараса", біля меморіального комплексу "Борцям за волю України - година патріота "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину", в Свято-Миколаївському парку  пройшли читання віршів поета про кохання. Саме в куточку для закоханих лунали його рядки: "Любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси" 
       Є в Христинівці вулиця, яка віднедавна носить ім'я Василя Симоненка (колишня Пархоменка). На цій вулиці бібліотекарі розгорнули книжкову виставку, запросили до її перегляду жителів цієї затишної вулиця. Приємно  було відзначити, що люди знають багато про поета, чиє ім'я носить їх вулиця. Діти знають його казки, дорослі знають його поезію, творчий шлях. 

   Акція закінчилась, але ми і надалі популяризуватимемо  чудову поезію талановитого майстра слова  Василя Симоненка. 

 

Ніби тут і народилась...

    Велика Севастянівка - найбільше село в нашому районі, а ті, хто в ньому проживає,  стверджують: "Це найкраще, наймальовничіше, найчудовіше село". В цьому переконана і Марина  Іванівна Медвєдєва, яка проживає в нашому селі ось уже 20 років. А народилась вона 10 серпня 1970 року в селі Плахтіївка Одеської області.  Після закінчення школи отримала спеціальності будівельника, продавця, бухгалтера. Одеса стала для неї містом, в якому жила, працювала, вийшла заміж. В цьому портовому місті народились її діти: "три синочки і лапочка-дочка".  Борис, Єгор, Федір і Капітоліна.  Не просто дати раду, виховати, поставити на ноги чотирьох дітей. А Марина Іванівна з честю виконала свою високу місію. Якщо враховувати, що чоловік ходив  у плавання, а з дітьми вона була часто сама.  

      Кінець березня 2000 року запам'ятався пані Марині тим, що вона вперше побувала у Великій Севастянівці. Враження було настільки позитивним,  що вже 4 квітня вони купили тут будинок, переїхавши з Одеси. Все здавалось чудовим:  ліси із столітніми дубами і стрімкими соснами, безліччю ягід і грибів, ставки з величезною рибою, безкраї поля, ошатні садиби людей, які охоче і щиро вітали їх, приймаючи в свою велику сільську родину.

      Обжились, прижились, завели друзів. А своє подвір'я господиня прикрасила за власним смаком - такої краси ще треба пошукати! Безліч квітів радують око всіх, хто сюди зазирне. А які неперевершені садові фігурки вийшли з рук господині. Впору проводити майстер-клас по їх виготовленню. Є в цієї жінки талант художника, скульптора, тонке почуття прекрасного.

       Але горе не оминуло цю сім'ю - в одному із морських рейсів в Середземному морі під час страшного шторму на щоглі потрібно було зробити ремонт обладнання. Штурман-електромеханік Медвєдєв Василь Казимірович, щоб не ризикувати життям і здоров'ям своїх молодих підлеглих, сам взявся за ремонт. Обладнання було відремонтовано, та  не минуло безслідно для сміливця - він отримав двохсторонню пневмонію і 28 березня 2011 року помер. Скільки теплих слів подяки і шани пролунало на могилі відважного моряка, який знайшов свій вічний спокій на сільському кладовищі в Любашівці поряд зі своєю ненькою. За спокій його душі моляться його морські побратими, їх батьки, адже всі розуміють, що його героїчний вчинок врятував молоді життя. Молиться і його сім'я в місцевому храмі, куди вони подарували 2 підсвічники, купель  та іменні ікони Василя, Марини,Бориса, Георгія Переможця, Федора, Всіх святих, невинно убієнних ненароджених дітей. В ті скорботні дні  сину Борису було 22 роки, він, як найстарший, підтримував маму, 18-річний Єгор став теж опорою для сім'ї,  а Капітоліна в свої 16 знаходила силу заспокоювати  ще й Федора, якому було лише 11 років. Вони вистояли, пережили своє горе, яке і досі кровоточить у їх душах. 

       Свою любов до моря, повагу до професії моряка батько вклав своїм старшим синам у душі, тому й закінчили  Одеське морехідне училище. Поки що вони "сухопотні" люди, але час покаже... Наймолодший син Федір обрав професію програміста. В  віртуальному світі він почуває себе, як риба у воді. Коли Пані Марина з гордістю розповідає про своїх дітей, то зазначає, що її донька Капітоліна, випускниця Уманського університету ім.Тичини,  отримала диплом психолога, а паралельно  закінчила військову кафедру в м.Суми. Відтак вона іще і  артилерист. За рік служби отримала підвищення, примірявши погони лейтенанта. Донька має нагороди: Грамота ЗСУ, підписана Командувачем ЗСУ генерал-лейтенантом В.Кравченком, медаль "Сильному духом",  Почесний нагрудний знак командувача сухопутних військ ЗСУ "За службу".   А служба в Капітоліни Василівни ой яка непроста  - досить зазначити, що її 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Виговського дислокується в містах Торецьк та Краматорськ  в Донецькій області. 

      А Марина Іванівна  за ці роки стала своєю  серед великосевастянівців. Тут має вже і сватів - її Борис звив сімейне гніздечко разом з місцевою красунею Вікторією, вже в сім'ї щебече  маленька Віктрія-Ангеліна. Свою невістку Марина Іванівна називає другою дочкою.  А односельці з гордістю показують гостям села витвори рук цієї талановитої жінки - художньо оформлений місцевий храм, автобусна зупинка, стела при в'їзді в село, художній розпис в сільському будинку культури. До речі, вона - автор проекту герба та прапора села.  А іще вона  учасник колективу "Калина", адміністратор сільських груп у "Фейсбуці" - "купівля-продаж". "Велика Севастянівка - мальовниче село", "Колектив "Калина"...

        Живе гарна жінка в гарному селі, випромінюючи навколо себе позитив і доброзичливість, даруючи оточуючим  насолоду від гарного і прекрасного, яке створює своїми руками. Дякуємо долі, що ця чудова жінка, закохана в красу і природу, поселилась в нашому селі. Нехай її  життя буде наповнене щастям, радістю, працею.  Довгих років Вам життя, здоров'я, сили, натхнення, поваги від оточуючих. Хай Ваші діти Вас тільки радують, хай росте родина, хай всім  Всевишній посилає своє благословіння.

                                                      Ірина Сивак, Олена Мельник, завідуючі  Великосевастянівськими

бібліотеками-філіалами

      

З козацького роду

          Ми пишаємося своїми предками-козаками, які були сильними духом, поборниками православної віри, захисниками простого люду від турецько-татарської неволі, хоробрими воїнами, справжніми патріотами України, для яких воля і незалежність держави  були важливішими за власне життя. Цю гордість за козацьке минуле нашого народу відчував і славний український поет Василь Симоненко, родовід якого має глибокі козацькі корені. Засновником знаменитого роду був чотири рази "пра" - дід Панас Щербань, який працював у сусідньому селі Тарандинцях. Добирався туди він конем.  А вже його праправнук, який стане відомим поетом, цю відстань у 9 кілометрів  долав пішки, бо  саме в цьому селі була середня школа...

        У Василя Симоненка є багато віршів, в яких звучать патріотичні мотиви. Напевно, немає українця, який би не знав його вислову: "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину". Саме ці слова стали лейтмотивом години патріота, яка пройшла в рамках обласного конкурсу вуличний акцій з юнацтвом "Молодь Че на Симоненківській орбіті". Напередодні Дня українського козацтва і Дня Захисника України біля меморіального знаку " Борцям за волю України" бібліотекарі  розгорнули книжкову виставку по творчості Василя Симоненка, розповідали про його патріотичні поезії, запрошували юних христинівчан познайомитись з ними.  Юнаки і дівчата охоче декламували уривки  або і повні поетичні твори, які найбільше їм подобаються.  Як шана загиблим в АТО нашим землякам, звучали поетичні рядки: "І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть..."

      Ітимуть роки, прийдуть нові покоління, які і надалі, як естафету, нестимуть любов до України, до її історії, до славного минулого і її героїв.

        

У прекрасному світі барв

    Кожна людина в душі - художник. Всі ми в дитинстві охоче брали кольорові олівці, фарби, фломастери і малювали все, що нас оточувало. Нашими малюнками захоплювались батьки, дідусі, бабусі. З роками багато хто зрозумів, що малювання - то не його справа. А Людмила Володимирівна Гаркавенко ( в дівоцтві Ветребенько)  знайшла у живописі своє покликання. Саме в цьому середовищі розкрився її талант.

        Народилась вона в селі Христинівка в сім'ї працівників  радгоспу - батько Володимир Тимофійович працював механізатором, не раз виходив переможцем на жнивах, отримував Почесні грамоти, Подяки. Мама Майя Федорівна працювала в ланці. Донька пишалась своїми батьками-трудівниками, які і їй прищеплювали любов до праці, повагу до людей, які чесно і добросовісно працювали. Змалку намагалась їм допомагати: обробляти город, глядіти  домашню живність, готувати обід, поки батьки прийдуть з роботи. А іще вона захоплювалась своїм дідусем, який, не маючи спеціальної освіти, міг намалювати картину чи портрет. Він передав їй свій талант художника.  Так розпорядилась природа, що саме внучка успадкувала його уміння, талант  і майстерність. Вчилась в школі охоче, мала хист не тільки до малювання, займала призові місця по стрільбі не тільки в районі, а й в області.  Легко їй давалась  і  до англійська  мова, але любов до світу образотворчого мистецтва перемогла. Завжди оформляла  стінгазети, плакати, вітальні листівки.

     Спробувала себе спочатку в педагогіці, працюючи піонервожатою у Великосевастянівській школі, але строгого педагога з неї не вийшло. З дітьми легко налагодила контакт, разом з ними оформляла  стіннівки, шила костюми.  А захоплення світом барб і образів не проходило, її манили  запахи фарб, вона змішувала їх, створюючи різні відтінки, тонко відчувала красу того, що оточувало. Намагалась зберегти на картоні чи ватмані квіти, пейзажі, зображення лісу і поля. 

 В трудовій книзі Людмили Володимирівни є кілька записів, і майже всі вони пов'язані з роботою художника:  працювала в художній майстерні, в кооперативі, в колгоспі. І скрізь залишила про себе гарне враження: талановита, щира, привітна, вона в кожному колективі користувалась авторитетом.

     З березня 1994 року вона працює художником-оформлювачем в центральній районній бібліотеці.

      Відвідувачі  районних бібліотек завжди звертають увагу на гарно оформлені книжкові виставки, тематичні куточки. Народознавча світлиця "Брегиня", літературний музей,  фронтова землянка, стенди і плакати в Інтернет-центрі, методичному кабінеті, читальній залі, на абонементі, бібліотечний  ґанок, Шевченківський куточок - все це любовно і зі смаком оформлено.  Людмила Володимирівна допомагала бібліотекарям  втілити їх ідеї і задуми, щоб все це тішило око, несло інформацію, наповнювало змістом кожен елемент. Вона не просто малює те, що її просять, а й дає поради, вибирає різні ракурси малюнків, підбирає тони і відтінки. Вона не тільки художник, а й архітектор - створює різні вироби з різних матеріалів: герб, віфліємську зірку, лелеку, глобус, мапу тощо.

       Людмила Володимирівна - щаслива людина. Вона має доброго чоловіка Дмитра Михайловича, який підставляє своє плече допомоги в побуті, в сім'ї, та й на роботі, коли треба підвезти великі стенди і плакати, вироблені фігури. Радіють в цій сім'ї донькою Оленкою і внучкою Євочкою. До речі, дочка перейняла мамині гени художника. Робить в цьому напрямку перші кроки і внучка, відвідуючи заняття в христинівській школі мистецтв. А іще вона співає, танцює і дуже любить своїх рідних.

   Пані Людмила проживає в мальовничому селі Орадівка. На роботу добирається найчастіше надійним, екологічно чистим транспортом - велосипедом. Це не тільки рух, спорт, а й можливість полюбуватися гарними краєвидами, навколишньою неповторною природою.

    Напередодні  дня художника, вітаємо  шановну Людмилу Володимирівну з її професійним святом та зичимо, аби палітра її життя завжди була яскравою, гарною, щасливою .Здоров'я, творчого натхнення, сімейного затишку, тільки гарних новин і подій.  З роси й води Вам, шановна  наша Людмило Володимирівна, Людмилко, Людочко!

 

Крим - це Україна

        Чарівний півострів Крим - це природна перлина, оповита легендами і переказами, оспівана в піснях, змальована талановитими художниками. Крим надихав  поетів і письменників, композиторів і співаків. Історія Криму тісно переплелась   з історією України.  А скільки вихідців з  нашого краю проживає в Кримських  містах і селах!

       Анексія Автономної Республіки Крим та Севастополя Росією — насильницьке протиправне тимчасове відторгнення більшої частини Кримського півострова, розташованого у межах українських адміністративних одиниць — Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від України та одностороннє незаконне включення їх до складу Російської Федерації на правах суб'єктів федерації — «Республіки Крим» та «міста федерального значення Севастополь», що було проголошено Російською Федерацією 18 березня 2014 р. (нібито внаслідок так званого «референдуму про статус Криму» 16 березня 2014).

Один з наслідків і одна зі складових частин російської збройної агресії проти України з 2014 р. Анексії у лютому-березні 2014 р. передували організовані антиукраїнські виступи у містах Криму, блокада і захоплення стратегічних об'єктів півострова і військових частин ЗСУ підрозділами російської армії у деяких випадках під прикриттям окремих цивільних осіб і новостворених спецслужбами РФ «загонів самооборони Криму», що поклало початок окупації Криму Росією.

   Нинішній  Крим, знесилений російською окупацією. ось уже сьомий рік намагається повернути справедливість.  Кримський народ підтримують всі прогресивні країна. Найбільшу підтримку вони відчувають від українських людей, патріотів України.

            Кабінет Міністрів України розробив План заходів, спрямованих  на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території  Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. В рамках цих заходів проходять мистецькі проєкти щодо популяризації щодо  історико-культурної спадщини українського народу, а також вивчення історії України. 

        В центральній районній бібліотеці   для висвітлення  цієї теми організована виставка однієї книги "Анексія: острів Крим. Хроніка гібридної війни", де зібрані книги, статті, бібліографічні списки, які правдиво висвітлюють ці події.

        Також проведена година  патріота "Олег Сенцов у вирі протистоянь або Присяга на вірність дається лише раз".

       Для висвітлення цього питання для користувачів бібліотеки  проводимо інтернет-годину "Інтернет-проєкт із історичними та архівними матеріалами "Крим - це Україна".

        За ці роки було багато публікацій в періодичних виданнях про події в Криму. Всі ці статті зібрані в інфотеку  "Брат" біля воріт: анексія Криму російськими військами - загроза українському суверенітету".  Найактуальніші з цих матеріалів зібрані в бібліографічній довідці "Зона критичного болю - Крим".

      Всі ці матеріали допоможуть отримати правдиву інформацію про події в Криму.

Берегині книжкових скарбів

         Добігає кінця чарівний місяць вересень. Останній його  день знаменний тим, що православна церква вшановує святих мучениць Віру, Надію і Любов та їх матір Софію.  Знаменно, що в цей день своє професійне свято відзначають  ті, хто свою долю присвятив книзі і бібліотеці. 

    Людина з дитячих років відкриває для себе дивовижний світ  книги. Перші казки і віршики змінюються пригодами і фантастичними творами, поезією про   кохання, підручниками для вишів і науковими виданнями.  Якщо людина хоче підвищувати свій інтелект, розширювати  свої знання, то без книги і бібліотеки їй не обійтись. Сучасна бібліотека - це книжковий фонд з актуальними виставками, інтернет-центр  з сучасним обладнанням, це центр відпочинку, в якому діють клуби і об'єднання за інтересами. І в усьому цьому осередку інформації, читання, спілкування велику роль відіграють працівники бібліотек. Ці сучасні берегині мудрості, які бережуть книги.

     Заквітчана квітами, осіннім листям книжкова виставка "За покликом серця, за велінням душі" розповідає про книги, в яких є образ  бібліотекаря. Це книги українських і зарубіжних авторів, які на своїх сторінках звалювали бібліотекаря. Це чоловіки і жінки, молоді і сивочолі, але всі палко закохані в книгу. 

    Вітали бібліотечних працівників і в Христинівському районі. Голова РДА  В.Г.Валюк, виконуючий обов'язки  голови РДА С.Пилипишин, заступник голови районної ради Л.І.Федичканич, секретар міської ради Н.І.Горохова, начальник відділу освіти, культури, молоді і спорту Л.В.Марченко  привітали  працівників бібліотечного корпусу району, вручили кращим Похвальні грамоти і квіти. Теплі слова привітань, щирі посмішки, гарні побажання додали  настрою тим, у кого сьогодні професійне свято.

       Віримо,що бібліотеки розвиватимуться, поповнюватимуть свої фонди , покращиватимуть  матеріально-технічну базу, приваблюватимуть нових користувачів нашої громади.